Влітку 1943-го року німецькі окупанти оголосили Україну «зоною анти партизанських операцій». Причиною цього рішення став несподівано сильний та ефективний спротив з боку УПА. До боротьби з українськими
повстанцями було залучено Еріха фон дем Баха-Зелевскі – командувача німецьких проти партизанських формувань на Східному фронті.
Ці “вдосконаленіші” заходи окупантів не лякали УПА. Вона безперебійно наносила їм усе більш відчутних ударів. На початку червня 1943 р. відділи УПА прогнали німецьку адміністрацію і встановили своє правління в Турійську, Мацієві, Голобах, Селищі, Головне, Шацьку. Населення цих районів надавало їм усебічну допомогу як дійсним господарям рідної землі.
Українські патріоти нападали на залізниці, порушували план руху поїздів,якими окупанти намагалися своєчасно доставляти військову техніку і військову силу для підкріплення своїх сил на тій чи іншій ділянці
фронту, де зазнавали невдачі. Так, у ніч з 23 на 24 червня 1943 р. було перервано залізничну лінію між станціями Немовичі-Малинськ по шляху Рівне-Сарни. В передніх вагонах їхало 150 гестапівців карного загону.
Вони верталися з погрому польських та волинських сіл, а в останніх вагонах були гармати, танки, амуніція та всякі припаси. Заспані гестапівці ще не встигли відчинити двері своїх вагонів, щоб довідатися про причину зупинки поїзда, як у передніх двох вагонах пролунали постріли. Сотенний командир Ярема із другом Дорошем стріляли по карателях. Гестапівці пробували тікати через вікна, але влучні постріли не давали ворогам вирватися з пастки. Зав’язався бій. Поранено Ярему та Дороша. Вранці повстанці зі зброєю та амуніцією повернулися в ліс .

У травні і червні 1943 р. відділи УПА в постійних боях з гітлерівцями контролюють усе Полісся і Волинь, обмежують володіння окупантів лише на територіях головних шосейних шляхів та залізничних лініях. На початку серпня 1943 р. відділ УПА напав на непрошених гостей, які грабували населення Гнідави (Луцький район). У запеклому бою, що почався, повстанці знищили грабіжників, а пограбоване майно було повернено
населенню. Вночі з 19 на 20серпня відбувся напад повстанців на м. Камінь-Каширський. Після жорстокого бою повстанці перемогли і здобули цінні трофеї: понад 20 тис. набоїв, 5 кулеметів, 4 машини, понад сотню
пістолетів, 16 друкованих машинок, 4 радіоприймачі, 11 коней з сідлами, 7мотоциклів, 1 легкову машину, 15 полонених і багато продуктів. Ворог втратив 100 чоловік вбитими.
   Бій повстанців з гітлерівцями в Новому Загорові став однією із найяскравіших сторінок боротьби українських націоналістів з окупантами. Вдень 8-го вересня 1943-го року повстанська чота особливого призначення під керівництвом Андрія Марценюка («Берези») увійшла до Нового Загорова.
    Повстанці розташувалися біля Загорівського монастиря, який на випадок зустрічі з німцями мав стати надійною точкою оборони. Довго на «гостей» чекати не довелося. За всипом місцевих поляків німецька адміністрація проти чоти з 44-х повстанців було кинуто роту німецької жандармерії, роту донських козаків
( !!! ) і роту поліції із фольксдойчів – всього близько 400 осіб. Необережно наблизившись до повстанських позицій, вони потрапили під шквальний кулеметний вогонь, втративши близько 40 бійців.
   Німці спробували підпалити смолоскипами монастир і піти на штурм. Однак,все це виявилося безрезультатним – окрім нових втрат, окупанти не домоглися нічого.

Зі спогадів учасників того бою: ” Загупали міномети, заторохкотіли кулемети, автомати... Одна за одною вибухали гранати, все злилося в один жахливий гул. Бій кипів, німці лізли як сарана, а разом з ними власівці та «фольксдойчі». Бій тривав цілу ніч. До повстанців долинали крики німецьких радистів, які викликали допомогу. Коли стало розвиднятися, бійці побачили, що до німців прибули нові машини з солдатами. Береза обміркував ситуацію і дав наказ відступити з шанців до монастиря.”

