Особливості в кухні регіонів Україна: Волинь
- 19.07.12, 11:55
Луцький замок або Замок Любарта найвидатніша пямятка Волині.Луцький Верхній замок було побудовано князем Дмитром Любартом в 1340-1383 рр. Спочатку фортеця слугувала столичною резиденцією, а згодом стала улюбленим місцем перебування великого литовського князя Вітовта.Князь Свидригайло в Луцькому замку розширив свою резиденцію автономної Волинської держави.Навіть після втрати автономії замок залишився могутньою фортецею, адміністративною, політичною та духовною столицею краю. Замкова канцелярія зберегла для нащадків понад мільйон історичних документів. Свого часу в ній працював гетьман Іван Виговський.
Волинський підрозділ Армії на 79% складався з селян і на 16% - з робітників. Професійних військових - 0,3%. Три чверті повстанців мали вік від 18 до 28 років... Унікальна статистика з облікових карток УПА-Північ.
УПА була справді робітничо-селянською армією - про це історикам дозволила говорити облікова статистика УПА-Північ, знайдена в архівах.
Нові дані про лісове військо читайте в новій книзі київського історика Івана Патриляка "Перемога або смерть!", а сьогодні, з нагоди чергової річниці створення Української Повстанської армії, "Історична Правда" першою публікує найцікавіші моменти.
Як окреслити "колективний" портрет українського повстанця
Окреслити узагальнений образ "пересічного" українського повстанця складно, адже немає достатньої кількості статистичних джерел. Чи не єдиним репрезентативним масивом відповідних матеріалів є 1 445 "Еведенційних карток" (облікових карток) воїнів УПА-Північ (групи "Богун"), що зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України в Києві.
Група "Богун" оперувала на території Воєнної округи "Богун", яка охоплювала територію південної частини сучасної Рівненської та північної частини сучасної Тернопільської областей.
Обкладинка альбому дереворитів "Волинь у боротьбі" головного повстанського художника Ніла Хасевича (дивіться його роботи в розділі "Артефакти") |
"Еведенційна картка" є доволі детальною анкетою з п'ятнадцяти пунктів, що дозволяють скласти загальне уявлення про основні віхи життя конкретної особи. Картки є складовою частиною "Головної Еведенційної книги", яка, очевидно, до сьогодні не збереглася.
Вони виготовлені за єдиним зразком, і це дозволяє припускати наявність наказу командування про здійснення централізованого обліку бійців УПА.
Підручник військової топографії для УПА. 1948 рік (ФОТО)
Частина карток надруковані типографським способом на щільному папері в якійсь із підпільних повстанських друкарень, а частина зроблена з допомогою друкарських машинок на тонкому "папіросному" папері. Всі документи датовані початком 1944 р. - принаймні не вдалося виявити жодної картки, в якій згадувалися б події після січня 1944 р.
"Еведенційні картки" упорядковані в алфавітному порядку, заповнені від руки (судячи з подібності почерків, картки заповнювали не індивідуально, а писарі чи командири відділів), більшість із них не мають механічних ушкоджень, текст читабельний.
Єдиним суттєвим недоліком є відсутність повністю заповнених карток - немає жодної, де б не було "порожніх" граф.
Зразок однієї з карток. "Опінія зверхників" - це "Зауваження командирів". Назва села написана з помилкою - правильно буде ПляшЕва, саме там сьогодні розміщено музей-заповідник "Битва під Берестечком" |
Як бачимо, нижні шість граф лишилися незаповненими. В окремих випадках є записи про "опінію зверхників", "кари", "поранення", "відзначення", "підвищення" або "групу крові", однак це радше виняток, аніж правило.
Завершили облік у січні 1944 р., невдовзі, очевидно, картки потрапили до рук НКВД або червоних партизанів, тому останні графи просто не встигли заповнити. А запис такого пункту як "група крові" потребував відповідного лабораторного обладнання, тому робився лише у тому випадку, якщо група крові повстанця була точно відома.
Скільки ж солдатів було в УПА? Секрети розкриває Клим Савур (ФОТО)
Отож, сама структура документа підказує дослідникові напрямки, за якими слід характеризувати повстанців, узагальнюючи наявні статистичні дані: місце (регіон) народження, національність, вік, освіта, соціальне походження, професія, сімейний стан, військове звання, служба в арміях іноземних держав, дата приходу на службу.
