1. Так є Фашиська Німеччина віроломно без оголошення війни, порушивши Пакт про ненапад напала на Радянський Союз. Ноту про оголошення війни посол Шуленбург вручив в 05:30, коли бойові дії почались. Замовчується  Радянський Союз віроломно напав на Фінляндію. Нота про оголошення війни була вручена так само після початку бойових дій. Чим кращі??? 2. Так є Радянські військовополенені утримувались у нелюдський умовах на відміну від військовополонених інших країн, тому що фашиська Німеччина "хатєла унічтожіть первоє в мірє соціалістічєскоє государство, государство рабочіх і крєстьян". Замовчується Радянський Союз НЕ РАТИФІКУВАВ Женевської конвенції утримання військовополонених яка регламентувала ці питання, тому Третій Рейх мав ФОРМАЛЬНЕ право не дотримуватись цих вимог. Фашиська Німеччина звернулась до СРСР через Міжнародний Червоний Хрест з просьбою, щоб дозволити отримувати посилки з продуктами тим військовополоненим, родичі яких знаходяться на окупованій території, так, як це було з полоненими західних держав. Радянський Союз відмовився КАТЕГОРИЧНО! Cаме тоді Сталін сказав свою відому фразу, що у нас немає військовополонених, а є зрадники Батьківщини. Окрім того на початку війни Німеччина відпустила велику кількість військовополонених з території України та Білорусії. 3. Так є Маршал Жуков вважається "Маршалом Пабєди", який чуть не давав зуботичини самому тов Сталіну. Замовчується "Чем больше хохлов ми уничтожим в етой войне, тем меньше после нее придется вивозить в Сибирь" Окрім того він був катом власного народу і придушував селянське повстання у Тамбовській губернії. При штурмі Берліна погнав власних солдат прямо по мінному полю!!! Окрім того за свідченнями маршала Рокосовського Жуков завжди пасував перед Сталіним коли потрібно було проявити твердість характеру. На його совісті поразка танкової баталії на лінії Рівне-Дубно-Луцьк. 4. Так є День перемоги 9 травня Замовчується Перемогу над фашизмом у Європі святкують 8 ТРАВНЯ! День перемоги ПОЧАЛИ СВЯТКУВАТИ через 10 років після закінчення війни. 5. Так є Втовкмачують в голови що війна почалася 22 червня і називають іі Великою вітчизняною. Замовчується На українських землях війна почалася значно раніше, нападом Угорщини на Підкарпатську Україну. 6. Так є На озброєнні армії СРСР знаходився чотирьохгранний багнет. Замовчується Даний багнет був заборонений міжнародними договорами, але Сталін відмовився його ратифікувати. Не достатньо вивести людину з бою (санітарні втрати), а "єслі біть то уже навєрняка" (безповоротні втрати). Збочена логіка азіатів. 7. Так є Процес над Іваном Демянюком був організований показово, на весь світ, постійно наголошувалось що він УКРАЇНЕЦЬ!!! Замовчується Іван Демянюк був ОПРАВДАНИЙ Верховним Судом держави Ізраїль. Ви знаєте ще хоча б одну країну у світі, яка ставиться більш прискіпливо до нациських злочинців чим Ізраїль? Отож бо! Окрім того німці, які достеменно служили в концтаборі Собібор, і з якими нібито служив І. Демянюк були ОПРАВДАНІ! А де хвалена німецька законність??? 8  Так є Багато хто, особливо комуністи, оперують даними, що на Нюрнбергському процесі перемогла демократія, і всі нацисти,  організація СС, включаючи і "пособніков фашістов - украінскіх буржуазніх націоналістов і іх прєдводітєля С. Бандєру" були засуджені як військові злочинці Замовчується Визнати С. Бандеру і ОУН військовими злочинцями це була мяко кажучи сексуальна, і як виявилось нездійсненна мрія радянського керівництва. Держави коаліції обвинувачення НЕ ПІДТРИМАЛИ! Далі, військовими злочинцями були визнані не всі СС, а тільки ЗАГАЛЬНІ (АЛЬГЕМАЙНЕ) СС, які займались охороною концтаборів та ін, але ВАФФЕН (ЗБРОЙНІ ЧАСТИНИ)  СС не були прирівняні до військових злочинців. Далі ще цікавіше!  Готлоб Бергер (16.07.1896-05.01.1975) обергрупенфюрер СС і військ СС. З квітня 1940 р керував Головним управлінням СС. 14.04.1949 р Військовим трибуналом  в Нюрнберзі по звинуваченню у знищенні євреїв був засуджений до 25 років тюрми, В січні 1951 р. вирок розрекламованого і пропіареного Нюрнбергського процесу переглядають, (хто після цього, скажіть будь-ласка є ревізіоністом?!), і термін увязнення скорочують до 10 років, а 16 ГРУДНЯ 1951 РОКУ  Бергер вийшов на свободу!!! Іоганнес Хассеброек (1919-1975) Ангійським військовим трибуналом приговорений до 15 років тюрми. Звільнений у 1954 році!!! Август Хейссмейер (11.01.1897-16.01.1979) обергруппенфюрер СС. В структурі СС очолив власну службу, яка займалася питаннями націонал-соціалістичного виховання членів СС. Тюремний строк аж 18 міс! Підіть розбийте вітрину у супермаркеті, і вам дадуть більше! Вольдемар Ховен (1893-02.06.1948) Військовий злочинець, гауптштурмфюрер СС. Проводив над людьми експерименти у концентраційному таборі "Бухенвальд" з збудниками тифу і вірусами., складав фальшиві документи про причини смерті. (Боже мій, до чого приводить хвалена німецька педантичність! Вдумайтесь, вони ФІКСУВАЛИ ПРИЧИНИ СМЕРТІ,  осіб, яких хотіли знищити!) А архіви концентраційного табору Аушвіц знаходяться в Росії, і досі є ЗАСЕКРЕЧЕНИМИ!  З якого б це дива? Чи не тому, що там вказані безпосередні причини смерті увязнених, і ці причини не вкладуються у історію написану переможцями. Вольдемар Ховен був заарештований трибуналом СС у вересні 1943 року. Тобто військових злочинців арештовували не тільки війська коаліції, але і СС! Страшна справа! Шановні комуністи знайдіть мені історію, коли функціонер НКВД був заарештований органами НКВД за негуманне поводження з вязнями??? І на останок : Пауль Хаусер -оберстгруппенфюрер СС і генерал-полковник СС. Звання "оберстгруппенфюрера" за всю війну отримало лише 5 осіб. Думаєте засуджений Нюрнбергом? На Нюрнбергському процесі виступав як свідок захисту СС!!! 9. Так є Ніхто і ніколи не говорить про подальшу долю деяких концентраційних таборів. Замовчується Концтабір Грос-Розен. До 1945р утримувались карні злочинці. З 1945 по 1947 р. спецтабір НКВД. Концтабір Заксенхаузен серпень 1945 по 1948 рр спецтабір НКВД №7 Концтабір Бухенвальд до 1950 р спецтабір НКВД №2 10. Так є "Совєтскага армія нєсла асвабаждєніє жітєлям Європи от немецкого іга" Замовчується "Силою зламайте расову зарозумілість німецьких жінок, візьміть їх як заслужений трофей" - Ілля Еренбург, радянський письменник-пропагандист. Достатньо почитати Ентоні Бівора "Падіння Берліну. 1945р". Книга доступна російською на militera.ru. Окрім того "визволителі" відзначилися у Польщі та Румунії, які формально були СОЮЗНИКАМИ! І в сам кінець картинка в тему. Хай Бог милує від таких "братів" і такого "звільнення". Габбі Кьопп " Навіщо я народилася дівчинкою?". з серії "Нетабачна історія". Правда тираж невеликий - 1000 примірників. І на остаток хочу сказати всім, хто захоче звинуватити мене у антисемітизмі, неофашизмі, чи ще у чомусь. Вся взята мною інформація є доступною в інтернеті чи на паперових носіях. Я не використовував у своїй маленькій замітці праці А. Розенберга, А. Гітлера, Девіда Дюка чи Юргена Графта, людей якмх звинувачують у антисемітизмі. Всі книги та сайти якими я користувався                                           Є ВИКЛЮЧНО РОСІЙСЬКОМОВНИМИ!!! З святом Вас, дорогі українці! 05.05.2012.                                                                                                Рівне

