Ніжин – старезне місто на ріці Остер,

Колись – Ніжатин, а пізніш – Уненіж,

Як Ніжин знають всі його тепер,

Тут стиль сучасний зі старим – впереміж.

Він літописно – славний у віках:

З часів Русі відомий українцям,

У благодатних сіверських краях

Здавна селились греки й ассірійці.

Ще й досі пам’ятає ті часи,

Як містом був торговим, благородним,

Шляхів – пересіч, між боліт – ліси,

Ріка Остер – глибока, судоходна.

Була фортеця, Ніжинський свій полк,

А на гербі – сам Юрій Змієборець,

Що знав у війнах, безперечно, толк,

Та був для міста – вірним охоронцем.

Та все ж не раз зруйнованим було:

Перш – половці, пізніш – війська московські

Палили місто у боях на тло,

Пізнало руки польські та литовські.

Цей град і Магдебурзьке право мав,

Та занепав помалу безнадійно,

Коли позбавив цар указом прав,

Став тихим, сірим, чисто провінційним.

Наразі в нім – нелічено церков:

Дзвіниці сяють, наче наречені.

Як історично склалось, на Покров

Торговища проводяться шалені.

Маленьке місто, в зелені садів,

В базарні дні бурхливо оживає:

Тут купиш все, що навіть не хотів,

Рясніють ятки щедрістю врожаю.

Раніше ярмарків було аж три,

Ще й гомоніли тижнів десь із пару,

З усіх усюд привозили дари

І цілий центр ставав одним базаром.

Вславляли Ніжин Гоголь і Бернес,

Плекав чимало він талановитих,

На кожнім кроці – пам’ятки чудес.

Ну, як це місто можна не любити?

Оксана ДНІСТРАН

Цього разу дороги Чернігівщини вели нас до Ніжина – спочатку зовсім незнайомого, а через кілька днів вже майже рідного для нас міста. Ніжин – місто величної історії, місто церков, храмів та соборів. Намолене місто. Місто, в якому живуть люди дивовижної душі, незламного українського духу та глибокої віри.

Не зважаючи на вранішню недільну пору в Ніжинському державному університеті ім. Миколи Гоголя на нас вже чекали родина Самойленків: Олександр Самойленко – ректор університету, його батько Григорій Васильович – професор університету і донька та онука цих потужних науковців Анастасія Самойленко.

Олександр Самойленко. Ректор Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя. Відкрита у спілкуванні людина, при цьому розсудлива, виважена та багатогранна. Людина з потужним інтелектом, завдяки чому з ним можна говорити про складні та важливі речі простими словами.

Григорій Васильович Самойленко. Доктор наук, професор, заслужений науковець України. Патріарх родини Самойленків. Цей науковець 50 років життя присвятив університету. Про його регалії та наукові здобутки можна говорити дуже довго. Та мені запало в душу щодо цієї людини зовсім інше – він українець сильного українського духу, котрий віднайшов себе в українстві та українство в собі, живе з повагою та любов’ю до завітів наших предків, до нашої історії та культури, яку знає та відчуває. І, що не менш важливо, продовжив себе, свій рід Самойленків у своїх нащадках – сильних, потужних, розумних українцях. Своєю працею, своїм життям ця людина зробила для України стільки, що усе важко навіть осягнути. Нація має знати та шанувати таких людей.

Анастасія Самойленко. Представниця третього покоління роду Самойленків. Онука патріарха родини. Яскрава представниця покоління незалежної України. Розумна, кмітлива, незалежна та сильна. Вона цінує та поважає свою родину, любить її та пишається нею. Проте самостійно відшукує себе у житті: набуває власного досвіду, робить власні висновки, пізнає світ власною душею, постійно розвивається та самовдосконалюється. Ця дивовижна українка через юний вік ще сама не усвідомлює, що сили духу, подарованої їй родом вистачить для того, щоб підкорити будь-які вершини, досягти будь-якої мети та скоро вона це відчує та усвідомить.

Свято-Покровський храм зустрів нас яблунею зі стиглими налитими сонцем плодами, що росла на церковному подвір’ї. В мені одразу прокинувся маленький розбишака, котрий в дитинстві «збирав» ароматні плоди у сусідських садах, і я простягнув руку за яблуком раніше, ніж зрозумів, що роблю. І лише потім засоромився такого дитячого пориву та відвів руку.

Митрофорний протоієрей Михайло Якубів по-батьківськи зустрів нас, пригостив кавою з медом та смаколиками, а потім запросив до зимового храму, де ми й розпочали запис програми. Мудрий священик з добрими, живими очима та люблячою душею.

