Цапині роги роги й звірячі вуха були настільки недоречні, що свідомість фіксувалаїх тільки по якійсь хвилині уважного розглядання портрету.То врешті-решт перетворилося на гру, чи експеримент. Варто було запитати когось із знайомих, або колег про те, чи нема у портреті чогось зайвого.Хтось відповідав коротке "ні", хтось вважав композиційно недоречним маленьке зображення герба на тлі, хтось просто якийсь час вагався іне знаходив жодної відповіді.Тож часто треба було тицяти пальцем у ті відростки із дещо дурнуватим питанням "а це?", і потім втішатися несподіваністю реакцій співбесідників.Той тест був навіть не на уважність. Тест був на здатність опиратися  стереотипам.
5-ть фото дивитись на  http://www.istpravda.com.ua/artefacts/2010/12/27/11094/#4

Підготував Олександр Зінченко

По знаменитій перемозі над польським військом під Зборовом (в теперішній Галичині), у серпні 1649 року в силу договору з польським королем Яном Казимиром українці здобули багато прав визнаних королем, зокрема Гетьману України належало мати 40 тисяч козаків, у Реєстр занесених, не кажучи про охочекомонних. Цим Реєстром у 1842 році похвалився перед О. М. Бодянським російський генерал українського походження Андрій Якович Стороженко. По смерті генерала, реєстр був переданий Бодянському з волі покійного.  
Дякуючи цим людям і сьогодні, через 360 років заглянувши до Реєстру, вчитуючись в імена та прізвища українців, що боролися за волю, можна відчути, які рідні вони нам. Ті самі прізвища, та імена, що нерідко і сьогодні нам зустрічаються. Зокрема згадується, що козаків Богдан записав у шістнадцять полків. В Реєстрі згадуються полковники: Яцько Воронченко, Полковник полку Черкаського, Йосип Глух, Полковник полку Уманського, Данило Нечай, Полковник полку Брацлавського, Іван Федоренко, Полковник полку Кальницького, Антін Жданович, Полковник полку Київського, Федір Лобода, Полковник полку Переяславського, Філон Джалалій, Полковник полку Кропивенського, Матвій Гладкий, Полковник полку Миргородського, Мартин Пушкаренко, Полковник полку Полтавського, Тимофій Носач, Полковник полку Прилуцького, Прокіп Шумейко, Полковник полку Ніжинського, Мартин Небаба, Полковник полку Черніговського, Лук’ян Мозира, Полковник полку Корсунського, Семен Савович, Полковник полку Канівського, Федір Якубович, Полковник полку Чигиринського. і одного полку в Реєстрі не згадано, Шкода, але через явну і досадну помилку при друкуванні частини першої Реєстру згадується лише п’ятнадцять полків і полковників.  
В полках, крім сотен, були козаки і при штабах полків. Наприклад:  
Полк Канівський – 270 козаків штабної роти з керівництвом полку і звязківцями включно. Полк Корсунський – 258 козаків з керівництвом полку включно.
Полк Черкаський – 261 козак з керівництвом полку включно. 
З чотирьох полків, по прізвищах перерахованих у частині першій Реєстру, Чигиринський полк відрізняється тим, що у його склад зараховані і керівники тодішньої козацької України і інша державна старшина, писарі, звязківці і т.і., всього, окремо од сотен – 466 людей. Всього цей полк нараховував 3134 легеня за Реєстром. Читаю прізвища, зовсім знайомі, приємні на слух і не дуже: Пилип Володарський, Андрій Ляшенко, Васько Тарасенко, Федір Лук’яненко, Панько Сидоренко, Панько Коба, Семен Ющенко, Федір Ярошенко, Ясько Левченко, і в Омельницькій сотні, у Сотника Івана Шутко записаний Грицько Шевченко. Можливо, далекий родич великого Тараса, Академіка з живопису і Поета, Батька української мови і Чумака, Правдолюба і філософа, Вчителя і солдата Нації.
Серед прізвищ зустрічаються такі, як Слюсар і Ткач, що вказує на розвій промисловості. Так у Переяславському полку Муравською сотнею в 131 шаблю керує Сотник Ничипір Ткаченко. А Журавською сотнею Кропивенського полку керував Федір Бульба.
 Цікава штука історія. Ніби простий набір слів, але нації, що приділяють їй пильну увагу розвиваються швидко і невпинно. Не догнати їх і не зупинити. Нації, що перестають її вивчати різко гальмують у розвитку і починають сваритися між собою, як Канада, наприклад. Держави, які вивчають історію з дозволу сусіда, рухаються на місці і, що цікаво, викликають відразу у того самого сусіда, якому хочуть догодити.
 Читаючи Реєстр, переконуєшся у тому, що по кількості прізвищ ми явно випереджали Китай. Коли українці згадають свою культуру, тоді зможуть вийти та достойно виглядати і в іншіх галузях.

