-Привіт тобі з Рівного!

Привіт! А чого ви там?

-Бо на Тернопіль не було квитків!

Теж варіант...

(з телефонної розмови)

У Рівне ми потрапили цілком випадково. Просто дійсно не було квитків на Тернопіль, а маршруткою туди їхати майже 7 годин, а до Рівного лише 4. Хоча спочатку ми думали тією ж маршруткою їхати до Дубно, але там був фестиваль і вільних місць в готелі не було.

То ж Рівне: Перша письмова згадка про місто у 1282 році. Спочатку це було село луцького землевласника, яке потім продали князеві Семенові Несвіцькому, а після його смерті його дружина Марія (Рівненська, як її називають зараз) зажадала зробити з селища місто. В 1479 році вона будує тут замок і заселяє нове місто ремісниками. В кінці 15 століття місто отримує Магдебурське право. З 1518 по 1621 роки містом володіли українські магнати Острозькі. З 1569-го року за Люблінськоб унією місто перейшло до Польщі. Протягом 17-18 століття місто захоплювали Російські війська, Поляки, Литовці і навіть Шведи у 1706-му році. З 1793 року місто увійшло до складу Російської імперії, а з 1939 до складу Української РСР.

Внаслідок великої кількості воєн, у місті збереглося дуже мала кількість пам"яток архітектури. На карті їх позначено лише 2. Це дерев"яна Успенська церква із Дзвінницею та "ланцюгом моральних устоїв" побудовані у 1756 році і Рівненська гімназія, побудована у 1839 році, де кілька років викладав Костомаров і навчався Короленко, зараз тут краєзнавчий музей, а за данними довідника під музеєм знаходиться бункер голови рейхскомісаріату України Еріка Коха. Але в музей ми не ходили. У довіднику до пам"яток архітектури також відносять Воскресенський собор, плобудований у 1895-му році.

Через 4 з чимось години ми прибули у це місто. Поселитися вирішили у готелі Турист, так як він знаходиться поряд з вокзалом і дешевший ніж аналогічні готелі в центрі. До т ого ж до центру дуже легко дістатися тролейбусом, які, хоч і старенькі,але справно і часто курсують. Проїзд лише 80 копійок, і в кожному  є кондуктор. (Просто якийсь парадокс у порівнянні з Київським транспортом).

Спершу вирішили поїсти та подивитися всі пам"ятки архітектури. Тож, озброївшись мапою міста, (яку купив перед від"їздом у Києві) знайшли ресторан, а після обіду трохи поблукали у пошуках Успенської церкви, бо знаходиться вона у дворах. Там саме було вінчання. Далі прогулялися по парку вздовж річки Устя, знайшли кав"ярню "Сальвадор Далі", яку Света почуяла метрів за 50, і як виявилося пізніше, її рекомендують автори довідника по Західній Україні. 

Чи то перші враження людини, що вирвалася у довгоочікувану відпустку, чи так є і насправді, але місто нам сподобалося! Невелике, хоча і не можна сказати, що охайне. Часті стихійні ринки, неприбраний парк понад річкою... Але там якось затишно... І ніби все є: і недорогий та пустуючийу неділю ресторан "Два гуся", і магазини побутової техніки по прийнятним цінам, і театр, і кіно, і дорогі бутіки у підземному торговому центрі "Центральний" та своє справжне пиво.

З прогулянки містом, яка поступово перейшла в прогулянку парком ім. Шевченка нас прогнав дощик, тож ми побігли пити місцеве справжне непастеризоване пиво "Рівень"   у шинок. Цікавий інтер"єр цього закладу: 3 зали з різною тематикою та літня площадка. Смак пива нас вразив! Після нього решта популярного в СНГ пива здаються просто пійлом з гидким смаком... Скуштувавши по келиху і взявши з собою по пляшечці на завтра, ми побігли в кінотеатр на комедію "Освідчення" з Сандрою Баллок. Кінотеатр добре відремонтований ззовні, має великий зал, здоровенний екран та непоганий звук, але крісла ще старі оббиті дермантином. Але фільм дуже класний! Нам сподобалося. Вечері повернулися в готель,а у понеділок зранку, щоб встигнути до 12 виселитися з номеру, ще пройшлися центром, практично ненароком надибали пам"ятник засновниці і берегині міста Марії Рівненській, купили по магніту на холодильник і поїхали збирати речі.

Наступним пунктом було Дубно. Маршрутки, як виявилося, відправляються туди кожні 10-20 хвилин. Але, це вже інша історія!