Дарія Якубів. Матінка. Дружина отця Михайла Якубіва. Добра. Світла. Розуміюча. Любляча. В ній стільки по-материнськи ніжної любові до людей, Бога та України!

Протоієрей Олексій Котенко. Капелан. Він, як ніхто знає, яких зусиль нині коштує українцям можливість будувати своє майбутнє, адже він бачив війну на власні очі. Потужний, сильний духовний воїн.

Музей рідкісної книги Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Зали музею наповнені мудрістю та давниною, котра дивиться на нас зі старовинних фоліантів. Олександр Морозов. Директор Музею рідкісної книги. Письменник. Публіцист. Він думав ми його не почуємо. Література навчила його відчувати ціну та цінність словам, тому він вкрай неохоче погодився на запис програми. Та у цій «Сповіді» нам вдалося почути душу цієї глибокої, мудрої людини.

Людмила та Микола Лисенки. Такі різні, але такі схожі. Дві половинки серця, що палає спільною справою. Цікаві діалоги про книги та книговидання у нашій країні.

Роман Желєзко. Історик. Екскурсовод. Письменник. Він власним прикладом, своїми знаннями та досвідом надихає відкривати, пізнавати та любити його рідне місто Ніжин. Душа міста відкривається світу саме такими містянами.

Олександр Забарний. Письменник. Поет. Драматург. Вчитель. Науковець. Я рідко зустрічаю таких людей, але одразу їх впізнаю. За принциповістю та навіть деякою зовнішньою суворістю ховається величезна любляча душа. Він справжній БАТЬКО для Нації та своїх студентів.

Музейний комплекс Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя – справжня скарбничка художнього мистецтва, котра зачаровує глибокою красою експонатів. Анна Парубець. Директорка музею. Її будні наповнені красою мистецьких творів, що виставляються у залах музею і вона з теплою посмішкою ділилася з нами безмежними знаннями про цю красу.

Наталія Примушко. Потужна освітянка. Директор закладу дошкільної освіти, де маленьких українців посвячують у козаки. Тепла та світла «Сповідь». Люблячою материнською душею вона обіймає своїх вихованців, наших маленьких українських дітей.

Сергій Зозуля. Завідувач відділу історії Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського. Людина, котра без зайвих емоцій глибоко вивчає та аналізує історичні факти. Цікавий співрозмовник зі своєю неповторною філософією та поглядом на життя та події, що відбуваються.

Володимир Дорохін. Директор Ніжинського фахового коледжу культури та мистецтв імені Марії Заньковецької. Музикант. Вчитель. Вчитель, котрий уміє навчити душу творити.

Ніжинський краєзнавчий музей привітно відчинив перед нами свої двері, співробітники музею пригостили нас кавою та надали локацію для зйомок програм. Те, з яким теплом та повагою поставилися до нашої праці, надихало до нових звершень.

Наталія Постол. Викладачка ніжинського коледжу культури та мистецтв. Вишивальниця. Щира та добра українка. Їй вдалося впоратися із хвилюванням, котре охопило її перед початком зйомок та показати себе справжню.

Євгенія Липовецька. Талановитий митець та потужний викладач. Їй не треба стверджувати себе перед зовнішнім світом, адже вона черпає сили та натхнення всередині себе, у своєму внутрішньому світі. Краса та глибина робіт, котрі народжуються в цьому натхненні вражає та зачаровує. Людина з душею дивовижної краси.

Юрій Ващенко. Різьбяр. Викладач. Цікавий діалог з цікавою, талановитою людиною про душу, творчість та Україну.

Вікторія Овод та Діана Савлученко – студентки Ніжинського фахового коледжу культури та мистецтв імені Марії Заньковецької. Вікторія – майбутній вчитель, вона мріє працювати з дітьми. Діана віруюча дівчинка і контрастно виділяється своїми життєвими принципами та переконаннями на фоні тенденцій сьогоднішнього суспільства. Ці дівчатка є яскравими представницями новітнього покоління Незалежної України й нам дуже важливо їх чути, розуміти та підтримувати.

Валерій Ісаєнко. Іконописець. Ми з ним з першого погляду знайшли спільну мову, а потім з’ясувалося, що ми народилися в один день. У цієї людини величезна любов до Бога і України та дивовижний талант.

