Коли нам кажуть, що Україна повинна обрати з ким їй бути, куди йти і начебто вибору немає – Схід чи Захід, західна демократія чи східний деспотизм й іншого не дано, то знайте – це брехня! Звісно ж зроблять розумне обличчя, скажуть було б звісно добре, але враховуючи реалії і т.д, і т.п. обирайте з двох зол те, що менше смердить. На прикладах доведу, що існували системи і режими, що обирали третій шлях і не продавалися будь-якому «союзнику».

Перший приклад – великий каудильо Іспанії Франсіско Франко.

Другий приклад - диктатор Португалії Антоніу ді Салазар

Третій приклад - президент Чилі Августо Піночет

«Протягом 65 років, я йшов шляхом обов’язку та дисципліни… І сьогодні, озираючись назад на цьому довгому шляху, В моєму солдатському серці шевелиться й шумить з глибини: Дякую! Дякую тобі, моя Батьківщино!» Августо Піночет

               

Початок 70-х років ХХ століття був геополітичним тріумфом СРСР. Перу, Болівія , Венесуела, а з 3 листопада 1970 року і Чилі, після перемоги на президентських виборах соціаліста Сальвадора Альєнде ( до речі члена франкомасонської ложі), попали в сферу політичних інтересів країни пролетарієв. Альєнде почав виконувати політичні рецепти з Москви і намагався влаштувати рай для трудящих, котрий, огорожений колючим дротом, вже існував в «сєсєрії». Реформи давали про себе знати – до 1972 року інфляція склала 163%, а в 1973 – вже 190%. При цьому уряд продовжував піднімати зарплати та пенсії в соціалістичних масштабах, що призвело до того, що вже у 1972 році уряд офіційно оголосив дефолт. «Пролетарський парадайз» виявився банкротом.