Вранці 9-го вересня до Нового Загорова були перекинуті додаткові сили жандармерії. Підмога до німців прибула з трьох боків: з Володимира, Горохова і Луцька. Перешикувавшись, вони негайно пішли в атаку, так що відступати було не просто. Але монастир був сполучений з шанцями ровом, завбачливо викопаним раніше, ним повстанці і скористалися. Тепер проти повстанців виступало понад 700 бійців, що мали на озброєнні міномети та артилерію. Обстріл монастиря тривав цілий день, а увечері до німців прибуло підкріплення – десять легких танків. Також три німецькі літаки розпочали бомбардування монастирю. Повстанці витримали авіаудари, сховавшись у глибоких підвалах святого храму, і відбили нічний штурм.

10-те вересня стало справжнім випробуванням повстанського духу. Протягомцілого дня німецькі сили штурмували монастир. Але кулеметник Коцюба, який сидів на дзвіниці, безперебійним кулеметним вогнем відкидав навалу противників.   З 44-х повстанців живими залишилося всього 18.

З ночі 10-го до середини дня 11-го вересня німецькі окупанти обстрілювали монастир з артилерії, танків та мінометів, а надвечір знов пішли на штурм монастиря. Повстанці втратили пораненими ще трьох побратимів, в тому числі і свого командира Березу, але позицій не здали.

Вночі на 12-те вересня вони вирішили прорватися з оточення. Сховавши у підвалах храму поранених товаришів, повстанці розділилися на дві групи по шість чоловік і, вдаривши по німецьким окупантам одразу у двох напрямах, вирвалися зі смертельного кільця.. . О 5-й годині ранку, користуючись густим туманом, вони кинули на позиції ворога гранати і в безладді пішли на прорив.. Кулеметнику Коцюбі, який лежав поранений на дзвіниці, пощастило також врятуватися, після того, як затих бій.

Зранку 12 вересня 1943 року німці увійшли до монастиря. Почувши стогін, вони виявили одного зі схованих поранених і повісили його того самого дня. Трупи 29 захисників монастиря зібрали й поховали місцеві
селяни. Вони ж увечері 12 вересня, після відходу німців, знайшли у підвалах і врятували ще двох поранених.

Повстанці втратили 29 осіб у бою, один був убитий у полоні, дванадцятеро вирвалися, а двох врятували місцеві жителі. Німецькі втрати оцінюються в 90–100 чоловік убитими та 150–200 пораненими. За іншими джерелами німецькі втрати оцінюються в 540 чоловік убитими та більше 700 поранених.

Про боротьбу чоти Берези видана повість-хроніка Петра Боярчука „Бій під стінами храму ”, та поема-хроніка поета шестидесятника Миколи Холодного “Пям'яті 29”

Дмитро Снєгирьов.

Рішення Верховної Ради про вивішування червоних радянських прапорів є наругою не лише над національною гідністю українців, але й блюзнірством щодо ветеранів та людей, які пережили війну. Прапори буде вивішено в містах, які розбомбила саме радянська авіація. А населення, що пережило окупацію, було піддано репресіям і переслідуванням.

Замість вшанування пам‘яті воїнам нам підсовують культ сталінізму. Замість перепоховання загиблих за християнським звичаєм — поганський культ сатанинських капищ із вічним пекельним полум‘ям.

В день, коли всі ми згадуємо за безпрецедентне винищення українців як німецькими, так і не меншою мірою радянськими генералами, неприпустимим є використання радянської символіки. Справжні фронтовики, а не бійці заградотрядів та «винищувальних батальйонів по ліквідації незаконних формувань», ніколи не мали сентиментів до радянської символіки.

Мене облудно звинувачують в оскверненні неіснуючих могил. В той же час, ВР оскверняє пам‘ять мільйонів і мільйонів українців, замучених більшовиками до, під час та після Другої Світової війни. Так званий «прапор перемоги» був прапором окупації для України, Прибалтики, Польщі, тих народів, які були окуповані більшовиками, незважаючи на те, що вони теж боролися з нацизмом.

Українські патріоти повинні розуміти, що вони мають справу не з політичними опонентами, а з окупантами. Рішення ВР \»Про Заяву Верховної Ради України \»До 65-ї річниці Нюрнбергського трибуналу над фашистськими злочинцями\» покликане відбілити совєтізм. Всупереч позиції Парламентської асамблеї ОБСЄ, яка ще в 2007 році виступила із резолюцією, що прирівнює сталінізм до нацизму і закликає до міжнародного осуду тоталітарних режимів.

