http://censor.net.ua/news/275742/v_donetske_ofitsialno_podtverjdayut_gibel_odnogo_cheloveka_v_hode_jutkogo_poboischa

http://zaxid.net/home/showSingleNews.do?rosiya_pro_vbivstva_u_donetsku_u_nas_ye_pravo_zahishhati_svoyih_gromadyan&objectId=1304545 

Учора, 13 березня 2014 року, в Донецьку, на багато чисельних мітингуючих «За мир», «За єдину Україну» українців, напали, у кількості більше тисячі, проросійські окупаційні головорізи, які не визнають нічого окрім безкарного застосування сили. По слухам загинуло декілька чоловік, поранено більше десяти чоловік. Офіційно визнають одного загиблого. Мені згадались ще радянські генерали із своїми формулами: «Нам нужны молодые, здоровые, глупые парни, способные подчиняться, а без способных мы обойдемся!». Ці озвірілі проросійські окупаційні молодики якраз описуються цією формулою, — вони били українців в Україні і кричали при цьому багаторазово: «На колєні! На колєні! На колєні!». Так путінські соколи в Україні реалізують вимоги Кремля: Путіна, Лаврова, Мєдвєдєва, Бортнікова, Патрушєва, Шойгу, Наришкіна, Тютіної (Матвієнко), Патріарха Кірілла, Жириновського іншої руської шушери і швалі… до України і українців, такі, щоб кожний українець підкорявся кожному руському окупаційному скоту. Моя душа знову застогнала, заплакала за загиблими українцями, закричала: «Я не прощу! Я відомщу! Подивитесь гниди окупаційні, що я з вами зроблю!».

Але зараз навіть не ця формула («Кожний українець повинен підкорятись кожному руському окупаційному скоту») найважливіша для Кремля. Україна, Київ, останніми місяцями особливо, продемонстрували силу народну, — силу звичайного народу. Путін панічно боїться Майданів на території кожного російського міста, тому він вирішив розправитись із Україною так, щоб «українська майданова зараза» не перекинулась на територію Росії. Для цього вони гасять будь – які проукраїнські народні дії. Так, як учора в Донецьку, Путін, його холуї в Україні, примушують народ України замовчати, затаїтись, сидіти у страху в своїх помешканнях і боятись виходити навіть на вулиці сел і міст України. А руські окупанти, щоб безперешкодно, захоплювали владу в Україні у будь – якому селі чи місті, щоб встановили руські окупаційні порядки в Україні.

Тобто головною метою пропутінських, проФСБешних дій в Україні, дій подібних вчорашнім в Донецьку, є залякування всього народу України, всіх українців, щоб українці боялись руських окупантів, боялись захищати свою єдину і неподільну Україну, щоб безперешкодно встановити проФСБешну окупаційну владу в Україні, щоб підкорити Україну Росії, перетворити Україну в колонію Росії, щоб зламати кожного українця, щоб поставити кожного українця на коліна, перетворити кожного українця в раба у кожного руського сопливого окупанта.

Весь народ повинен боротись із такими руськими окупаційними тітушками і тютіними. Це найнебезпечніша сила. Її потрібно нейтралізувати.

Я ненавиджу таких руських окупаційних гнид, тітушок, тютіних, вонючих кривавих руських окупантів, вони жахливі, страшні, криваві і підлі, але при цьому тупі як «сибірські валянки», причому настільки тупі, що навіть не розуміють цього, не розуміють до кінця що ж вони роблять. А роблять вони те, що роблять Путін, Янукович і К°, — виривають Україну із Вільної Європи і женуть до кривавої і страшної рабської Росії; виривають звідти, де середня тривалість життя і жінок і чоловіків більша за 80 років, із ЄС, і женуть Україну туди, де середня тривалість життя чоловіків 62 роки, в Росію. Тобто це ті, сопливі і криваві донецькі тітушки, тютіни, які забирають у кожного чоловіка право на 20 років життя, у кожного. Моя душа розривається, кричить кожному такому донецькому ублюдку: «Гнида руська окупаційна, ти що дурачок? Що сам у себе, своїми діями, забираєш 20 років життя? Козел руський, що б ти зробив із тим, хто у тебе, у твого брата, друга, батька , забирав би право на 20 років життя? От те ж саме і з тобою потрібно зробити! Донецькі припутні припиніть, як на вашій мові окупаційній: «Пі…ду смєшіть!». Для чого вам потрібно бути дурачками — садистами, для чого вам потрібно гнати українців туди, в Росію, де вони будуть здихати на 20 років раніше, ніж у Вільній Європі? Руські чоловіки і без ваших намагань уже здихають у путінській Росії на 20 років раніше, ніж у Вільній Європі!».

