Галина Гордасевич про батька отця Леоніда ч.3

Галина Гордасевич про батька отця Леоніда ч.2

Галина Гордасевич про батька отця Леоніда 

День в історії: народився священик Андрій Бандера - батько провідника нації11 грудня 1882 року на Львівщині народився Андрій Бандера, священик УГКЦ, капелан УГА, делегат Української Національної Ради ЗУНР. Батько Степана Бандери.

Родина Бандер мала сімох дітей. В сорок років Андрій Бандера вратив дружину (померла від хвороби) і сам опікувався малими. Папа Римський  дозволив йому одружитися вдруге. Та Бандера і надалі сам виховував  дітей.

У травні 1941-го його заарештували НКВДисти і кинули до Станіславської в’язниці. За те, що «будучи батьком керівника закордонного проводу антирадянської націоналістичної організації ОУН Бандери Степана Андрійовича, підтримував з ним до останнього часу систематичний зв'язок».

Протягом п’яти днів тривали допити. Потім серед ув’язнених поповзли чутки про те, що Бандеру розіп’яли на хресті. Якщо вірити матеріалам кримінальної справи, його перевезли до Києва і після катувань засудили до розстрілу. 10 липня 1941-го вирок було виконано. Даних про місце розстрілу немає, ймовірно Андрій Бандера зустрів смерть у Биківнянському лісі.

https://galinfo.com.ua/news/den_v_istorii_narodyvsya_svyashchenyk_

andriy_bandera__batko_providnyka_natsii_332870.html

Репресії за релігійні переконання[ред. • ред. код]

Репресії за релігійні переконання проходили в кілька етапів

Великих втрат зазнала анексована в 1939—1940 рр. Західна Україна, де рівень релігійності був високим. Винищення представників релігійних культів, активних віруючих, культових споруд тривало тут протягом усієї радянської доби, особливо запекло в період пізнього сталінізму[7]

Процес проти «Спілки Визволення України»[ред. • ред. код]

у 1929 р. почався сфабрикований процес проти вигаданої «Спілки Визволення України». У належності до таємної націоналістичної організації під назвою «Спілка визволення України» (СВУ) було звинувачено 45 провідних учених, письменників та інших представників інтелігенції, включаючи Сергія Єфремова, Володимира Чехівського, Андрія Ніковського, Йосипа Гермайзе, Михайла Слабченка, Григорія Голоскевича та Людмилу Старицьку-Черняхівську. «Виявленій» організації приписувалася мета: за допомогою чужоземних держав, емігрантських сил, підбурювання селянства проти колективізації, вбивства Сталіна та його соратників, відокремити Україну від СРСР.

Боротьба зі «шкідництвом»[ред. • ред. код]Підґрунтя репресій[ред. • ред. код]

Вирішення завдання форсованої індустріалізації вимагало не тільки вкладення величезних засобів, але і створення численних технічних кадрів. Основну масу робітників, однак, складали вчорашні неписьменні селяни, що не володіли достатньою кваліфікацією для роботи зі складною технікою. Радянська держава також сильно залежала від технічної інтелігенції, що дісталася в спадщину від царських часів. Ці фахівці найчастіше були досить скептично налаштовані стосовно комуністичних гасел. Партія комуністів, що виросла в умовах громадянської війни, сприймала всі збої, що виникали в ході індустріалізації, як свідомий саботаж, результатом чого стала кампанія проти так званого шкідництва. У ряді процесів у справах про шкідництво і саботаж висувалися, наприклад, такі обвинувачення:

• Підготовка невірних звітів про фінансове становище СРСР, що приводило до підриву його міжнародного авторитету (справа Трудової селянської партії).
• Саботаж за завданням іноземних розвідок шляхом недостатнього розвитку текстильних фабрик, створення диспропорцій у напівфабрикатах, що повинно було потягти за собою підрив економіки СРСР і загальне невдоволення (справа Промпартії);
• Псування насінного матеріалу шляхом його зараження, свідоме шкідництво в галузі механізації сільського господарства шляхом недостатнього постачання запчастин (справа Трудової селянської партії);
• Нерівномірний розподіл за завданням іноземних розвідок товарів за районами, що приводило до утворення надлишків в одних місцях і дефіцитові в інших (справа меншовицького «Союзного бюро»).

Найвідоміші справи проти «шкідників»[ред. • ред. код]

• Шахтинська справа — відкритий процес, що відбувся в 1928 на Донбасі. 53 інженери і керівника звинуватили у навмисному шкідництві, створенні підпільної шкідницької організації. 11 осіб засуджені до розстрілу.

• Справа Промпартії. У 1930 році відбувся відкритий процес у справі «Промпартії», державним обвинувачем на якому був призначений прокурор Криленко (розстріляний у 1937). Обвинувачуваними в основному були представники так званої «буржуазної інтелігенції», яким приписувався саботаж індустріалізації СРСР, співробітництво з іноземними розвідками, підготовка іноземної військової інтервенції в СРСР. Іноземним технічним фахівцям приписувалося ведення в СРСР шпигунської діяльності. Процес пройшов не у всьому гладко. Обвинувачуваний Разін дав свідчення про те, що він на випадок інтервенції пропонував на посаду міністра промисловості і торгівлі в окупаційному уряді фабриканта Рябушинського, однак з'ясувалося, що Рябушинський помер за рік до того, як йому «пропонували посаду міністра».
• Справа Трудової селянської партії. Справа так званої «контрреволюційної есерівсько-куркульської групи Чаянова — Кондратьєва» відбулася також у 1930 році. Обвинувачуваним приписувався саботаж в галузі сільського господарства та індустріалізації.
• Справа «Союзного бюро». Відкритий процес над колишніми меншовиками відбувся в березні 1931. Обвинувачуваним приписувався саботаж в галузі планування господарською діяльністю, зв'язок з іноземними розвідками.
• «Пулківська справа» Справа сфабрикована НКВС проти групи радянських вчених за звинуваченням в «участі у фашистсько-троцкістсько-зінов'євській організації». Їм інкримінувалась спроба терористичних актів проти керівників СРСР, а також шкідництво (зокрема саботаж спостережень сонячних затемнень).