Кто бы ты ни был – уррра!»

Вопль не особо фанатки, впервые увидевшей Евгения Гудзя

 

 

Камерной цыганщины не получилось. Мировые звёзды Gogol Bordello не сложились на сценеStereo Plaza в обещанном акустическом звучании. И нашим барабанным перепонкам снова пришлось расхлёбывать по-полной.

Далее

Художник і анархіст, учень католицької школи і панк - все це багато іпостасіДжон Джона Джесі. Він був учасником легендарної політ-панк групи Nausea, ав 15 років втік з дому. Раніше він малював флаєри та постери для різних радикальних груп та лейблів, а зараз його роботи виставляються в кращихгалереях. У його картинах поєднуються як і католицькі мотиви, так і елементипанк-життя, помножені на дівочі мрії. Він є одним з найвпливовіших і впізнаваних художників Нью-Йорка, але при цьому залишається дуже відкритою і доброзичливою  людиною.

                                                                                    Gipsy Punk рулез))

GOGOL BORDELLO  "Immigraniada (We Comin' Rougher)"   Immigrada immigraniada Immigrada immigraniada-da Immigrada immigraniada We're coming rougher every time We're coming rougher We're coming rougher We're coming rougher every time Immigrada immigraniada Immigrada immigraniada-da Immigrada immigraniada We're coming rougher every time In corridors full of tear gas Our destinies jammed every day Like deleted scenes from Kafka Flushed down the bureaucratic drain But if you give me the invitation To hear the bells of freedom chime To hell with your double standards We're coming rougher every time We're coming rougher We're coming rougher We're coming rougher every time Immigrada immigraniada Immigrada immigraniada-da Immigrada immigraniada We're coming rougher every time All those who made it and quickly jaded To them we got nothing to say Our immigrada, immigraniada For them it's Don Quixote's kind of way But if you give me the invitation To hear the bells of freedom chime To hell with your double standards We're coming rougher every time We're coming rougher We're coming rougher We're coming rougher every time We're coming rougher every time Immigrada immigraniada Immigrada immigraniada-da Immigrada immigraniada We're coming rougher every time Frozen eyes, sweaty back My family's sleeping on a railroad track All my life I pack/unpack But man I got to earn this buck I gotta pay representation To be accepted in a nation Where after efforts of a hero Welcome start again from zero It's a book of our true stories True stories that can't be denied It's more than true it actually happened It's more than true it actually happened It's more than true it actually happened We're coming rougher every time Rougher every time We're coming rougher every time Immigrada immigraniada Immigrada immigraniada-da Immigrada immigraniada We're coming rougher every time Immigrada immigraniada Immigrada immigraniada-da hey hey We're coming rougher every time

Потрясения последних дней затмили эту грустную весть. А ведь здесь как раз случай, когда следует говорить о конце целой эпохи. Потому что 8 апреля умер Малькольм Роберт Эндрю Эдвардс, больше известный под псевдонимом Малькольм Макларен. Макларен сменил много профессий и неоднократно поступал в художественные школы, но ни одну не закончил. Будучи мужем знаменитой Вивьен Вествуд, тоже придумывал свои модели одежды, и в 1971 году вместе с женой открыл магазин альтернативной моды, который после ряда переименований получил известное сегодня название «SEX». Основным товаром была атрибутика в стиле садо-мазохизма и другие подобные фетиши. Именно из юных шалопаев, ошивавшихся около магазина, Макларен и создал в 1974-м рок-группу «Секс Пистолз». И полностью изменил не только рок-музыку, но и всю контркультуру как таковую. «Секс Пистолз» так нагло и агрессивно отмели любые нормы рок-музыки, шоу-бизнеса и вообще публичного поведения, что умудрились попасть под запрет даже в демократической Англии: когда их оскорбительная для Короны песня «Боже, храни Королеву» оказалась на первой строке хит-парада (и это — во время празднования юбилея Елизаветы ІІ!), то во всех списках популярности стояли пробелы: само название хита было запрещено упоминать в СМИ. На тот момент маргинальный стиль панк-рока благодаря этим хулиганам прописался на первых страницах самых влиятельных журналов. Перечислять оглушительно громкие скандалы, сопровождавшие «Пистолетов» их недолгую жизнь, нет смысла, они описаны не раз. Фигура Макларена важна по иной причине. Ведь он еще с конца 60-х был приверженцем ситуационизма — одного из интереснейших идеологических течений, рожденных ХХ веком. Ситуационисты, в отличие от остальных леваков до них, сумели эффектно объединить политику с искусством. Рассматривая и капитализм, и коммунизм как «общество спектакля», который непрерывно транслируется в массовое сознание, чтобы отучить людей мыслить и видеть неискаженную реальность, ситуационисты стремились изменить мир, как раз устраивая провокационные, возмутительные ситуации, долженствующие прервать эту всеобщую трансляцию. Студенческая революция в Париже в мае 1968-го — во многом воплощение ситуационистских идей. Самое поразительное, что через семь лет после того восстания Макларен повторил ситуационный бунт в, казалось бы, нерушимо консервативной стране. Лозунги мая-68 наподобие: «После бога искусство тоже умерло», «Мы не хотим мира, в котором гарантия не умереть от голода связана с риском умереть со скуки», «Не будем менять боссов, изменим жизнь», «Шанс должен быть систематически изучен», «Чем больше потребляешь, тем меньше живешь», «Живи без простоев», «Я принимаю свои желания за реальность, потому что верю в реальность своих желаний», «Запрещено запрещать» — этот рыжий артистический смутьян просто воплотил на практике с невероятной легкостью. До того провокацию использовали ради искусства, и только Макларен превратил саму провокацию в искусство. Он организовывал политические демонстрации, создавал рок-группы, сам был успешным певцом. Но именно провокация стала главным произведением его жизни, его «Джокондой». Макларен — Леонардо да Винчи провокации. И это, кажется, не повторить уже никому. Дмитрий Десятерик