Постраждала у тяжкому стані перебуває в реанімації. Свідки ДТП кажуть: за кермом джипу «Audi Q7» бачили одного з депутатів Рівненської міськради. Чоловік свою причетність до аварії заперечує. Втім визнає - на місці пригоди був, щоб надати допомогу постраждал   myrivne. org /index.php?option=com_content&task=view&id=471&Itemid=1

як вже блін достали ці депутати-а правила для кого писані!!!бліндруг розказував такий випадок якось в Києві на мості під час пробки одна мадам на джипі тисяч за 150 уе перла по зустрічній полосі бо вона була вільна більш і протаранила машин так з десяток-а коли приїхали ДАІ то вона сказала-я ж ВІП персона мені можна так їздить(замість джипа краще би мізки купила))

На Рівненщині, місті Острог за участі військовослужбовців Збройних Сил України відбулося відкриття пам’ятника загиблим воїнам – афганцям.
Церемонії відкриття передувало урочисте проходження колони мешканців міста та гостей з центральної площі Острога до скверу ім. Сагайдачного, де і споруджено пам’ятник. У святковій колоні взяли участь військовослужбовці 29 окремого розвідувального батальйону, 55 окремого лінійно-вузлового полку зв’язку, управління 13 армійського корпусу та військового оркестру з’єднання, Рівненського обласного та Острозького районного військових комісаріатів, вихованці Острозького обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою.
На відкритті виступили перший заступник голови Рівненської облдержадміністрації Анатолій Юхименко, голова Української спілки ветеранів Афганістану Сергій Червонописький, заступник командира 13 армійського корпусу з виховної та соціально-психологічної роботи полковник Володимир Яцентюк, представники місцевої влади та громади.
- Я переконаний, що пам’ятник стане місцем, куди приходитимуть бойові товариші, матері загиблих, їх вдови та прості містяни аби вшанувати подвиг і пам'ять своїх земляків, - зазначив полковник Володимир Яцентюк. – Живим учасникам війни в Афганістані хочу подякувати за те, що ви залишаєтеся прикладом мужності, героїзму для нових поколінь солдат – захисників Батьківщини.
Музичний супровід церемонії відкриття здійснював військовий оркестр 13 армійського корпусу, а салютна команда 55 окремого лінійно-вузлового полку зв’язку виконала десять залпів.
Варто зазначити, що пам’ятник нагадує чорний тюльпан, в середині якого присів військовослужбовець зі зброєю. За задумом – цей солдат вдивляючись у небо, намагається здогадатися, що його чекає. На гранітній плиті викарбовано імена загиблих острожчан.
Після покладання квітів до пам’ятника загиблим воїнам – афганцям, військовослужбовці 29 окремого розвідбату продемонстрували показові виступи. Зокрема, вони виступили з прийомами рукопашного бою, показали загартованість своїх тіл розбиваючи черепицю, пляшки та проходячи по розбитому склу, а родзинкою мілібарі-шоу стала постановка короткого бою. Воїни-розвідники, розділившись на дві команди, маскувалися за завісою димових шашок та вели перестрілку холостими набоями. Острожчани, а особливо ветерани Афганістану, були вдячні за міліарну атмосферу урочистої події.
По закінченні офіційної частини церемонії відкриття пам’ятника відбулися концерт ансамблю афганської пісні «Долг» і виставка військової техніки. Розгорнута польова кухня частувала гостей солдатською кашею.

Армійського спортсмена з Рівного лейтенанта Олега Омельчука за підсумками останнього місяця осені нагороджено як кращого спортсмена місяця за версією Національного олімпійського комітету України під час Всеукраїнського семінару-наради за участю представників олімпійських осередків з усіх 27 регіонів України.

Для нагородження рівненський стрілок Олег Омельчук прибув до Києва разом із тренером Сергієм Бондарем. Вони визнані кращими за підсумками листопада, коли, нагадаємо, Олег Омельчук у фіналі Кубку світу з кульової стрільби виборов бронзу. Спортсмена та його тренера нагородив президент Національного олімпійського комітету України Сергій Бубка. Він подарував гостям із Рівного по статуетці, вручив дипломи та грошові премії.

-           Олег, ти завжди знаходишся поряд олімпійської медалі, - сказав Сергій Бубка Олегу Омельчуку. - У Пекіні ти був четвертим, у Лондоні п`ятим. Ти завжди близький до своєї нагороди. Ти на правильному шляху. Ми усі віримо у тебе. Бажаємо, щоб ти досяг своєї мети на Олімпійських іграх у Ріо-де-Жанейро.

Варто зазначити, що Олег Омельчук відзначився вдалими виступами на етапах Кубка світу, адже з міжнародних стартів стрілок привіз дві срібні нагороди. А у Мюнхені під час Фіналу світового Кубку він виборов бронзову медаль у стрільбі з пневматичного пістолету з дистанції10 м. До того ж він був близьким до призового місця у другій вправі Фіналу – стрільбі з пневматичного пістолету на дистанції 50 м. До слова, Олег Омельчук двічі входив в п’ятірку лідерів на Олімпійських іграх: у Пекіні-2008 він був четвертим, а на Олімпіаді в Лондоні – п’ятим.