Наявний масив відомостей дозволяє відтворити достатньо адекватний "колективний образ" повстанця з Волині на зламі 1943-1944 рр.
За оцінками сучасних дослідників, в УПА-Північ наприкінці 1943 р. воювало приблизно 10 тисяч осіб. За відсутності всеохоплюючої статистики точні особисті дані близько 14,5 % вояків виглядають доволі репрезентативно. Програмні цілі УПА подобалися не лише "западенцям"
Серед опрацьованих 1 445 карток повстанців Групи "Богун" 1 133 картки належать місцевим повстанцям і 312 карток містять інформацію про вихідців з різних регіонів України, які територіально не належали до Групи "Богун", а також Росії, Білорусії, Молдови, Кавказу, Середньої Азії.
Це дозволяє вирахувати, що немісцеві вояки становили 21,59 % загальної кількості взятого на облік особового складу, а місцеві - 78,41 %.
Територіальний розподіл мобілізованих вояків УПА |
Відтак можна з упевненістю стверджувати: УПА формувалася за територіальним принципом і більшість вояків проходили службу в рідних краях.
Місцеві повстанці більш-менш рівномірно репрезентують всі адміністративні райони, що територіально входили до Групи "Богун", тому немає підстав вважати, що в даному регіоні існували якісь виняткові території, які делегували до УПА особливо великі людські контингенти.
Водночас доволі значний відсоток немісцевого вояцтва засвідчує: Повстанська армія мала тенденцію до перетворення на всеукраїнську збройну силу, а її програмні цілі та ідеї були близькими і зрозумілими для українців з різних регіонів УРСР та з-поза меж республіки.
Робітничо-селянська бандерівська армія
Із 1445 облікованих бійців Групи "Богун" переважна більшість - 1313 осіб (90,8 %) - були уродженцями сіл, а 132 (9,2 %) - міст і містечок.
Серед місцевих повстанців в містах та селах народилося і жило лише 20 вояків, тоді як серед тих, хто прийшов із інших регіонів України міщан виявилося 112, тобто 35,8 % від загальної кількості немісцевих повстанців.
Місце народження вояків УПА |
Місце народження вплинуло й на вибір роду діяльності. Землероби переважали серед обох категорій повстанців (місцеві та немісцеві). Робітники й ремісники складали заледве шосту частину від місцевих і трохи більше чверті від немісцевих бійців УПА.
Мандик Хасман - єврей з УПА. Місцевий (ФОТО)
Серед немісцевих повстанців дещо більший відсоток робітників і ремісників зумовлений вищим рівнем урбанізації та індустріалізації на території СРСР, ніж у довоєнній Польщі.
Професії облікованих повстанців |
Наведена статистика вкотре цілком спростовує абсурдне твердження радянських публіцистів і вчених про "буржуазний" характер Повстанської армії.
Радянські карикатури на "буржуазних націоналістів" (АРТЕФАКТИ)
Аналогічно не було "буржуазним" і оунівське підпілля. Типову картину про соціальне походження учасників ОУН(б) подає звіт із району "Беріг" (територія надрайону "Долина", ВО "Заграва") за липень 1943 р.:
Соціальне походження учасників ОУН(бандерівців) |
Український національно-визвольний рух був більш "робітничо-селянським" (понад 94 % - селян, ремісників й робітників перебували в УПА і понад 83 % - в ОУН), ніж рух червоних партизанів.
Адже, згідно зі статистикою Українського штабу партизанського руху, з погляду соціальної приналежності особовий склад більшовицьких партизанів України виглядає таким чином:
Соціальне походження більшовицьких партизанів України |
Також слід наголосити: отримані дані дещо суперечать розповсюдженим у літературі твердженням про те, що в УПА налічувалося 60% селян, 25% робітників і 15% інтелігенції.
Вказані цифри можуть стосуватися, скоріш за все, галицького регіону. Для Волині вони є некоректними, оскільки частка української інтелігенції та робітників у структурі населення була нижчою, ніж в Галичині, а відтак у рядах УПА-Північ інтелігенція, вочевидь, не перевищувала десятивідсоткової позначки, а робітники й ремісники становили 15-17% вояків.
Молоді комсомольці йшли в УПА більш охоче, ніж "петлюрівські недобитки" Не позбавленими інтересу є також результати аналізу вікових даних облікованих упівців.
