Чиї "братні" вуха стирчать в істериці навколо роковин Волинської трагедії?

"Самостійна Україна для нашої майбутності важливіша за наш вступ до НАТО. Бо без України Росія ніколи не зможе стати імперією. Тим часом польське суспільство демонструє світові, де тільки може, антиукраїнську ненависть".

"Звернення українських депутатів до Сейму Польщі – ганебний крок з боку всіх підписантів, хоча там є різні люди з нормальними політичними і моральними балансами, – коментує Євген Кирилович. – З морально-політичної точки зору – це негідний крок серйозних політиків. Взагалі звертатися до іноземного парламенту чи уряду з тим, щоб твоїй країні зробили щось погане, це мінімум непристойно. На мій погляд, з урахуванням всіх компонентів цієї справи, крім того, що в Польщі є різні політичні сили, такий крок був ініційований третьою стороною. Не Росією як державою в цілому, а деякими російськими впливовими політичними особами...".

Докладніше про це>>>

... надто багато вже говориться, наче КІНЕЦЬ СВІТУ і навіть рекламу спокійно по телику не подивишся (а крім неї фактично нічого й не показують), тільки про цей грип. "Найшли діти чим бавитись...", від інших хвороб люди вмирають у значно більшій кількості, але на це менш звертають увагу.

ВРешті-решт дістало до степені написання замітки і показу БЕЗКОШТОВНИХ ЛІКІВ проти УСІХ ВИДІВ ГРИПУ і не тільки його... 

Розкажу про ОДНУ рослину, здатну справитись без вакцин з тою заразою    

---

В нас на Волині її називають "Багно", ефективність доведена в результаті багатовікової народної практики і жоден грип ще не пристосувався до її дії (і Фіг пристосується)  ...

Росте поблизу боліт чи на місці осушених, в лісових районах. Особливо ефективний збір в пору цвітіння (як на фото). Є природним антибіотиком без побічних наслідків для організму від прийому, крім хіба що передозування. ЯК уже згадувалось безкоштовно доступна рослина - прийшов у ліс і збирай.., ну, а в місті треба зайти в аптеку, щоб придбати. 

Спосіб застосування та дози - точно як і будь який інший чай, крім цукру (смак нормально переносний ). Можна застосовувати і як профілактичний і як лікувальний засіб. Антибіотики з аптеки не доказують, колись без них жити не міг фактично, а зараз дзуськи - не дамся ... В особливих випадках назбирати можна навіть зимою і то - буде діяти. Жодної притому хімії і проблем з цим пов`язаних. 

Так що "ГЕТЬ" ті заокеанські вакцини, тре нашу фітотерапію, чи як її, піднімати   !!!

Я трохи запас, не те щоб багато, але має вистачити 

Але щоб взагалі не хворіти треба закалятись і просто холодний1 душ, чи відро води з колодязя з ранку, чи в річку нирнути - саме те щоб потім не шмаркати зайвий раз...

так кажуть люди в народній мудрості... 

Цього року часу на поїздку було мало, а побачити хотілося, як завжди, багато чого. Взявши карту палаців, фортець та інших архітектурних пам"яток, зупинили свій вибір на "Золотій підкові Львівщини" та її околицях... На всю "підкову" часу треба на багато більше, тож ми вирішили оглянути найвидатнішу її частину, до того ж концентрація пам"яток у цих місцях настільки значна, що можна оглядати їх по дві за день... Але дружина вже була в цих місцях кілька років тому з екскурсією, тож щоб урізноманітнити її враження, а також закрити позаминулий борг по замкам Волині, вирішили по дорозі заїхати в Острог (навіть не знаю, чого ми це місто пропустили у 2009 році).

Їхати вирішили на електричці підвищеного комфорту Київ-Рівне, що о 7:40 вирушає з Києва. Взяли квитки у 2 клас по 40 грн. Чим відрізняється 2-й клас від першого?   У першому класі крісла розташовані "купейно" по 2 з обох сторін столика, у 2-му ж крісла знаходяся одне за одним, як у автобусі, але місця для ніг набагато більше, ніж у маршрутках. Що цікаво, що правий ряд розміщувався спиною до напрямку руху, а лівий лицем. Тож спочатку прийшлося їхати спиною до руху поїзда, але в Козятині ситуація змінилася на протилежну.  Через 6 годин поїздки, можливо не так швидко, але досить комфортно, ми прибули в Острог. Вірніше сказати на станцію "Острог", що знаходиться в селі Оженін за 8 кілометрів від самого міста. Але між ними є практично постійне автобусне сполучення. Вже через 15 хвилин поїздки маршруткою по селам ми були в центрі Острога.