А якщо перейти до більш серйозної тональності, то я звертаюсь до проруських сил в Україні, до донецьких окупаційних руських: «Ви ж розумні пацани, і розумієте, що краще жрать водяру, ходити на футбол, чи до театрів, концертів, пляжів, трахати жінок до 80 річного віку, як в ЄС, ніж здихати у 62 роки, як в РФ, як здихають зараз мужики в Росії! Але у вас грає «кровь блатная наша», ви хочете допомогти Росії, руському народу, своїм соплеменникам, а допомагаєте бандитам ФСБ і МО РФ! Якщо ж ви дійсно порядні пацани, і дійсно хочете допомогти своїм братам та сестрам в Росії, то ви краще любіть Україну, ви ж повноцінні громадяни України, разом із прогресивними українцями ведіть Україну до Вільної Європи, щоб оволодіти європейським рівнем свободи народу, європейською якістю життя, а потім, своїм прикладом, потягніть і своїх братів та сестер із Росії в краще вільне майбутнє, щоб і Росія стала вільною щасливою державою, а не державою уголовніков і рабів. Але для цього потрібно вміти напружуватись, думати, мислити, працювати, а кістки ламати українцям… Це не від великого розуму! Своїм костоломством ви захищаєте бандита Путіна при владі, але ви стаєте істинними ворогами народу Росії, бо допомагаєте Путіну і Тютіній (Валентині Матвієнко) забирати у кожного російського чоловіка право на 20 років життя. Ви допомагаєте Путіну забирати у кожного росіянина 20 років життя. Для чого ви живете? Вас ваші пахани обдурюють. В Росії жахлива, брехлива, підла пропаганда, вас оду рачили і перетворююють у тупих дурнів, костоломів, — подумайте! Гарно подумайте! Бійтесь здійснювати злочини, за них потрібно буде відповідати! Сидіти за те, що підкоряєтесь бандитам? Подумайте!».

Я вимушений нагадати донецьким проруським силам причину, із — за якої виник "ЄвроМайдан" в Києві, і все, що винкло потім. Українці давно уже зрозуміли, що їм краще жити вільними, без страху, заможними, здоровими, з середньою тривалістю життя більшою за 80 років, як в ЄС, ніж підневільними, у страху, бідними, хворими, з середньою тривалістю життя чоловіків 62 роки, як в Росїї. Поки Янукович йшов в ЄС, його терпіли, як тільки він 21.11.2013 року відмовився йти до ЄС і поліз до Росії, народ і виступив, бо Янукович став ворого народу, бо захотів забирати у кожного українця 20 років життя.

А тепер, донецькі проруські окупаційні пацани, подумайте за що ж ви б'єте українців? Виходить, що ви катуєте українців за те. що вони хочуть жити вільними до 80 років, а не до 62 років, як в Росії. Хіба можна за це бити людей, нелюди? Кожний із вас також хоче жити краще до 80 років, як в ЄС, ніж до 62 років, як в Росії? Правильно? Тоді самі себе і пі...дітє! Якщо такі розумні! І не потрібно буде злочини здійснювати!. Я вас попереджаю, — ви граєте з вогнем! Що дуже небезпечно! Я не прощу! Я відомщу! Безневинних людей бити і вбивати не можна! Щоб ви знали куди ви потрапили! Будете до мене добиватись, — я знищу того, кому ви підкоряєтесь! Я не прощу! Сидіть і думайте, хто ж такий той, із — за кого ви не трахаєтесь!Будете добиватись, - я знищу всіх, хто займається злочинною діяльністю безкарно! Я не прощу!

