Село Ізки (угор. Iszka) Міжгірського району, Закарпатської області розташоване в долині річки Репинки, між горами Руський Верх, Боржавською полониною та полонинськими верхами Мідяницькою Ялиною, Голицею та Жидом Магурою.

В середині 18 ст. в Ізках діяли три дерев'яні церкви Благовіщенню Пресвятої Діви Марії, св. Параскевії та св. Миколи Чудотворця, але до наших днів збереглася лише остання.Дослідники припускають, що Миколаївська церква була збудована на початку 18 ст., в 1751 р. відремонтована, а в 1798 р. перебудована.

З 2006 р. в Ізках будуються нові підйомники на гору Магура : двокрісельний довжиною 1200 м та бугельний - 950 м. Тут також працює турбаза "Ізки" .

Ще про Ізки дивитись тут

Невицьке (угор. Nevicke) - село Ужгородського району, Закарпатської області розташоване на правому березі річки Уж на відстані 12 км від м. Ужгород.Історія села тісно пов'язана з Невицьким замком, розташованим неподалік на горі вулканічного походження на висоті 260 м н.р.м. Проведені розкопки дають підстави припустити, що замок побудували в 12-13 ст. на місці більш ранньої дерев'яної фортеці.

За народними переказами першу дерев'яну фортецю на цьому місці побудувала слов'янська княгиня задовго до приходу угорських племен у Придунайську низовину. Фортеця слугувала укриттям для жінок та дітей у разі нападу ворогів. Звідси й назва замку повязана з словом "невистка", тобто наречена або дівчина. Перші мешканці Невицького, імовірно, були замковими селянами, які виконували різні роботи, пов'язані з утриманням фортеці.

Стратегічно форпост мав дуже вдале розташовування, адже саме в цьому місці вузька долина р. Уж починає розширюватися, що дозволяло свого часу контролювати торгівельний шлях з Угорщини, який проходив через Ужоцький перевал в Галицько-Волинське князівство та до Польщі.

Відомо, що у в 1279 р. угорський король Ласло IV Кун (р. п. 1272 - 1290) передає землі Ужанського комітату трансільванському воєводі Фінті з роду Обо (Аба). У 1290 р. король Андраш III (р.п. 1290-1301) призначив жупаном Ужанського комітату угорського феодала Омодея(брата Фінті Обо), місцем проживання якого була саме Невицька фортеця

За господарювання Другетів на місці дерев'яної фортеці розпочинається будівництво кам'яного замку, який до початку 15 ст. був центром їхніх володінь. Після того як управління маєтностями Другетів було перенесене до Ужгорода, Невицький замок перетворився на форпост для захисту підступів до Ужгородського замку.

Посеред двору виділявся також двоповерховий палац із центральною чотириповерховою баштою-донжоном. Загальна площа замчища становить близько 1500 кв. м.

Ще багато цікавого про Невіцьке та замок дивитись тут

<Згадаю ще раз про Середнє. Вже писав про те що в Середньому не тільки замок тамплієрів, але і колись потужний він завод Ліанка. Клімат та вдале розташування стали благоприємними факторами для вирощення винограду в цій місцевості. Середнянські вина експортувались в різні країни Європи починаючи з 17 ст., а російський цар Петро I, спробувавши в 1711 р. місцевого вина, наказав купити частину виноградників.