---

Слово "Острог" означає "укріплення". Назва міста вперше згадується у Іпатіївському літописі 1100 року , але, як свідчать археологічні дані, місто на кілька віків старше. З середини 14 ст. місто стає резиденцією Острозьких. Данило Острозький на місці давньоруського укріплення на пагорбі біля річки Вілія будує замок, основу якого складала мурована вежа, яка слугувала і для оборони і проживання князя. Згодом Василь Острозький розширює замок і будує на подвір"ї богоявленський собор, який теж мав оборонну функцію. Але найвідоміший Василь-Констянтин Острозький, що довершив замковий ансамбль "Круглою Вежею". А найбільшою його заслугою було заснування в 1576 році в Острозі слов"яно-греко-латинської академії. Випускниками її пізніше стали відомі козацькі ватажки Северин Наливайко та Петро Конашевич-Сагайдачний. При академіїї відкривається друкарня, в якій Іван Федоров видає у 1578 році "Буквар" , а 1581-го "Острозьку Біблію" - перше повне видання Біблії на східнослов"янській мові. Взагалі, з роду Острозьких вийшло чимало визначних полководців, захісників церкви, меценатів та просвітників. Зі згасанням роду князів Острозьких занепало і саме місто після руйнування його у 1626 році військами Богдана Хмельницького під час визвольної війни. З 1793 року  Острог - повітове містечко Волинської губернії Російської імперії, пізніше - прикордонне місто Польщі.

Зупинка автобуса була неподалік від ресторану-піцерії "Маестро",куди ми з задоволенням зайшли збадьоритися кавою. До кави замовили ще й млинців, але їх довго готували, то ж спочатку випили каву, а потім їли млинці з чаєм  . Згодом, сповнені сил, з рюкзаками за плечима і картою міста в руках пішли вивчати місто. Перше, на що ми натрапили, був музей нумізматики, але в середину заходити ми не стали. Через дорогу був невеликий парк з пам"ятником засновникам міста, судячи з карти, ми рухалися вірним шляхом до Острозького замку... По дорозі нам ще зустрівся пам"ятник Шевченку, дещо дивного виду та пам"ятна стелла на честь 400-річчя заснування Академії та друкарні.

І ось за деревами відкрився вхід до замку (надбрамна вежа була побудована у 1905 році), з машинами весільного кортежу.

Забув сказати, що це була неділя, час гуляння весіль і багато пасажирів маршрутки питали чи не їде вона до РаГСу. На руїнах "Круглої Вежі" тривала фотосесія та відеозйомка молодят,

то ж поки вони займали вежу ми пішли до самого донжону, де розміщується краєзнавчий музей.

Цікаво, що вхід у музей знаходиться в підвальному приміщенні, але вказівних знаків де є каса музею ніяких не знайшли. Виявилося, що каса теж знаходиться в підвалі за рогом... Квиток коштував лише 5 грн, але потім ще доплатили 5 за фотозйомку. Знімати тут було що. Найбільше мені сподобалася панорама середньовічного Острогу в центрі великої зали. Музей розміщений на всіх трьох чи чотирьох поверхах замку. В окремих кімнатах є виставки присвячені війні, пожежникам, окрема кімната присвячена космонавту Каденюку. Поступово піднімаючись і проходячи всі зали ми вийшли на верх замку, звідки відкривається чудовий краєвид на луки в заплаві річки Вілія. Потім була невелика фотосесія навколо Круглої Вежі.

І далі, з мапою в руках, ми пішли шукати руїни синагоги... Це теж пам"ятка архітектури, про що свідчить позолочена табличка, але вона має досить жалюгідний вигляд...

По дорозі, в одному з комплексів відпочинку, молодята вже запрошували гостей до столу під попурі з народних українських та еврейських танцювальних мелодій... Часу у нас ще було вдосталь, так як автобус до станції "Острог" відправлявся о 20:35, і о 21:05. По плану ми мали  б виїхати до Бродів - основного пункту нашого базування - сьогодні ж о 21:54 поїздом Київ-Ужгород, але ми не спитали квитки на касі, бо не були певні що будемо їхати саме поїздом. Але, як виявилося, про прямі автобуси, навіть транзитні, між Острогом і Бродами ніхто нічого не знав, а автостанція знаходилася на краю міста... Через центр частенько курсували автобуси до Рівного, а вже звідти можна було б потрапити до Бродів, але тільки в понеділок зранку... То ж при не сприятливому розкладі нам прийшлося б ночувати чи в Острозі чи в Рівному, а зранку їхати в Броди і поселятися в готелі. При такому розвитку подій ми б втратили пів дорогоцінного дня. Виходить, що часу у нас було ще кілька годин і зовсім ніякої визначеності у майбутньому... Тож ми пішли подивитися на річку Вілія і по можливості вмитися її водами... На гравюрах 18-19 століть річка зображена як повноводне місце риболовлі,  

зараз же це невеликий струмок шириною у 2-3 метри і глибиною до коліна, але з чистою водою. .

Ми там не тільки вмилися, але й походили по воді і трохи відпочили на березі. Звідси відкривається чудова нанорама на весь замок. 