Література.
РЕЄСТР усього Війська Запорозького після Зборівського договору з королем польським Яном Казимиром складений 1649 року, жовтня 16 дня й виданий по достеменному виданню О.М.Бодянським, ЧАСТИНА ПЕРША /ПОЛКИ: ЧИГИРИНСЬКИЙ, ЧЕРКАСЬКИЙ, КАНІВСЬКИЙ, КОРСУНЬСЬКИЙ/, МСП «Козаки», Київ-1994р.

   Історія: Пам'ятник Б. Хмельницькому встановлено у 1993 році, в 500-ту річницю міста Хмельницького. Його скультором був В. Борисенко, а архітектором — М. Копил.

   Цікаві подробиці: Всі визнають, що пам'ятник Б.Хмельницькому виглядає досить незграбним. З художньої точки зору пам'ятник має декоративно-паркову форму, тобто його риси силуетні, а не деталізовані. Таке враження, що скульптор бачив лише зменшену копію свого творіння і не уявляв як він буде виглядати в натуральну величину.
   Як виявилось, задум скульптора та архітектора був зовсім іншим — пам'ятник з самого початку призначався для розміщення на високому пагорбі, звідки він мав чітко проглядатись з усіх сторін міста. Первинним місцем розташування пам'ятника було перехрестя вулиць Сковороди та Кам'янецької. Вже навіть була відведена відповідна земельна ділянка, але була одна проблема: на даній ділянці було розміщено декілька приватних житлових будинків і місто мало надати мешканцям цих будинків нове житло. Але «прозорливі» мешканці заздалегідь попрописували у свої будинки
всіх родичів і знайомих. А згідно тодішнього законодавства, держава у такому випадку мала надати повноцінне житло всім прописаним мешканцям. От і вийшло, що замість 4-5 квартир місто мало надати понад 10 квартир.А таке «задоволення» місту було «не по кишені»... Ось і залишився пам'ятник гетьману, який мав стати символом нашого міста, нікому не потрібним. Тільки у 1993 році, коли місто мало святкувати свою 500-ту річницю, мер Хмельницького — М. Чекман — згадав за цей пам'ятник і доручив архітекторам знайти для нього гідне місце. Були різні варіанти. Найпершим і найочевиднішим було місце біля обласної адміністрації та ради. Але виникло делікатне питання: яким боком має стояти пам'ятник? Якщо обличчям до площі, до людей — то виходило, що спиною гетьмана та задом коня до входу у найвищі державні установи області. Якщо ж навпаки — то взагалі незрозуміло для чого його ставити... Коли нашим «державним мужам» розтлумачили вірогідні сценарії використання цього факту під час масових демонстрацій, вони тут же відмовились від цього місця!
   Наступним вірогідним місцем розташування пам'ятника став міст через залізничні колії на вул. Кам'янецькій. Існував проект розташування Б.Хмельницького над цим мостом. Архітектор, який це пропонував, доводив, що це буде найпередовіший проект у Європі. Пам'ятник мав кріпитись на металевих стовпах і його мало бути видно здалеку по всій вулиці Кам'янецькій. Але постало те саме питання: яким боком ставити пам'ятник — до центру чи від нього? Потім додалось ще одне: що будуть бачити водії та пішоходи, які будуть проїжджати або проходити під цією пам'яткою? Невдовзі відмовились і від цієї ідеї. А свято вже наближалось і пам'ятник мав бути десь встановлений. І тогочасний головний архітектор нашого міста М.Копил обрав, на його думку, «найменше зло» - місце біля обласної філармонії. Богдан Хмельницький і його кінь прекрасно проглядаються з вулиці Кам'янецької, і це напевне його чи не єдина перевага. Всі, навіть архітектор, який його ставив, визнають що пам'ятник поставлено невдало. Він не несе того задуму, для якого був зроблений, і він не став тим символом міста, яким мав би стати по праву. Така ситуація породила масу «народних» назв пам'ятника. Одна з найпоширеніших назв — «пам'ятник коню Богдана Хмельницького». На жаль, відхід від задуму скульптора не приніс очікуваної пошани як самому скульптору, так і Богдану Хмельницькому, якого вшанували в такий спосіб.