хочу сюди!
 

Людмила

48 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років

Замітки з міткою «окупація»

Р.Лейбов "Вот Крым, который ...."

Роман Лейбов :

1.

Вот Крым,

который так русским народом любим.

2.

А вот Донбасс -

для отвода глаз,

чтоб вытеснить этот бессмысленный Крым,

который так русским народом любим.

3.

Вот Сирия,

на хр..н, конечно, она

вообще никому не нужна, но годна,

на то, чтобы вытеснить этот Донбасс,

введенный в рассказ для отвода глаз,

чтоб вытеснить этот бессмысленный Крым,

который так русским народом любим.

4.

Вот беженцы

заполонили Европу,

как стадо мохнатых и черных зверей,

насилуют женщин, свиней и курей

(сходи за подробностями к Бутенопу):

они вытесняют вонючую Сирию,

включенную в эту четвертую серию,

чтоб вытеснить этот вонючий Донбасс,

введенный в рассказ для отвода глаз,

чтоб вытеснить на фиг бессмысленный Крым,

который так русским народом любим.

5.

Вот трубы трубят, и источники вод

окрасились кровью и стали горьки,

и с горочки Некто спустился и ждет,

когда притекут к Нему, из-под руки

глядит: не текут ли народы на суд?

Народы текут. Транспаранты гласят:

6.

"Вот Армаггедон,

все знают, что он

являет собой, очевидно, потуги на

то, чтобы вытеснить дело Ролдугина,

которое было затеяно, чтоб

забыли о беженцах, дабы никто б

не вспомнил об этой бессмысленной Сирии,

придуманной, в общем-то, чтоб вы спросили и

вмиг позабыли дурацкий Донбасс,

введенный в рассказ для отвода глаз,

чтоб мы позабыли свой ласковый Крым,

который так русским народом любим:

7.

там море и пальмы, там лагерь "Артек",

там солнечным тело намазано медом,

там пахнет, как в тысяче райских аптек:

венозною кровью, карболкой и йодом".

Вот Крым, который так русским народом любим

Лиш перемога

Нам не потрібна війна, нам потрібна перемога!



Народу України, як і громадянам Росії не потрібна війна. 
   Кожен має свій кордон і свою територію. Перехід кордону зі зброєю це оголошення війни. Кожен хто розпочинає війну, той її програє - така участь окупантів!
   Для завершення окупації українських земель необхідна СИЛЬНА ДИПЛОМАТІЯ. Необхідно повідомити усім країнам через міністерство закордонних справ, про необхідність вивести громадян інших країн з території Донецької та Луганської областей на протязі двух діб, по причині проведення операції з ліквідації бандитських угрупувань на території України. Виключно війська України що складаються з громадян України мають проводити визвольну операцію. Кожен цивільний чи "ополченець" зі зброєю на території АТО буде затриманий, а у випадку озброєного протистояння ліквідований як учасник злочинно - бандитського угрупування.
   Це мають бути жнива очищення мирного населення від криміналу.

Про Світлану

Наша чарівна Міс підштовхнула http://blog.i.ua/community/79/1746534/згадати ще одну книгу
Чи не флешмобом пахне?...wakeup
Отож Світлана Талан


В мене Сєверодонецьк переважно асоціювався із підлотою та бидлотою ПР та сіманєнків, що влаштовували там шабаш, котрий закінчився тим, що нині маєм. То була ланка, то був сигнал, котрого чули всі.  То було ще коли...але якби тоді зреагували належно...

Що тепер говорити
Світлана каже:"Моє любе місто! Моє миле місто!" kiss
Бо вона там живе. Бо вона щира. Бо пережила окупацію, жалкуючи,і примирюючись із прикрим усвідомленням, що дідової перемоги вистачило лише на якихось 70 з гаком літ. unsmile
 
Я не вірю лише, що з орка можна зробити людину, nini хіба посмертно, а вона про них пише з болем та жалем, але й зі співчуттям. То добрий приклад. І ми, українці, добрі.

 Іноді аж надто.
І тепер си мислю: чи став я, дочитавши до кінця, хоч на пару уясм (уявних сантиметрів) вищим духовно...