В боях за захист української мови вже зламано багато списів і наламано
багато дров. На 16 році незалежності актуальність теми, навіть у порівнянні з тими
часами, коли ще Верховною Радою УРСР було прийнято недолугий Закон про мови,
не зменшилась. Професійні захисники української мови, як і професійні борці за
державність мови російської шукають і знаходять безліч аргументів і наводять безліч
прикладів на користь своєї позиції. Поки ми цю болючу тему заговорюємо, інші
народи діють, вбачаючи, і не безпідставно, в мові механізм здійснення своїх
стратегічних геополітичних планів та захисту національних інтересів.
        Спробуємо торкнутися цієї теми під дещо незвичним ракурсом, виходячи з
кількох тез. Теза перша полягає в тому, що українську мову, на відміну від,
скажімо, російської, жодна інша держава, окрім України, не буде ні захищати, ні
розвивати, ні берегти. Відповідно один із сенсів української національної
державності саме й полягає в тому, щоб захищати нашу мову, культуру, традицію, а
отже й національну етнічну самобутність. Тим більше, що загроза є очевидною.
        „З метою зміцнення державності, національної безпеки і престижу
Російської Федерації, її повноправного входження до світового політичного,
економічного і культурного простору, розвитку інтеграційних процесів у
Співдружності Незалежних Держав” Уряд Російської Федерації 29 грудня 2005
року затвердив федеральну цільову програму „Російська мова” (2006-2010 роки).
        Про що ж ідеться в цьому документі, яку мету ставить ця програма, які
засоби задіяні для реалізації проекту? І яким чином він стосується України? Як
інформацію для роздумів, аналізу й безпосереднього висновку вважаємо за
доцільне навести кілька фрагментів з тексту програми.
        Усвідомлюючи, що в сьогоднішніх умовах мова поширює кордони держави
ефективніше, ніж військо, творці програми ставлять за мету „збільшення кількості
осіб, проживаючих в державах - учасниках СНД і країнах Балтії та вивчаючих
російську мову і культуру Росії, відповідно з 45 до 90 процентів і з 15 до 40
процентів; розширення об’єму телерадіовіщання російською мовою в державах -
учасниках СНД і країнах Балтії з 45 до 90 процентів; збільшення кількості
учасників міроприємств, пов’язаних з російською мовою, літературою і культурою
Росії, які проводяться в державах - учасниках СНД і країнах Балтії, з 45 до 90
процентів; збільшення кількості учасників міроприємств, пов’язаних з російською
мовою, літературою і культурою Росії, котрі проводяться в зарубіжних країнах, з 5
до 25 процентів; збільшення кількості і чисельності громадських організацій і
об’єднань за рубежем, в діяльність котрих входить популяризація російської мови, і
культури Росії, з 15 до 40 процентів”.
        Автори програми посилаються на Послання В.Путіна Федеральним Зборам
РФ від 25 квітня 2005 року, в якому поставлена задача „формування єдиного
економічного, гуманітарного і правового простору СНД, оскільки Росія зв’язана з
колишніми республіками СРСР... єдністю історичної долі, російською мовою і
великою культурою”. Перекладаючи цю вказівку загальнозрозумілою мовою,

