хочу сюди!
 

Людмила

48 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років

Замітки з міткою «храмы»

Рукомиш.

Неочікуваний сюрприз від Бога

 Після Чорткова наш шлях пролягав далі і видно Богу було угодно очистити нас від дотику до назви міста. Зовсім не плануючи кудись заїзжати, окрім прямого міста призначення ми їхали собі і тут понад дорогою в глибокій улоговині ми побачили верхівки церкви і якісь печери у скелях. На карті в телефоні я побачила позначку «Печерний монастир» і звичайно вирішили зупинитись щоб оглянути що там цікавого. І яке ж було наше здивування, задоволення і радість від того, що ми побачили.

Зі скель відкриваються мальовничі краєвиди. 




Спочатку ми побачили три каплички, пройшлись до них, а потім в іншу сторону від одної з каплиць побачили в тіні дерев стежку, яка вела вниз на сонячну галявину, 




далі доріжка знову повертала, 


сонячні промені вели нас далі знову в тіньовий схил дерев і стежка привела нас до прекрасного джерела. 






Враження було таке, неначе ми потрапили в казку. Сонячний лагідний день, тиша навкруги, людей зовсім немає, лише легкий шелест листви і щебечуть пташки. З гори між травами і деревами ніжно дзюрчать струмки, які стікаються в басейн. Біля струмків скульптурки янголяток, а поряд з басейном скульптури Ісуса в роздумах, Діви Марії з маленьким Ісусом. 

А далі нам знову відкривались нові дива. В церкві святого Онуфрія, яка дійшла до наших днів, зберігається унікальна скульптура – фігура святого Онуфрія роботи видатного галицького майстра Івана Пінзеля.




Над церквою височіє грандіозна не рукотворна природна скеля з віконечком, а під нею вже рукотворні клумби і грот з відтворенням біблійних розповідей.





Йдемо далі і підіймаємось до скульптури Богородиці.


Далі знову стежки, сходи уверх до скельних гротів, печер.






З самого початку шляху, ще від перших трьох каплиць, здавалось, що то просто стежки, але через деякі відрізки були різні знаки: каплиці, струмки з басейном з водою, біблійні картини, шлях наверх, Богородиця, скульптури сумних жінок, печера. І лише коли майже піднялись наверх зрозуміли, що всі локації, які ми проходили, то Хресна дорога Ісуса Христа. Думки полетіли в роздуми про життя, буття…

Далі були печери, в яких ховались, молились, а можливо і жили монахи. 










Так як це чудове місце було неочікувано нам дароване, ми нічого про нього не знали і лише коли прибули на місто перебування ми почали читати і дізнались багато цікавого.

  Отже, порившись в інтернеті знайшла таку інформацію:

Рукомиш. Скельний монастир.

Те, заради чого в Рукомиш приїздять туристи, знаходиться відразу під знаком з назвою села. Це дивовижний печерний комплекс, церквиця з XVIII ст., столітній костел - і сучасна хресна дорога. Хоча природа-таки править бал - відірвати очі від гротів і скель неможливо.

 Травертинові скелі - ось як по-науковому називається це диво природи (геоморфне утворення) в Рукомишу. Палеонтологам тут рай: в карстових порожнинах Рукомишу було знайдено кістки дрібних голоценових тварин.

Перша документальна згадка про Рукомиш походить з 1453 р. А застигла в камені архітектурна історія в села й того молодша: найдавніша його пам'ятка, розташована під скелями мурована церква св. Онуфрія, походить з 1768 р. (начебто зводилась святиня на місці дерев'яної попередниці). Храм будувався на кошти сільського старости та жителів Рукомиша.

Безмежні краєвиди маленького села Рукомиш Бучацького району на Тернопільщині, омитого річкою Стрипою, приховують в собі давню, насичену подіями історію. В селі неподалік Бучача проживають всього близько 400 жителів, а відоме воно завдяки старовинному Скельному монастирю. Рукомиш вперше згадується, ще 28 липня 1379 року, згідно з дарчою грамотою Михайла Бучацького для римо-католицького костелу в Бучачі. За легендами назва села пішла від старослов’янського прізвища Рукомиш, розповідають, що то був дружник-богатир, якому галицький князь Лев передав ці землі за відважну службу та ратні подвиги.

Квітуча природа, повна рибою річка та джерела чистої води з давна приваблювали людей поселятись на цій родючій землі. Тому не дивно, що ченці обрали саме її для схову. За переказами, в темні, лихі часи 13 ст. рятуючись від татаро-монголів, які зруйнували Київ, два монахи з Києво-Печерської лаври облаштували в скелях печерні храм і монастир. 

Вниз попри стежку стоять 13 станцій Хресної дороги, а на горі спраглих мандрівників чекає джерело з неймовірно смачною водою. Внизу стежини, поряд з церквою знаходиться невеликий водоспад, що впадає в басейн, ця вода вважається цілющою.

А скельний храм зберігся і досі, до нього ведуть зручні сходи прикрашені високими білими фігурами. З висоти відкривається неймовірний вигляд на церкву та село. Сам печерий храм має площу біля 25 кв.м, в середині нього знаходиться кам’яний вівтар з іконами, одна стіна підмурована після обвалу. Далі сходи ведуть до невеликих печер та гротів, які напевно слугували келіями.

