Зима, здається, 86 року: снігу навалило багацько, батько відкидав у дворі й за воротами нагорнув величезний кучугур, метрів зо три заввишки. Було в мене два друга: брати Славік та Сергій, з тих друзів, що їх не обирають, а просто поряд живуть. Вони приходили до мене на ту кучугуру гратися, ми й бабу ліпили, й на санчатах спускалися, і взагалі було весело. Ще брали мою собачку молоду німецьку вівчарку Альфусю й запрягали в санчата, а вона хвацько нас вивертала у сніг, бо неїздова.
Якогось разу мене Славко з теї кучури біля двору скинув з гірки прямо в спину, летіла головою в твердий дряпучий наст, ревла на всю вулицю, мама забрала додому, сушили речі, мене спати поклали під дві ковдри, личко йодом мазали. Увечері піднялася температура. Мама працювала главбухом, був якийсь річний звіт, то на лікарняному сидів зі мною Батько. Це була найкрутіша моя болячка: поки температура, то, звісно, дискомфорт і лікували як усіх аспірином та молоком з содою, після нього так прикольно ригається шматочками. А найулюбленіші татусикові ліки - липовий чай та дитячий крем, а мамочкини - гірчичники на всю ніч та парення ніг.  Як попустило, Батько мене водив "на льод", бо поряд було болото замерзле, а ще - в ліс на зимові шашлики. Коли морози були аж надто великі - ми сиділи вдома, і я читала татові вголос щодня по розділу "Пригоди Незнайка та його друзів", так я навчилася читати вже не по складах, а плавно. А ще теї зими батько віз мене на санчатах, послизнувся й поламав ногу. Тоді вже я з ним сиділа вдома та допомагала, поки мама приходила з роботи.
Зазвичай новий рік у нас святкували, ставили ялинку високу, триметрову, аж до стелі, ми з сестрою її прикрашали, а батько ставав на табуреточку й чіпляв верхівку. Прикрашали іграшками, і цукерками, і горішками, і мандаринками. Я любила облаштовувати під ялинкою собі кубло, стелила ковдру, вимикала верхнє світло та гралася під світлом гірлянд-шишечок. Приходили гості: і бабусі з дідусями, і куми, і родичі, багато діточок. Всі несли смаколики, треба було обов'язково похвалити чужий холодець, щоб нікого не образити, хоча ясно ж було, що краще мамуньки ніхто не готує. Мама завжди на таке свято робила торт з масляним кремом, батько збивав вінчиком до масла рідину з варення, якісь есенції, горішками прикрашали. Дотепер не їла смачнішого тортику, ніж мамин.
А одного року святкували новий рік у бабусі з дідусем, ми жили поряд, на сусідніх вулицях, городи в нас сходилися, тому ходили туди стежкою. І того року прямо на свято, прямо опівночі до нас, діток, прийшов справжній Дід Мороз! І подарував ляльку - таку класну, як справжнє немовля, і соска в ляльки була, і пляшечка для суміші. А ще - лижі, дві пари, менші мені й дорослі для сестри, ми проклали до бабусі лижню й каталися майже всю зиму, бо сніг лежав довго. Шкода, батько не побачив того Мороза, бо якраз курити ходив. 

[ Читати далі ]

Два маленьких лискучих каштанчики…
Трохи спідлоба, лукавими своїми оченятами доня подивилась на мене і задзвеніла сміхом.
О, цей сміх! Як я люблю його!!! Він – струмочок чистий, що дзюрчить, співає лагідно; срібні ноти переливаються , ніжно бринять і наздоганяють одна одну. Перлинка коштовна, люба доня, сміється, і моє серце радіє, і пролітає думка: «Яке щастя - чути цей сміх!»
  Губенята, пелюсточки рожеві, розтуляються, щічки, персики кругленькі, стають ще круглішими – доня посміхається, зазирає мені просто в очі і промовляє так щиро, з такою пристрастю: «Мамо, я тебе люблю! Ти – моя радість!»
- Я люблю тебе, моє сонечко! Ти - мій найдорожчий скарб! -  кажу я  у відповідь…
 
22.10.2009

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved

      Були у нас один час великі городи, десь соток 30 всячини було. Я в декреті, діти малі, але ж городи садити, обробляти, збирати треба, нікуди не подінешся. Бабусі всі далеко, то що робити? Приходилось дітей тягти із собою на город. Вони бідолахи нудяться , стогнуть  "ну коли ми вже підемо додому, з цього городу?". А мати-мачуха каже "потерпіть ще трохи, ось оце, оце досадимо і підемо.