В тому році ми на нього не потрапили, але вирішили цього року пив правити цей пробіл. Звісно як завжди ми запізнились до закриття, поки прогулялись по чеському кварталі в Хусті, поки доїхали вже було 17:30, завод працює до 17:00. Спіймали екскурсовода майже вже на виході, який вже закривав приміщення. Коротше кажучи я її вломив, щоб вони затримались і провели екскурсію з дегустацією. Дегустація з екскурсією коштувала 42 грн. з чоловіка (це як за святкові дні). Мені як водію теж впаяли дегустацію, бо за 18 грн. (це ціна за просто екскурсію в святкові дні) вона сказала працювати не буде, коротше скачала лишні бабки, але дивлячись на ситуацію, права звісно не качав)) Мені навіть наливали всі вина )))

ЮНЕСКО включило середнянські підвали до своїх списків, що свідчить про їх унікальність. На цьому вся унікальність і закінчується. Завод навіть не може продовжити ліцензії на продаж деяких сортів вина, продають тільки у себе в магазині наливом. Та і інші «пляшкові» віна ви зможете купити тільки в Середньому, його навіть не знайти в Закарпатті. Доход на який розраховує завод як з’ясувалося це звісно екскурсії, дивно насправді, вин завод який живе за рахунок туристів, а не вина.

Була гарна екскурсія і не менш смачна дегустація. Завжди коли їжджу по він заводам жалкую про те що всі п’ють а я ні (( В дегустації приймало участь 7 сортів вина «Спокусниця», «Гроно Закарпаття», «Іршавське», «Ізабела» два види, «Біле столове», «Столове» рожеве. Як можна здогадатися що віно «Спокусниця» відноситься до елітних вин заводу. Список він може бути різним, подають на дегустацію віна яки є, а не всім один і той самий набір. Наприклад колись подавали «Каберне», «Троянда», «Середнянський замок»

За межами вже заводу є магазин який знаходиться в адміністративному корпусі. Так як ми запізнилися, а потім ще побули на дегустації, звісно що продавщиця вже пішла додому. На телефоні дзвінки екскурсовода не відповідала, але ми не хотіли так здаватися, нам розповіли де вона живе, це було не далеко від заводу, ну ми і пішли. І знову треба було вмовляти, як що чесно то з великим напруженням вдалося все ж її умовити. Як вже писав таки сорти як «Спокусниця» та «Каберне» просто в налитих півтора літрових пляшках без етикеток. Спокусниця 100 грн. літер, Каберне 50 грн. літер. Таки віна як «Іршавське», «Ізабела», «Столове» можна придбати у стекля них пляшках від 20 до 27 грн.

Ось таке вийшло знайомство з Ліанкою підвали якого внесені до реєстру ЮНЕСКО, та завод який залишився на доісторичному рівні і нічого не роблять для того щоб хоча б туристи змогли залишати як можна більше грошів, як що не в змозі робити вино.

Ще про Середнє і він завод Ліанку дивитись тут

Іза (угор. Iza) село в Хустському р-ні, Закарпатської області за 5 км від районного центру м. Хуст. Назва населеного пункту пов'язана з ім'ям першого поселенця Ізая.

Ізу вважають столицею лозоплетіння на Закарпатті. Зародився цей промисел в кінці 19 ст. Проїжджаючи центральною вулицею села майже біля кожної хати можна побачити справжні витвори мистецтва із лози:столи, стільці, крісла-гойдалки, етажерки, тумбочки, вази, шкатулки, кошики, обплетені бутлі, різні сувеніри, тощо . Не дивлячись на, скажемо відверто, недешеве мистецтво торгівля тут завжди йде жваво, особливо влітку.

Ще про Іза дивитись тут

Чинадійово(угор. Beregszentmiklos) - селище міського типу в Мукачівському р-ні Закарпатської області розташоване в долині р. Латориця. В 1450 р. Перені розпочинають тут будівництво фортеці для захисту перевалу "Руські ворота". Завершував будівництво вже граф Михайло Телегді , який купив Чинадійовську домінію в 1574 р. за 22 000 форинтів. В середині 17 ст. власниками замку стала родина Лоньої.

З 1728 р. і майже на два соліття домінія, а разом з нею і село Сент-Міклош переходить у володіння до графа Шенборна. В 19 ст. Чинадійово стає одним з найбільших поселень краю.