Далі ми пішли шукати стародавні брами міста. Збереглося їх дві. Татарська брама - колись головні ворота міста - зараз знаходиться у напівзруйнованому стані, стоїть практично в городах, з одного боку засаджена кукурудзою, з іншої-сливами.

Від брами ми повернули ліворуч і пішли в гору до Острозького парку, що його намагалися будувати на місці старого кладовища... Головні ворота парку були зачинені, та і парк не виглядав таким, що його часто відвідують... 

Звідси відкривається вид на Хмельницьку Атомну Електростанцію, що біля Нетішина, за кілька кілометрів від  Острога.

По вулиці від головних зачинених воріт парку ми спустилися вниз до центральної площі, де стоїть інша брама - Луцька. Вона в значно кращому стані (повністю сфотографувати її не вдалося - вона оточена будинками та деревами).

В брамі знаходиться музей друкарства, але вже було початок сьомої години вечора і він був зачинений. Полювання за іншими пам"ятниками та пам"ятками архітектури привело нас вздовж проспекту Незалежності знову до піцерії "Маестро". По дорозі нам ще зустрівся оригінальний пам"ятник загиблим у 2-й світовій війні. Трохи далі, за піцерією, у пошуках давнього монастиря капуцинів та древніх оборонних земляних валів, ми вийшли до пам"ятного знаку на честь відродження Острозької Академії (яке, до-речі, було у 1994 році). 

Як виявилося, сучасна академія, а точніше Національний Університет "Острозька Академія", розміщені в корпусах давнього монастиря, а під глядацькими кріслами на тенісному корті при академії ми розгледіли оборонні вали (Якщо це не так, дайте знати). Взагалі, територія Академії виглядає так, як і мають виглядати ВУЗи.

Все чисто, акуратно, в парку стоять лавки, статуї.

Спеціалізується цей заклад на педагогічних та економічних спеціальностях, розцінки на контрактне навчання висять при вході на дошці оголошень: від 9 тис. грн. для істориків до 15 тис. для економістів. Прохідний бал - від 124.

До автобуса на станцію лишалася ще година, і ми вирішили поїсти піцу в піцерії, та відмітити "взяття міста" келихом пива  . Цього разу нам і піцу (яка, то речі, тут печеться у печі на дровах) і пиво принесли швиденько, тож автобус ми ще кілька хвилин чекали на зупинці. Чим цікавий цей маршрут автобуса, що він повертає на вулицю Князів Острозьких і їде повз давній прикордонний стовп у село Межиріч, там розвертається. При цьому відкривається чудова панорама на Свято-Троїцький монастир-фортецю, що теж є пам"яткою архітектури 15-17 сторіччя.  Він дещо схожий на фортецю Острозьких, що спочатку мене дещо спантеличило і я втратив оріентування в просторі, але потім з усім розібрався, та пізно, тому фотографій нема... (фото з сайту http://castles.com.ua) Далі автобус повертається до центра Острога і прямує на північ до залізничної станції...

Решта фото, що не увійшла до замітки тут.

Квитків на станції не було, останній автобус у місто вирушає о 21:20, а поїзд прибуває о 21:53... Ця невелика розбіжність у часі змусила понервувати  , але все ж таки вирішили прориватися вперед: проситися у провідників доїхати до Бродів, бо повертатися втретє в "Маестро" (де є і готель) на таксі за 50 грн не хотілося. Досвіду розмови з провідниками у нас не було (квитки зазвичай купуємо зарані в касі, або їдемо автобусом при їх відсутності), стоянка поїзда 2 хвилини!!!! На щастя вже 2-га провідниця впустила нас, бо їхати нам було менше 2-х годин. На радостях заплатили їй 100 грн, лишили речі, і пішли в вагон-кафе. Добре, що воно зачинялося о 24-й, а ми прибували о 23:45. За ці 1,5 години ми випили чаю з цукерками, запили це соком і були свідками розмов 3-х різних компаній, від підлітків, яких везли на екскурсію, до п"яних мужиків, що пили пиво та намагалися протрезвіти за допомогою кави... (Нічого у них не вийшло, тільки каву порозливали по столу) О 23:45 ночі ми вийшли на залізничному вокзалі в незнайомому місті Броди...

Далі буде...

Як ми в Броди забрели...