Григорій Василенко. Різьбяр. Він створює дивовижні ікони, деякі з яких показував нам під час програми. Він розповідав багато про себе і не сказав практично ані слова про свою творчість. Так буває, коли душа веде за покликанням та значно випереджає свідомість. Людина йде за душею, але не може пояснити, чому обрала саме цей шлях та як на нього стала.

Марина та Валерій Козирєви. Громадські діячі, засновники та власники однієї з сучасних перлин Ніжина, кав’ярні «Gogol point». Сучасна казка на старовинній вулиці міста. Валерій сконцентрований на внутрішній тиші, а Марина – «Та, що біжить по хвилях». Ми доторкнулися душею до створеної ними казки, котрою вони з любов’ю діляться з містянами та гостями Ніжина.

Олександр Кодола. Міський голова м. Ніжин. Дорослий діалог, позбавлений політики та влади. Розмова двох небайдужих Українців про місто, містян, історію та сьогодення.

Володимир Мамедов. Почесний громадянин Ніжина. Волонтер. Ми спілкувалися, а він читав нам свої вірші. Він глибоко відчуває буття душею, а потім ці відчуття лягають на папір віршованими рядками. Він по-батьківськи небайдужий до рідного міста та нашої країни й душею та працею підтримує українство.

Протоієрей Роман Пушка. Його храм ще будується, тому ми зустрілися з ним в римо-католицькій церкві. Отець Роман не багатослівний, та ми зуміли зрозуміти та почути один одного. Під час цієї «Сповіді» я відпочив душею та набрався сил для нових звершень.

Ганна Бьянка. Волонтер. Викладач. Вийшовши заміж за громадянина Швейцарії вона не полишила рідну країну, а з новими силами продовжила допомагати дітям та літнім людям. Вона завжди поруч із тими, хто не може самостійно дати собі ради. Завжди допомагає та підтримує. вона поруч з Україною і Нація відчуває цю підтримку.

Віталіна Скороход. Начальник соціально-гуманітарного відділу НДУ імені М. Гоголя. Ця енергійна людина опікується численними проектами університету та віддає багато зусиль та праці втілення та реалізації все нових і нових заходів.

Євген Луняк. Історик. Доктор наук. Професор. Вчитель. Учасник російсько-української війни. Сильна, цільна, потужна особистість. Доросла, чоловіча розмова двох небайдужих українців.

Микола Шумський. Народний артист України. Разом з Володимиром Дорохіним вони створили дует баяністів та причарували нас своїми талантом та творчістю. Три оркестри та маса цікавого.

Собор всіх Святих. Дивовижне місце у самому серці Ніжина, куди нас запросив отець Сергій Чечін та де познайомив з дивовижними людьми.

Ієрей Олег Расковалов. Як духовний батько, він усією душею молиться та непокоїться за дітей своєї країни. У нього всі діти Божі, не залежно від віку та статусу. Він любить свою країну та постійно молить Бога про мир для усіх нас.

Протоієрей Сергій Чутченко. Священик села Крути. І цим так багато сказано! Мудрий погляд та цілковита усвідомленість. Глибока людина з сильною молитвою.

Ієромонах Софроній, Ієродиякон Януарій. Монахи. Ті, хто полишив мирське заради того, щоб присвятити своє життя Господу. Найвища форма служіння, найвища звитяга.

Протоієрей Василь Пєтухов. Капелан. Благочинний Носівського району. Поруч з цією людиною відчуваєш себе спокійно та захищено. Сильна, мудра, добра душа.

Протоієрей Сергій Чечін. Настоятель собору Всіх Святих міста Ніжин, обласний благочинний Чернігівської єпархії ПЦУ. Саме він зібрав таку кількість патріотів нашої країни в останній день нашого перебування в Ніжині. Небайдужий священик, він знає свою парафію та своїх парафіян. Пишаюся знайомством з ним.

Василь Лукач. Директор Ніжинського агротехнічного інституту. Василь Степанович приїхав на зйомки програми до храму і його це аж ніяк не збентежило, а навпаки, додало спокою та наснаги. Людина, для якої Бог і Україна – не просто слова. Пишаюся тим, що такі люди є в нашій сучасній освіті.

Ігор Волосянкін. Фотохудожник. Чиста та світла душа, котра не може та навряд чи колись зможе байдуже спостерігати за несправедливістю. Він активно виступає проти несправедливості, незалежно від того, якою владою та можливостями наділено джерело такої несправедливості. Вільна людина. Віруюча. І дивовижно щедра на дружбу та світлу посмішку.

Олександр Шалай. Волонтер. Довгі роки війни він разом зі своїм небайдужим колективом ремонтує машини для фронту.