Атмосфера тут дуже спокійна та гармонічна, здається що ти знаходишся поза межею сучасного світу.

В цих місцях так тихо, душевно, спокійно, що не хотілось йти звідси. Ми умились кришталево чистою водою, напились смачної води і взяли з собою на дорогу. Вже пройшло два місяці з того часу, а я й досі приємно згадую чудовий сюрприз подарований Богом.

Гарне містечко кінця XIX ст. і початку XXI ст. Далі буде... .


Римо-католицький костел Воздвиження Святого Хреста. Це перший кам'яний храм Чернівців, будівництво якого почалося в 1787 р за розпорядженням австрійського монарха Йосипа II (роком раніше він відвідав Чернівці і сам вибрав місце для будівництва). Але будівництво якось відразу не заладилося: то через прорахунки архітекторів двічі обвалювалась вежа, то костел горів. Загалом, не щастило йому. Але, врешті-решт, через 27 років, храм все ж добудували і урочисто освятили 19 липня 1814 р
На бічній стіні костелу збереглися найстаріший в Західній Україні сонячний годинник, подарований костелу одним з австрійських монастирів.


Римо-католицький костел "Серце Ісуса". Був побудований у 1894 ієзуїтами. На сьогодні потребує капітальної реконструкції, тому і не функціонує. При "совєтах" тут був архів - склад. Не так давно переданий римо-католицькій церкві.

 

Перший камінь у його фундамент був закладений у липні 1844 року. Будівництво велося під наглядом крайового інженера А. Маріна та віденського архітектора А. Рьолля, а у 1860 році за проектом Йосефа Главки було перебудовано фасад храму. Через 20 років після початку робіт у липні 1864 р. владика Євген Гакман освятив Кафедральний собор. Проте внутрішні оздоблювальні роботи продовжувались аж до кінця століття. Так, ще у 18921896 рр. група художників із Відня розписуваластіни.

Собор вражає своєю величною красою. Він побудований у стилі італійського Ренесансу, причому за основу був узятий один з проектів Петербурзького Ісаківського Собору, подарований єпископу Є. Гакману під час його паломництва до Троїце-Сергієвої Лаври. Домінантою архітектурної композиції собору є монументальний купол заввишки 46 м. Крім нього церкву увінчують ще два куполи, а також дві вежі-дзвіниці угорі з боків фасаду. На дзвіницях в досовєтський час були годинники. На фасаді над дверми є напис "А.Д. 1844", а нагорі, нижче корони був напис "1864 ТРЕІ ІПОСТАСАРІ ДУМЗЕУ" (знищений в 1990-х роках). У березні 2006 року біля храму було встановлено пам'ятник першому митрополиту Буковинської православної митрополії Євгену Гакману.



Церква трьох святителів. На фото лише чястина резиденції - храм, займає десь 1/7 площі.
Серед визначних пам'яток Чернівців особливе місце посідає архітектурний ансамбль Резиденції православних митрополитів Буковини і Далмації, побудований на місці старого єпископського палацу в 1864—1882 рр., включений до списку об'єктів всесвітньої культурної спадщини UNESCO у червні 2011 року. Нині тут розташувались центральні корпуси Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Митрополича резиденція з'явилася завдяки зусиллям єпископа Євгена Гакмана. У 1863 р. він домігся від австрійського цісаря дозволу на спорудження нової просторої резиденції, гідної столиці Буковини. Наступного року владика Гакман уже заклав наріжний камінь у фундамент майбутньої резиденції.


За легендою, майстри, що будували церкву, ніяк не могли завершити будівництво. Все що за день побудують, те до ранку розвалиться. Якось старший майстер побачив сон, що потрібно принести жертву і тоді вони взможуть добудувати церкву. Вирішили майстри, що чия жінка першою принесе обід, ту й замурують у стіну храму. Першою обід принесла дружина старшого майстра. Він її неначе жартома попросив стати до стіні — мовляв, зараз ми тебе замуруємо. Вона підтримала гру, а її замурували по-справжньому. Почала жінка кричати, а вже було пізно. Стиснувши зуби, будували майстри аж до ночі — і завершили будову. На ранок побачили, що церква не розвалилася, а ось куполи її перекручені, неначе від болю та мук.



1820 року в Чернівцях проживало 30 вірменських родин, які намагалися створити свою власну парафію. Указом цісаря від 5 серпня1835 року було схвалено створення вірмено-католицької парафії у Чернівцях. На пожертви віруючих було створенодотаційний фонд. Першим священиком парафії став Целестин Торосевич — колишній вікарій із Кут на Гуцульщині.

Происхождение выражений, наследие предков

.
Согласно традиции, мужчины на Руси при входе в церковь снимали шапки и складывали их у входа, а по окончанию службы разбирали их обратно. Тот, кто опоздал, приходил уже к шапочному разбору, и с тех пор это выражение закрепилось в значении «прийти куда-либо слишком поздно, когда всё уже кончилось». 
А выражение «шапочное знакомство», означающее поверхностное и беглое знакомство с кем-либо, тоже связано со старым обычаем. Когда встречались знакомые или приятели, они в знак приветствия приподнимали шляпы, и только друзья пожимали друг другу руки.
*

Источник: www.gramota.ru

Будьте здоровы, живите богато...