Олег Тимошенко 

По-укрански - ни слова, даже не понимают общего смысла беседы на украинском языке, путаются в украинских реалиях - при этом нескладно врут, что являются представителями некоего "обединения украинского казачества" и утверждают, что являются гражданами Украины, при этом никаких документов не имеют.
Путаются в представлениях о современном казачестве Украины вообще и донецка в частности, утверждают, что из Донечка, но не знают даже фамилий ни атамана Реестрового козацтва Шевченко, ни атамана Кальмиусской паланки Пантелюка (это две основные казачьи органицации Донабасса, эти люди на своих постах лет 15-200 и не знать их просто невозможно для местного жителя, тем более, козака) 

Золотые циганские погоны, рожи алкашей-дегенератов, левые шевноны, у всех разные, лапсердак неясного покроя поверх джинсов, кубанските папахи, улюдочное поведение и ни слова по-украински 100%-но выдают засланных кацапов.
Вызвал их старшего, пришел кацап с погонами сотника, был сразу загнан в угол вопросами, и, не зная, что ответить, спалился полностью, заявив, что они тут недавно, поэтому ничего не знают.

Видимо, в Донецкой ОГА так прониклись бандеровской опасностью, что прибегли к "помощи" интервентов из России.
Ибо эту власть ни один украинец, ни один дончанин "охранять" не станет даже за деньги.
Более унылой "охраны" в виде "усиленного" наряда из двух молоденьких ППС-ников и двух кацапских хлюпиков-кизяков в джинсах представить сложно.

Докатились - украинская милиция привлекла к сотрудничеству бандформирования соседнего государства, ведущего агрессивную антиукраинскую политику.

Минтята виновато улыбаются, глаза в пол, сами прекрансо понимают курьёзность происходящего.
Но такой у них приказ.
На фотке - кубанский кизяк тикает с фотосессии.

Вывод - таких "воинов" можно гнать с Украины просто щелбанами и подсрачниками.
Они и сами не понимают, зачем они тут, ни о каком силовом противостоянии и речи быть не может.

Перепроую за російську - так буде зрозуміліше донетчанам, та й я сам донетчанин.

Завтра, 5 жовтня, на Донеччині.
11.00 - зустріч із виборцями міста Єнакієве (актова зала Єнакієвської школи мистецтв ім. П. Чайковського; вул. Щербакова, 155).
15.00 - відбудеться прес-конференція в Донецьку за адресою: вул. Овнатаняна, 4 (ІІ поверх, актова зала).
18.00 - зустріч із мешканцями Донецька в актовій залі Центрального бюро науково-технічної інформації (вул. Артема, 60).

Україно, Україно,
Ох ти, рідна мати,
Та чи довго над тобою
Будуть панувати?

Україно, Україно,
Як тобі здається:
Сидить ворог в твоїй хаті
Та з тебе сміється?

Хай сміється, хай сміється,
Довго він не буде –
Наша славна Україна
Самостійна буде!

Примітки: 
Записали 1995 року Т. Березницька і О. Варварич у с. Яворів Турківського району Львівської області від Синюги О.І.
Джерело:
Відлуння лісу / Упорядник І.О. Голубенко. – Київ: Інститут громадянського суспільства, 2000. – 197 с.

Рекомендую сайт патріотичних пісень: http://nashe.com.ua/song.htm?id=6238 

Пророчі слова !
Вояки УПА подолали совєцьких,
 і ми подолаємо дон...ких !

Слава Україні !

У Донецьку в міліції зґвалтували чоловіка, якого затримали за розпиття пива.

 У Донецьку напередодні Міжнародного дня підтримки жертв катувань в одному з опорних пунктів міліції у Петровському районі стався жахливий випадок. Донеччанина Михайла Бєлікова затримали за розпиття спиртних напоїв у громадському місці, а потім його в міліції зґвалтували й жорстоко побили. 