– Що за програма? – запитав він мене, уважно дивлячись в очі.

– Про справжню Україну, – не відводячи погляду відповів йому.

– Тоді будемо знімати, – по-військовому чітко та стримано відповів Олександр.

Яна Хмелюк. Журналістка. Я побачив її у храмі разом з дитиною. Вона стояла навколішки перед вівтарем, щиро та самовіддано звертаючись в молитві до Господа. Я хочу побажати їй тиші та Божої Благодаті.

Лідія Яковенко. Мати Дениса Яковенка, героя, воїна, загиблого у цій війні. Я сказав їй, що у неї мільйони українських синів та дочок та намагався як умів підтримати та висловити повагу матері полеглого героя. В кінці програми вона промовила молитву. Це потрібно бачити! Вклоняюся цій жінці, цій душі.

Віктор Рафальський. Волонтер. Людина, котра допомагає нашим захисникам, дітям, літнім людям та місту.

Станіслав Прощенко. Доброволець. Учасник російсько-української війни. Громадський активіст. Людина, котра не втомилася від війни, котра буде боротися за нашу країну до останнього. Я щасливий, що у Нації є такі люди, такі захисники.

Глибокою ніччю ми вийшли з храму, я підняв очі до неба та промовив: «Господи, дякую Тобі за все! Дякую, що колись звернув дорогу мого життя на шлях допомоги та підтримки Нації. Дякую, що в мене вистачає душі та віри відшукувати та по цеглинках відбудовувати фундамент ідеології нашої Нації. Дякую, що дарував мені зустріч з цими українськими душами в намоленому місті Ніжин. Дякую тобі за Україну та українство, за можливість бачити це диво, доторкатися до нього, знімати та писати! Дякую, що я українець!»

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Чернігівський цикл, частина-3

https://youtu.be/fFdudD6mHW0

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Чернігівський цикл, частина-2

Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.

Світлом науки і знання
Нас, дітей, просвіти,
В чистій любові до краю,
Ти нас, Боже, зрости.

Молимось, Боже єдиний,
Нам Україну храни,
Всі свої ласки й щедроти
Ти на люд наш зверни.

Дай йому волю, дай йому долю,
Дай доброго світу, щастя,
Дай, Боже, народу
І многая, многая літа.

Олександр Кониський

Небо сумувало осіннім дощем, коли ми поверталися додому з мандрівки Чернігівщиною. На противагу фізичній виснаженості та втомі душа палала радістю. Наша велична країна жила, розквітала, виховувала дітей та бриніла українством. Наша велична країна усвідомлювала нестерпний біль втрат у боротьбі із зовнішнім та внутрішнім ворогами, та всупереч усім негараздам любила молилася та вірила. Квітка-душа України зачаровувала, барвами, лініями та ароматами та щедро напувала нектаром українства душі дітей цієї землі. Величної, славної землі.

Чернігівщина ласкава та ніжна. Вона зустрічає добрими посмішками та відкритими серцями, зачаровує глибиною, надихає красою. Попри всі мої намагання відчути душею, усвідомити цей край, я так і не зміг повністю його осягнути. Сіверщина вражає глибиною, дає змогу відкривати себе знову і знову, осягати все нові й нові грані цієї землі.

Сотнею «Сповідей» ми будемо відкривати для України та українства красу цього величного краю, його славну історію та потужне сьогодення. Кожна доля, кожна душа – особлива, неповторна та надважлива грань буття Нації. І усі вони розквітають під сонцем любові до нашої неймовірної країни.

Наша Нація – це ті, хто йдуть з нами в одному напрямку, мають ті самі мрії про мир та розквіт для України, люблять нашу землю. Нам так важливо знати одне одного! Знати та усвідомлювати, що ніхто з нас не самотній у своїх мріях та прагненнях. Та ніхто з нас не здатен самотужки цього досягти. Тому нам надважливо єднатися, довіряти одне одному та усім разом вірувати у спільний успіх, спільну мрію. Божою ласкою на мою долю випала велика честь познайомитися з цими людьми, торкнутися їхніх душ в діалогах на очах у Нації і Бога.

Чернігівщина. Маленька часточка різнобарв’я України з величезним серцем та неосяжною глибиною. Я відшукав там дивовижні перлини українства – діаманти людських душ. І мені знадобиться майже рік, щоб розділити цей скарб із Нацією. Наше знайомство з цим краєм розпочалося на тихих вуличках Чернігова. Готуючись до поїздки, ми вивчали вражаючу історію цієї місцевості й навіть не могли мріяти про те, яким дивовижним квітом відкриється для її сьогодення.