Чинадійовський замок є місцем, де знаходять своє кохання. Так художник Йосиф Бартош познайомився тут зі своєю дружиною Тетяною, а в 17 ст. в стінах замку спалахнуло велике кохання між княжною Ілоною Зріні та лідером визвольного руху угорців проти австрійського панування графом Імре Текелі.

Ще багато цікавої інформації та багато фото

Село Данилово Хустського р-ну, Закарпатської область. На південній околиці села знайдено сліди давньоруського городища 11 - 13ст. Перша письмова згадка про село сягає 1390 р.В центрі Данилово на пагорбі стоїть струнка дерев'яна двозрубна Миколаївська церква, 1779 р.

Ще фото та інформація про церкву

Данилово на сайті ДХУ

В Крайниково знаходиться одна з чотирьох видатних дерев'яних церков району (Сокирниця, Данилово, Крайниково, Олександрівка).Михайлівська церква, 1668 р. є унікальним зразком архітектури марамороської дерев'яної готики 17-18 ст.

Ще фото та інформація про церкву

Крайниково на сайті ДХУ

Храм св. Параскеви походить з 15 ст. (нижні бруси зрубів), а основна споруда збудована в 1753 р.

Ще фото та інформація як потрапити

Олександрівка на сайті ДХУ

Угочанський замок отримав назву "Канко". В письмових джерелах назва вперше згадується у 1573р. і за одніє з версій означає з угор. "кам'яна брила", а за іншою назва походить від одягу монахів "канко" - плащ з овечої вовни. А за давніми переказами в часи міжусобиць, коли помер останній представник роду Арпад, замком володів розбійник Канко і саме від його імені замок отримав свою назву.

Одна з народних легенд розповідає дещо іншу версію вигнання монахів із замку. У барона Перені була прекрасна донька, яку монахи заточили у монастирське підземелля, де та збожеволіла, а згодом після звільнення померла. Убитий горем батько наказав зруйнувати монастирський храм разом із замком та монахами.

Одна з найстаріших пам'яток палацової архітектури Підкарпатської Русі - палац Перені (вул. Копаницька, №10)

Вознесенський римо-католицький костел (вул. Миру, №2)Перша згадка про храм сягає 1516 р. Костел було зведено в готичному стилі, але в 1556 р. будівлю зруйнували.

Цікаво ;) Ще багато цікавої інформації та фото

Село Бене Берегівського р-ну, Закарпатської області розташоване на березі р. Боржава.Назва села в радянські часи - Добросілля. У 15 ст. в селі було споруджено храм у романському стилі.У 1999 р. завдяки матеріальній та фаховій допомозі Угорщини в храмі проводиться реставрація. Даху повернуто оригінальну середньовічну форму та гонтове покриття, а над вежею зводять готичний шпиль. Сьогодні це парафіяльний костьол Серця Ісуса.

ще фото та опис

В Квасово збереглися руїни замку, перші згадки про який сягають 12-13 ст. Це був типовий лицарський середньовічний замок побудований в романському стилі на 15м-ій скелі. За своєю формою він нагадував неправильний трикутник, мав вежу діаметром 12м, був оточений 6м-им муром та ровом, який заповнювався водою з річки. Замок виконував оборону функцію на сухопутному "соляному шляху" і контролював вихід із Боржавської долини.

В 1390 р. угорський король Жигмонд (Сигізмунд І) Люксембург (р.п. 1387 - 1437) дарує замок Яношу Надьмігайї. Після його смерті замок відійшов до сім'ї Баторі, а через століття до родини Екчі.

В 40-х рр. 16ст. Єлизавета Екчі продає замок Павлу Мотузнаї, який поставив собі за право грабувати місцевих селян та феодалів, а також нападав на каравани, що йшли з Марамороша до Угорщини. У зв'язку з численними скаргами дворян Бережського комітату, угорський сейм у м. Пожоні у 1564 р. постановив зруйнувати замок та конфіскувати майно власника на користь держави. 

Ще цікавої інформації та фото