Можливість побачити Bjork: Biophilia Live в Україні, безумовно, щедрий жест з боку «Молодості». Кіно подібного жанру доїжджає до наших великих екранів раз у п'ятирічку – крім стрічок Мартіна Скорсезе про Rolling Stones, Ренати Литвинової про Земфіру і псевдохудожнього полотна про Metallica і згадати-то особливо нічого. Фільм про Бйорк вперше показали в квітні на фестивалі Трайбека – і ось він, хай усього на двох сеансах, відзначиться у нас. Майже нереальна оперативність.

Візуально-музичне шоу, присвячене виходу альбому Biophilia, найвідоміша жінка Ісландії поставила в 2011-му. Прем'єра цієї краси відбулася того ж року на Манчестерському міжнародному фестивалі. Щоб зберегти її для нащадків на відео, торік у вересні було вирішено відтворити постановку в лондонському залі Alexandra Palace. Там і зняли фільм. Навіть якщо в останні три роки вам траплялося бувати на звичайних концертах Бйорк, це не означає, що ви в курсі.

Тут все оригінально: від гігантських триметрових маятників і засіяної моніторами стелі до дивовижного міні-органа і дівочого хору з 24 ельфоподібних співачок, що зриваються в дикі танці. Унікальність антуражу відповідає характеру восьмого й останнього на сьогодні альбому Бйорк – це гранично технологічна і водночас наскрізь природна, «акустична» музика. Тихе клекотіння машин у поєднанні з живим диханням.

Щоб виразно позначити рівень технологічності, варто згадати, що Biophilia видавалася як конструктор з додатків для iPad. Кожен трек був особливим апгрейдом для планшетів, з повного набору з десяти пісень будувався особливий супердодаток. І все це у поєднанні з ігровим форматом. Там були свої грандіозні знахідки. Наприклад, гра, в якій під пісню Virus клітку пожирав вірус, стала видатною арт-провокацією. Дослухати композицію можна було, лише дозволивши агресору знищити жертву. Безодня підтекстів.

Трейлер фільму:

Те, що відбувалося в залі Alexandra Palace, викладено в змішаному стилі. Чиста, як гірська річка, музика переплетена з сеансами анімації і зйомок у стилі технологічних телепрограм ВВС. На екрані то в голову глядачеві котяться більярдними кулями планети і супутники, то граються, немов діти в пісочниці, мікроорганізми. У житті гігантських і мініатюрних форм виявляється стільки спільного, Бйорк так граціозно пурхає з мікрокосму в макро, що перша важлива думка шоу Biophilia Live осідає в голові сама собою: всесвіт єдиний, як би кому не хотілося відпиляти від цього пирога шматок побільше. Сміховинно саме уявлення про те, що у всесвіту можна щось відламати собі. Так би мовити, віджати.

Думка ця вільно блукає, не нав'язуючи себе. За нею довгохвостим причепом йде потік різноманітних меседжів, в яких інформація, по суті, невіддільна від почуття. Метаморфози клітин і життєвого слизу такі захоплюючі, що навряд їм дотичне те класичне ставлення, в якому жах змішаний з гидливістю. Тут кожен мікроб як рідний.

У потік лави, в чорні діри, у вогняну тканину Сонця, в темну матерію Бйорк занурюється з безстрашною цікавістю дитини – дарма, що їй скоро 50. Її голос, обличчя, тіло відкриті для будь-яких сюрпризів, химерних форм і рухів. Її шоу – констатація біофілії крайнього ступеня. Бйорк самозабутньо вбирає світ у нескінченності його проявів. Коли вона співає, здається, що сенс існування людства, якщо він є, стає очевидним: оспівувати красу всесвіту. В музиці, в жестах, у вчинках, у кожному подиху. Якщо так робити, диво не видається чимось неможливим. От у Бйорк, наприклад, на пісні Mutual Core міні-орган заграв сам, немов під чиїмись невидимими руками. А під Isobel божевільними темпами стали рости гриби.

Дев'ятнадцять пісень: десять нових плюс старі – від Hidden Place до Declare Independence, ідеально вплетені в загальну канву. Інопланетне вбрання головної героїні – сукня з бульбашками і зачіска, за якою можна вивчати теорію великого вибуху на макаронній фабриці. Її старий друг Мішель Гондрі в ролі порадника при постановці шоу. Багато візуальної інформації – і незнищенний смак нерозгаданих таємниць світобудови. Все це і є фільм Bjork: Biophilia Live, знятий режисерами Пітером Стріклендом і Ніком Фентоном.

До речі, режисури як такої по ходу справи інколи дуже негусто. Ніби Стрікленд і Фентон виходили на перекури, поки всі гарували. Але їх можна зрозуміти. Хто стане особливо напружуватися, коли у тебе в об'єктиві така артистка? Хіба що Ларс фон Трієр.