виходить, що Москва поставила за мету відновлення російської імперії, інакше як
трактувати єдиний „економічний, гуманітарний і правовий (!!!) простір”.
       Фінансування програми передбачає видатки в сумі 1300 мільйонів рублів,
зокрема „на забезпечення ефективного функціонування російської мови як основи
розвитку інтеграційних процесів в СНД - 402,5 мільйони рублів.”
       Чи не з цього рядка урядового російського документу проходить
фінансування різноманітних проросійських організацій та партій, які з піною
навколо рота, доводять необхідність запровадження „другої державної”? Чи не на
реалізацію цієї програми спрямовані "інтеграційні" дії депутатів, які голосують за
це питання на „регіональному” рівні?
       І ще кілька моментів, які проливають світло на ті речі, які залишились „за
кулісами” цієї доволі цікавої програми.
       Як повідомляє російське інформаційне агентство „Росбалт”, 25 жовтня 2006
року у виступі на Всесвітньому конгресі співвітчизників у Санкт-Петербурзі
депутат ВРУ від Партії Регіонів Юрій Болдирєв заявив, що російській владі слід
стимулювати переїзд до Росії не росіян, а українців з центральних і східних
областей України. Він нагадав, що сотні тисяч вихідців з України, котрі
перебрались (чи котрих „перебрали”? В.Р.) на Далекий Схід і до Сибіру, давно
стали "росіянами".
       Болдирєв, який гріє свою вгодовану гузницю таки в київському, а не
московському депутатському кріслі, запропонував сучасній російській владі
продовжити таку практику для засвоєння малонаселених частин Росії. До речі, один
з учасників вищезгаданого конгресу, окреслюючи завдання російської діаспори,
поставив „соотєчєствєнніков” в один ряд з армією і флотом Росії. Популярно це
називається „п’ята колона”. І вже вояжують південно-східними регіонами нашої
держави з такими закликами депутат від соцпартії Євген Філіндаш зі скандально
відомим московським політиком, союзником СПУ Дмитром Рогозіним, вже
включилася в роботу Наталя Вітренко й Кауров зі своїми „євразійськими союзами”
та ПСПУ, вже „вийшли на барикади” комуністи, задіяні проплачені і куплені ЗМІ,
та й Партія Регіонів, нещодавно „підсилена важкою артилерією” в особі діячів
Партії слов’янської єдності та її лідера О.Базилюка, „нє дрємлєт”.
       Отже, готуйтеся, українці, до завантаження у вагони, які повезуть вас
освоювати Сибір і Далекий Схід та інші „малонаселені частини” „нєобьятной”,
вивчайте, українські школярики, російську мову та культуру, інакше як ви
зрозумієте команди та накази своїх конвоїрів та командирів, котрі поженуть вас
„мити чоботи в теплих водах Iндійського океану” чи наводити „конституційний
порядок” в Ічкерії?
       Чи може нарешті таки дієво займемось захистом нашого державного
суверенітету і порекомендуємо російським властям заселяти „простори”
китайцями, а „малонаселені частини” нехай освоюють болдирєви, азарови, добкіни,
корнілови, каурови та інші московські шестакови?