Перші два роки Другої Світової війни нацисти й більшовики були союзниками. Тож аморальними є намагання виправдати СРСР за розв`язування Другої світової, і тим самим виправдати сталіністів, їхніх посібників за вчинені страхітливі злочини проти людства. Дуже символічно, що рішення про використання радянських прапорів Верховна Рада прийняла у середу Страсного тижня, коли християни згадують зрадництво Іуди.

Політв'язень Ганна Сінькова (1991 р.н.), член Національної спілки театральних діячів, була арештована 29 березня 2011 року. Її обвинувачують за ст. 297 ч.2 (Наруга над могилою, від 3 до 5 років ув'язнення) за участь у мистецькій акції зі смаженням яєчні на «вічному вогні» в столичному «Парку слави». Наразі утримується в Лук'янівському СІЗО.

1962год Расстрел мирной демонстрациии в Новочеркасске

Предлагаю устроить репост нон-стор, чтобы эта или аналогичные заметки постоянно были в ленте

Як і обіцяла шановній пані  Cosmopolit  роблю блог ближче до дати. І дарую іуашним хлопцям листівку. Користуйтесь.

Хтось мені надсилав оцю світлтну

[ Читати далі ]

Ну, вот и приехали. Не прошло и двух суток «свободы» от Киева, как курвиметры исправились с бешеной скоростью.

Так о чём это я.

Вчера пообщалась со знакомыми из Керчи. Правда, последние месяцы бурных и трагических событий в Киеве нас отдалили настолько, что курвиметр моих знакомых отнёс Киев и меня за океан, куда-то в северные районы Нью-Йоркского округа Манхэттена Гарлема США. Где все исключительно бандиты, хаос, и подносы с «бЕндерами».

Много сил я прилагала, чтобы убедить в обратном, или определить рамки грабежа и бандитизма исключительно в кодле Межигорья, мне ничего не удавалось. Говорю честно, крышу сносило от «контраргументов», и я почти теряла сознание, потому что они не первоклассники, а с двумя дипломами довольно уважаемых даже в мире ВУЗов и не рядовыми должностями в госучреждениях. На самом деле очень хорошие люди, но которых я не узнала через каких-то пять месяцев промывания мозгов российскими телеканалами.

После того, как они мне заявили, что у президента овоща была хорошая зарплата, и он всё это мог купить именно за её (а они наблюдали за тв экскурсией), силы мои кончились бороться с зомби.

Но перед этим я как-то обратилась к ним за финансовой поддержкой раненых на Майдане и хоть как-то показать публично свое отношение к режиму бандитов в Украине, которые, по их же словам, «грабят так , что уже пятиэтажные дома думают как во дворе деревянные туалеты построить, потому что дома воды хватает, и то из набранных бутылей, чтобы смывать унитаз раз в день». Они мне отказали, дословно, «Киев далеко!». Все, точка.

Но вчера случилось невероятное. Курвиметр знакомых исправился, кажется, окончательно, и ближе городов, чем Львов и Киев, со вчерашнего вечера у них нет. Опаньки.

Так что же случилось?

Нафотографировашись с зелёными неопознанными человечками и ряжеными «казаками», которых было в первые дни не так уж и много, как с экзотическими животными, решили мои знакомые как-то пригласить «освободителей» от «бендеровских гангстеров» в гости, а потом пожалели.

Но всё по порядку. Гости прибыли, благо у моих друзей очень шикарный дом, и не один. Блюд заоблачно, вместо стекломоя коньяк и хорошая украинская горилка, шашлычки, все чин по чину и экскурсия по дому. Гости щелкают языками, хвалят хорошего хозяина и хозяйку, даже в ящики заглядывают. Особенно поразило, что есть даже сауна и летний бассейн.

Поэтому сидят пьют, гуляют, поют «ой мароз мароз не морозь меня ...» и «этот день победы порохом пропах ...». Между этими радостями желудочно-кишечного тракта и промытого мозга до абирвалгу, потихоньку-помаленьку, напившись в стельку «освободители» говорят, что они здесь навсегда, казаки будут поддерживать «порядок на своей территории», а зелёные человечки являются армией Крыма, которая здесь и поселится «в хороших квартирах, которых пока нет, но будут через месяц, от силы два». Именно в этом месте долгая пауза , а потом знакомый говорит, не могу ли я ему помочь и найти адрес для проживания «луТше во Львове, но можно и в Киеве, там где берут на полное довольствие «беженцев»(!)».

Я в шоке, это же с какого бодуна ты «беженец», если так здоровался с «освободителями»?