До уваги читача - дані про вік немісцевих повстанців. Адже радянська пропаганда стверджувала, що з центральної та східної України до "банд" вступали "колишні куркулі", ті, "хто мав образу на радянську владу", "петлюрівські недобитки".
"Ще в 1930-му проти радянської влади повстав мільйон українців" (АРХІВИ)
З цих звинувачень випливає, що немісцеві вояки УПА здебільшого мали б бути народжені ще наприкінці ХІХ або на початку ХХ ст., щоб встигнути побувати "петлюрівськими недобитками" або "куркулями".
Статистичні ж дані цілком інакші - найбільшу вікову категорію в обох групах повстанців (місцевих і немісцевих) становила молодь 1916-1926 років народження, тобто в 1944 р. їм було 18-28 років (відповідно 78,15% та 60,85%), загалом - 74,48% вояків Групи "Богун".
Вікові категорії повстанців |
Бійці віком від 29 до 35 років складали другу велику вікову категорію: 13,73 % місцевих та 27,2 % немісцевих повстанців і загалом дорівнювала 18,51 % від усієї кількості облікованих.
Третя вікова категорія - повстанців віком 36-45 років. Серед місцевих упівців вони становили 4,64 %, серед немісцевих - 9,28 %, а в загальному реєстрі їхня доля сягала 6,04 %.
Найстарших вояків (віком понад 45 років) було мізерно малою. Серед місцевих повстанців статистика таких не фіксує взагалі, серед немісцевих старших бійців менше відсотка (0,96 %), а від загальної кількості 0,2 %.
Нарешті, остання категорія - неповнолітні, яким у 1944 р. виповнилося 17 років - становила 0,62 % від загальної кількості облікованих повстанців (0,52 % від місцевих і 0,96 % від немісцевих).
Діти підпілля. Вони хотіли бути в УПА і гралися у смертельну гру
Теоретично учасниками національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. (за радянським визначенням - "петлюрівцями" або "куркулями") до початку загальної колективізації в УСРР могли бути люди, народжені не пізніше 1909 р. (яким на початок суцільної колективізації сільського господарства у 1929 р. виповнилося 20 років, а в 1944 р. було 35 років).
Таких серед облікованих немісцевих бійців УПА Групи "Богун" 34 особи (10,89 %). Тобто колишнім "куркулем" або "петлюрівцем" міг бути лише кожен десятий немісцевий боєць, внесений до "Еведенційної книги" ВО "Богун".
Отже, нав'язувані багаторічною радянською пропагандою стереотипи про "петлюрівських недобитків" і колишніх "куркулів" не підтверджуються статистикою. Якщо вести мову про немісцевих бійців, то абсолютна більшість із них світоглядно сформувалися в роки більшовицької влади, вчилися в радянських школах, належали до відповідних молодіжних комуністичних організацій.
Більш того, серед червоних партизанів на території України була більша кількість людей старшого віку, ніж серед упівців.
"Красные партизаны Украины. 1941-44 гг."
Нижче, у порівняльній таблиці, наводимо статистику Українського штабу партизанського руху за 1945 р., яка подає дані на 88 тис. 75 осіб - бійців найбільших червоних партизанських з'єднань в Україні, тобто є достатньо репрезентативною.
Порівняння вікових категорій повстанців та червоних партизанів |
Як бачимо, 20,2 % радянських партизанів були старші 35 років (натомість серед упівців цей показник сягає тільки 7,66 %.
Велика кількість бійців старшого віку серед червоних зумовлена умовами формування радянського партизанського руху, основою якого були оточенці (головно колишні кадрові червоні командири і політичні комісари, які не бажали здаватися до німецького полону і не могли повернутися до своїх домівок, подібно до рядових червоноармійців - учорашніх селян та робітників), залишені для роботи в підпіллі функціонери комуністичної партії й комсомолу нижчої та середньої ланок, а також перекинені з-за лінії фронту спеціально вишколені диверсанти-терористи, сапери, радисти й снайпери, навчені в структурах НКВД.
П'ятий Український фронт. До 70-річчя радянського партизанського руху
Використані статистичні джерела дають змогу окреслити узагальнюючий портрет типового українського повстанця Групи "Богун" УПА-Північ на зламі 1943-1944 рр.