.
В некоторых индийских деревнях существует ритуал сбрасывать новорожденных с крыши храма. Например, в деревне Мусти, штат Махараштра, детей бросают с 15-метровой высоты на растянутый внизу тент. Обряд для своих младенцев заказывают и мусульманки, и индуистки, верящие, что это испытание принесёт ребёнку здоровье и удачу в будущем.

*

Источник: edition.cnn.com

Свято-Никольский монастырь

 Ехать мы собирались долго,при этом нас пугали погодой друзья и знакомые,и даже, сама погода. В пятницу с самого утра моросил дождь....Но мы , сборная команда двух 9х и 10го класса , несмотря ни на что,поехали.....И не зря!!! Сложилось все. И погода , и впечатленияsmile

Это не была конечная цель нашего путешествия.Скорее, проездом, чтоб поездка не была просто "вылазкой на природу".Но даже слово "потрясающе!!!",жалкое подобие впечатления, которое осталось после посещения Свято-Васильевского и Свято-Николаевский  монастырей.

 

У входа нас встретил батюшка- хранитель монастырского устава. Одел всех женщин в юбки, следуя при этом стилю одежды каждой.smileчтоб по цету юбка подходила к кроссовкам, джинсам и куртке...

Бытюшка-экскурсовод оказался философом и слушать его наставления было интересно-полезно всем.

А место -просто удивительное. С какой-то радостно-положительной аурой.Служители, на удивление,радушны и доброжелательны.Здесь возникает ощущение святости и умиротворения.Храмы на территории монастырей величественны и красивы.

Все , чего коснулись руки монахов и монахинь, радует глаз и заставляет остановиться и не спешить..Очень жаль, что мы приехали лишь к концу службы ...........Но в душе поселилось желание сюда обязательно вернуться . И рассказать всем, что есть такое место в Донецкой области и хотя бы раз в жизни здесь стоит побывать....

http://www.ortodox.donbass.com/monastiri/nik.htm - Здесь можно прочесть подробнее, а здесь - http://photo.i.ua/user/556613/386285/ будут мои  фоты  

Просто хотелось поделитьсяsmile


О мнимом повороте Сталина к православной церкви

И. А. Курляндский

И.В. Сталин В 1999 г. в журнале «Наш современник» и ряде коммунистических и «патриотических» средств массовой информации (газеты «За Родину, за Сталина!», «Русский вестник» и др.) без ссылок на источники, но с патетическими комментариями были опубликованы сенсационные материалы, призванные свидетельствовать, что в 1939 г., перед войной, сталинское руководство радикально изменило государственный курс по отношению к православной церкви, прекратило гонения на духовенство и верующих и провело в ноябре-декабре того же года массовую амнистию осужденных по церковным делам1.

Читать далее »

Жемчужина столицы Мьянмы






У каждого города есть визитка. У некоторых даже несколько. У Янгона одна, но зато какая... смотреть дальше >>>

Храмы Бангкока




Бангкок - не только жара, пробки и огромное количество туристов. Это еще и образец настоящей азиатской истории. Которая нашла свое отражение, среди прочего, в большом количестве храмов... смотреть дальше >>>

Стамбул: Собор Святой Софии


Собор Святой Софии — Премудрости Божией, Святая София Константинопольская, Ая-Софья (греч. , полностью: ; тур. Ayasofya) — бывший патриарший православный собор, впоследствии — мечеть, ныне — музей; всемирно известный памятник византийского зодчества, символ «золотого века» Византии. Официальное название памятника на сегодняшний день Музей Ая-Софья (тур. Ayasofya Mzesi).

Во времена Византийской империи собор находился в центре Константинополя рядом с императорским дворцом. В настоящее время находится в историческом центре Стамбула, район Султанахмет. После захвата города османами Софийский собор был обращён в мечеть, а в 1935 году он приобрёл статус музея. В 1985 году Софийский собор в числе других памятников исторического центра Стамбула был включён в состав Всемирного наследия ЮНЕСКО

.

Более тысячи лет Софийский собор в Константинополе оставался самым большим храмом в христианском мире — вплоть до постройки Собора Святого Петра в Риме. Высота Софийского собора — 55,6 метров, диаметр купола 31 метр.

В главный неф ведут императорские ворота:

Заглядываем в ворота.:

Слева видим плачущую колонну и мраморную урну (шар) из Пергама.

Алтарь находится в Апсиде (выступ здания, полукруглый, перекрытый полукуполом или сомкнутым полусводом © wiki), а над ним мозаичное изображение Богородицы, держащей перед собой на коленях младенца Христа. На сводах по сторонам от фигуры Богородицы были изображены два архангела. Сохранилась только мозаика с архангелом Гавриилом.

Еще один вид:

Самое главное впечатление, конечно же, размеры храма:

 

Страницы: 1 2 3

Сторінки:
1
2
3
попередня
наступна