Голосувалку не ставлю, бо й так ясно. шо став podmig sila draznilka

Історія повториться?


...в Москве Лукашенко вынесен смертный приговор, поскольку вслед за самолетами в Беларусь будут переброшены российские сухопутные войска. С помощью этих войск, по крымскому сценарию, Лукашенко будет свергнут.

детальніше тут

віршування в окупації

41. у крихкості ночі (читаючи Рільке).

де зорі згублені в небі
і хмари тінями чорні
торкають у томності крони,
які у чеканні сонця
хитають, росхитують темінь
і холод вповзає в оселю,
оманно де жевріє світло
з підсвічника біля
глибокого крісла м"якого,
в якому
читаю Рільке
я,
гортаючись в пледі,
зіщулений мерзло
в стінах
 самотності сірої долі,
у котру занурене місто
злиденне й вороже до світу...

аби врятувати душу
читаю лірику -
ліри
велично лунають струнні
мелодії у передзвонах,
хвилюють чуття і роздУми
у вишуканості слова.
о, ночі осінньої крихкість!
непевне де все,
умовність
і не стійке,
і згубне,
розстріляне
і жорстокість
у місиво місить
кров"ю
политую землю, з якої
дерева ростуть
і квіти,
і трави хлібні,
і постає жертовність
багаторядно хрестами.
з землі стражденної також
хворобно щкіриться місто -
немов гнилими зубами
будівлями в темне небо,
в яких де-не-де випадкове
виблискує світло у вікнах -
ті зуби (криві, росхитані)
стирчать у погризаний обрій...
це хворе, довбане місто,
в якому я скніти мушу,
ковтнуло моє майбутнє,
у посміху так і завмерло.
втискаюся глибше в крісло
наляканий тим, що все це
завалиться, згине,
манаттям
придушить мене в цих стінах
зі спогадами у тінях
(які не згадаю ніяк
і ніколи!),
загорнутого у саван,
у лахи самотності рвані...

вчепився у томик Рільке,
в останній зв"язок зі світом...
і визирнув раптом місяць,
бліда між хмарами кома,
і крапками світлими зорі
мені замигтіли спасінням.

о! ночі осінньої крихтість...

віршування в окупації

28. спотворення свят.

в золотому кухлику золоте вино
в золотих промінчиках сонце у вікно
в синє небо хмарками білі вензеля
світлим снігом - сліпить аж! - вкрилася земля
від морозу схована тихо на вікні
рудобіла кішечка муркає у сні
в сухозлотах в іграшках - диво над усі! -
строями ялинонька краля у красі
і спокійно затишно на душі мені
вірю і не віриться що у цій війні
я заручник в"язень я в стійлі бандюка
москаля загарбника паранойїка... -
враз помітив грати я на своїм вікні
що у небі синьому чорні вензеля
стогне понівечена батьківська земля
що нафантазована кішка на вікні
як і та ялинонька й іграшки святні -
виплеснув вино те у раковину я
матюкнувся в день цей
- ...тьфу! чисто мервіЯ!.. -
і налив у чарочку оковитої
- ...з новим роком, в"язенцю... -
пошепки в пітьмі
привітав себе й також
місто у тюрмі...

____
мервіЯ (від мерва) - паскудство, мерзенність

віршування в окупації

22. february - місяць лютий.

непримітний контур долі
по долоням юлиць голих
february креслить криво
снігоспадами примхливо
і сльоту у зморі сонну -
косооким хитрим блазнем
змерзлу волю у полоні
водить містом напоказ

ухопив у зашморг мокрий
древа всі малі й великі
долу гне хита і душить -
холод вдихує у душу
видноколо на заслони
й сонце зранене у схрони
нагло сховано на скон

закрутив сніги мов дзигу
дзвоном гулом тріском криги
мов скажені коні хури
перемелюють на хугу
простір-час-і вимір суті
усього в нестримній люті -
білим мороком хурдел
у льодовій брилі скуто
все в зимовій тій купелі...-
там життя в недолі білій
ледве дихаючи мліє
у судомі б"ється в брилі
нігті зламує об лід

...сніг спадає
тане
зтанув з неба знов сльотою
що захмаренням туманне
а в калюжах - вирій в скалках
птах в яких лиш випадковий
тінь мов явиться низинна
й одним помахом крила
промайне міраж оманний...



