Декілька питань до опозиції.
Набридла трьохголово-безголова опозиція.
Вона не спроможна виробити стратегії та плану дій, не продукує рішень, не в стані організувати дієвих структур, сама ні до чого не готова, її постійно дурять, вона боязлива, не рішуча та не готова брати на себе відповідальність. Її основний лозунг "Банду геть", навіть не "Бандитам тюрми". Вони не показують шляхів, як ту банду геть, їхній рецепт - лише присутність наших тіл на морозі, багато тіл... Вони закликають стояти до кінця, але замовчують до чийого кінця? Самі ж вони не збираються стояти на морозі
Вони не готові скласти мандати, обнулити списки та вийти з людьми на вулицю. Вони не готові відмовитись від влади, відсепаруватись від бандитів. Вони не готові піти до людей в намети та жити з ними там до кінця. Вони не можуть зробити жодної рішучої дії!
Так, вони не бандити, але набиваючи свої кишені та задовільняючи свої інтереси привели бандитів до влади, а якщо не набивали то закривали очі на те, як це роблять їхні однопартійці чи підлеглі.
У всьому іншому вони від тої банди не відрізняються, хіба трохи дрібніші. Живуть подвійними стандартами, брехливі, надмірні, відірвались від людей. Вони настільки закохані у себе, що навіть втратили інстинкт самозбереження.
Чи можна сказати, що вони кращі від влади?
Вони досі не спромоглися вибрати посеред себе єдиного лідера. Історія не знає успішних тріумвіратів. А хіба Україна стане винятком? Вони підсвідомо бояться усунути Януковича та випустити Юлю, бо кому вони тоді потрібні? Тому й не рішучі. Їх не боїться влада, тому й ігнорує.
Це узагальнена оцінка, не хочу когось образити. Так, не всі такі, але ті, хто не такі, усе одно втиснуті в їхню систему і з часом стають такими ж або витісняються цією системою.
Чи це вони розбудили людей та підняли на повстання? Чи можна сподіватись перемоги з такою "опозицією"? Чи можна їм взагалі вірити?
Це не мої міркування, це лише спостереження та реалії. На жаль.
Два дні поспіль я намагався достукатись до політиків з ідеєю необхідності терміново організувати в безпосередній близькості до Майдану приміщення для людей, що пікетують урядові установи, охороняють Майдан чи виконують систематично різні завдання штабу, щось на зразок казарм. Щоб люди мали де відпочити, щоб можна було швидко надати їм медичну допомогу, нагодувати та швидко їх зібрати. Окрім цього необхідно знайти приміщення, де можна було б розмістити координаційні штаби для громадських активістів, служб поселення та відправлення, офіси з оргтехнікою тощо. Ідеальним приміщенням для таких цілей був Український дім. Окрім функціонального, він ще має стратегічне значення, є символом революції і знаходиться не де-небудь, а на Європейській площі.
Першого ж дня я безрезультативно намагався зв'язатись з Анатолієм Гриценком, Олесем Донієм та Андрієм Парубієм, яких знаю особисто, щоб разом з депутатами зайти в Український дім та розміститись там. Увечері на ініціативу відгукнувся депутат Дерев'янко. Разом з ним, невеликою групою ми потрапили до середини, де нас зустріла охорона, знадвору стояв натовп, близько 2-х тисяч людей. Переконаний, якби туди прийшло ще кілька народних депутатів, зокрема Кличко, нас впустили б у будівлю, але ніхто цього робити не збирався, а навпаки центральний штаб дав вказівку залишити будівлю. Демотивовані люди розійшлись, а ми залишились без такого важливого об'єкту.
Пробував ще пояснити важливість питання своїм друзям, народним депутатам Михайлу Хмілю та Оксані Продан, яка в свою чергу спробувала організувати зустріч з Турчиновим. З Турчиновим так і не зустрівся, переговорив лише з його помічником, але без результату. Вразив мене штаб, за кордонами охорони купа важняків в дорогому одязі. Якось тут не дуже революційно.