Першими, кого ми зустріли тут стали митці Чернігівського обласного центру народної творчості, котрий очолює Юлія Солонець. Юлія Сергіївна з неймовірним теплом та любов’ю знайомила нас з майстрами центру. Всі ці люди душею та працею зберігають, розвивають та примножують нашу народну культуру та творчість. Юлія Солонець. Сильна, потужна особистість з палкою, затято українською душею. З материнською любов’ю, турботою та суворістю вона душею обіймає очолюваний нею Центр народної творчості та докладає надзусиль для того, щоб ця твердиня українства не просто продовжувала своє існування, а розквітала та розвивалася. Такі душі не вміють жити для себе й прагнуть віддати всі сили, усіх себе заради того, чим живуть та чим палають. Тому усім нам, усій Нації так важливо знати їх, цінувати, берегти та підтримувати.

Сотнікова Олена Василівна. Людина, котра вражає надглибокою усвідомленістю свого роду, свого коріння. Її українське серце так глибоко та повно відчуває душу її батька, котрий присвятив життя українству, українському фольклору і котрий, я в цьому певен, пишається своєю люблячою донечкою, що присвятила своє життя рідній культурі та мистецтву.

Олег Ярошенко. Наша країна говорить до нас, розповідає, розкриває нам своє величне минуле. Олег з дружиною одні з тих небагатьох, хто здатні чути, відчувати це. Вони відшукують старовинні вироби та не просто відтворюють їх форму, а за цією формою відшукують зміст, розкривають зміст тих людей, тих часів, котрі це створювали. Олег щасливий, добрий та світлий майстер своєї справи.

Андрій Каменецький. Різьбяр. У його руках дерево заново оживає, набуває нової форми та душі. Він здивував мене дитячою іграшкою, всередині якої знаходиться розетка – стародавній символ, енергетично сильна точка. Дуже цікавий діалог.

Аліна Каплюк. Майстриня лялькарства. Спочатку своєю свідомістю, а потім і своїми руками вона створює ляльок, даруючи казку своєю творчістю.

Маріанна Ваценко. Майстриня писанкарства. Вчитель, котрий власним прикладом надихає творити. Людина, котру потрібно чути.

Лідія Гончар. Майстриня лозоплетіння. Спокійний, розважливий, усвідомлений митець. Познайомившись з її творчістю, я вперше зустрів не тільки предмети побуту із лози, а й художні вироби: птахи, квіти та багато іншого.

Микола та Вероніка Тараненки – батько й донька. Гончарі. Майстер занурює руки у глину, а вона так само занурюється в душу майстра, глибоко відчуваючи стан душі, завдяки чому кожна робота, кожен виріб несе в собі відбиток душі майстра.

Наталія Войстрикова. Займається обробкою шкіри. Ще один доторк до глибин нашої генетики та творчості.

Капелан УГКЦ Петро Мирчук. Не так просто зустрітися з цією людиною, адже він стільки часу проводить на фронті. Але нам це вдалося й у тихому сонячному храмі ми розмовляли про віру, Україну та війну.

Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка та його неймовірний колектив. Глибокі, людяні, усвідомлені особистості, потужні науковці та викладачі. Вони зачарували мене своїм ставленням до наших юних українців, котрим випало щастя навчатися у них.

Марина Ковальчук. Вчителька з дивовижно теплими та щасливими очима. Емпатична та глибока людина.

Марина Сівакова. Аспірантка та соціальна працівниця, у якої вистачає душі працювати з особливими дітками.

Марина Кеда. Вольовий, принциповий педагог. Пані Марина бере активну участь у міжнародних проектах університету та представляє його на міжнародному рівні. Усвідомлена українка, котра знає, цінує та поважає свою історію.

Ірина Кондратенко. Керує студентським хором, навчає мистецтву, котре вона любить усією своєю глибокою творчою душею.

Юрій Карпенко. Еколог. Людина, котра знає, усвідомлює та відчуває землю в усіх її проявах: як у фізичному, так і в географічному та історичному.

Сергій Гаркуша. На своєму факультеті навчає юних українців спортивному завзяттю та волі до перемог. Вчить студентів постійно працювати над собою, самовдосконалюватися й ні за яких обставин не здаватися та не опускати руки.