Олесько

Про цього князя літопис каже так: «Він рвався на поганих (ворогів), як лев, сердитий був, мов рись, перелітав землі їхні, наче орел, а хоробрий був, як тур…» В його жилах текла кров королівських і князівських родів Священної Римської імперії, Швеції, Німеччини, Угорщини,Чехії, Польщі й Русі. Був час, коли він задовольнявся подарованими йому тестем п’ятьма невеликими містами, два з яких на території сучасної Черкащини, ще два – на Київщині, а ще одне знищене під час монгольської навали. Це були Канів, Корсунь, Богуслав, Трипілля і Торчеськ. Та настав час і він став могутнім правителем всієї Русі, контролюючи з Галича, перетвореного на столицю, навіть великий Київ. Як звали його? Це був князь Роман Мстиславич, батько славного Данила Галицького… Історія не має умовного способу. Але іноді в ній трапляються події та постаті, які змушують задуматися: а що було б, якби сліпий випадок не втрутився в її хід і вона не повернула в геть інше русло? Водночас в істориків є всі підстави саме на таких прикладах належним чином оцінити роль окремих осіб в історії, життя і смерть яких ставали епохами й переломними моментами в розвитку цілих держав. Фатум не раз зле жартував і з нашою країною, але навряд чи колись ще на подальші події так драматично вплинув цілком випадковий епізод, ніж той, що стався над берегами Вісли 19 червня 1205 року, коли під час походу до Саксонії у випадковому зіткненні з польським загоном було смертельно поранено одного з найвидатніших діячів Русі Романа Мстиславича. Залишається лише здогадуватися, наскільки підготовленою була би Русь до монгольської навали, якби Роман Мстиславич встиг реалізувати всі свої задуми й закріпити здобутки, а його сини Данило та Василько успадкували королівський стіл у дорослому віці й не змушені були вести 40-річну виснажливу боротьбу за відновлення батьківського спадку. Втім, і здійсненого Романом виявилося достатньо, аби Руська держава ще понад сто років була провідною силою Центрально-Східної Європи.

Старший син волинського і Великого князя київського Мстислава вже в молодому віці опинився на вістрі воєнно-політичної боротьби, яку вела старша, волинська гілка Мономаховичів за гегемонію на Руській землі. Головним супротивником волинських князів у цей час був суздальський князь Андрій Боголюбський, що намагався поширити свою владу як на півдні, так і на півночі. Стривожені цими планами новгородці запросили в 1168-му на княжий стіл 17-річного Романа, заходами якого суздальські війська було відкинуто від Новгорода, що значною мірою знівелювало успіхи Боголюбського на південному напрямку. Той, здобувши і спаливши в 1169-му році Київ, невдовзі був змушений відступити зі столиці Русі.

Після смерті батька 1170 року Роман покинув Новгород і закнязював у Володимирі, поступово утверджуючи свою владу над Західною Волинню. У 1173–1174-му він взяв участь у походах на Київ у складі війська свого дядька Ярослава. А невдовзі після того організував військові виправи у степ проти половців і на балтійські землі. Про це пише автор «Слова о полку Ігоревім»:

А ти, буй Романе, і Мстиславе!
Єсть бо у вас залізні молодці
під шоломами латинськими.
Од них загула земля, і багато країн –
хинова, литва, ятвяги, деремела,
і половці сулиці (списи) свої покидали,
а голови свої підклонили
під тії мечі харалужнії.

1199 року військо Романа вступило в Галич. Зроблений Романом Мстиславичем політичний крок був доволі незвичним для тогочасної Русі, яка не знала випадків об’єднання кількох земель у єдине державно-політичне ціле, як це сталося з Володимирською і Галицькою землями. Утім, плани Романа цими інтеграційними зусиллями не обмежувалися – метою був золотоверхий Київ і відновлення єдності цілої Руської землі.

1201 року Роман Мстиславич розпочав боротьбу за Київ, а 1204-го встановив цілковитий контроль над столицею. Водночас він вжив цілу низку заходів, що мали легітимізувати його становище як «цезаря на Руській землі» – зокрема, одружився з візантійською принцесою Анною. У західноєвропейських джерелах він незмінно згадується як Rex Ruthenorum (король русинів) або Rex Russiae (король Русі), натомість у руських – як «самодержець всієї Русі». Здобутки Романа Мстиславича зарахували його до числа наймогутніших володарів Європи, які вирішували в цей час долю цілого континенту. Правитель Русі мав свої політичні інтереси як в сусідніх, так і у віддаленіших країнах. Він не лише активно втручався у польські справи та організовував коаліції руських князів для спільних походів у степ, але й відчутно впливав на хід воєнно-політичної боротьби у Візантії та Священній Римській імперії.

За повідомленням візантійського історика Нікіти Хоніата, у 1200 році Константинополь було врятовано від половців лише завдяки «Богом призваній фаланзі» Романа Мстиславича. Тоді ж було укладено русько-візантійську угоду, результатом якої стало одруження Романа на візантійській принцесі. А 1204-го саме при дворі останнього знайшов прихисток імператор Візантії Олексій ІІІ Ангел, після здобуття Константинополя хрестоносцями під час четвертого Хрестового походу. Родинні зв’язки з Ангелами, а через них і з Гогенштауфенами (Роман Мстиславич і німецький король Філіп IV мали за жінок, вочевидь, рідних між собою сестер) робили короля Русі природним союзником двох імператорських династій і супротивником папського престолу та його прибічників – Вельфів.На активну участь Романа в політичній боротьбі, що точилася в цей час у Німеччині, вказують його тісні контакти із союзниками Штауфенів, зокрема з ландграфом Тюрингії Германом, а також щедра пожертва бенедектинському монастирю Св. Петра в Ерфурті (за що Роман був зарахований до переліку фундаторів монастиря), що виконував роль одного з головних форпостів влади Гогенштауфенів у Німеччині. Власне, й останній похід Романа Мстиславича був спрямований у Саксонію, де розміщувалися основні володіння Вельфів, на підтримку Філіпа IV Гогенштауфена, що мало забезпечити останньому вирішальну перевагу над супротивниками.