Його забрали до опорного пункту, а там били та зґвалтували міліцейською дубинкою. Як дістався додому, потерпілий не пам'ятає. А вибратися з опорного пункту живим йому допомогли, але вимагали за це хабара 1,5 тис.грн.

Вже скоро обіцяне задоволення від покращення в роботі ПРастих пацанофф повинен відчути кожен і не тільки в роботі силовиків, а й в освіті, медицині, культурі .... Як говорить народна мудрість "Обіцяного три роки чекають", отож ми майже дочекались, ще трішки лишилось терпіти. 

Послухайте які ввічливі міліціонери працюють в Донецьку. Як думаєте стане шановний авторитет наступним президентом України ?

У Донецьку поклали вінок з колючого дроту "катові українського народу" оленіву (ульянову)

Попереду ходи йшли чоловік і жінка в національних костюмах з кошиком жовто-блакитних кольорів. За ними молоді люди несли великий прапор України. Учасники акції, багато з яких були у вишиванках і вінках, вигукували різні гасла: «Україна понад усе!», «Кому належить Україна? Українцям! Кому належить Донбас? Олігархам» (після цих слів почувся сміх в натовпі), «Банду геть!» , «Хама на парашу!»

Поклали квіти до пам'ятника Т. Шевченка, після чого представники Української Православної церкви Київського Патріархату, Української греко-католицької церкви, Української Автокефальної Православної церкви провели спільний молебень за Україну.

Донецька краса України    , а заповідники, ландшафти, а Лавра Святогірська ... свята земля ...

Перед початком заходу на площі імені Леніна представники виконавчої служби зачитали організаторам рішення суду про заборону проведення святкової ходи до Дня Незалежності.

ГИМН ПРДУНОВ Семён Битый Под флагом донецким, круты не по детски, Мы стадо хохляцкое к счастью ведём, Стабильно воруем, стабильно крышуем, В глубокую жопу стабильно идём! ПРИПЕВ Славься покращення избранной братии, Славься межгорский сидевший дидусь, Славься разбойное племя оффшорное, Славься донецких бандитский союз! Мы судим, мы правим, наедем – раздавим, Купили милицию, суд, СБУ, Тряпьём под ногами хохляцкое знамя, С Россией навеки связали судьбу! ПРИПЕВ Нах демократию – жизнь по понятиям, Доллар оффшорный нам фюрер и бог, Гадят на головы детки мажорные, Быдло хохлячее лижет сапог! Мы сверхчеловеки, у власти навеки, Клещей присосавшихся не сковырнуть, Из грязи элита, бомонд у корыта, К Донецкому Рейху намеченный путь! ПРИПЕВ Славься коррупция, власть–проституция, Рэкет державный, Гарант-идиот, Партия новая – шайка совковая

Нас к торжеству беспредела ведёт!

Посилання на першоджерело

29 лютого, 2012    Богдан Буткевич; Київ – Донецьк – Луганськ   Мешканці регіону все більше внутрішньо готові до протестів, хоча визначеності та усвідомленої альтернативи ще немає Більшість луганчан чи донеччан, із якими вдалося поспілкуватися під час подорожі до цього неповторного регіону, не ображаються на, здавалося б, в’їдливу речівку «Спасибо жителям Донбасса за президента…». За два роки свого правління влада встигла дошкулити навіть своєму ядерному електорату, який і сам починає розуміти, що комусь таки треба подякувати за втрачені ілюзії. Склалося враження, що Вікторові Януковичу і Ко вже не пробачать «покращення життя вже сьогодні» тільки тому, що вони тут «свої». Поки що рівень незадоволення на Донеччині не перейшов критичної межі відвертого бунту, але стійка тенденція до цього є очевидною.

ЧУЖІ СЕРЕД СВОЇХ   «Я завжди голосував за Януковича, але він виявився... (далі лунає ненормативна лексика. – Авт.)», – емоційно реагує Андрій Альошкін, екс-шахтар з Антрацита, а тепер різноробочий із Луганська, на запитання про ставлення простих людей на Донбасі до влади, яку вони обрали.