Дерево роду

Normal 0 MicrosoftInternetExplorer4

Один із звичаїв українського народу зобов’язував кожного члена роду (родини) на час набуття зрілості досконало вивчити і знати свій родовід до сьомого покоління.


Людина живе у роді, для роду і через рід. Звідси й обов’язкове знання власного родоводу. Кожен повинен знати своє походження, своїх батьків, дідів і пращурів, за звичаєм, до сьомого коліна:

·        Перше коліно – я;

·        Друге коліно – батько і мати;

·        Трете коліно – два дідусі та дві бабусі;

·        Четверте коліно – чотори прадіди і чотири прабабці;

·        П’яте коліно – вісім прапрадідів і вісім прапрабабусь;

·        Шосте коліно – шістнадцять щурів і шістнадцять щурок;

·        Сьоме коліно – тридцять два  пращури і тридцять два пращурки.

Оце і є дерево роду. В його верхівї розташовуються 32 гілки материнських і 32 гілки батьківських. Всього у верхівї дерева розгалужуються 64 гілки. По 64 гілки має  й кожна окрема гілка – батьківська та материнська.

З давніх часів людину, яка не знала свого родоводу, вважали безрідною. Тому батьки ще змалечку привчали своїх нащадків до всього, що знали про свій рід і народ, та вшановували всіх померліх родичів. Надія Бугай, педагог.

/Український народний календар, 2009, Преса України, 2008 /

/* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin:0cm; mso-para-margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:"Times New Roman";}

віршування в окупації

13. інтерв"ю.

...випадково включив тб і втрапив у це словесне лайно. до речі, ведучій нічим не поступався у своїй зненависті до усього українського своєму співбесіднику, самовдоволеному паханцю...

(вільний переклад з московитської
на нормальну й усім зрозумілу українську мову
інтерв"ю паханця ле-не-ре
міському тб)

...а ми здумаєм історію
описово-узагальнену -
все про нашу лугандонію
справедливо-соціальную,
нами чесно уполонену
красотульку одобрялочку,
мовчазну, напівголодную
безвідмовну простолялечку.
є і буде ця республіка
принародно узаконено
за лапті, за щі, за бублики...
мову? - знищим яко гичечку,
хунту випалим! укропів
закатаєм у шаплишечки
і... - насрать нам на Европу ту!..
Україна є бо мертвою -
з прірви чорної вона
вже ніколи не повернеться
до московії і нас...
почекаємо ще трошечки -
кремль нам видасть по матрошечкє.
буде все у нас тіп-топ,
гоп зі сциком, геп і хоп...


Віршування в окупації.

пропоную свої віршування, написані, знаходячись у глухій окупації, образно кажучи, під "путіноїдами" - останнє слово взяв у лапки, бо не мною здумане, а вичитав у соцмережі (в якій? не пом"ятаю вже...вибачте)...
отже -

1. у безвиході...

у безвиході вихід є -
цеи коли сидиш поряд з убивцями й зрадниками
і московитськими найманцями-окупантами
і граєшся у героїчний патриотизм сміливою думкою -
що усі вони не що інше, як покидьки,
скоти і загарбники -
і дивишся в очі їм злом у зненависті,
у їхні брехливі очі кидаєш подумки
- аби ж то ви всі подохли! -
і чарку горілки ковтнеш до дна.
але то все у нетрях темних лабіринту душі.
виходиш з бару-кафе
й злегкА захмілілий витискуєш посміх вимучено у світ,
проклинаючи всіх і вся...і себе
безвольнослабкогоганебного.
плентаєш вулицями тюрми
до своєї тюремної хати-халепи-склепу.
в собі ховаєш себе герметично,
до зникнення тіні -
у самоїдстві
над собою
малюєш небо метеликом в сонці уявному літа,
в безодні темній виростиш липу,
гілля якої простромлює стіни скніння -
у кроні її виспівують птАхи раю
...сльозу згорьованої душі
знімаєш з лиць своїх тремтячими пальцями
із усміхом вслід
пурханню під чорною стелею
неба метеликом,
що крильцями б"ється в безвихідь.