Тісні взаємини зі Штауфенами та чудова обізнаність Романа у внутрішніх справах Священної Римської імперії вирішальним чином вплинули на опрацювання останнім проекту «Доброго порядку» – державно-правового акта, який мав радикально реформувати політичну систему Русі й у першу чергу вирішити питання щодо головного київського столу, володаря якого відтепер мали обирати головні руські князі, що відчутно нагадувало тогочасну практику обрання німецького короля на з’їздах князів: «Коли в Києві помре великий князь, то негайно з’їхавшись у Києві місцеві князі суздальський, чернігівський, галицький, смоленський, полоцький і рязанський, домовившись, виберуть старійшого і достойнішого собі великим князем і утвердять хресним цілуванням, як то в інших розумних державах чиниться; молодших же князів до цих виборів не потрібно, але вони повинні слухати, що інші скажуть».

«Добрий порядок» передбачав також низку інших заходів, передусім встановлення майорату, що мали запобігти зовнішнім загрозам та внутрішньому розбрату й роздрібненню земель-князівств: «Коли великий князь на київський престол буде обраний, повинен старшого сина лишити на своєму уділі, а молодших наділити від нього або в Руській землі від Горині і за Дніпро, скільки городів здавна до Києва належало. Якщо хто з князів почне війну і вчинить напад на землі іншого, то великий князь, домовившись із місцевими князями, надішле допомогу від усієї держави, скільки буде потрібно. А щоб місцеві князі не ослабли на силі, не належить їм областей своїх дітям ділити, а бути їм під владою їх старшого брата. А якщо у когось не лишиться сина, тоді віддати братові старійшому по ньому або хто старший по лінії у роді його, щоб Руська земля в силі не зменшувалася. Бо добре відомо, коли небагато князів у Русі було і одного старійшого слухали, тоді всі навколишні їх боялися і шанували, не сміючи нападати на руські кордони».

Продуманість цього проекту, що мав надати політичній системі Руської землі чіткості й упорядкованості, ставить його в один ряд із найвизначнішими державно-правовими актами європейського середньовіччя: англійською «Великою хартією вольностей» 1215 року, угорською «Золотою булою» 1222 року та «Золотою булою» імператора Карла IV 1356 року. Незважаючи на те що проект Романа Мстиславича не було реалізовано, він і його нащадки традиційно позиціонують себе як зверхників цілої Русі, використовуючи титули королів, царів (цезарів), самодержців і господарів, а свою державу незмінно іменуючи Руським королівством або Руською землею. В останньому відображено погляд на державу Романовичів як безпосереднє продовження Київської держави.

Власне, у тогочасному сприйнятті не було жодного розрізнення між Київською Руссю та Галицько-Волинською державою – цими пізнішими історіографічними конструктами. І Володимир Святославич, і Володимир Мономах, і Роман Мстиславич, і Юрій Львович мислилися правителями однієї і тієї самої держави – «Руської землі» (Regnum nostrum Russiae). Уявлення про безперервність державної традиції від Володимира до онуків та правнуків Романа відображено як у тогочасних літописах, так і в актових джерелах. Приміром, у грамотах Льва Даниловича останній незмінно фігурує як син короля Данила й «правнук» великого князя Володимира.

У сучасній науковій літературі часто постає питання: коли припинила своє існування «Київська Русь»? Відповісти на нього важко, а насправді неможливо, тому що «Київська Русь» – це інтелектуальний витвір учених, який лише в їхніх головах припиняв своє існування: чи то наприкінці ХІ століття, чи то в середині ХІІ, чи то після монгольської навали. Справжня ж Русь (Руська земля) нікуди не зникала, попри те що змінила стольний град із Києва на Галич, а згодом Львів. Її історичне буття продовжилося, і в цьому визначальна заслуга короля русинів й автора «Доброго порядку» Романа Мстиславича.

Підготував Ігор АРТЕМЕНКО – за матеріалами www.tyzhden.ua

http://cossackland.org.ua/2012/06/25/rus-zi-stolytseyu-v-halychi-povazhala-j-poboyuvalasya-vsya-evropa/

ОТОЖ ПИТАННЯ ! Чи уявляєте Ви історію Київської-Русі без Галичини ?