За останні півроку соціально-політичні настрої тут різко змінилися. Якщо 2010-го спостерігався певний оптимізм реваншистського характеру, мовляв, «перемогли нарешті свої», у першій половині 2011-го – збайдужіння до політики як такої, то тепер градус негативу щодо, здавалося б, «своєї» влади починає зашкалювати. Нинішній президент з однопартійцями ризикує опинитися чужим навіть серед своїх. У розмовах не на диктофон люди з керівництва регіону визнають, що у владі зараз велике занепокоєння щодо Сходу – ПР його втрачає.

«Запитую в п’ятикурсниці, що приходить на іспит: «За кого голосуватимеш?» – розповідає Сергій Н., професор Східноукраїнського університету імені В. Даля (на Донбасі більшість усе ж традиційно побоюється відкрито називати речі своїми іменами. – Авт.). – Відповідає:«За комуністів». Перепитую: «Чому?» А вона: «Та дідусь сказав, що так треба». Оце, на жаль, у нас дуже поширено. Старі голосують за звичкою, молоді або взагалі не йдуть на дільниці, або ставляться до цього з цілковитою байдужістю. Але все ж не всі. Дедалі більше громадян починають думати головою. Наприклад, я підтримуватиму демократів, хай там які б вони були, але все ж кращі за так званих наших. Головна проблема для багатьох – брак альтернативи. Хтось, звичайно, за комуністів побіжить віддати голос, але розумні люди розгублені».

Утім, наразі усталена, здавалося б, навічно ідеологема «це сучий син, але це наш сучий син» дала тріщину, навіть враховуючи, що «Донбасс убеждений не меняет». За останні два роки різко знизився рівень життя пересічного мешканця регіону – надто великий розрив між очікуваннями та реальністю, особливо на тлі того, що в когось таки Межигір’я розростаються. «Я цього Януковича ненавиджу, – аж плюється слиною грузин-таксист похилого віку з Донецька. – У 2010 році всіх своїх пасажирів пропагував, щоб за нього голосували. Тепер цим людям буде соромно в обличчя дивитися. Як може бути, щоб тут ціни були вищі, ніж у Києві. Таке враження, що все робиться нашим коштом. Вони нас зовсім за дебілів вважають чи що?» При цьому в головах донбасівців одночасно уживаються два абсолютно різні сприйняття влади нинішньої й влади як такої. З одного боку, ці люди вкрай вороже налаштовані до будь-кого чи того, що її символізує. «Упирі» – характеристика, яку дуже часто можна почути від місцевих мешканців. З іншого – в їхній свідомості поряд із цією вродженою анархічністю степового походження вживається абсолютний конформізм, що іноді набуває вигляду байдужості. Більшість із них зараз на проміжній стадії між байдужістю (людям просто все одно, хто у владі, бо вони її не сприймають) та відкритою ненавистю.

Читайте також:Повсталий Донбас

БУДЕ ЯК БУДЕ   Хоча багато українців ще прекрасно пам’ятають гупання шахтарських касок об київську бруківку на початку 1990-х, виявляється, що реальна кількість пасіонаріїв поміж жителів Донбасу мізерна. Як і людей, що розуміють та готові обстоювати тут свої інтереси. Більшість вважає, що боротися за права, особливо на шахтах чи заводах, – це знищувати свій прибуток. Понад те, не задумуються над таким питанням, просто виживаючи в наявних реаліях і сприймаючи їх як даність. «Коли ти працюєш і мовчиш, то тебе ставлять на нормальну ділянку в забої, – пояснює колишній шахтар, поет Олександр Сигида із села Атаманівка під Луганськом. – Отримуєш навіть тисячу доларів. А як починаєш патякати зайве, то ніхто тебе не виганяє, навіщо. Просто прикріплюють до поганої ділянки, і твоя зарплата, що залежить від видобутку, одразу різко зменшується. От і ризикуй щодня життям за півтори тисячі гривень на місяць і будь волелюбним або мовчи в ганчірку й заробляй нормальні гроші. Кожен вирішує для себе сам. Але люди якось звикли ризикувати життям – це вже ніби само собою зрозуміло». Справді, донбасівці, на диво, фаталістичні. «Хай буде, як буде» – такий слоган найкраще відображає їхнє мислення.

