Степан Бандера і проголошення Акта відновлення Української Держави
30 червня 1941 року у м. Львові
1 січня в Україні традиційно відзначають чергову річницю дня народження видатного громадського і політичного діяча, загальновідомого лідера Організації Українських Націоналістів - Степана Бандери. Цього року виповнилося рівно 100 років від часу появи на світ божий 1909 р. в с. Старий Угринів на Станіславщині (тепер Калуський район Івано-Франківської області) в сім'ї сільського пароха о. Анрія Бандери та матінки Мирослави з роду Глодзінських другої дитини і першого сина, якому дали ім'я Степана.
Багато чинників сприяли формуванню особистості Степана Бандери в якості лідера і великого патріота України. З одного боку важкі умови далекого від достатку сільського життя привчили його з малечку до праці і життєвих труднощів, особливо після втрати у 11-літньому віці матері. Не маючи міцного здоров'я і ще з дитинства захворівши на ревматизм кісток, Степан проте, будучи старшим серед братів, зумів стати для них захисником і водночас навчився керувати людьми. З іншого боку атмосфера в родині українського священика греко-католицького обряду була сповнена любов'ю до рідного народу і краю. Так після проголошення 1 листопада 1918 року Західно-Української Народної Республіки о. Андрій одразу пішов до лав Української Галицької Армії служити польовим капеланом. В подальшому в домівці Бандер повсякчас заїжджали на гостину провідні діячі українського визвольного руху в Галичині, отож малий Степан був знайомий і всотував в себе ідеї націоналізму фактично від їх першоджерел.
Важливим етапом в житті Степана Бандери став період навчання з 1919 по 1927 роки у Стрийській гімназії, що прославилась як визначний осередок плекання українського патріотизму і супротиву польському шовінізму. Від самого початку Степан Бандера включився в український націоналістичний рух спершу в юнацьких формуваннях, а з часом перейшов до безпосередньої підпільної боротьби. Не зважаючи на слабе здоров'я Степан Бандера з 3 класу стає членом «Пласту». Водночас він приймає дієву участь в роботі Товариства «Просвіта» і дуже активно займається розповсюдженням нелегальної націоналістичної літератури, організовує акції саботажу урядової насильницької полонізації українців. Так що після завершення навчання у Стрийській гімназії Степан Бандера вже був цілком сформованою особистістю і доволі помітним лідером серед націоналістичної молоді, а тому після переїзду до Львова, де він у вересні 1928 року поступив навчатись до Політехнічного інституту на агрономічне відділення, швидко розпочав роботу в підпільній діяльності ОУН одразу після її створення і незабаром очолює референтуру пропаганди в Проводі ОУН в Краю.
У віці всього 23 роки Степан Бандера стає Крайовим Провідником ОУН на Західно-Українських Землях і на той час діяльність організації набрала особливо значного розмаху. Відповідно посилювались репресії з боку польської влади, а найбільше - після вбивства членами ОУН міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. У червні 1934 року Степана Бандеру заарештовують і після двох судових процесів у Варшаві та Львові його засуджують спершу до смертної кари, яку замінюють на подвійне пожиттєве ув'язнення. Тільки з початком 1 вересня 1939 року Другої світової війни з розгрому Польської держави німецькими та радянськими військами, Степан Бандера опиняється на волі і знову підключається до діяльності ОУН. В лютому 1940 року Степан Бандера збирає своїх прибічників у Кракові, де проголошує про створення «Революційного Проводу ОУН». Від того часу веде свій поділ ОУН на «мельниківців» та «бандерівців», проте агресивна активність останніх зробила прихильників Степана Бандери більш відомими.
Як тільки розпочалась війна поміж Німеччиною та СРСР і 30 червня 1941 року бандерівцями на чолі з Ярославом Стецьком було проголошено у Львові Акт про відновлення Української Держави, - одразу німці заарештовують Степана Бандеру й до самого закінчення війни утримують його у концтаборі Заксенхаузен, разом з Андрієм Мельником та іншими провідними націоналістами. За цей проміжок часу в радянській тюрмі в липні 1941 року органами НКВС був розстріляний о. Андрій Бандера, а в німецькому концтаборі Освенціум (Аушвіц) від рук польських капо 1943 року гинуть два молодші брати - Василь та Олександр Бандери. В лавах Української Повстанської Армії загинув наймолодший Богдан Бандера, а сестри Марта-Марія, Оксана і Володимира Бандери були репресовані радянською владою і заслані на довічне поселення до Сибіру.
На прикінці війни німці за клопотанням гетьмана Павла Скоропадського звільнили з тюрем всіх вцілілих на той час українських націоналістів у тому числі і Степана Бандеру. Він знову починає свою активну діяльність в роботі ОУН вже за кордоном і продовжує цю боротьбу до останньої хвилини свого життя, коли 15 жовтня 1959 року у Мюнхені підступна рука убивці-кедебіста не завдала смертельного удару вірному сину українського народу - Степану Бандері. Вічна йому пам'ять і шана по всі часи, як і всьому роду Бандерів - вічная пам'ять і слава.