Майже з цілковитою впевненістю можна стверджувати - це був:
- українець (98,2 %),
- який, скоріш за все, народився в місцевості, яка територіально входила до ВО "Богун" (78,41 %),
- уродженець села або невеликого містечка,
- хлібороб, ремісник чи робітник (понад 90 % випадків),
- віком від 18 до 28 років (понад 70 % випадків),
- з початковою або неповною середньою освітою (близько 65 %),
- неодружений і бездітний (75 %),
- який до приходу в УПА переважно не був знайомий з військовою службою (57,86 % випадків).
***
Докладна історія боротьби українського визвольного руху від Коновальця до Кука, від зародження ідеології до загибелі останнього повстанця, крізь призму внутрішніх дискусій і без спотворень радянської чи німецької пропаганд - у новому дослідженні київського історика Івана Патриляка "Перемога або смерть! Український визвольний рух у 1939-1960 роках".
Іван Патриляк
Цього року часу на поїздку було мало, а побачити хотілося, як завжди, багато чого. Взявши карту палаців, фортець та інших архітектурних пам"яток, зупинили свій вибір на "Золотій підкові Львівщини" та її околицях... На всю "підкову" часу треба на багато більше, тож ми вирішили оглянути найвидатнішу її частину, до того ж концентрація пам"яток у цих місцях настільки значна, що можна оглядати їх по дві за день... Але дружина вже була в цих місцях кілька років тому з екскурсією, тож щоб урізноманітнити її враження, а також закрити позаминулий борг по замкам Волині, вирішили по дорозі заїхати в Острог (навіть не знаю, чого ми це місто пропустили у 2009 році).
Їхати вирішили на електричці підвищеного комфорту Київ-Рівне, що о 7:40 вирушає з Києва. Взяли квитки у 2 клас по 40 грн. Чим відрізняється 2-й клас від першого? У першому класі крісла розташовані "купейно" по 2 з обох сторін столика, у 2-му ж крісла знаходяся одне за одним, як у автобусі, але місця для ніг набагато більше, ніж у маршрутках. Що цікаво, що правий ряд розміщувався спиною до напрямку руху, а лівий лицем. Тож спочатку прийшлося їхати спиною до руху поїзда, але в Козятині ситуація змінилася на протилежну. Через 6 годин поїздки, можливо не так швидко, але досить комфортно, ми прибули в Острог. Вірніше сказати на станцію "Острог", що знаходиться в селі Оженін за 8 кілометрів від самого міста. Але між ними є практично постійне автобусне сполучення. Вже через 15 хвилин поїздки маршруткою по селам ми були в центрі Острога.
Слово "Острог" означає "укріплення". Назва міста вперше згадується у Іпатіївському літописі 1100 року , але, як свідчать археологічні дані, місто на кілька віків старше. З середини 14 ст. місто стає резиденцією Острозьких. Данило Острозький на місці давньоруського укріплення на пагорбі біля річки Вілія будує замок, основу якого складала мурована вежа, яка слугувала і для оборони і проживання князя. Згодом Василь Острозький розширює замок і будує на подвір"ї богоявленський собор, який теж мав оборонну функцію. Але найвідоміший Василь-Констянтин Острозький, що довершив замковий ансамбль "Круглою Вежею". А найбільшою його заслугою було заснування в 1576 році в Острозі слов"яно-греко-латинської академії. Випускниками її пізніше стали відомі козацькі ватажки Северин Наливайко та Петро Конашевич-Сагайдачний. При академіїї відкривається друкарня, в якій Іван Федоров видає у 1578 році "Буквар" , а 1581-го "Острозьку Біблію" - перше повне видання Біблії на східнослов"янській мові. Взагалі, з роду Острозьких вийшло чимало визначних полководців, захісників церкви, меценатів та просвітників. Зі згасанням роду князів Острозьких занепало і саме місто після руйнування його у 1626 році військами Богдана Хмельницького під час визвольної війни. З 1793 року Острог - повітове містечко Волинської губернії Російської імперії, пізніше - прикордонне місто Польщі.