НОНСЕНС-вибори виграв директор ОБЛВОДОКАНАЛУ-а вода подається з перебоями))веселуха повна!це він там ладу навести не може що буде з містом?))

У Рівному відбулися урочистості з нагоди дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав, у яких взяли участь командир 13 армійського  корпусу генерал-майор Сергій Попко та військовий комісар Рівненського обласного військового комісаріату спільно з керівництвом області та міста.

Заходи проходили у Молодіжному парку Рівного біля пам’ятного знаку-меморіалу загиблим у локальних війнах.   Незважаючи на морозний день, вшанувати полеглих земляків зібралося понад три сотні людей, серед яких було чимало і молоді.

-  Перша знаменна дата подія цього дня – це 23 річниця закінчення війни в Афганістані. 15 лютого 1989 року я проходив службу у Туркестанському окрузі  і був серед тих військовослужбовців, які забезпечували вивід наших військ, повернення наших бойових товаришів з тієї безжальної війни, - зазначив генерал-майор Сергій Попко. – А ще, я приймав участь у миротворчій місії в республіці Ірак. Там нам теж було не солодко, але наші воїни довели як в Афганістані, так і в Іраці, що вони здатні гордо виконати свій службовий обов’язок, вірні клятві своєму народові та сильні побратимським духом.

Загалом, з 13 армійського корпусу у Афганській війні узяло участь 540 військовослужбовців, деякі з них і сьогодні продовжують своє військову справу. Хтось ще служить, але більшість - уже на цивільних посадах. 

Під час урочистого мітингу перед присутніми із словом виступив і голова Рівненської обласної організації Української спілки ветеранів Афганістану Микола Ражик. Окрім

проблем він говорив і про приємне. Зокрема від імені воїнів-афганців він подякували чиновникам за двісті п’ятдесят тисяч гривень, що були виділені сім'ям їхніх загиблих побратимів по зброї. Найгостріша проблема для колишніх воїнів-інтернаціоналістів - відсутність житла. Цьогоріч вони чекають 5 квартир у Рівному, ще по одній - в Кузнецовську і Гощі. Закінчився мітинг покладанням вінків та квітів до пам’ятного знаку-меморіалу загиблим у локальних війнах.  

Доки військовослужбовці військових частин Рівного на службі, їхню малечу навідують Дід Мороз та Снігуронька. Справжню Новорічну казку для близько п’ятдесяти дітей вирішили втілити у життя працівники 24 гарнізонного будинку офіцерів на чолі з його керівником Олегом Кузнецовим.

Дід Мороз – начальник адміністративно-господарської частини закладу Віктор Слободянюк, та Снігуронька – культорганізатор будинку офіцерів Оксана Смолярчук, з невеличкою новорічною програмою об’їжджають дітей військовослужбовців як Рівного, так і пригороду.

– Цей Новий рік буде випробуванням для нас, адже ми мусимо встигнути за день до кожної дитини, – каже Олег Анатолійович. – Ми запаслися подарунками та силами, щоб у кожен дім принести святковий настрій.

Першими вони відвідали Ігоря, якому не більше шести років, та його молодшу сестричку Іринку. Діти від несподіванки такого ранкового візиту омріяного Діда Мороза навіть розгубилися. Але коли Снігуронька заспівала з ними новорічну пісеньку та загадала кілька загадок, діти самі полізли до бороданя на руки. За гарно розказаний віршик вони отримали подарунки, про які писали у листі до Діда Мороза – конструктор Лего для Ігорка та дитячий комп’ютер для Іринки.

Подякувавши за гостинність, віршики та наказавши бути чемними у наступному році, казкові герої попрямували до наступної дитини.

Цього Нового року Рівненській гарнізонній новорічній команді доводиться працювати з дітьми від самих маленьких до 12 років. У ролі казкових героїв вони не вперше.

– Проводити такі заходи з дітьми цікаво і важко одночасно, адже їх реакцію передбачити не можливо, – каже Дід Мороз – Віктор Слободянюк. – Є такі, які одразу обіймають нас, а є діти, які бояться, та ховаються за батьків. Усі різного віку, з різними вподобаннями, а тому нам потрібно за лічені секунди знайти стежинку до дитячої довіри. Пісеньки, віршик, конкурси, танок навколо ялинки налаштовує малих на приязний лад. Зі старшими трішки простіше – вони не бояться незнайомця-бороданя у червоному бранні, бо знають, що з мішка їм витягнуть подарунок. Але і з ними без святкового настрою ми не прощаємося.

На цьому Новорічні сюрпризи для дітлахів військовослужбовців гарнізону не завершуються, адже чергове свято їх чекає 2 січня у 24 гарнізонному будинку офіцерів. Там для них вже готується Новорічне свято, де буде ще більше казкових героїв, пісень, конкурсів та святкової атмосфери.