...Справжні бойові дії почалися ще в кінці першої половини місяця... без посередньо центр оминуло, але на питання чому різко знизилась напруга в електромережі (навіть комп виключався автоматом щоразу після завантаження автоматично, не дивлячись на всілякі упси і стабілізатори) відповідь прийшла з випусками новин - потрощені будинки, звалені дерева... Вже другий рік поспіль стихія вривається в початок літа і всю першу його половину... Дощів стільки, що коротше кажучи... до чорта... Трава в покосах зігнила, сонце визирає тільки подекуди, град випадає навіть у нас більший розміром за квасолю вже часто (раніше за все життя фактично не бачив)... Зміна клімату, йолки.., щастя, як то кажуть, привалило...

Та все одно є свої плюси... Навіть фотополюванням можна займатись, що й зробив власне кажучи. Фотик майже розряджений був, але дещо з Волинського сьогодення можете побачити...

це тільки початок, взагалі фейєрверки неба навіть на фото до стоту не передати, але все одно вражає... Зачарована краса...

Відбувалися ці дива прямо над п`ятьма озерами довкола, майже щосекунди небо палахкотіло і переливалось кольорами енергій величезної сили...

Така от природа сучасної погоди на Волині  ...

Духовна та історична спадщина Волині - потужне джерело знань, що формують світогляд не тільки волинянина, але й кожного громадянина України, його патріотичне відчуття минувщини.

Фільм «Сім чудес Волині» розповідає про найцікавіші рукотворні історичні пам’ятки регіону - Луцький замок, Свято-Успенський собор у Володимирі-Волинському, Загорівський і Зимненський монастирі, музей-садибу Лесі Українки у Колодяжному, резиденцію князів Радзивілів у селищі Олика та комплекс історичних пам’яток у Берестечку.

Режисер: Віталій ГерасимлюкКіностудія: "Барбос", м. Луцьк

Історія з підготовкою і відзначенням 70- річниці "Волинської трагедії", схоже, підходить до свого апогею. У польському Сеймі розглянуто усі проекти резолюцій з цього питання, і лише в одному з них, який підготовлено правлячою партією "Громадянська платформа", немає слова "геноцид" для означення дій ОУН і УПА під час українсько-польського протистояння, що відбувалося у роки Другої Світової війни.

Однак це мало втішає українську сторону – адже слово "геноцид" пропонується замінити словом "злочин".

При цьому лідери ГП, коментуючи свою відмову від "жорстких формулювань", не приховують того, що польська резолюція у справі "Волинської трагедії" може вплинути на рішення щодо приєднання України до угоди про асоціацію з ЄС, підписання якої заплановано на листопад.

Важливо, що така авторитетна установа як Інститут національної пам'яті Польщі, активно включений у процес ухвалення резолюції, котра може мати непередбачувані наслідки для українсько-польських взаємин і подальшої інтеграції нашої країни до європейської інститутів.

Все це говорить про одне: польська сторона вдалася до ревізій рішень, що їх ухвалено десять років тому і зафіксовано у відповідних заявах Верховної Ради України і Сейму Республіки Польща, а також відповідних зверненнях президентів Кучми і Кваснєвського. Водночас треба відзначити, що польська сторона в цілому демонструє консолідовану позицію у ключових і проблемних питаннях щодо оцінок подій на Волині у 1943 році.

А що з українського боку?

На жаль, змушений констатувати, що "битву за Волинь" ми програємо. Ось характерний епізод, який засвідчує нашу безпорадність, недалекоглядність, і, що особливо прикро, відсутність патріотизму.

Нещодавно у Києві відбулася презентація книжки відомого польського історика Гжегожа Мотики "Від Волинської різанини до операції Вісла". Вже напередодні було відомо, що саме цей польський вчений є одним із ідеологів концепції "геноциду" й "етнічних чисток", – тобто, звинувачень українців у тяжких злочинах. Проте крім Володимира В'ятровича жоден із присутніх українських істориків не мав відваги під час презентації захистити українську позицію стосовно польських оцінок діяльності ОУН і УПА, або ж вказати авторові про однобокість його висновків.

Пригадую, як некомфортно було мені, коли знані в Києві "патріоти" під час презентації підходили й переконували, що з поляками треба "йти на компроміс" і не виступати з критикою книжки Мотики. Натомість треба виступати проти Росії, яка також не визнає ОУН і УПА. Ось так з мене робили "вибіркового патріота".

Маємо результат. Уперше в новітній історії двох братніх народів може побачити світ документ, у якому буде спаплюжена національно-визвольна боротьба, що її вели ОУН і УПА у минулому сторіччі, а взаємини між українцями і поляками різко погіршаться.

Незалежно від того, як у подальшому розвиватиметься ситуація довкола "Волинської трагедії", вже сьогодні можна зробити низку уроків для України.

Найголовніший з них полягає у тому, що ховання "голови у пісок" у такому непростому питанні, як оцінка подій на Волині у 1943 році, неминуче веде до національної поразки. Однак, окрім депутатів від ВО "Свобода" та "ударівки" Марії Матіос, – схоже, ця проблема більше нікого з вітчизняного політикуму не цікавила.