Володимир Дятлов. Вчитель. Історик. Проректор. Людина, котра живе університетом, творить його історію та й сама вже стала частиною сучасної історії рідного «Чернігівського колегіуму»

Чернігівський обласний художній музей імені Григорія Галагана. Цитадель художнього мистецтва Чернігівщини, котра подарувала нам дивовижні враження, зустрічі та знайомства. Художники – люди, душі яких так глибоко та потужно відгукуються на красу світу, даровану нам Творцем.

Володимир Наталушко. Ззовні стримана та навіть трохи закрита людина, котра вражає красою та силою свого внутрішнього світу. Тонкий та глибокий діалог.

Віталій Василевський. Нам пощастило стати свідками маленького дива: коли людина перед камерою зуміла настільки глибоко відкритися та поділитися з нами своїм внутрішнім світом. Світом чутливої, люблячої людини, котра дуже тонко відчуває красу. Дивовижна «Сповідь».

Тетяна Федоритенко. Людина зі своїм, неповторним відчуттям світу. Ми познайомилися дещо квапливо та хаотично, проте в діалозі зуміли почути душі одне одного та після першої зустрічі прощалися вже ніби давні знайомі.

Лілія Ібрагімова. Не тільки пише сама, а й навчає дітей творити, викладаючи малювання. Ця людина зачаровує своєю глибиною.

Людмила Койдан. Вона дивиться на світ, бачить його дивовижно чистими та світлими очима, чистою та світлою душею.

Олена Ісаченко. Цільна, креативна особистість. Ми не змогли обмежити діалог зйомками програми та продовжили його після того, як камери були вимкнені. Вона з неймовірною любов’ю ставиться до України. Моя душа квітне, коли я зустрічаю таке щире ставлення до нашої країни.

Ірина Ральченко. Вона з материнською ніжністю та любов’ю ставиться до художньої творчості. Відчуває її душею, цінує та оберігає усім серцем.

Тетяна Гненюк. Каліграф. Вона приїхала до музею напередодні своєї виставки, щоб перевірити готовність експозиції і одразу потрапила у круговерть знімального процесу, коли камери увімкнули раніше, ніж вона усвідомила, що відбувається. Та це не завадило нам провести цікавий діалог. Каліграфія – мистецтво, котре вимагає глибини та спокою душі.

Юрій Ткач. Директор художнього музею. Проста, совісна та відкрита людина. Він уважно, самовіддано та відповідально ставиться до життя та діяльності музею. Остання «Сповідь» в той насичений день, як знаменник величезної та надважливої праці усього колективу музею.

Катерининська церква. Форпост віри, що розташувався на в’їзді до міста. Дивовижний храм рідної церкви. Благословенна тиша цього місця заспокоює душу, а уважні та добрі очі духовних наставників зігрівають її вірою та любов’ю.

Євген Орда. Капелан, благочинний Чернігівського району. Він пройшов війну, був разом із Нацією в найстрашніші миті нашого сьогодення. Дивовижна відданість Богу та Україні, неймовірна сила душі та віри.

Ієрей Максим Щербина. Капелан. Уважний та розсудливий. Нам знадобилося зовсім небагато часу, щоб почути один одного та не знадобилося багато слів, щоб Нація зуміла почути його.

Протоієрей Олег Сиротенко. Мудрий священик, котрий прийшов до Господа у свідомому віці, обравши шлях духовного служіння.

Протоієрей Микола Опанасенко. В той день нам лише дивом вдалося знайти час, щоб зняти програму. І я щасливий тим, що нам це все ж таки вдалося і я маю змогу подарувати Нації сповідь священика з козацьким корінням.

Протоієрей Антоній Панасенко. Капелан. Сила та міць нашої Нації. Духовний воїн з відкритим серцем та щирою душею.

Отець Мирон. Настоятель храму святої Параскеви. Відчував себе так, ніби спілкуюся з монахом. Людина, в бутті якого набагато більше Божого, ніж мирського.

Протоієрей Роман Кіник. Секретар Чернігівської єпархії ПЦУ. Саме за допомогою цієї людини ми змогли відзняти стільки програм зі священиками рідної церкви. Людина, в якій стільки світла і добра, що поруч із ним одразу стає тепло на душі.

Матінка Любов Кіник. Вперше я отримав змогу зняти «Сповідь» дружини священика. Пані Любов погодилася на програму і я щасливий буду поділитися із Нацією цим діалогом. Священики розпочинають свій шлях дуже непросто: зі зруйнованих, напівпорожніх храмів, або навіть з пустирів, на місці яких потрібно збудувати церкву. Тому мені так важливо було почути цю людину, котра попри всі негаразди зуміла дарувати чоловікові любов та підтримку. Українка. Мати. Педагог. Кохана та любляча дружина протоієрея Романа Кіника.