[ Конь ] Не «парьтесь», господа! Стим-панк не умер, и рокн-ролл жив, по крайней мере

в Украине. Киберпанк – это серьезно, но стимпанк  - это та крупица неодекаданса и ирреальных перевоплощенийв искусстве, идущих от Викторианской эпохи и претерпевающих с годами измененияв сторону, скорее, не упаднических настроений, а сарказма и карикатурныхизображений машин или живых существ – что, впрочем, в стимпанке одно и тоже.

Но, эстетика есть эстетика, и картины, написанные в этом стиле потрясают

воображение от когнитивного диссонанса до эйфории, неся в себе и животный страхперед высокими технологиями и, потрясающее осознание наслаждениясюрреалистичными образами, основанными на особом подходе, подаренном веком рождениямеханизмов, работающих на пару – «адских машин».

Смешанный с дизельпанком, в двадцать первом веке, стимпанк приобрел новые

грани.

В Украине ярчайшем представителем движения стимпанка является АлексейЛымарев, художник, чьи работы ценят и знают коллекционеры всего мира,неповторимый стиль которого отличает техника старой фламандской школы и яркиефантасмогоричные образы, людей, животных и техники, в которых видна энергияжизни и смерти, добра и зла, силы и слабости, всех человеческих чувств,которые, казалось бы не мог передать механизм.

Возвращение в прошлое и провидение будущего, возможно, реинкарнации душ втехнике или отражение низменного и высокого в надреальных образах, которыемогли бы существовать на самом деле.

Работы А. Лымарева не так часто можно наблюдать  в галереях, рассчитанных на массовуюаудиторию. Эксклюзивность и изысканность образов привлекает внимание лишьнастоящих ценителей данного направления.

Присоединяйтесь к прогрессу, приходите в галерею «SOBOR-ART+»

Адрес: г. Киев, Магнитогорский переулок 3, здание МНТУ тел. 0664588263

мощный панк-рок советского покроя!

Важку музику в Україні можна умовно розділити на три категорії: професійна сцена, виступи по рок-клубах й аматорський «гаражняк» – ініційовані самими молодими музикантами концерти в орендованих приміщеннях. Не кваптеся робити висновок, мовляв, нічого путнього з останнього вийти не може апріорі! Адже саме в прокурених гаражах, викуплених на кілька годин, або у нашвидкуруч облаштованих репетиційних базах десь по підвалах шкіл зароджується майбутня класика некомерційної музики.



фото: Татьяна Гаврилова


Не знаєте, як провести вечір неділі, а хочеться нових уражень, адреналінчику, гучної музики, теплої компанії й холодного пива? Тоді вмикайте Інтернет і починайте шукати сайти на музичну тематику. Швидше за все, досить скоро надибаєте яку-небудь, на перший погляд, непопулярну сторіночку або форум, де музиканти-аматори домовляються про зустрічі, репетиції, шукають кадрів для створення гуртів… Саме в таких закуточках мережі можна побачити афіші «гаражних» (себто, імпровізованих) концертів.

На гаражний концерт може потрапити будь-хто – головне знати місце його проведення. Частіше за все, молоді гурти грають, як я вже зазначав, на репетиційних базах, гаражах або ж навіть на чиїхось квартирах у спальних районах міст. Платня за вхід є символічною й установлюється організаторами лише для того, щоби «відбити» вартість оренди приміщення. Ну, може, ще музикантам на пиво лишається кілька гривень!