Объяснение феноменально - «после того, что мы услышали, мы их боимся, и кажется им понравился наш дом, они у нас остановились». Говорю, что означает «остановились», попроси на выход. Пауза, "не могу, боюсь провокаций». Поэтому второй день кормят, поют, танцуют против собственной воли. Покупают еду по их предпочтениям и проклинают себя за трусость.

Как оказалось, там действительно срочники из очень бедных районов России (казаки из краснодарского края), которым пообещали за удержание плацдарма на чужой территории море свободных и красивых зданий, квартир беженцев и навсегда солнце, море и целебный воздух, а также кучу трофеев тех же беженцев. Поэтому, что достанется им, решать будут они сами в меру своей жадности, но не сейчас, а когда пройдет «разгромнопобедный референдум».

А еще сообщили, что квартиру, дом и что угодно продать сейчас будет невозможно, запрет «вызволителей», «сначала всё нужно проинвентаризировать, национализировать, зарегистрировать по росийскиому законодательству, согласовать с Роспотребнадзором (я так понимаю, с Онищенко), только потом, проверив, честно ли заработано имущество, можно будет оформлять право собственности».

После этого курвиметр окончательно починился и, как оказалось, ближайшим городом к Керчи стал Львов!

На моё предложение «Бороться и не сдаваться», ответ был обычных бедолаг, которые потеряли розовые очки «А что думает ваше правительство? А где ваш хвалёный «правый сектор» и ваша «самооборона»?»

Пришлось ответить «Наше думает о нас, а о чем думает «ваше», вы уже знаете »

Но что они будут делать с этим починенным курвиметром сейчас, когда куча зелёных и ряженых вооружённых (!) человечков бегает по их дому с кучей своих курвиметров сломанных и с описаниями имущества, они не знают, так как страшно.

Знакомым теперь я отказала, потому что именно они позволили случившееся, потому что когда убивали лучших из лучших Украины на Майдане и по всей стране , ближайшей к ним была Москва!

Извините.

ПыСы

Также друзья сообщили, что как курорт вряд ли Крым будет развиваться, потому что «казаки» сказали, что это будет «их дом, где хочется покоя от толп туристов. Разве, что немножко» (на сколько именно немножко, не объяснили).

http://ukrfan.livejournal.com/19862.html 

В боях за захист української мови вже зламано багато списів і наламано
багато дров. На 16 році незалежності актуальність теми, навіть у порівнянні з тими
часами, коли ще Верховною Радою УРСР було прийнято недолугий Закон про мови,
не зменшилась. Професійні захисники української мови, як і професійні борці за
державність мови російської шукають і знаходять безліч аргументів і наводять безліч
прикладів на користь своєї позиції. Поки ми цю болючу тему заговорюємо, інші
народи діють, вбачаючи, і не безпідставно, в мові механізм здійснення своїх
стратегічних геополітичних планів та захисту національних інтересів.
        Спробуємо торкнутися цієї теми під дещо незвичним ракурсом, виходячи з
кількох тез. Теза перша полягає в тому, що українську мову, на відміну від,
скажімо, російської, жодна інша держава, окрім України, не буде ні захищати, ні
розвивати, ні берегти. Відповідно один із сенсів української національної
державності саме й полягає в тому, щоб захищати нашу мову, культуру, традицію, а
отже й національну етнічну самобутність. Тим більше, що загроза є очевидною.
        „З метою зміцнення державності, національної безпеки і престижу
Російської Федерації, її повноправного входження до світового політичного,
економічного і культурного простору, розвитку інтеграційних процесів у
Співдружності Незалежних Держав” Уряд Російської Федерації 29 грудня 2005
року затвердив федеральну цільову програму „Російська мова” (2006-2010 роки).
        Про що ж ідеться в цьому документі, яку мету ставить ця програма, які
засоби задіяні для реалізації проекту? І яким чином він стосується України? Як
інформацію для роздумів, аналізу й безпосереднього висновку вважаємо за
доцільне навести кілька фрагментів з тексту програми.
        Усвідомлюючи, що в сьогоднішніх умовах мова поширює кордони держави
ефективніше, ніж військо, творці програми ставлять за мету „збільшення кількості
осіб, проживаючих в державах - учасниках СНД і країнах Балтії та вивчаючих
російську мову і культуру Росії, відповідно з 45 до 90 процентів і з 15 до 40
процентів; розширення об’єму телерадіовіщання російською мовою в державах -
учасниках СНД і країнах Балтії з 45 до 90 процентів; збільшення кількості
учасників міроприємств, пов’язаних з російською мовою, літературою і культурою
Росії, які проводяться в державах - учасниках СНД і країнах Балтії, з 45 до 90
процентів; збільшення кількості учасників міроприємств, пов’язаних з російською
мовою, літературою і культурою Росії, котрі проводяться в зарубіжних країнах, з 5
до 25 процентів; збільшення кількості і чисельності громадських організацій і
об’єднань за рубежем, в діяльність котрих входить популяризація російської мови, і
культури Росії, з 15 до 40 процентів”.
        Автори програми посилаються на Послання В.Путіна Федеральним Зборам
РФ від 25 квітня 2005 року, в якому поставлена задача „формування єдиного
економічного, гуманітарного і правового простору СНД, оскільки Росія зв’язана з
колишніми республіками СРСР... єдністю історичної долі, російською мовою і
великою культурою”. Перекладаючи цю вказівку загальнозрозумілою мовою,