А ще мав досвід в організації блокування кабміну, куди привів своїх людей. В понеділок о 6-й ранку за рішенням штабу його мали взяти в кільце представники опозиційних сил та громадських організацій. В результаті о 6-й годині прийшли лише представники громадських організацій. Представники Свободи прибули за годину, ще пізніше Батьківщини, а представники Удару взагалі не з'явились. Було моторошно та бридко.
А сьогодні водили хороводи туди сюди, ходили до Призидента, щось від нього вимагали, а його там не було. Замість того, щоб першим питанням поставити вимогу про звільнення затриманих хлопців, але хто би за них пам'ятав, окрім кількох депутатів.
Що далі?
Я не збираюсь демотивувати людей, це не так легко зробити. Бо цього разу вийшли вони не за опозицію, а проти влади. Є різниця між гаслами "Ющенко так" та "Янукович ні". А опозиція замість включитись на рівних в процес, намагається його всіляко очолити. У результаті не використовується потенціал активістів та представників бізнесу, гасятся їхні ініціативи, не залучаються їхні ресурси, не дослухаються до їхніх ідей. Політики намагаються усі дії взяти під контроль та блокують паралельні дії громадських активістів. За таких умов не можливе розгортання широкого Народного Фронту, що на мою думку є чи не єдиним шляхом до успіху.
Дії, котрі зараз пропонує опозиція лише на руку владі, яка взяла тактику очікування. Вони призведуть до падіння динаміки. Стояння і ходіння врешті решт людям набриднуть і вони поїдуть додому. Не думаю, що люди захочуть зустріти Новий рік та Різдво на Майдані. Необхідно дражнити владу різноплановими множинними діями, виводити її з рівноваги, щоб викликати режим на неадекватні відповіді. Досвід показав, що політика залякування діє в Україні навпаки. Нам вже немає чого боятись, гірше не буде, хіба що дурень цього не бачить. Далі тільки терор та морок.
На відміну від 2004 року, цього разу все значно складніше, немає сильної опозиції, немає єдиного лідера, немає шляхів досягнення поставлених цілей, ворог значно жорстокіший та цинічніший, ним є не лише чинна влада, а й сусідня ненаситна держава.
Якщо опозиція не змінить підходів, вона або заведе свій народ в нікуди, або він зорієнтується і почне діяти без неї. Тоді попереду або велика депресія, або громадянська війна. Ні одне, ні друге не тішить.
Але є ще один варіант, який може стати виходом з ситуації. Якщо опозиція не оговтається, то треба забути за неї та почати свою швидку самоорганізацію, свою боротьбу проти режиму. Тоді з'являться нові структури, нові лідери, нова Україна, європейська держава побудована на відповідальності знизу. Переконаний, що ресурсів та енергії для цього достатньо.
https://www.facebook.com/notes/%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%B3-%D0%BC%D0%B0%D1%86%D0%B5%D1%85/%D0%B4%D0%B5%D0%BA%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BA%D0%B0-%D0%BF%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%8C-%D0%B4%D0%BE-%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%B8%D1%86%D1%96%D1%97/636801666378227
Цель этого плана – полное подчинение Украины Москве, вплоть до вхождения в Таможенный союз и в структуры будущего Евразийского альянса, передача России енергетической инфраструктуры Украины, дележ украинских активов, разрыв договоренностей с Европейским Союзом, затягивание любых переговоров с Западом, увеличение военного присутствия России в Черноморском регионе и прочее. Взамен режим в Украине получает гарантии финансовой поддержки в размере 20 миллиардов долларов, предоставление сумм и активов лично семье Януковича и его ближайшему окружению. Условие – передача всего контроля за выполнением плана «группе серых кардиналов», а именно – Медведчуку, Фирташу, Клюеву, Бойко и иже с ними. К выборам 2015 года Украина должна была подойти с новым, послушным Путину кандидатом в президенты. Янукович выводился из политической игры с гарантиями финансового благосостояния.