Ця стаття як відповідь такому собі користувачу сайту Анті-оранж , на його начеб то "боротьбу " за демократію та відстоювання російської як другої державної.

Використані матеріали з книги "Українофобія , П'ята колона та її ляльководи"

Пропоную Вам ознайомитися із шкільним твором  на обов’язкову тему від міністра Сабачника: «Недаром помнит вся Россия про день Бородина». Передрук і списування  - дружньо вітається :)))

Читати українську історію треба з бромом, – до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати ... Ці слова українського письменника і політика Володимира Винниченка, відгукуються кожного разу в моєму серці, коли читаю про історичні події які безпосередньо впливали на долю України і наш український народ. Череда зрад, обманів, гірких поразок і маревних перемог на дорозі до свободи, пролягали чорною ниткою по сторінкам історичних творів. Враз-ураз, читаючи, не покидає відчуття суму за нездійсненними мріями та сподіваннями, якими сповнювалася Україна в часи «вікон можливостей» які настирливо і вперто відчиняла українцям її величність Історія.

Українська працелюбна вдача і добрий, відкритий характер, який залишається завжди дитячим у сприйнятті навколишнього світу, довірливість – це ті чесноти, по яким українців знає весь світ. І «світ» повною мірою користувався нашими чеснотами, звісно, що на свою користь.  

На початку дев’ятнадцятого століття Україні, в черговий раз, доля надавала історичний марево-шанс скинути принизливе малоросійське ярмо, стати тим феніксом, що відродиться із попелу війни: в літку 1812 року французька армія Наполеона І Бонапарта увійшла на територію Російської імперії.

Українське суспільство забурлило, пробудилося. Стало прислухатися до імператорів словесного блуду і оманливої пропаганди: росіяни і французи заманливо наспівували українцям про волю і свободу, про те, як добре «в мирі і багатстві» буде жити саме з ними... І знову, в який вже раз, довірливі українці  повірили цукровим словам  московського «православного царя».

Отже, російський цар Олександр І, після щойно завершеної російсько-турецької війни, яку український народ, за великим рахунком, виніс власним людським і матеріальним ресурсом, знову «просить» українців віддати останнє. Але вже непросто так, а за обіцянку-цяцянку: право на відновлення автономної козацької держави – Гетьманщини, відродження стану козацтва та ліквідацію рекрутчини, податків та кріпацтва, яке в Росії мало всі ознаки рабства. І понесли українці-хлібороби фураж і провіант, повели волів і коней, віддали своїх молодих синів російському царю, щоб бути знову «взятим на макуху», обдуреним і поставленим на межу виживання.

Така щедрість Олександра І була невипадковою, він чудово знав, що Наполеон пообіцяв українцям відродити «стародавні вольності» козацтва та головне – право на відновлення української держави – козацької республіки. Тому, частина українського дворянства, нащадків козацьких старшин, гаряче очікували Наполеона, на їхню думку, руйнівника російського імперського деспотизму та носія європейського законодавства та порядків.