[ Читати далі ]

Правила для родителей подростков

Правило номер один

Займитесь собой. Если до этого момента у вас не было личной практики осознанности, самое время ее завести. Найдите то, что вам по душе. В противном случае, вы постоянно будете искать к чему придраться в своем ребенке.

Правило номер два

Дышите. Когда вы разговариваете с человеком, у которого внутри революция (в данном случае — революция, связанная с т.н. “переходным возрастом”), всегда в начале разговора нужно физически вдохнуть. Это не фигуральное выражение. Глубокий вдох — и поехали. Всегда-всегда, даже если мы разговариваем на приятную тему.

Правило номер три

Принимать их такими, какие они есть. Но это легко сказать, а что это такое и как это — принимать? Напоминайте себе, что вы находитесь сейчас с любимым человеком, которому больно, да-да: больно, даже если вам кажется, что ему хорошо. Помните сказку Ганса Христиана Андерсена о Русалочке, которой ужасно больно, когда она ходит? Человек в переходном возрасте примерно так и живет: он все чувствует намного ярче, чем мы с вами — и когда ему хорошо, и когда плохо.

Правило номер четыре

Идите у него на поводу. Даю этот совет с осторожностью, но всем сердцем. Если, например, человек в возрасте 15 лет приходит домой и говорит: “Я хочу мороженое”, значит, он верит в то, что вы ему это мороженое дадите, что вы — партнер. Ведь он достиг возраста, когда может и сам взять все, что хочет. Помните это, восхищайтесь тем, что ваши отношения таковы и “дайте мороженое”.

Правило номер пять

Напоминайте себе, что это ваш любимый человек. Он пробует разные способы взаимодействия с действительностью. И если он валяется на кровати и смотрит в потолок, это не значит, что он бездельничает. В этот момент у него проходит колоссальная душевная работа. Как каждый из нас, он имеет право лежать и думать.

Не правда ли, когда у нас начинается новый роман, нам вдруг становится безумно важно, что этот человек любит, чего не любит, какую еду ест, какие фильмы смотрит, в какие компьютерные игры играет. И если он лежит на кровати и смотрит в потолок, нам кажется, что он лучше всех в мире лежит на кровати и смотрит в потолок… Так вот, я желаю вам такого же отношения к вашему ребёнку – головокружительного романа с ним.

Правило номер шесть

Рассказывайте о себе. Даже если вам кажется, что его это не интересует. Как ваш день прошел, что у вас получилось, что нет, чего вы боитесь. Это ваш шанс на связь сейчас и в дальнейшем. Не работает с людьми в этом возрасте “Что было в школе? Как прошел день?”. Он уже рассказал, кому надо, как прошел его день. Все, что вам остается, это рассказать, как прошел ваш. И тогда не исключено, что он расскажет о себе. Или, во всяком случае, будет знать, что если ему захочется поделиться, есть ухо, готовое выслушать.

Правило номер семь

Помните о том, что у него появляется много новых интересов. И это будет сумасшедшее счастье, если он пустит в эти новые интересы вас. Бессмысленно затягивать его в старые. Поздно. Если вы — любитель-рыболов, и до 11 лет он не “подсел” вместе с вами на рыбную ловлю, шансы, что он полюбит это занятие, невелики. Зато, если вместо рыбалки он начнет метать копье, у вас появляется шанс пометать копье вместе с ним. Помните, что рядом с вами находится цельная, органичная, самостоятельная личность, и вы можете познакомиться с этим человеком заново.

Главное правило:

Создайте ребенку тыл. Человеку он нужен. Особенно в переходном возрасте. “Передовой” ему хватает и без вас. Пусть дом станет для него тылом – где можно побыть слабым, помолчать когда хочется, просто отдохнуть.

Источник: pravmir.ru