Зупинка автобуса була неподалік від ресторану-піцерії "Маестро",куди ми з задоволенням зайшли збадьоритися кавою. До кави замовили ще й млинців, але їх довго готували, то ж спочатку випили каву, а потім їли млинці з чаєм . Згодом, сповнені сил, з рюкзаками за плечима і картою міста в руках пішли вивчати місто. Перше, на що ми натрапили, був музей нумізматики, але в середину заходити ми не стали. Через дорогу був невеликий парк з пам"ятником засновникам міста, судячи з карти, ми рухалися вірним шляхом до Острозького замку... По дорозі нам ще зустрівся пам"ятник Шевченку, дещо дивного виду та пам"ятна стелла на честь 400-річчя заснування Академії та друкарні.
І ось за деревами відкрився вхід до замку (надбрамна вежа була побудована у 1905 році), з машинами весільного кортежу.
Забув сказати, що це була неділя, час гуляння весіль і багато пасажирів маршрутки питали чи не їде вона до РаГСу. На руїнах "Круглої Вежі" тривала фотосесія та відеозйомка молодят,
то ж поки вони займали вежу ми пішли до самого донжону, де розміщується краєзнавчий музей.
Цікаво, що вхід у музей знаходиться в підвальному приміщенні, але вказівних знаків де є каса музею ніяких не знайшли. Виявилося, що каса теж знаходиться в підвалі за рогом... Квиток коштував лише 5 грн, але потім ще доплатили 5 за фотозйомку. Знімати тут було що. Найбільше мені сподобалася панорама середньовічного Острогу в центрі великої зали. Музей розміщений на всіх трьох чи чотирьох поверхах замку. В окремих кімнатах є виставки присвячені війні, пожежникам, окрема кімната присвячена космонавту Каденюку. Поступово піднімаючись і проходячи всі зали ми вийшли на верх замку, звідки відкривається чудовий краєвид на луки в заплаві річки Вілія. Потім була невелика фотосесія навколо Круглої Вежі.
І далі, з мапою в руках, ми пішли шукати руїни синагоги... Це теж пам"ятка архітектури, про що свідчить позолочена табличка, але вона має досить жалюгідний вигляд...
По дорозі, в одному з комплексів відпочинку, молодята вже запрошували гостей до столу під попурі з народних українських та еврейських танцювальних мелодій... Часу у нас ще було вдосталь, так як автобус до станції "Острог" відправлявся о 20:35, і о 21:05. По плану ми мали б виїхати до Бродів - основного пункту нашого базування - сьогодні ж о 21:54 поїздом Київ-Ужгород, але ми не спитали квитки на касі, бо не були певні що будемо їхати саме поїздом. Але, як виявилося, про прямі автобуси, навіть транзитні, між Острогом і Бродами ніхто нічого не знав, а автостанція знаходилася на краю міста... Через центр частенько курсували автобуси до Рівного, а вже звідти можна було б потрапити до Бродів, але тільки в понеділок зранку... То ж при не сприятливому розкладі нам прийшлося б ночувати чи в Острозі чи в Рівному, а зранку їхати в Броди і поселятися в готелі. При такому розвитку подій ми б втратили пів дорогоцінного дня. Виходить, що часу у нас було ще кілька годин і зовсім ніякої визначеності у майбутньому... Тож ми пішли подивитися на річку Вілія і по можливості вмитися її водами... На гравюрах 18-19 століть річка зображена як повноводне місце риболовлі,
зараз же це невеликий струмок шириною у 2-3 метри і глибиною до коліна, але з чистою водою. .
Ми там не тільки вмилися, але й походили по воді і трохи відпочили на березі. Звідси відкривається чудова нанорама на весь замок.
Далі ми пішли шукати стародавні брами міста. Збереглося їх дві. Татарська брама - колись головні ворота міста - зараз знаходиться у напівзруйнованому стані, стоїть практично в городах, з одного боку засаджена кукурудзою, з іншої-сливами.
Від брами ми повернули ліворуч і пішли в гору до Острозького парку, що його намагалися будувати на місці старого кладовища... Головні ворота парку були зачинені, та і парк не виглядав таким, що його часто відвідують...
Звідси відкривається вид на Хмельницьку Атомну Електростанцію, що біля Нетішина, за кілька кілометрів від Острога.
По вулиці від головних зачинених воріт парку ми спустилися вниз до центральної площі, де стоїть інша брама - Луцька. Вона в значно кращому стані (повністю сфотографувати її не вдалося - вона оточена будинками та деревами).