Зрозуміло, що з цієї коммуністичної дупи країну потрібно було рятувати. На захист Батьківщини стали військові та Верховний суд Чилі в особі д-ра Енріке Уррутіа. 11 вересня 1973 року військові створили військову хунту у складі: генерал Августо Піночет (від армії), адмірал Хосе Торібіо Меріно Кастро (від ВМФ), генерал Густаво Лі Гусман (від ВПС) та генерал Сезар Мендоса Дюран (від карабінерів). Хунта взяла всю повноту влади в свої руки, розпустила парламент, уряд, зупинила діяльність всіх політичних партій та рухів. Альєнде намагався чинити спротив, намагався організувати народний рух проти хунти, але народ вже достатньо наївся соціалістичного щастя і не підтримав соціалістів. На захист Альєнде стали всього декілька десятків прихильників коммунізма. Після подавлення бунту хунта дозволила Альєнде свободно покинути Чилі, але той вирішив звести рахунки з життям. Ну що, в добру путь, пане коммуністе… Потім громадяни СРСР побачать цього «великого» лауреата Міжнародної Ленінської премії на поштових марках, в образі такого собі ботаніка-добродія, і певно не один трудящий проллє скупу сльозу, адже партія казала, що фашиський режим розстріляє мессію світлого майбутнього для чилійців. Першою справою хунта зробила те, що повинна зробити кожна держава, що бажає бути незалежною – розгром п’ятої колони. Була проведена чистка усіх навчальних закладів від ненаціональних елементів, адже майбутнє держави в руках тих, хто володіє умами молоді, встановлена тимчасова цензура і повністю заборонена діяльність усіх соціалістичних і комуністичних партій. Були обмежені права профспілок, котрі були омутом під контролем коммуністів, були видворені за межі держави усі іноземні елементи, що вели підривну діяльність. Хтось може скаже, що дії хунти були жорстким або навіть жорстокими, але згадайте Лютневу революцію. Ліберали не пішли на террор проти червоної нечисті і як за це поплатилися українці? Можливо краще б було розстріляти Леніна, Троцького і ще декілька десятків цих скотин і врятувати мільйони життів, що загинули при голодоморі? Так в складних обставинах внутрішньої війни і міжнародного тиску почалася Епоха Національного відродження Чилі. Піночет повним ходом почав проведення соціально-економічних реформ. Поступово вводилося все більше свобод, але обережно, щоб п’ята колона не підійняла знову голову. Через рік після повалення коммуністів Піночет став президентом Чилі і перебрав всю владу в свої руки.  Новий уряд повів політику в руслі виправлення «успіхів» попереднього режима. В якості економічного радника Піночет запросив лауретата Нобелівської премії профессора Мілтона Фрідмана.  Для того, щоб припинити ворожі інсинуації «світової спільноти», які кричали про утиск народу, Піночет проводить у 1978 році плебісцит, де народ ясно дав зрозуміти, що підтримує генерала. 75% виступили в підтримку президента. Одразу після приходу до влади Піночет створив Конституційну коміссію, котра у 1980 році розробила новий проект конституції, котра також була винесена на референдум і підтримана чилійцями. Ця конституція діє і по-сьогоднішній день. Ця конституція закріплює, до речі, один з найпростіших механізмів для громадян щодо проведення референдуму. Тобто Піночет волів спілкуватись з народом не через продажних політиків та їхні партії, а напряму. Піночет опинивився в кільці ворожих комуністичних режимів, котрі увесь час проводили античилійські інсинуації, особливо це стосується Перу. Політика США також змінилася від підтримки спочатку до нейтралітета, а в часи Рейгана вже на відверто ворожу. Не просто складалися відносини з диктатором Аргентини. Але все ж, грючи на протиріччях фашиських та коммуністичних режимів латинської америки, та між США та СРСР, Піночет зумів створити дійсно незалежну державу. Економічний рецепт Піночета був простий. Він давав чилійцям не рибу або хвости від неї, як це роблять коммуністи, а вудочку. Основа – це орієнтир на приватну власність та мілкий й середній бізнес. Створюються умови, а вже від тебе залежить чи реалізуєш ти їх. Уряд відмовився від спонсування й підтримки неприбуткових галузей, а зосередився на тих, що були конкурентоно здатними. Практика підтримки неприбуткових галузей лише заради забеспечення номінальної зайнятості населення закінчилася в СРСР повним крахом. Знову ж таки суттю є створення демонополізованого внутрішнього ринку з безліччю мілких підприємств, котрі за рахунок конкуренції самі регулюватимуть ціни та якість продукції. Але при такій схеми надважливим є діяльність протидії монополізації, котру так вдало проводив Августо Піночет. Успіхи Чилі вдало показані на цій схемі порівняльного росту ВВП Чилі порвівняно з Латинською америкою в цілому:

Реформи Піночета призвели до того, що зараз середня заробітна плата в Чилі – 1000$.  5 жовтня 1988 року, згідно з конституцією, Піночет провів референдум з питання майбутнього устрою державу. Близько 55% виступило за проведення вільних виборів. 14 грудня 1989 року Піночет прові їх, не виставляючи своєї кандидатури. Це свідчило про те, що Піночет рахувався з думкою свого народа. Він добровільно передав владу новообраному президенту Патрісіо Елвіну Асокару. Бажаючи й далі слугувати своїй країні, генерал Піночет возглавив військовий штаб. 6 березня 1998 року президент Фрей робить його пожиттєвим сенатором, але вже 4 липня 2002 у відповідь на увесь той бруд світової преси, котра звинувачувала генерала в тому, що він за сенаторством приховується від кримінальних обвинувачень, зложив з себе повноваження сенатора. Після цього почалося брудне перслідування й судилище, котре в чьому тільки не звинувачувало генерала Піночета: і у вбивствах, й в коррупції, й в наркоторгівлі. Коли чергове обвинувачення лопалося як мильна кулька, то надумували інше. Але завжди отримували одну відповідь на всі свої запитання: «Я служив Батьківщині!».

10 грудня 2006 року ця велика людина покинула цей світ. Закінчу словами Ф.Крюгера: «Генерал Піночет вмер, переслідуваний отарою шакалів. Так вмирають старі леви. Його життя – життя без ілюзій – передбачало такий фінал. Проте він знав, на що йшов. Завжди будуть ті, хто називатиме його ім’я з пошаною і пієтетом». 

                    

Київська міська влада збирається ухвалити "Положення", що серйозно обмежуватиме народові можливість висловлювати незгоду з діями чиновників та обстоювати свої права.