Чернігів мене здивував та схвилював. Я понад усе боявся упустити бодай щось, боявся не зуміти відшукати та показати ту потужну хвилю українства, котра наповнює це місто. Я постійно боюсь стратити нашу країну. Це мій величезний страх, як відлуння любові до Батьківщини. Чернігівщина подарувала так багато невідомої мені України, що я й досі не можу повною мірою осягнути глибину цього дару. Які ж ми, українці, дивовижні! Я не втомлююся дякувати Богу за українство та молитися за нього.

https://youtu.be/I2OU0SlQrfI

Царю Небесний, Утішителю, Душе правди, що всюди єси і все наповняєш, Скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші. Зглянься на нас, що припавши на коліна, з повною надією благаємо Тебе: освяти, просвіти і попровадь наш народ дорогою Божих заповідей. Дай йому, передусім, зрозуміти вагу святої віри в єдність з Апостольським Престолом, закріпи в його серцях прив’язання до неї, яке мав він від самого початку християнства в Україні. І, хоч втягнений опісля в розбрат, вернувся до єдности, то нині знову є загрожений у тому. Щоб він міг віддавати Тобі честь і славу назавжди в святій єдності, хоч треба би понести i мученичу смерть; додай сил тим, що постійно її держаться, скріпи малодушних і тих, що сумніваються. Промов до сердець тих, що відпали, змали їхні закам’янілі сумління, опам’ятай і приверни їх на лоно Католицької Вселенської Церкви як вістунів Твого гніву і прощення. Просвіти нез’єдинених, щоби без упереджень пізнали її правдиву науку і з’єдинилися з нею навіки. Будь виховником української молоді, щоб вона виростала в дусі християнської католицької віри і дорожила Твоїми небесними скарбами. Проникни своїм Божим духом і зверни очі з землі до неба тих, що працюють на ріллі, на фабриках і копальнях, в управах, школах і в наукових установах, тих, що бережуть лад і порядок, та благослови їхній труд і працю рясними плодами. Святий Душе, Ти, що є найчистішою Божою любов’ю, уділи її всещедро українському народові, злучи нею всіх, а передусім страждаючих, до взаємної помочі. Спали вогнем любови його гріхи, вольні і невольні, усунь з його душ злі схильності, виплекай у ньому геройські чесноти і прикраси його своїми дарами та борони його перед людською несправедливістю. Приверни єпископів і священників до свого стада; батьків і матерів, дітей і кровних – до своїх родин; поверни другів і сусідів, усіх, що опинилися далеко за горами і водами, до їхніх затишних осель.

Душе Божий, Ти, що на початку віків уносився над безплідною землею і створив на ній життя, прикрасив її дібровами і наповнив тваринами, зроси і українську землю благодатним дощем, щоби зазеленілись її ниви і принесли сторичний плід та не голодували її жителі; наповни моря і ріки рибами, ліси і гаї, гори і доли – звірятами і птицями, які хвалили б Тебе й оспівували Твою славу; прибери травою і квітами сіножаті і пасовища, щоби випасалися на них череди корів і отари овець, гарцювали табуни коней і бриніли бджоли на пасіках – як образ української трудящости, пильности і запопадливости. Заклич увесь народ до удосконалення свого життя, до розвинених комунікаційних сіток залізничних доріг, самоходів, кораблів і літаків; вкажи щасливі винаходи і відкриття та нахили народ до здвигнення на Твою славу подиву гідних пам’ятників високої культури, яка більше п’яти тисяч літ цвіла на його землях. А тепер і на майбутнє отри, Всеблагий, пекучі сльози з його очей і гарячий піт із його чола і хорони його від журби недостатку, від тілесниих болів і душевних страждань, щоб зажив він праведно і щасливо вже тут, на землі, і в кончині свого життя став безпорочним Твоїм угодником. Амінь.

(З послання на Зіслання Святого Духа, 1947 р.)

Отець Мелетій Батіг, ЧСВВ, настоятель парафії Різдва Пресвятої Богородиці м. Бар Вінницької області

Минуло вже декілька днів після нашого повернення з мандрівки Поділлям, а я й досі не міг звикнути до того, що за вікном не квапливий, невгамовний Київ, а розмірена неквапливість Вінниччини. Цей затишний, барвистий край гостинно прийняв нас і щедро відкрив для нас свої скарби — діаманти людських душ.