В брамі знаходиться музей друкарства, але вже було початок сьомої години вечора і він був зачинений. Полювання за іншими пам"ятниками та пам"ятками архітектури привело нас вздовж проспекту Незалежності знову до піцерії "Маестро". По дорозі нам ще зустрівся оригінальний пам"ятник загиблим у 2-й світовій війні. Трохи далі, за піцерією, у пошуках давнього монастиря капуцинів та древніх оборонних земляних валів, ми вийшли до пам"ятного знаку на честь відродження Острозької Академії (яке, до-речі, було у 1994 році).
Як виявилося, сучасна академія, а точніше Національний Університет "Острозька Академія", розміщені в корпусах давнього монастиря, а під глядацькими кріслами на тенісному корті при академії ми розгледіли оборонні вали (Якщо це не так, дайте знати). Взагалі, територія Академії виглядає так, як і мають виглядати ВУЗи.
Все чисто, акуратно, в парку стоять лавки, статуї.
Спеціалізується цей заклад на педагогічних та економічних спеціальностях, розцінки на контрактне навчання висять при вході на дошці оголошень: від 9 тис. грн. для істориків до 15 тис. для економістів. Прохідний бал - від 124.
До автобуса на станцію лишалася ще година, і ми вирішили поїсти піцу в піцерії, та відмітити "взяття міста" келихом пива . Цього разу нам і піцу (яка, то речі, тут печеться у печі на дровах) і пиво принесли швиденько, тож автобус ми ще кілька хвилин чекали на зупинці. Чим цікавий цей маршрут автобуса, що він повертає на вулицю Князів Острозьких і їде повз давній прикордонний стовп у село Межиріч, там розвертається. При цьому відкривається чудова панорама на Свято-Троїцький монастир-фортецю, що теж є пам"яткою архітектури 15-17 сторіччя. Він дещо схожий на фортецю Острозьких, що спочатку мене дещо спантеличило і я втратив оріентування в просторі, але потім з усім розібрався, та пізно, тому фотографій нема... (фото з сайту http://castles.com.ua) Далі автобус повертається до центра Острога і прямує на північ до залізничної станції...
Решта фото, що не увійшла до замітки тут.
Квитків на станції не було, останній автобус у місто вирушає о 21:20, а поїзд прибуває о 21:53... Ця невелика розбіжність у часі змусила понервувати , але все ж таки вирішили прориватися вперед: проситися у провідників доїхати до Бродів, бо повертатися втретє в "Маестро" (де є і готель) на таксі за 50 грн не хотілося. Досвіду розмови з провідниками у нас не було (квитки зазвичай купуємо зарані в касі, або їдемо автобусом при їх відсутності), стоянка поїзда 2 хвилини!!!! На щастя вже 2-га провідниця впустила нас, бо їхати нам було менше 2-х годин. На радостях заплатили їй 100 грн, лишили речі, і пішли в вагон-кафе. Добре, що воно зачинялося о 24-й, а ми прибували о 23:45. За ці 1,5 години ми випили чаю з цукерками, запили це соком і були свідками розмов 3-х різних компаній, від підлітків, яких везли на екскурсію, до п"яних мужиків, що пили пиво та намагалися протрезвіти за допомогою кави... (Нічого у них не вийшло, тільки каву порозливали по столу) О 23:45 ночі ми вийшли на залізничному вокзалі в незнайомому місті Броди...
Далі буде...
Олесько
Мандрівка по Волині. Головна мета це Луцьк, дуже давно планував доїхати до нього.Проїхали - 1107 км. Олика – Піддубці – Романів - Воротнів – Підгайці – Луцьк – Прилуцьке – Жидичин – Маяки - Рокині – Копачівка – Веселе – Торчин – Білосток – Городище - Несвіч – Коршів – Гірка Млинів – Забороль – МлинівПаливо – 155 л. – 1017 грн. (14л./100 км.). Житло – 470 грн. (2 ночі). Їжа – 350 грн. Білети – 30 грн. Штраф - 100 грн. Бюджет вийшов до 2000 грн. так і планували.
Виїхали з Києва у вечорі п’ятниці, благополучно доїхали до Рівного, дорога казка, дуже гано зроблена, правда зустрічаються по одній полосі, але не в напряг, єдине що десь 15 -20 хвилин була пробка із за аварії якраз на такий з ділянок. По дорозі подивились Олика – Піддубці – Романів - Воротнів – Підгайці
Олика
Олика
Воротніві приїхали в 23:00 до мотелю Хутір http://hutir.com де і планували переночувати. Гарне місце, нам дуже сподобалось гарні номери з кондиціонерами. Ми брали з великою двомісне ліжко в яке помістилися у трьох. У вартість номера входить сніданок. Своя паркова під охороною. І за все ми заплатили лише 220 грн.