Що дуже дивує, то це те, як шахтарі терплять такі нелюдські умови праці з величезною, як свідчить статистика, кількістю смертей, ризиком (не всі вони отримують по тисячі доларів на місяць). Однак ті, з ким поспілкувався автор цих рядків, одностайні: винні в аваріях не тільки керівники підприємств. «Чоловіче, та повір, таких аварій, як на «Суходольській» (2011 року загинуло 28 осіб. – Авт.), у нас і за совка було дуже багато, – стверджує Олександр Сигида. – Зараз навіть трохи менше стало, просто тоді про це мовчали, хоча вони були не менш страшними. Зверни увагу, коли трапляються найбільші – у серпні. А чому? Тому що до Дня шахтаря знову-таки з радянських часів треба було видати на-гора рекордну кількість вугілля. І ще тоді люди навчилися затикати ганчіркою датчики метану, щоб вони не заважали працювати, адже аварійна система вмикається, тільки-но концентрація газу в повітрі хоч трохи починає перевищувати норму. Тому найчастіше в аваріях винні самі люди таїхнє халатне ставлення до власної безпеки».  Читайте також: Донбаська широта

«90% шахтарів, хоч як різко це прозвучить, – мовчазні раби, – ділиться своєю думкою лідер громадського «Трудового руху «Солідарність» Костянтин Ільченко зі Свердловська Луганської області. – Ось, наприклад, мій колега по профспілковому руху Геннадій Зімін, який через свою боротьбу з місцевою вугільною та наркомафією став інвалідом і втратив усе майно. Але ж він такий чи не один на все місто. Цей натовп ніколи нічого не зрозуміє. Ти їм пояснюєш, що треба обстоювати права, бо це ваші ж гроші,а вони мовчать. Тільки-но бригадир йде з ділянки, починають поплескувати тебе по плечу й казати: «Молодці, ви все добре робите, захищаєте нас». Але коли той повертається – все, ніби з тобою й незнайомі. Відтак що можуть змінити активісти, якщо, наприклад, у нашої профспілки «Спільна дія» по 10–15 людей у колективах ще й не з кожної шахти, а там працюють зазвичай щонайменше 200–300 осіб? Але коли вони прокинуться, мало не здасться нікому. А це незабаром станеться, бо дедалі важче виживати».

Донбаськими містечками відчутно котиться хвиля глухої ненависті,яка проривається назовні поки що за чаркою на кухні або під час традиційних розмов за «тормозком» перед спуском до шахти. А також виявляється у дедалі більшій кількості розбоїв та грабежів стосовно заможних донбасівців: депутатів, бізнесменів, держслужбовців. «Зараз міліція просто не показує реальних даних щодо скоєних злочинів, – стверджує Костянтин Ільченко. – І це дуже погана тактика. Адже більшість тутешнього населення поки що є інертним стадом. Але тільки-но воно зрозуміє, що можна, майже як у 1990-ті, піти до сусіда, в якого лежать котлети в холодильнику, дати йому виделкою в очі й забрати м’ясо собі, почнеться жах. Партія регіонів сама не розуміє, що робить і яких демонів випускає назовні. У ті ж таки 1990-ті в людей ще залишалися певні ілюзії, тому якось перенесли лихоліття та невиплати зарплати по півроку.Зараз немає ні страху, ні совісті – лише бажання хоч якось заробити в умовах цілковито розграбованого виробництва. Варто тільки комусь відкрито почати – і все це спалахне таким кримінальним полум’ям, що його вже нічим не загасити».