Попереджувальна прес-конференція ПРОТИ обмеження права на мітинги в Києві

22 вересня, у четвер, о 12-00, на східцях біля будинку Київської міської ради та Київської міської адміністрації (вул. Хрещатик, 36) відбудеться прес-конференція представників громадських організацій – учасників акцій протесту проти урядового законопроекту 2450, який обмежував свободу зібрань в Україні. Сьогодні громадські активісти говоритимуть про антиконституційну ініціативу київської міської влади, яка пропонує ухвалити «Положення про порядок організації та проведення недержавних масових громадських заходів політичного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру, кіно- та телезйомок у місті Києві». Ця ініціатива з’явилась 20 вересня і проект «Положення» передбачає, що організатори зібрань мають повідомляти владу про мітинги за 10, а в окремих випадках за 30 днів, забороняється проводити зібрання поблизу будівель органів влади, перед кожним зібранням організатори мають дослідити громадську думку щодо заходу (на платній основі), а «уповноважений орган» КМДА може «погодити» або «не погодити» (тобто, заборонити) мирне зібрання. Окрім аналізу ініціативи КМДА, учасники конференції повідомлять про плани громадських об’єднань щодо недопущення ухвалення «Положення». У прес-конференції візьмуть участь: член Громадської ради при МВС Володимир Чемерис – Інститут Республіка; член Громадської ради при МВС Михайло Каменєв – Фундація регіональних ініціатив, Пряма дія; Михайло Свистович – Громадянський рух Відсіч; Віктор Андрусів – Демократичний альянс; Ігор Луценко – ініціатива Збережи старий Київ; Михайло Лебедь – Фундація регіональних ініціатив; Довідки за телефонами: 0503806268 (Володимир Чемерис); 0681217741 (Михайло Лебедь).

Глава Еврогруппы Йерун Дейсселблум заявил, что решение “кипрской проблемы” станет новым образцом решения проблем банковского сектора Еврозоны. Получается, что частную собственность отныне могут отобрать в любой момент без права обжалования, а законы могут заменить задним числом. Конфискация банковских вкладов, то есть “урегулирование финансового кризиса”, в будущем может стать нормой для ЕС. Такие выводы следуют из интервью Йеруна Дейсселблума агентству Reuters и Financial Times.

 Статья полностью (на английском)http://www.reuters.com/article/2013/03/26/us-eurogroup-cyprus-dijsselbloem-idUSBRE92O10A20130326

“Если банк находится на грани краха, нашим первым вопросом должно быть: что сможет сделать руководство для его рекапитализации?. Если банк не может сделать это, то мы будем говорить с акционерами и держателями облигаций, мы попросим их вложиться в рекапитализацию банка. При необходимости дело может дойти до незастрахованных владельцев вкладов”, – сказал он.

По мнению главы Еврогруппы, единственный способ поддержать функционирование финансовой системы – это трезвая оценка возможностей банков на предмет того, способны ли они взять на себя определенные риски. Он посоветовал таким странам, как Люксембург и Мальта, где у банковского сектора остается высокая задолженность, решать проблемы до их возникновения. Дейсселблум – 46-летний министр финансов Нидерландов, назначенный главой Еврогруппы в январе 2013 года. Причем он был единственным кандидатом на данную должность.

Что может ожидать частных вкладчиком в случае таких решений Еврогруппы можно только предполагать. Например, будут введены норма, согласно которым, договора на депозиты могут изменить в одностороннем порядке, введут запреты на досрочное погашения депозитов, ограничат транзакции, конвертации текущих счетов, конфискуют часть суммы вкладов и т.д. Подобная политика “конфискации” частных вкладов противоречит плану прямой банковской рекапитализации через так называемый Европейский механизм стабильности (ESM), фонд помощи еврозоны, пишет Apollo. Однако вряд ли это противоречие смутит новых европейских шариковых.

То, что в случае Кипра вкладчикам взамен их денег предлагают ценные бумаги банка, можно считать издевательством. Например, акции испанского банка Bankia, прошедшего реструктуризацию, уже раздают почти бесплатно. Так, в понедельник ценные бумаги испанского банка Bankia на бирже Мадрида упали практически к нулевой отметки, после того как в пятницу фонд, занимающийся реструктуризацией испанской банковской системы, оценил их в 0,1 евро, передает Euronews. Видимо, то же самое ожидает и акции кипрских банков.