Поснідавши поїхали до Луцька там ми планували провести весь день. Відразу на в’їзді поселились в мотель Околиця за 250 грн. без сніданку і кімнати не таки гарні, але теж не погано, відпочити можна, теж вибір пав тому що там був кондиціонер. Посилились і відразу поїхали дивитись замок та стару частину міста,
потім прогулялися по перехідній вулиці і там в одній з кафешек засіли обідати. Нажаль не пам’ятаю як називається, але це кафе має свою випічку і кормлять гарно, обід на двох 90 грн., це перше друге і квас, порції великі, сподобалось.
Пішли гуляти далі містом дійшли до парку що напроти національного університету, а там продають біля фонтану дуже, дуже смачне морозиво, безліч смаків. Особливо дружині дуже сподобалось. Коштує щось 6 грн. кулька, ми спочатку по 3 кульки взяли, а потім коли їхали наступного дня вже додому то подорозі зупинились щоб знову покоштувати морозиво, тут вже нагребли по 4 кульки на кожний ріжок.
Так пройшов день в Луцьку, місто дуже сподобалось, гарне таке, нема до чого придратися. У вечорі повернулися до мотелю, помили малу вложили спати, а сами ще попили чайку з випічкою купленою в пекарні при кафе у якому обідали. Наступного дня по дорозі додому ще подивились чи мало Прилуцьке – Жидичин – Маяки - Рокині – Копачівка – Веселе – Торчин – Білосток – Городище - Несвіч – Коршів – Гірка Млинів – Забороль – Млинів
Прилуцьке
Рокині
Торчин
БілостокПообідали в якомусь цікавому придорожньому комплексі, запропонували в шатер на природі. Обід 104 грн. на двох, так само перше,друге та чай.
І знову гарна дорога, так розігнався що в Білій Криниці потрапив у засідку, 100 грн. на місці і щасливої дороги. Ось така гарна, цікава мандрівка вийшла, а саме головно що ми нарешті вирвались з Києва і побачили те про що давно мріяли. Ну і мала в свій рік може поставити нову галочку в своєму мандрівному листі ))
***********
***********
Cело Колодяжне відоме перш за все літературно-меморіальним музеєм Лесі Українки. Музей було засновано в 1949р. на території садиби, де Леся Українка прожила дитячі й юнацькі роки.
У травні 1882 р. сім'я Косачів переїжджає з Луцька в с. Колодяжне. Родина мешкала у будинку, який називали між собою великим. Тут народилися молодші сестри та брати Лесі. Діти підростали, тому в 1890 р. на садибі побудували будиночок для Лесі
подивитись кімнати
В 1896 р. розпочали спорудження "сірого" будинку (батьківський), вікна й віконниці якого були пофарбовані в сірий колір, від чого й пішла його назва.
подивитись кімнати
Експозиція музею складається з таких розділів:Волинськими стежками Лесі Українки;Колодяжне - колиска Лесиного таланту;Крізь все житія - до "Лісової пісні";Історія музею. Трагедія родини Косачів.В експозиції представлено меморіальні речі Лесі Українки та її родини, прижиттєві видання творів поетеси та її матері - Олени Пчілки, фотографії, речі побуту та етнографії Волині, відтворені фрагменти робочою кабінету і сільської хати.Музей працює з 9:00 до 17:00.Вихідні - понеділок, вівторок.
Колківська Повстанська Республіка (березень - листопад 1943 року)!
Унікальним явищем в історії національно-визвольної боротьби була Колківська Повстанська Республіка, створена весною 1943 року на Волині з центром в містечку Колки, що неподалік від м. Луцька.