Українські церкви, які намагалися включитися у процес українсько-польської дискусії, не могли похвалитися єдністю. Якщо УГКЦ і УПЦ-КП зайняли більш-менш виразну й проукраїнську позицію з наголосом на взаємне примирення, прощення й засудження конфронтації, то УПЦ -МП і українські римо-католики не відчули потреби християнського єднання, хоча б з метою гідного вшанування пам'яті полеглих у збройному конфлікті.

І це другий урок, який нам дає "Волинська трагедія". У такій важливій справі, як відстоювання національних інтересів та історичної пам'яті українського народу, треба діяти рішуче і консолідовано.

Зрештою, саме так роблять поляки. Правда, не задумуючись про наслідки...

Перед серйозним викликом стоїть вітчизняна історична наука. Її науковий арсенал, за окремими винятками, виявився не достатнім для фахової дискусії.

Так, можна все скидати на польську сторону, котра не бере до уваги наші аргументи. Але поляки у даному випадку діяли на випередження. Українці або ж захищалися, або ж просто мовчали.

Український інститут національної пам'яті, який власне, покликаний для того щоб на державному рівні захищати національну пам'ять свого народу – виявився маргінальною установою, яка не відіграє жодної ролі у дискусії, що її нав'язала польська історична спільнота.

Нарешті, останнє, про що треба наголосити. У листопаді цього року відзначатимемо 80-ту річницю Голодомору 1932-33 років. Якщо у випадку "Волинської трагедії" свою "правду" нам нав'язують поляки – то коли йдеться про Голодомор, це буде робити Росія.

Невже знову – "голову у пісок"?..

Несподівана знахідка археологів на Волині. Шукали давньоруське поселення
а відкопали - митницю. Її звели у пізньому Середньовіччі. Всередині
споруди знайшли ще й рідкісний медальйон. Припускають: він належав
німецькому або англійському купцеві. Знахідка підтверджує міцні
торговельні зв'язки України з середньовічною Європою.

Ось тут,
неподалік села Крупа Луцького району - невдовзі мали розпочати
будівництво. Перед цим ділянку вирішили дослідити  археологи. Їм було
відомо: під шаром ґрунту - давньоруське поселення 11-13 століть. Але
знайшли зовсім інше.

- Ми знаходимося на первісній поверхні
16-го століття. Будівля згоріла внаслідок пожежі: чи нападу, чи якоїсь
місцевої міжусобиці.

На долівці споруди натрапили на
медальйон. Свинцевий із позолотою - таких на території колишнього
Радянського Союзу археологи знайшли усього шість.

Віктор Баюк, керівник археологічної експедиції:

-
Це медальйон купця, знак його торгівлі, який був підвішений до грамоти.
Тої грамоти, яка давала йому право на безмитну торгівлю. Зображений
герб англійської держави і по колу напис по латині: символ Ордену
підв'язки. Ордену давнього, який був в англійській державі в 16-17
столітті.

Саме медальйон допоміг визначити: ця споруда -
приватний митний пост 16-го століття. Як доказ, археолог Олексій
Златогорський зачитує історичний документ. Це висновки ревізійної
комісії, створеної за наказом князя литовського Сігізмнуда Першого.

-
"В документі, який склала комісія, що проводила ревізію митниць, були
враховані всі скарги міщан, селян Луцького мікрорегіону".

Усі
знайдені тут артефакти підтверджують міцні торговельні зв'язки України з
тогочасною Західною Європою. За інформацією археологів - і тоді розміри
митного збору були немалі.

Олексій Златогорський, директор археологічної служби "Волинські старожитності":

-
Кожне село, кожне містечко у 16-17 столітті мали свій митний пункт.
Купець мав частину своїх товарів залишати в цих місцях. Ну, от і уявіть
собі: щоби проїхати зі Львова до Києва, треба було заплатити десь
300-400 митних платежів.

У археологів є припущення, чому
медальйон іноземця залишився на Волині. Він загубив його під час пожежі,
і втратив право на безмитну торгівлю. Медальйон передали до обласного
краєзнавчого музею, залишки споруди будуть ще досліджувати.

Автори: Любов Марченко, Олександра Фетисова, Віталій Гаврилець. Перший Національний.

За матеріалами сайта http://1tv.com.ua/uk/news/2011/05/28/5337
ВИДЕО ТАМ ЖЕ

Колківська Повстанська Республіка (березень - листопад 1943 року)!

Унікальним явищем в історії національно-визвольної боротьби була Колківська Повстанська Республіка, створена весною 1943 року на Волині з центром в містечку Колки, що неподалік від м. Луцька. 