Больше информации на http://voprosik.net/evropa-gotova-konfiskovyvat/ © ВОПРОСИК

"Впереди Сусанин"

  

Коли нам кажуть, що Україна повинна обрати з ким їй бути, куди йти і начебто вибору немає – Схід чи Захід, західна демократія чи східний деспотизм й іншого не дано, то знайте – це брехня! Звісно ж зроблять розумне обличчя, скажуть було б звісно добре, але враховуючи реалії і т.д, і т.п. обирайте з двох зол те, що менше смердить. На прикладах доведу, що існували системи і режими, що обирали третій шлях і не продавалися будь-якому «союзнику».

Перший приклад – великий каудильо Іспанії Франсіско Франко.

Другий приклад - диктатор Португалії Антоніу ді Салазар

«Я не вірю в рівність, я вірю в ієрархію» Антоніу ді Салазар

                          

Після повалення монархії в Португалії, країна, як це часто буває скотилася до анархії. В період з 1910 по 1926 рік в країні змінилося 9 президентів, 44 прем’єр – мінстра та 3 диктатора. Слід зазначити, що всі зміни зводилися до одного – зміни олігархічних кланів, кожнен з яких ставив свою людину при владі. 1926 року стався черговий переворот і до влади прийшли військові – триумвірат у складі Жозе Кабесадеша, Антоніу Кармони та Мануеля Да Кошти. Це був би ще один олігархічний путч, адже військові мали за спинами олігархію - крупні землевласники потіснили промисловців. Був би…