Проте, історія не знає умовного способу, тому судити, що сталося б в разі перемоги Наполеона І Бонапарта, дуже важко. Чи збулися б мрії українців на подарункову свободу від француза, чи мали б місце доводи тих, хто стверджував, що Наполеон створить замість васальної Малоросії, таку ж васальну Наполеоніду.  Хто знає. Впевнено можна говорити тільки про те, що дійсно історично сталося в Україні по підсумках війни дванадцятого року – повна руїна і ще більша пансько-царська кабала. І це при тому, що безпосередньо війна відбувалася поза межами української території, хіба що за виключенням західних повітів Волині.

 Україна «дала» імперському московського уряду сімдесят тисяч самозабезпечених та озброєних козаків і селян. При тому, на військові потреби українці добровільно зібрали десять мільйонів карбованців – імперській казні козацьке ополчення обійшлося за дарма. Крім того, Україна мала покривати частково і витрати російської регулярної армії.

Проте, зусилля, жертви та сподівання українців були марними. З’єднання земських добровольців розформували, не надавши їм ніяких пільг, кріпаків повернули власникам. Козаків зарахували до державних селян, тобто до кріпаків царського уряду, не відшкодувавши їм витрати на озброєння, обмундирування, провіант і харчування. Нагородою ж українським військовим, з тих хто вижив, стали принизливі два російські карбованці за два роки добровільної військової служби і тимчасова слава переможців. Козацтво, як інститут українського суспільства був остаточно зруйнований.

Якщо відкинути словоблуддя російської пропаганди про те, що нібито перемога у франко-російській війні принесла Росії «велике значення для політичного, громадського і культурного розвитку», то ми побачимо тільки зміцнення самодержавства і практики необмеженого рабського кріпосництва. Це суперечило загальним процесам демократизації та лібералізації суспільного життя, які становили сутність тогочасного європейського Просвітительства.

Натомість російський цар Олександр І утвердився в оманливій думці, що саме ідея самодержавства й об’єднала народи для боротьби проти французів. Як наслідок, посилення реакційних консервативних процесів в імперії, які й надалі тримали Росію в невігластві та урядовому і церковному мракобіссі, заснованого на золотоординській державній традиції.

Здирництво, обман власного населення, облудлива пропаганда і цензура слова та думки, ось ті «кити» на яких тримається Росія і до сьогоднішнього дня. Власне, навіть тема даного твору, говорить про віддання перевазі офіційній російській версії історії, вдало оспіваної Лермонтовим у вірші «Бородіно», затвердженим цензурним дозволом.

Битва біля російського села Бородіно не стала тією кульмінаційною переможною подією, а більше «прославила» себе виключно як найкровопролитніша військова одноденна битва в історії людства. Після якої  російська армія, понісши значні втрати,  відступила, а вкрай «обезкровлена» армія Наполеона увійшла до Москви.

І тільки фізичне і моральне виснаження та голод особового складу армії, брак провіанту та теплого обмундирування, змусило  французів покинути Москву і відступити. А пану Лермонтову ліпше було б оспівувати битву під селом Тарутине, яка й ознаменувала перехід російської армії до переможного контрнаступу.  

Але Тарутине не вірш «Бородіно», і галасливу пропаганду на цьому селі не побудуєш, ні в Росії, якої урядовці ініціювали святкування двохсотріччя війни 1812 року, ні в Україні. Тим більше, коли мета більш ніж актуальна для нащадків обдурених українців Олександром І, в моєму довільному перекладі виглядає так: «з мети виховання в новому поколінні патріотизму та гордості за свою малу батьківщину та поглибленого вивчення славних сторінок історії нашої Вітчизни…».

До вищенаведеного добавити нічого, хіба що для деяких українських урядовців малою Батьківщиною є Малоросія. А для автора цього твору Вітчизною і Батьківщиною і, ніяк не «малою», є Україна. Про таких «малоросів» наш народний просвітник і вчитель, який, до речі, народився через два роки, після подій висвітлених в темі твору, Тарас Шевченко, писав: «Раби, підніжки, грязь москви…».

9 березня 2014 року відбудуться святкові заходи з нагоди двохсотріччя від дня народження великого Кобзаря, полум’яного поета-громадянина, Тараса Григоровича Шевченка. І хочеться вірити, що ми українці, вибороли право пом’янути Тараса: «…в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій… Незлим тихим словом».

(с) Костянтин Григоренко

 

Для тих, хто бажає зрозуміти з відкіля «ноги ростуть» ініціативи конкурсу шкільних творів від Сабачника, читайте тут:  «Нєдаром помніт вся Рассєя пра дєнь Барадіна». Сачінєніє.