Формування Колківської держави почалося у березні 1943 року. Повстанський загін командира «Олега» (Миколи Ковтунюка) вигнав із м. Колки і навколишніх сіл німців та поліцаїв. Інші повстанські відділи ОУН-УПА звільнили від фашистів та більшовицьких партизанів населені пункти Маневицького, Цуманського, Рожищенського, Ківецівського, Степанського районів Волинської області. Утворився острівець вільної, незалежної Української Держави, яка проіснувала до листопада 1943 року. Народ любовно назвав її Колківською Повстанською Республікою. Отже, на звільненій території утворилася і активно діяла українська влада. Відділи ОУН і УПА допомагали населенню організовувати свою власну адміністрацію та надавали їй всебічну підтримку. У цій Повстанській Республіці найбільш активним було життя військове. У селі Старосілля розмістився великий політично-видавничий осередок, у якому працювали представники майже з усієї України, а кореспондент «Дніпровий» був родом із Зеленого Клину. У цьому осередку опрацьовувалися статті, відозви, вишкільні матеріали, тощо. Політична література розсилалась далеко за межі Волині. Це був своєрідний штаб, про який мало знали сторонні. В КОЛКАХ була розташована військова школа. Тут містився штаб групи УПА «Турів», командиром якої був «Олег» (М.Ковтунюк), а згодом – «Рудий» (Юрій Стельмащук). Штабом керував майор «Клим». У Колках побував Роман Шухевич. Він зустрівся з командиром УПА «Північ» Дмитром Клячківським («Климом Савуром»), провів нараду командирів УПА, надав допомогу в справі організаційної роботи. Все доросле населення республіки було зобов’язане проходити різноманітний військовий вишкіл: суспільно-політичний, старшинський, підстаршинський, розвідувальний, тощо. В Колках діяла школа артилеристів і мінерів, а також курси самооборонної кінної розвідки та політосвіти. Почали працювати школи, лікарні, а також клуб, в якому проходили мітинги, збори і концерти, читалися лекції. Були відкриті пункти по переробці продуктів харчування та виготовленню товарів широкого вжитку. Відновлено роботу електростанцій, світло подавалося в лікарні і школи. Для охорони населення від грабіжників Головна команда УПА організовувала самооборону. Кожен надрайон, район, село, ставали військовим табором, а весь народ–вояками. В селі Копилля було виконано і обладнано 7 бункерів, де було закладено 450 центнерів жита, 45 центнерів борошна, 300 кілограмів сухарів, 7 операційних столів, лікарняні ліжка та медикаменти. Особлива увага приділялася навчанню і вихованню дітей та молоді. З 15 вересня 1943 року почали працювати школи. Організацією та розвитком шкільництва відав шкільний інспектор, який був підзвітний політичній референтурі ОУН і УПА. Для надання медичної допомоги в селах Головним командуванням ОУН-УПА створювалися медичні та аптечні пункти, а також невеличкі шпиталі на 5-6 ліжок. Були відкриті курси медичних сестер. В Колках діяла надрайонна Служба Безпеки і Революційний суд. Все це свідчить про те, що Колківська Республіка була досить організованим і Владиним утворенням з елементами державності. Існував взірцевий громадський і повстанський порядок. Німецькі окупанти не могли спокійно дивитися на острів вільного життя на окупованих ними землях і робили все, щоб його ліквідувати. Декілька разів були спроби розгромити Республіку силою місцевих гарнізонів, але завжди перемога була за повстанцями. І лише 4 листопада 1943р., залучивши регулярні фронтові частини (артилерію, танки, авіацію), нацисти знищили Колківську Повстанську Республіку.ЖОРСТОКЕ знищення Колківської Повстанської Республіки, масові розстріли українських патріотів викликали всенародну ненависть до окупантів, активізували і посилили боротьбу УПА з німецькими фашистами. http://dipcourier.livejournal.com/40741.html
* скільки можна пояснювати комзомбі що Український народ боровся за власну незалежність і державність! Віддавав найкращий цвіт нації, патріотичну освічену молодь, найдорожчі скарби народу гинули в боротьбі з червоною та чорною чумою. Їх нащадки повинні були зараз очолити наше суспільство та збудувати державу мрії десятків поколінь Українців (високоорганізованої, культурної, освіченої, духовної, елітної європейської нації), але народ при виборі Держава чи зневага віддав найцінніше своїх синів і дочок, і не маємо ми зараз права борсатись в червоному блювотинні бо вони дивляться на нас, а з відтіля добре все видно.
Немає двох протилежних правд і вибір як тоді АБО МИ УКРАЇНЦІ і у нас є майбутнє, АБО НАС ЗАГАРБНИКИ і надалі впевнено розвиватимуть до рівня Сомалі та Зімбабве.