Днями я серфінґував Інтернетом, відтак на популярному блоґ-сервісі натрапив на цікаву афішу. Типовий «гаражняк»: місце проведення – школа №303 Дарницького району Києва, дата й час – 13 грудня о 19:00, збір усіх охочих (хто не знає, як доїхати до точки) коло метро «Дарниця» тоді-то. За вхід – червонець. Подумав я собі, чом би й не піти? Адже вдома в неділю сидіти негоже (навіть попри зимові морози), та й десять гривень, слава Богу, не є для мене великими грішми…

До школи прибув рівно о сьомій. Здивувався, чого охоронець шкільного приміщення нічого не знає про «какой-то концерт» і посилає мене гуляти городами («От, шпана абнаґлєла: в васкрєсєніє в школу ломітса!»). Аж загледів три постаті «неформального» вигляду з гітарами наперевіс, які впевнено покрокували через шкільне подвір’я навпростець і зникли за рогом. Пішов у тому ж напрямі – не помилився; із протилежного боку будівлі вишикувалася черга з патлатих хлопців, які голосно перемовлялися одне з одним, сьорбаючи на десятиступеневому морозі хмільний напій. «Концерт десь тут, панство?», – поцікавився я. «Аякже, - пролунало у відповідь. – У напівпідвальчик заходь, от туди!».

«Точно гаражняк!» – вигулькнула в моїй макітрі осоружна думка, щойно спустився сходами до підвалу й потрапив у досить непогано устатковану базу для репетицій. Крізь тютюново-димову завісу туди-сюди шмигали молоді хлопці й дівчата, весело метушилися на єдиному на всю залу вільному стільці одразу кілька закоханих пар, а тим часом на «сцені» музиканти намагалися настроїти апаратуру. «Колонку вперед посунь, гузно ти свиняче!», – кричав гітарист барабанщикові, а той лиш невдоволено плюнув і хильнув іще пивка із захованої у басовий барабан бляшанки.

Власне кажучи, типова андеґраундова атмосфера. У такій веселій компанії охочих до розваг людей відчуваєш себе партизаном-дисидентом совєцького часу, котрий прийшов на нелегальну «буржуазну» вечірку. І загальна атмосфера, і такі от аналогії створюють неповторне відчуття свободи, дозволяють бодай на певний час абстрагуватися од сірої буденності та з головою зануритися у приємний «неформальний» безлад.

Розпочався, власне, концерт дещо пізніше, ніж планувалося. Відкривали бал хлопці з гурту «Face Upgrade»; приміщення зали заполонила чудова важка альтернативна музика. «Фейсапґрейдери» викладалися на повну: чудово поставлене звучання гітар в унісон із басовою партією, високопрофесійна гра ударника, актуальний ґроловий вокал… Здавалося, ніби хлопці на сцені вже відбахали не один рік. Не дивно, що слухачі непогано «забалділи» під глибокі звуки повільного металу й по завершенні виступу гурту всі, як один, залементували «Біз!». Музиканти виконали бажання аудиторії, а вона, в свою чергу, проводжала їх зі сцени гучними оваціями.



фото: Богдан Ковальчук

Наступними до створення настрою взялися металісти з колективу «Haze». Де-не-де поміж піснями чути було не зовсім цензурні, але від того тільки прикольніші висловлювання вокаліста, який, до слова, на третій пісні пішов у натовп «слемитися» – дарма, що його гурт продовжував виступати. Загалом, хлопці відіграли дуже добре; вони потішили шанувальників важкої музики як піснями власного авторства, так і відомими хітами «Металіки»…



фото: Богдан Ковальчук

Певно, найдрайовішою групою вечора став панк-колектив «Інфа». Варто було лише поглянути на їхнього басиста в спідниці, й посмішка наверталася на обличчя сама собою :) . Та в репертуарі гурту подекуди траплялися пісні зовсім не жартівливі, з глибокими соціальними текстами. Але здебільшого панки бацали власні пісні в шаленому ритмі (у барабанщика навіть поламалися палички), чим підігрівали отетерілу залу. Від гурту лишилися тільки позитивні враження.



фото: Богдан Ковальчук

Четвертими й останніми на «гаражняку» грати свою музику вийшли дівчата. Наскрізь жіночий гурт «Мікстура» налаштовувався, відверто кажучи, довгенько (поки музиканти поралися з апаратурою, вокалістка, сівши по-турецьки на підлогу, тішила натовп веселими оповідями про створення групи). Але коли заграли, всі були в захваті… Віднести їхню музику до якогось конкретного жанру неможливо, позаяк почув я і рок, і баладу про кохання, і щось подібне до панку, і навіть трішки рок-н-рол! Скажу по секрету, дівчаток тутешня публіка охрестила «Ранєтками», але, на мою думку, «Мікстура» дала б тій попсі по дупі добряче! :) Дівчата виходили на «біз», а потому лишили сцену й якось надто швидко зникли геть.



фото: Богдан Ковальчук

Андеґраундова вечірка добігла завершення. Адміністраторам бази лишалося тільки зібрати величезну купу сміття й заховати апаратуру подалі. Я вийшов надвір і ковтнув прохолодного зимового повітря. У вухах шумить і досі, і шум той, певно, буде присутній у моїй голові ще кілька днів. От би разом із ним іще й настрій свята лишився, який мені подарували аматорські (а за звучанням – професійні) молодецькі колективи!

Богдан КОВАЛЬЧУК, вільний журналіст.