Початок цієї війни Криму не стосувався:воєнні дії відбувалися на Дунаї
та Закавказзі. Щоб не дати Росі завоювати Османію, на боці ісламської
Османії , а не християнської Росії виступили християнські Англія,Франція
і Сардинія.Флот союзників обстрилював побережжя Росії в
Балтиці-Кронштадт,Ригу,Ревель;на Білому морі - Соловки й Архангельськ ,
на Камчатці - Петрозаводськ.
У січні 1854 року флот союзників увійшов
у Чорне море, щоб підтримати Османію. Вітрильний флот Росії не міг
воювати із сучасним тоді Європейським паровим флотом і вимушен був
відступити до Севастополя, де був потоплений як непотріб щоб флот
союзників не міг увійти до воєнно - морської бази.
Союзники висадили
десант на побережжі , де річка Чорна впадає в Головну бухту. Першу битву
на річці Яблучна союзники виграли.Вони блокували Корсунь (Севастополь)
.Англо - французько- італійські війська і не думали серйозно штурмувати
Севастополь , для чого втрачати своїх воїнів ? Вони не прийшли
завойовувати для Османії теріторії , лише допомогати.Крим Османія мусила
завоювати самостійно.Якби союзники взяли Севастополь , мусили б
завоювати весь Крим і передати його Османії . Для чого це їм ? Вони
знали , що Крим історично український , українська земля і нація -
колонія Москви.Якщо Крим залишиться у Москви , українці згодом зможуть
його визволити , якщо Османія зуміє відвоювати Крим - її щастя , але
тоді він стане вогнищем постійних війн двох орд , і це небезпечно для
Європи.
Тому довготривала облога союзниками Севастополя впродовж
майже року  спричинена не їхньою неспроможністю взяти його , не
"героїчною" обороною його московською ордою як це розписали москвинські
історики , а політичною і воєнною мудрістю союзників.
Обороною
Севастополя командували два адмірали : віце-адмірал Володимір Корнілов
та після його смертельного поранення українець адмірал Павло Нахімов з
роду козаків - запорожців,який потім також був смертельно поранений.У
блокованому Севастополі не було харчів , ліків,населення та військові
повільно вмирали.Севастополь не мав уже ніякого значення щоб його
боронити.Вище командування ,хоча і розуміло безглуздість опору , боялося
імператорського суду й особистої неслави.Були готові загинути , але не
здати військову базу.Вона протрималася 349 днів.Союзники ставилися до
цього байдуже, не квапилися.
1855 року десанти союзників зайняли
Хорсслав (Керч),Кінбурн і все чорноморське побережжя півострова.Залишки
московської орди на півострові були приречені. У серпні напівживий і
тифозний Севастополь здали. До тифозної бази союзники не входили.Увійшли
лише їхні спецкоманди ,наказали недобиткам вийти з міста до табору
військовополоненних на північну сторону.Так закінчилася безславно
"легендарна" оборона , не оборона , а капітуляція , була б легендарна
якби не здали.
І як зазвичай роздули міф,понабудували діарам і
панорам , наставили меморіальних дошок.У Севастополі було заблоковано 30
російських , 12 українських , 6 білоруських , 5 польських , і 2
літовських полків . На 30 російських - 25 неросійських , чому тоді лише
слава російська ? Чому не розказано про вклад не російських воїнів ,
зокрема українських ? Імена багатьох ,які прославилися відвагаю у боях
,- Головинський , Даниленко,Димченко,Заїка,Кішка,Сиробоярс

Проект журналістських розслідувань "НАРОДНИЙ КОНТРОЛЬ" з Альоною Кочкіною

23 лютого 1999 року — Президент України -Леонід Кучма видав Указ «Про День захисника Вітчизни», в якому зазначено: «Враховуючи численні звернення громадських організацій, ветеранів війни, та з метою сприяння патріотичному вихованню молоді постановляю установити в Україні свято — День захисника Вітчизни, яке відзначати щорічно 23 лютого». Цим указом президент Кучма продовжив радянську традицію - в Радянському Союзі цей день також вважався офіційним державним святом - «Днем Радянської Армії та Військово-Морського флоту».

13 квітня 1944 року НКВС і НКДБ СРСР ухвлили спільну постанову "Про очищення теріторії Кримської АРСР" від антирадянських елементів. Офіційно причиною депортації вказувалася співпраця деяких кримських татар з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. У 1989 році депортація була визнана Верховною Радою СРСР незаконною і злочинною. Кримські татари вимагають визнати депортацію геноцидом.