Я страшенно люблю літати.
Я взагалі люблю висоту. Люблю стояти на мосту і роздивлятися навкруг себе: на річку внизу, на парк.
Мені часто сняться сни, в яких я літаю. Не як птах, ні. Не розмахуючи
руками, як крилами. А просто лягаючи на живіт. Якась невідома сила
повільно і обережно піднімає мене вгору. Мені здається, що я лежу на
чомусь пружному, податливому і лечу, куди заманеться, тільки подумавши
про це.
Мені сниться двір за будинком, де ціле поле квітів. Стою і дивлюся в
небо. Варто тільки подумати, сильно захотіти - і ти починаєш
підніматися. Ось уже і дахи будинків внизу, густе гілля дерев здається
маленькими кущиками. Я лечу повільно і милуюся ...
Але це все уві сні.
А наяву - літаки. Вони бувають різні. Ось великі, з безліччю
пасажирів. Ви помічали, що пасажири в них дуже відрізняються від
пасажирів в автобусі або трамваї? Там вони галасливі, метушливі,
штовхаються, часто сваряться. Тут все по-іншому: всі серйозні спокійні,
ввічливі і розмовляють тихо. Так і повинно бути! Адже політ, до якого
вони готуються - це диво, таїнство!
Ми подорожуємо на море.
Летимо на невеликому літаку. Маленькі літачки я люблю більше, ніж
помпезні та величні, тому що коли піднімаєшся високо-високо, то бачиш
внизу тільки хмари. Мовби коні натупали багато пилу. Чути рівне гудіння
двигуна, літаком іноді трішечки-трішечки трусить - і все. Відчуття
польоту майже немає. А от зліт та посадка - це здорово! Ти дивишся, як
літак відривається від землі, набравши швидкості на злітній смузі, як
земля внизу стає все меншою та меншою. В кінці польоту чекаєш з
нетерпінням і хвилюванням - коли ж літак нарешті випустить шасі,
торкнеться бетонної смуги? А ось на маленькому ...
Ще я люблю дивитися на стюардес. Скажу вам по секрету: дуже їм заздрю.
Адже вони можуть літати скільки завгодно. Можуть їсти досхочу м'ятні
цукерки "Аэрофлотовские", які розносять пасажирам на підносах разом з
мінералкою. Мені взяти з таці багато цукерок ніяково, але ж так
хочеться! Я завжди прошу маму, щоб і вона взяла дві-три штучки для мене.
Тоді в мене буде цілих шість, чи сім. Їх напевно вистачить на весь
політ. Як шкода, що ці цукерки не продаються в магазинах!
Мені також подобається форма у стюардес. Спідничка по коліно, як
олівчик, жакетик, блузка. Але найкрасивіше – це, звичайно, синя пілотка
на голові. Як хочеться мати таку ж!
Стюардеси всі красиві.
Ви помічали, скільки у нас в місті великих-великих кольорових картинок,
на яких написано: "Літайте літаками Аерофлоту!", та намальована
усміхнена стюардеса?
Вирішую остаточно – вивчусь на стюардесу!
Цього літа ми вилітаємо з нашого міста, де є невеликий аеропорт, а не з
Києва, як завжди. Маленький «кукурузник» швидко і вправно відривається
від бетонки і летить дуже низько. Можна залюбки роздивлятися ліси, поля,
будиночки, річки. Вони мов іграшкові. По іграшкових шосе їдуть машини.
Вони видаються мені ще меншими, ніж моя улюблена машинка вдома, що
вміщується в дитячій долоні.
На жаль у цьому літачку не розносять моїх улюблених м'ятних цукерок,
від яких у роті стає холодно-холодно. І воду люди п'ють свою, куплену ще
на землі в магазині.
Летіти нам зовсім не довго.
Але тут починається буря. Справжнісінька, з громом, блискавками! Як здорово!
Стає зовсім темно, немов настав вечір. Літаком кидає в різні боки.
Вгору-вниз. Він тремтить, а двигуни, здається, працюють все голосніше і
голосніше.
Дехто з пасажирів дістають спеціальні пакети і час від часу схиляються
над ними. Ну… ви розумієте - навіщо. Мені пакет не потрібен. Я з з
погордою дивлюся навкруг себе, коли звучить питання: кому пакет? Чи
бачать всі, що я майбутня стюардеса?
Мама, моя бідна мама, також витягла свій пакет. Вона завжди з ним: і в
бурі, і в тиші. У великому літаку і в маленькому. Але продовжує мужньо
літати. Через декілька років вона звикне і пакети будуть вже не
потрібні. А як інакше? Адже вона - мама майбутньої стюардеси!
Як здорово летіти під час бурі! Стрибаю по літаку, а мене ніхто не
зупиняє! Пасажирам зараз не до мене. Я впираюся руками в борт і
намагаюся розгойдати літак ще сильніше. Питаю маму: чому качає так
слабо?
Мама дивиться на мене одним оком не відповідаючи, знову схиляється над пакетом ...
-------------------------------------------------- -----------------------------------------
Одного разу до нас в дитячий садок приходить поважний дядечко з
блискучою лисиною. Нас садять на стільчики, наказують сидіти тихо, і
дядько починає розповідати про різні професії: ми можемо стати ким
завгодно, коли виростемо! Уявляєте?
Дядько говорить - як здорово бути будівельником, скільки будинків навколо, і все, що бачимо, побудовано людьми.
Розповідає, як кладуть цеглини, коли зводять стіни, скільки різних хороших людей працює на будівництві.
Потім він каже про те, наскільки важлива робота у кранівника. Його
слова "віра" та "майна" просто заворожують мене. А ще - кранівник сидить
дуже високо! Вище за всіх! Звичайно, підйомний кран, це зовсім не
літак, і робочий комбінезон у кранівниці не такий як у ... але ...
Якщо мене не візьмуть у стюардеси, то я обов'язково колись стану кранівницею ....