Зустрічі, знайомства, «Сповіді», котрі ставали для мене справжнім уроком буття любові та віри — все це стало для мене настільки цінним та важливим, що сьогодні мені складно уявити, як же я жив, не знаючи, що у нас, у Нації, є такі дивовижні українці.

Книга, котру подарував мені отець Мелетій Батіг, одразу зайняла своє місце у моїй домашній скарбничці. Кожен раз проходячи повз я дивився на неї й з теплом посміхався, поки нарешті не узяв її до рук та не відкрив першу сторінку. Наступні декілька місяців я смакував цю історію разом з кавою, ніби найвишуканіший десерт, читаючи по декілька сторінок після ранкової молитви.

І щоразу подумки я повертався в благословенний затишок монастирських стін, де нас зі знімальною групою так гостинно приймав отець Мелетій. Храм дзвенів молитовною тишею, коли ми сіли знімати «Сповідь». Ледве ми розпочали наш діалог, як сонячний промінчик пробився крізь високі вітражі та ніби осяяв нашу розмову, додавши в неї тепла та світла.

Мудрий, добрий священник, чия душа вже давно стала вищою за мирське, позбавивши його залежності від людської недосконалості та подарувавши мудрість по-справжньому любити кожну людину й кожну мить життя, щоб вони не несли у собі. Досконалі теологічні знання, абсолютна віра та безмежна любов — за зовнішньою простотою цієї людини така глибина, осягнути яку мало в кого вистачить душі.

Стіни храму наповнюють його теплом та силою, його серце співає до Бога молитвою, а щоденне читання святих текстів дарує мудрість та натхнення жити, любити та вірити. Наш такий простий, на перший погляд, діалог я переглядатиму ще не раз. Й більш ніж впевнений, що кожного разу відкриватиму для себе все нові та нові грані цієї «Сповіді», цієї душі.

Сьогодні продовжують точитися дискусії навколо питання єднання Українських Церков. Сповнені гординею, звідусіль лізуть «експерти» з усіх питань, котрі точно знають як усе має бути й забувають тільки про те, що розмова про Бога без молитви — лише слова, котрі не мають ані ваги, ані змісту.

Я й сам неодноразово ставив священнослужителям питання щодо можливості єднання Церков. Та лише тому, що мрію, аби Церква подарувала Нації приклад мудрості та єдності й тим самим допомогла українству стати більш цілісним, потужним, неподільним. Та Господь милосердніший та мудріший за будь-які наші висновки та усвідомлення. Й замість чвар, нам слід молитися за єдність нашої Нації та будь-що любити ближнього, як Він нам це заповів.

Я прийшов до отця Мелетія і побачив в душі цієї людини стільки Бога, що в мене і досі перехоплює подих від цієї згадки. Мені випало щастя помолитися разом з отцем Володимиром Топоровським біля ікони Зарваницької Божої Матері, поспілкуватися на Закарпатті з капеланом Василем Мандзюком, поговорити в Збаразькому парку з отцем Іваном Гунею та зустріти ще багато душ, в яких так яскраво палає Господня іскра, в яких стільки любові та віри, що я можу лише дякувати Богу за те, що такі неймовірні люди є посеред нас.

Сьогодні ворог намагається відібрати у нас не лише землю, але й віру. На території нашої держави активно працює ворог, котрий під виглядом церкви зомбує довірливих вірян служити кремлівським богам. Звучить навіть трохи смішно й здається, що після стількох років війни такого просто не може бути. Та насправді масштаби цієї пухлини вражають й щодня вона розростається новими та новими метастазами.

В країні іде війна й на духовному фронті. Так само як на початку війни такі різні українці об’єдналися, щоб зупинити ворога, так само і Церквам рано чи пізно доведеться об’єднатися, щоб втримати духовний фронт. І я щиро переконаний, що цей крок стане початком повернення Україні тієї величі, котру вона мала ще з часів Русі й на котру заслуговує сьогодні.

Ці мої міркування народилися з любові до Бога і України. Це моя сповідь і моя молитва за українство. Усі ми різні. Кожен з нас особливий. Та у всіх нас під ногами наша рідна земля, котру безжалісно знекровлює внутрішній та зовнішній ворог. А над головами Господь Бог. Тому для усіх нас й для кожного окремо єдиний шлях — це любити та вірувати. А я молитиму Бога про те, щоб він дарував нам мудрість та єдність у нашій любові та вірі.