Багатовікова боротьба української нації за відновлення втраченої Незалежності має велику кількість видатних подій. Між ними особливе місце займає підготовлений Організацією Українських Націоналістів з ініціативи її Провідника Степана Бандери Акт проголошення відновлення Української держави 30 червня 1941 року у Львові. У XX столітті то була третя спроба повернути Україні її волю та незалежність. З нагоди цієї дати пропонуємо читачам рядки з майбутньої книжки Євгена Перепічки «Ідеї Степана Бандери та сучасність».
Напередодні Другої світової війни українські сили були роз'єднані, не сконсолідовані. ОУН проявила ініціативу до консолідації усіх українських сил, і 1941 р. у Кракові було скликано нараду українських патріотичних діячів (ОУН Мельника відмовилася брати участь у нараді). Було створено Український Національний Комітет (УНК). Керівництво довірено генералу Всеволодові Петріву, першим заступником став В. Гербовий.
Коли почалася війна, 23 червня 1941 р. представник Бандери передав німецькому уряду в Берліні меморандум і резолюцію Другого Великого Збору руху Бандери. В меморандумі було дано негативну оцінку окупації України німецькими військами. Відзначалось, що питання Східної Європи може бути вирішене «не через тривалу військову окупацію», а через створення Української держави, суверенної в усіх областях. Економіка України має бути абсолютно незалежна, без центру в Берліні. Україна повинна мати свої збройні сили.
Напередодні війни ОУН Бандери організувала похідні загони (6-8 тисяч осіб), які були поділені на три групи: група «Північ» мала опанувати Київ і Київську область; група «Центр» йшла на Харківщину; група «Південь» просувалася у напрямі Криму й Одеси. Завданням похідних груп було йти за фронтом і першими проголошувати відновлення української державності, створювати місцеву українську владу - самоврядування, організовувати її культурні та господарські функції, розбудовувати на місцях мережу підпільної ОУН, провадити повсякденну боротьбу з окупантами та роз'яснювати завдання і програмові засади ОУН Бандери.
Група, яка складається з 15 осіб, мала особливе завдання: якомога скоріше дістатися Львова і проголосити там Акт відновлення української державності. Група з честю виконала своє завдання. Прибувши у Львів після обіду 30 червня 1941 р., уже увечері вона скликала представницькі збори в Народному Домі (площа Ринок, 10).
Національні Збори прийняли Акт відновлення української державності та декрет про призначення Голови уряду. На цю посаду обрано першого заступника Голови Проводу ОУН Ярослава Стецька. Засідання Національних Зборів було публічне, транслювалося на площу перед Народним Домом, де зібралося багато львів'ян.
З проголошенням Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941 року почався процес державного будівництва. В тому ОУН дала українській історії великий позитивний приклад. Відразу після проголошення Акта новообраний Голова уряду Ярослав Стецько дав розпорядження І.Равликові організувати українську міліцію для встановлення і підтримання порядку в місті та охорони важливих об'єктів: електростанції на Персенківці, Головної пошти, радіостанції та державних інституцій (ратуші, будинку уряду) тощо. В місті було встановлено ідеальний порядок, не було ні грабежів, ні мародерства.
Почала працювати електростанція, місто було забезпечене цілодобово електроенергією. Відновлено рух трамваїв. Працювали всі продуктові магазини, здійснювався вільний продаж товарів без карткової системи. Водночас Я. Стецько дав розпорядження пустити в рух радіостанцію і негайно передати повідомлення про відновлення української державності. В радіоповідомленні було сказано «не складати зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада». По радіо передано Пастирський лист - благословення Митрополита Андрея Шептицького. Проводилась велика благочинно-господарська акція Греко-Католицької Церкви: були створені пункти милосердя, де роздавали безплатно триразове харчування немічним, бідним і сиротам. Відновила роботу охорона здоров'я. Почалися масові поховання жертв нелюдів НКВД;
Націоналісти передбачали, що гітлерівська Німеччина негативно поставиться до відновлення Самостійності України і відповість репресіям. «Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 року і розпочате ним державне будівництво - це були дії, виконані революційним порядком, і заздалегідь було відомо, що Гітлер відповість на них безоглядними репресіями... За саме передання УНКомітегом радіоповідомлення про Акт 30.06.1941 р. члени УНК були гестапом ув'язнені», - писав згодом Степан Бандера. І далі продовжував, що Берлін не хотів «...відразу викликати боротьбу українського народу проти себе» і зайняв тактику обіцянок і зволікань. Гітлерівська Німеччина прагнула втягнути Україну у війну проти СРСР.
Про події у Львові передала львівська радіостанція, німці були розгублені такою дією націоналістів. Радіопередача було перехоплено у Кракові, проте УНК надрукував інформаційний бюлетень, у якому повідомлялося про події у Львові в такій невиразній і хаотичній формі, що німці не знали, де правда, а де неправда. Представник ОУН Бандери в Берліні В. Стахів передав повідомлення міністру закордонних справ Рейху про створення українського уряду у Львові.