Кримінальний підтекст взагалі є дуже знаковим на Донеччині. Річ навіть не у фактично найбільшій тут кількості зон на людину в країні. «Уркаганство» так тісно в’їлося в кожну шпарину, що стало синонімом чогось на кшталт «бути чоловіком», «мужнім». Ще з радянських часів на Донбасі зеків намагаються відправляти до «своїх» зон, за місцем проживання, так би мовити. Насамперед з погляду економії, мовляв, коли родичі близько, то й годувати не треба. Між іншим, у сумнозвісному місті Суходольську дорога до зони має значно кращий вигляд, ніж центральна вулиця.

Читайте також: З плавильного казана імперії

ГРОШІ ПО-ДОНБАСЬКОМУ  У луганських маршрутках за проїзд платять (2,50 грн) не при вході, як у більшості українських міст, а, навпаки, при виході. У цьому проглядає щось рудиментарне радянське. Чи не з’являються тут такі правила з поправкою на місцеву ментальність: можливо, люди сприймають маршрутки як такий собі варіант таксі. Коли ж вчитуєшся у назви вулиць, які, здається, взагалі не змінювалися з часів розпаду СРСР, ця смілива теорія перестає здаватися просто інтелектуальною забавкою. Головна вулиця Совєтська задає відповідний ритм світосприйняття...За офіційною статистикою, мешканець Донбасу заробляє більше, ніж представник інших регіонів, окрім столиці. Зарплати в багатьох людей, які працюють на металургійному комбінаті чи шахті, справді порівняно високі. На державних об’єктах це в середньому 7–8 тис. грн. На «копанках» за місце теж тримаються зубами, адже за день роботи шахтар може отримати 300–500 грн, лебідчик – 150–200 грн. У приватному секторі в Донецьку тіньові зарплати майже київські: $500–1000 на місяць. Але в маленьких містечках – скрута.

«Так повелося ще з радянських часів, – розповідає Олександр Сигида. – Шахтарі свої гроші витрачали на «бухло», а будинки розвалені. Мінливий у нас народ». Типове явище для Донбасу – цілі квартали напівзанедбаних житлових будинків, «мертві» міста й села, де раніше жили працівники тепер закритих чи збанкрутілих шахт і заводів. Картина там апокаліптична.

Багато людей тут сподівалися, що коли прийде «своя» влада, то можна буде заробити. Натомість за останні два роки умови ведення бізнесу в регіоні неймовірно ускладнилися. Автохтони одностайні: «господарі життя» вирішують свої проблеми їхнім коштом, переспрямовуючи фінанси в будь-які інші кишені чи регіони, але не в їхні. «Мій знайомий зібрав гроші й вирішив відкрити приватну шахту, – розповідає будівельник Сашко з Луганської області. – Спочатку всец хотів по-чесному – зробив. Але, прийшовши першого разу платити податки, одразу зрозумів свою помилку. Він розрахував суму, вписав у декларацію, а йому інспектор каже: «Ні, так не піде». І малює втричі більшу, мовляв, або плати «на лапу», або, якщо по-чесному, то втричі більше, як я сказав. Звичайно, він дав хабара, а вже наступного дня закрив підприємство. Певна річ, формально –шахта перетворилася на нелегальну «копанку», та працює й досі. Він собі платить, кому треба, в податковій і райадміністрації, і все ніби гаразд, поки що ніхто його не чіпає, але з кожним місяцем тягнуть усе більше. Думає про закриття»...

З Донецького залізничного вокзалу до центру міста можна потрапити трамваєм або маршруткою. Якщо останньою, то проїздиш повз вилизаний, красивий, сучасний бізнес-центр «Ахметов-сіті», як його називають місцеві. Якщо ж сісти на трамвай, то за 20 хвилин очікує подорож крізь нетрі, з якими можна порівняти хіба бразильські фавели абощо. Ось такий нині увесь Донбас: Межигір’я і бідність. Раніше місцеві мешканці з такими контрастами мирилися. Нині ж це їх не просто дратує – обурює. 

Читайте також: Луганськ завжди знаходився під пресом донецьких