Військова хунта не мала якихось уявлень, що робити далі, окрім перерозподілу власності з одного клану в інший. Ситуація в країні була катастрофічна. Несподівано військові запрошують нікому невідомого профессора політичної економії Коїмбрзького університету Антоніу ді Салазара. Але пробув міністром він лише 3 дні. Прибувши в Ліссабон, на засіданні кабінета міністрів він наполягав на передачі йому повної влади над бюджетами всіх міністерств та відомств. Безумовно військові не погодилися, адже олігархія мала свої інтереси і віддавати кормушку ніхто не хотів. Після відмови Салазар встав і спитав: «Коли найближчий потяг до Коїмбри?». Здивовані міністри відповіли, що через 2 години і Салазар покинув засідання кабінета. Два роки країна падала в прірву, клан крупних землевласникі багатів, населення бідніло, дефіцит бюджету ріс як на дрожжах. У 1928 році Антоніу Кармона змістив Мануеля Да Кошту, головного глашатая крупної олігархії, і знову звернувся до Салазара. З великими ваганями Салазар погодився. «Мені було страшно. Уявіть собі, що в мене нічого не получиться, що тоді про мене подумають мої студенти?» - нервувався Антоніу. Цікаво, чи думав про своїх студентів Янукович, котрий читав «такі цікаві лекції в університеті без папірців», коли називав Ахматову Ахметовою, а Чехова – поетом? Салазару була надана вся влада над бюджетом. Він звів всі бюджети в єдиний консолідований і заборонив перевищувати расходи над доходами. Увів строгу бюджетну дисципліну і вже у 1929 році хронічно дефіцитний бюджет Португалії змінився профіцитом. Другою дією було так зване «промислове кондиціювання» - він жорстко заборонив усякого роду спекуляцію і чітко регулював ціни на ринку.Усякого роду «брокери», купив по 2 – продав по 5, були просто витіснені з ринку. За декілька років національна валюта ескудо стала однією з найстабільниших в Європі. Було погашено зовнішній борг і Салазар заборонив будь-які зовнішні запозичення. У 1932 році надпопулярний Салазар став прем’єр – міністром. Він проголосив курс «Estado Novo» («Нова держава»). Це був курс на побудову корпоративної держави. Це був устрій, де правили не партії і політики, а об’єднання підприємців,менеджерів та робочих, котрі об’єднувалися в корпорації по галузям і за посередництвом держави самі вирішували свої господарські питання. Сам Салазар свій режим характеризував так: «Ми проти всіх інтернаціоналізмів, проти коммунізма, проти профспілкового вільнодумства, проти усього, що послаблює, розділяє й вводе розпусту у сім’ю, проти классової боротьби, проти безрідних й безбожників, проти сили в якості джерела права. Ми проти усіх єресей нашого часу…Наша позиція є антипарламентською, антидемократичною, антиліберальною і на її основі ми хочему побудувати корпоративну державу». Головною задачею своєю Салазар намагався не допустити іноземний капітал в Португалію. Ви чули, як наші політики кудахчуть: «нам потрібні інвестиції, закордонні спонсори і т.п.». А Салазар знав, що найнебезпечніше з панувань над державою – це панування іноземного капіталу. Діяльність іноземних фірм та фірм з іноземним капіталом була заборонена.  Звісно ж була подавлена уся оппозиція, що харчувалася ззовні. Лідер комуністів Куньял, той над лихою долею якого плакали усі «пыонеры» великого і несокрушимого, до самої смерті Салазара просидів за гратами. Уряд Салазара майже повністю складався з профессорів вищих навчальних закладів, тому іноді режим Салазара називають «диктатурою профессури». Коли почалася війна всі кинулися підштовхувати Португалію до війни. Англія нагадувала про міждержавний договір допомоги, Муссоліні та Гітлер, що в них схожі системи. Але Салазар поступив мудро. Він визнав договір з Англією, але в той же час заявив, що має договір з Франко і тому не може порушити жоден з них. Гітлеру посилався на все той же договір з Англією. Португалія залишилася нейтральною і почала поставляти такий потрібний вольфрам усім сторонам конфлікту. Мудра політика Салазара призвела до того, що золотовалютний запас Португалії з 1938 по 1946 рік виріс з 63,3 млн $ до 438 млн. $. Після війни Португалія стає одним з засновників НАТО. Так сильні створюють союзи, а слабкі в них вступають. У 1955 році стає членом ООН. Але не вступив в жоден економічний альянс. В тому числі ЄЕС.Салазар завжди демонструє свою позицію. Це вдало видно з приводу позицій по колоніям. Франція і Британія, на вимогу США, позбуваються своїх колоній, куди одразу ж заходят інтереси того ж США. «Світова спільнота» давить на Салазара з метою відірвати португальскі колонії. «Я що божевільний відмовлятися від колоній?» - дивується Салазар. І на всі тички з боку США відповідає: «Ну усуньте мене і отримайте червону Португалію». Але США знайшло вихід. Замість спонсування п’ятої колони в Португалії, спонсувала п’яту колону в колоніях. Першою ціллю була Ангола, багата на нафту та алмази. В Анголі почалася кровопрлитна війна між Португалією на повстанцями, спонсованими США. Хоча до кінця правління Салазар утримуватиме Анголу и лише т.зв. «революція гвоздик» за ті ж американські гроші, дарує Анголі незалежність, відкривши шлях США та СРСР зіштовхувати населення країни в своїх корисливих інтересах. У 1968 році Салазар потрапив у лікарню, і, бувший до того маріонеткою, президент Амеріку Томаш, відправив Салазара у відставку. Але до самої смерті урядовці ходили до Салазара звітуватися і проводили засідання кабміну в його палаті.27 липня 1970 року Антоніу ді Олівейра Салазар помер. І ось лазячи в інеті в пошуках інформації про Салазара ви знайдете тези: «при Салазарі була жахлива тиранія», «Португалія була відсталою країною» і т.п. От тільки цікавий факт. У 2007 році в Португалії проводиться шоу «Великий португалець», ви пам’ятаєте в нас було схоже. Студію засипають листами з вимогою включити в список Салазара. Студія до останнього відмовляється, але під натиском суспільної думки включає. І Салазар займає перше місце серед 10 фіналістів здобувши 41% голосів, комуняка Куньял друге і мав лише 19,1%. І от скажіть чому португальці, живучі в демократичній та розвиненій країни Великим вважають диктатора доктора Салазара?

                              

Перепост ОРД

Чи повернеться у наступному році Україна до комуно-кримінальної диктатури?