виходить, що Москва поставила за мету відновлення російської імперії, інакше як
трактувати єдиний „економічний, гуманітарний і правовий (!!!) простір”.
       Фінансування програми передбачає видатки в сумі 1300 мільйонів рублів,
зокрема „на забезпечення ефективного функціонування російської мови як основи
розвитку інтеграційних процесів в СНД - 402,5 мільйони рублів.”
       Чи не з цього рядка урядового російського документу проходить
фінансування різноманітних проросійських організацій та партій, які з піною
навколо рота, доводять необхідність запровадження „другої державної”? Чи не на
реалізацію цієї програми спрямовані "інтеграційні" дії депутатів, які голосують за
це питання на „регіональному” рівні?
       І ще кілька моментів, які проливають світло на ті речі, які залишились „за
кулісами” цієї доволі цікавої програми.
       Як повідомляє російське інформаційне агентство „Росбалт”, 25 жовтня 2006
року у виступі на Всесвітньому конгресі співвітчизників у Санкт-Петербурзі
депутат ВРУ від Партії Регіонів Юрій Болдирєв заявив, що російській владі слід
стимулювати переїзд до Росії не росіян, а українців з центральних і східних
областей України. Він нагадав, що сотні тисяч вихідців з України, котрі
перебрались (чи котрих „перебрали”? В.Р.) на Далекий Схід і до Сибіру, давно
стали "росіянами".
       Болдирєв, який гріє свою вгодовану гузницю таки в київському, а не
московському депутатському кріслі, запропонував сучасній російській владі
продовжити таку практику для засвоєння малонаселених частин Росії. До речі, один
з учасників вищезгаданого конгресу, окреслюючи завдання російської діаспори,
поставив „соотєчєствєнніков” в один ряд з армією і флотом Росії. Популярно це
називається „п’ята колона”. І вже вояжують південно-східними регіонами нашої
держави з такими закликами депутат від соцпартії Євген Філіндаш зі скандально
відомим московським політиком, союзником СПУ Дмитром Рогозіним, вже
включилася в роботу Наталя Вітренко й Кауров зі своїми „євразійськими союзами”
та ПСПУ, вже „вийшли на барикади” комуністи, задіяні проплачені і куплені ЗМІ,
та й Партія Регіонів, нещодавно „підсилена важкою артилерією” в особі діячів
Партії слов’янської єдності та її лідера О.Базилюка, „нє дрємлєт”.
       Отже, готуйтеся, українці, до завантаження у вагони, які повезуть вас
освоювати Сибір і Далекий Схід та інші „малонаселені частини” „нєобьятной”,
вивчайте, українські школярики, російську мову та культуру, інакше як ви
зрозумієте команди та накази своїх конвоїрів та командирів, котрі поженуть вас
„мити чоботи в теплих водах Iндійського океану” чи наводити „конституційний
порядок” в Ічкерії?
       Чи може нарешті таки дієво займемось захистом нашого державного
суверенітету і порекомендуємо російським властям заселяти „простори”
китайцями, а „малонаселені частини” нехай освоюють болдирєви, азарови, добкіни,
корнілови, каурови та інші московські шестакови?


Ця стаття як відповідь такому собі користувачу сайту Анті-оранж , на його начеб то "боротьбу " за демократію та відстоювання російської як другої державної.

Використані матеріали з книги "Українофобія , П'ята колона та її ляльководи"