У Кракові заступник держсекретаря Кундт, суддя Брюлов, керівник генерального губернаторства Фегель та полковник Бізанц 3 липня викликали на допит Степана Бандеру і членів УНК Гербового, Андрієвського та інших українських політиків. Кундт повідомив, що український уряд у Львові не був створений за згодою Німеччини. Рейх і вермахт не є союзниками українців, і тільки «фюрер - єдиний... керує боротьбою, ми не союзники, ми завойовники російсько-радянських територій». Також він спитав Степана Бандеру, чи він відповідає за проголошення Незалежності та створення уряду, на що Степан Бандера сказав, що він дав наказ ще до початку війни взяти владу, створити свою адміністрацію та український уряд. Він як Голова ОУН, що стоїть в авангарді боротьби, має право так діяти. На це Кундт зазначив, що «це право належить німецькому вермахту і фюреру, який завоював цю країну. Тільки він має право встановлювати уряд».
Бандера взяв на себе всю відповідальність і заявив: «...даючи розпорядження, я не спирався на жоден наказ, ні на жодну угоду німецьких чиновників, а тільки на мандат, який отримав від українців». 5 липня Степан Бандера був арештований, почалися репресії та масові арешти націоналістів.
Ярослав Стецько після арешту 4 серпня 1941 р. на допиті в гестапо заявив: «Як заступник ОУН і голова Українського уряду, посту, з якого я не уступив, я несу повну відповідальність за проголошення відновлення Української держави і за наслідки, які з того випливають...
Я не узгоджував проголошення української державної влади з жодною німецькою установою. Я перебрав справи уряду на наказ Провідника ОУН.
Я звелів ввести в дію львівську радіостанцію і дозволив радіопрограму. Наказ заволодіти радіостанцією був відданий краєвим провідником ОУН ще до початку війни з Совєтським Союзом у рамках загального плану революційної діяльності ОУН на випадок війни».
А тим часом по всій Україні продовжувались події, започатковані у Львові, що підтверджують архівні документи Райху. З рапортів поліції і СД, надісланих у Берлін 17 липня 1941 р., відомо, що вся діяльність групи Бандери добре спланована й організована. «Група Бандери організувала так звані пропагандистські групи, котрі, як тільки важливу місцевість займають німецькі війська, негайно влаштовують маніфестації за незалежність і створюють на місцях автономні адміністративні органи. Крім того, вони поширюють оголошення, листівки, а часто й нелегальні газети, в яких публікуються заклики, виголошені по Львівському радіо... й проводять пропаганду тільки на користь Організації Українських Націоналістів (ОУН), а точніше - групи Бандери». Такі самі повідомлення надходили і з Запоріжжя: «Щойно біля 8 жовтня 1941 р. появилася тут перша група Бандери... Ці особи намагаються знайти ключові пости в адміністрації (муніципалітет, допоміжна поліція і т. п.)». Для забезпечення революційної діяльності групи Бандери мали добре налагоджений зв'язок із друкарнями, тут вони одержали всі необхідні бланки посвідчень («аусвайсів», паспортів тощо).
Групи Бандери готувалися до збройної боротьби, їм було дано наказ збирати і складувати зброю. «Члени ОУН отримали завдання розшукати російську зброю і боєприпаси та заховати їх, щоб вони не потрапили до рук німецького вермахту. Коли настане сприятливий момент, вибраний керівником ОУН і коли будуть оформлені групи партизанів, почнеться наступ проти німецьких окупаційних військ».
Проголошення Акту відновлення української державності змусило німців відкрити свої карти щодо ставлення до суверенності України. Гітлер неодноразово заявляв, що земля до Уралу має належати Німеччині.
Незважаючи на тяжку боротьбу проти двох профашистських імперій, гітлерівська геббельсівська пропаганда всюди повідомляла, що Гітлер визволяє Україну, а українські самостійники - ОУН Бандери - «допомагають большевикам», що українські націоналісти завдають шкоди Україні. Московська большевицька пропаганда цинічно тріскотіла про співпрацю ОУН Бандери з Німеччиною. Корнійчук брехав на сторінках большевицької газети «За радянську Україну», що, мовляв, «Гітлер покликав на поміч зрадників українського народу - петлюрівців, ОУНівців, гетьманців».
У тяжких умовах у запіллі було організовано систему заготівель, переробки й магазинування продовольства для УПА. Виробляли медичний спирт для оброблення ран і виготовлення ліків, перев'язувальні матеріали, мило, шкіру для взуття та багато іншого, ураховуючи навіть регенерацію паперу для підпільних друкарень. У майстернях виготовляли і ремонтували зброю, взуття і одяг для вояків УПА. Підпільне підприємство в Демані випускало карти для командирів УПА, копіюючи та перекладаючи трофейні карти.
Створений в запіллі Український Червоний Хрест опікувався пораненими, обслуговував населення. Навіть за совєтської окупації ОУН дбала про ремонт сільських шкіл та нормальну діяльність.
Українці воювали на два фронти і не шукали приятелів у чужих держав, не йшли на співпрацю, а воювали зі зброєю у руках проти гітлерівської Німеччини та комуністичної Москви. Справжня самостійницька політика мусила йти власним шляхом, не спираючись на політику імперій.
підготував Богдан Гордасевич
30.06.2009 р