Формування Колківської держави почалося у березні 1943 року. Повстанський загін командира «Олега» (Миколи Ковтунюка) вигнав із м. Колки і навколишніх сіл німців та поліцаїв. Інші повстанські відділи ОУН-УПА звільнили від фашистів та більшовицьких партизанів населені пункти Маневицького, Цуманського, Рожищенського, Ківецівського, Степанського районів Волинської області. Утворився острівець вільної, незалежної Української Держави, яка проіснувала до листопада 1943 року. Народ любовно назвав її Колківською Повстанською Республікою. Отже, на звільненій території утворилася і активно діяла українська влада. Відділи ОУН і УПА допомагали населенню організовувати свою власну адміністрацію та надавали їй всебічну підтримку. У цій Повстанській Республіці найбільш активним було життя військове. У селі Старосілля розмістився великий політично-видавничий осередок, у якому працювали представники майже з усієї України, а кореспондент «Дніпровий» був родом із Зеленого Клину. У цьому осередку опрацьовувалися статті, відозви, вишкільні матеріали, тощо. Політична література розсилалась далеко за межі Волині. Це був своєрідний штаб, про який мало знали сторонні. В КОЛКАХ була розташована військова школа. Тут містився штаб групи УПА «Турів», командиром якої був «Олег» (М.Ковтунюк), а згодом – «Рудий» (Юрій Стельмащук). Штабом керував майор «Клим». У Колках побував Роман Шухевич. Він зустрівся з командиром УПА «Північ» Дмитром Клячківським («Климом Савуром»), провів нараду командирів УПА, надав допомогу в справі організаційної роботи. Все доросле населення республіки було зобов’язане проходити різноманітний військовий вишкіл: суспільно-політичний, старшинський, підстаршинський, розвідувальний, тощо. В Колках діяла школа артилеристів і мінерів, а також курси самооборонної кінної розвідки та політосвіти. Почали працювати школи, лікарні, а також клуб, в якому проходили мітинги, збори і концерти, читалися лекції. Були відкриті пункти по переробці продуктів харчування та виготовленню товарів широкого вжитку. Відновлено роботу електростанцій, світло подавалося в лікарні і школи. Для охорони населення від грабіжників Головна команда УПА організовувала самооборону. Кожен надрайон, район, село, ставали військовим табором, а весь народ–вояками. В селі Копилля було виконано і обладнано 7 бункерів, де було закладено 450 центнерів жита, 45 центнерів борошна, 300 кілограмів сухарів, 7 операційних столів, лікарняні ліжка та медикаменти. Особлива увага приділялася навчанню і вихованню дітей та молоді. З 15 вересня 1943 року почали працювати школи. Організацією та розвитком шкільництва відав шкільний інспектор, який був підзвітний політичній референтурі ОУН і УПА. Для надання медичної допомоги в селах Головним командуванням ОУН-УПА створювалися медичні та аптечні пункти, а також невеличкі шпиталі на 5-6 ліжок. Були відкриті курси медичних сестер. В Колках діяла надрайонна Служба Безпеки і Революційний суд. Все це свідчить про те, що Колківська Республіка була досить організованим і Владиним утворенням з елементами державності. Існував взірцевий громадський і повстанський порядок. Німецькі окупанти не могли спокійно дивитися на острів вільного життя на окупованих ними землях і робили все, щоб його ліквідувати. Декілька разів були спроби розгромити Республіку силою місцевих гарнізонів, але завжди перемога була за повстанцями. І лише 4 листопада 1943р., залучивши регулярні фронтові частини (артилерію, танки, авіацію), нацисти знищили Колківську Повстанську Республіку.

ЖОРСТОКЕ знищення Колківської Повстанської Республіки, масові розстріли українських патріотів викликали всенародну ненависть до окупантів, активізували і посилили боротьбу УПА з німецькими фашистами.        http://dipcourier.livejournal.com/40741.html

* скільки можна пояснювати комзомбі що Український народ боровся за власну незалежність і державність! Віддавав найкращий цвіт нації, патріотичну освічену молодь, найдорожчі скарби народу гинули в боротьбі з червоною та чорною чумою. Їх нащадки повинні були зараз очолити наше суспільство та збудувати державу мрії десятків поколінь Українців (високоорганізованої, культурної, освіченої, духовної, елітної європейської нації), але народ при виборі Держава чи зневага віддав найцінніше своїх синів і дочок, і не маємо ми зараз права борсатись в червоному блювотинні бо вони дивляться на нас, а з відтіля добре все видно.

Немає двох протилежних правд і вибір як тоді АБО МИ УКРАЇНЦІ і у нас є майбутнє, АБО НАС ЗАГАРБНИКИ  і надалі впевнено розвиватимуть до рівня Сомалі та Зімбабве.

---

Блукав, а нащо? - без потреби...

Шукав, але не бачив неба...

Мені б до тебе, та не тямив...

Згубив, хоч і любив нестямно...

Прости - скажу вже надаремно...

Тоді був день, а зараз - темно...

Не варто  й не можливо стріти

Те що згубив з-за краю світу...

Нема повернення в минуле,

Я тут, із вирієм заснулим...

Вже за межею і.., давно

Порване в шмаття знамЕно,

Без вороття назад, без прощення

Помру - не вийшовши з оточення...