Неочікуваний сюрприз від
Бога
Після Чорткова наш шлях пролягав далі і видно Богу було угодно очистити нас від
дотику до назви міста. Зовсім не плануючи кудись заїзжати, окрім прямого міста
призначення ми їхали собі і тут понад дорогою в глибокій улоговині ми побачили
верхівки церкви і якісь печери у скелях. На карті в телефоні я побачила
позначку «Печерний монастир» і звичайно вирішили зупинитись щоб оглянути що там
цікавого. І яке ж було наше здивування, задоволення і радість від того, що ми
побачили.
Зі скель відкриваються мальовничі краєвиди.
Спочатку ми побачили три
каплички, пройшлись до них, а потім в іншу сторону від одної з каплиць побачили
в тіні дерев стежку, яка вела вниз на сонячну галявину,
далі доріжка знову
повертала,
сонячні промені вели нас далі знову в тіньовий схил дерев і стежка привела
нас до прекрасного джерела.
Враження було таке, неначе ми потрапили в казку.
Сонячний лагідний день, тиша навкруги, людей зовсім немає, лише легкий шелест
листви і щебечуть пташки. З гори між травами і деревами ніжно дзюрчать струмки,
які стікаються в басейн. Біля струмків скульптурки янголяток, а поряд з басейном
скульптури Ісуса в роздумах, Діви Марії з маленьким Ісусом.
А далі нам знову відкривались нові дива. В церкві святого Онуфрія, яка
дійшла до наших днів, зберігається унікальна скульптура – фігура святого
Онуфрія роботи видатного галицького майстра Івана Пінзеля.
Над церквою височіє грандіозна не рукотворна природна скеля з віконечком, а
під нею вже рукотворні клумби і грот з відтворенням біблійних розповідей.
Йдемо далі і підіймаємось до скульптури Богородиці.
Далі знову стежки, сходи уверх до скельних гротів, печер.
З самого початку шляху, ще від перших трьох каплиць, здавалось, що то
просто стежки, але через деякі відрізки були різні знаки: каплиці, струмки з
басейном з водою, біблійні картини, шлях наверх, Богородиця, скульптури сумних
жінок, печера. І лише коли майже піднялись наверх зрозуміли, що всі локації,
які ми проходили, то Хресна дорога Ісуса Христа. Думки полетіли в роздуми про
життя, буття…
Далі були печери, в яких ховались, молились, а можливо і жили монахи.
Так
як це чудове місце було неочікувано нам дароване, ми нічого про нього не знали
і лише коли прибули на місто перебування ми почали читати і дізнались багато
цікавого.
Отже, порившись в інтернеті знайшла
таку інформацію:
Рукомиш. Скельний монастир.
Те, заради чого в
Рукомиш приїздять туристи, знаходиться
відразу під знаком з назвою села. Це дивовижний печерний комплекс,
церквиця з XVIII ст., столітній костел - і сучасна хресна дорога. Хоча природа-таки
править бал - відірвати очі від гротів і скель неможливо.
Травертинові
скелі - ось як по-науковому називається це диво природи (геоморфне
утворення) в Рукомишу. Палеонтологам тут рай: в карстових порожнинах
Рукомишу було знайдено кістки дрібних голоценових тварин.
Перша документальна
згадка про Рукомиш походить з 1453 р. А застигла в камені архітектурна
історія в села й того молодша: найдавніша його пам'ятка, розташована під
скелями мурована церква св. Онуфрія, походить з 1768 р. (начебто зводилась
святиня на місці дерев'яної попередниці). Храм будувався на кошти сільського
старости та жителів Рукомиша.
Безмежні краєвиди
маленького села Рукомиш Бучацького району на Тернопільщині, омитого річкою
Стрипою, приховують в собі давню, насичену подіями історію. В селі неподалік
Бучача проживають всього близько 400 жителів, а відоме воно завдяки старовинному
Скельному монастирю. Рукомиш вперше згадується, ще 28 липня 1379 року, згідно з
дарчою грамотою Михайла Бучацького для римо-католицького костелу в Бучачі. За
легендами назва села пішла від старослов’янського прізвища Рукомиш,
розповідають, що то був дружник-богатир, якому галицький князь Лев передав ці
землі за відважну службу та ратні подвиги.
Квітуча природа, повна
рибою річка та джерела чистої води з давна приваблювали людей поселятись на цій
родючій землі. Тому не дивно, що ченці обрали саме її для схову. За переказами,
в темні, лихі часи 13 ст. рятуючись від татаро-монголів, які зруйнували Київ,
два монахи з Києво-Печерської лаври облаштували в скелях печерні храм і
монастир.
Вниз
попри стежку стоять 13 станцій Хресної дороги, а на горі спраглих мандрівників
чекає джерело з неймовірно смачною водою. Внизу стежини, поряд з церквою
знаходиться невеликий водоспад, що впадає в басейн, ця вода вважається цілющою.
А скельний храм
зберігся і досі, до нього ведуть зручні сходи прикрашені високими білими
фігурами. З висоти відкривається неймовірний вигляд на церкву та село. Сам
печерий храм має площу біля 25 кв.м, в середині нього знаходиться кам’яний
вівтар з іконами, одна стіна підмурована після обвалу. Далі сходи ведуть до
невеликих печер та гротів, які напевно слугували келіями.
Атмосфера тут дуже
спокійна та гармонічна, здається що ти знаходишся поза межею сучасного світу.
В цих місцях так тихо, душевно, спокійно, що не хотілось йти звідси. Ми умились
кришталево чистою водою, напились смачної води і взяли з собою на дорогу. Вже
пройшло два місяці з того часу, а я й досі приємно згадую чудовий сюрприз
подарований Богом.
