хочу сюда!
 

Svitlana

41 год, лев, познакомится с парнем в возрасте 33-50 лет

Заметки с меткой «традиції»

«Слов’янська берегиня»

14 вересня 2013 року у Національному музеї народної архітектури та побуту (село Пірогів)  за підтримки Европейської Економічної Палати Торгівля, Комерції та Промисловості проводиться Фестиваль жіночих слов’янських практик«СЛОВ’ЯНСЬКА БЕРЕГИНЯ»



Головна мета фестивалю - поширення інформації про звичаї, традиції, побут та вірування праукраїнців.

Головне завдання: надихнути сучасних жінок запозичити досвід та практичні навички своїх пращурів, які з давніх часів допомагають слов’янській жінці називатися Жінкою, зберігати родове вогнище, виховувати наступні покоління, бути Берегинею - Ладою своїх чоловіків, відчувати себе особистістю та щасливою жінкою. 

Жінка – берегиня Всесвіту. 

Фестиваль «Слов'янська берегиня» надає всім жінкам можливість доторкнуться до кожного образу Триєдиної богині, відчути себе Ладами-берегинями своєї сім'ї і усвідомити всю повноту своєї жіночої сутності. Вас чекає тепла атмосфера справжнього жіночого свята, можливість дізнатися багато нового та цікавого, зрозуміти, як знання традицій допоможе: знайти свою другу половинку, в питаннях самореалізації та розуміння себе, взаємозв'язку всього сущого, ведення домашнього господарства, спілкування в сім'ї з дітьми і чоловіком, а також ігри, хороводи, веселощі і гарний настрій.


На містині «Співоче поле» на Вас очікують:

ФОТОВИСТАВКА «Жінка крізь час і століття». На фотовиставці будуть представлені фотографії експонатів історичних колекцій трипільської культури Музею «Платар».

КОНЦЕРТНА ПРОГРАМА на центральній сцені, яка проходитиме з 12-00 до 18-00. У творчій програмі беруть участь колективи з усієї України. Вас очікують народні пісні і танці, колективні ігри та слов'янська гімнастика, сучасні напрями традиційних танців (трайбл), виступи дитячих колективів і.т.і.

МАЙСТЕР-КЛАСИ з малої сцени фестивалю з гімнастики «Слов'янських чарівниць», танців у стилі« трайбл », обрядовим народних танців для жінок і дітей.

ВИСТАВКА-ЯРМАРОК майстрів народного промислу «на допомогу Берегині».

ДИТЯЧА АКАДЕМІЯ «ВЕДА» з розважальною програмою для дітей.

КОНКУРС ХУДОЖНІХ РОБІТ «Слов'янська берегиня» - виставка робіт учасників конкурсу, нагородження переможців.

ХОРОВОДИ, НАРОДНІ ЗАБАВИ, ІГРИ.


На містині «Наддніпрянщина» на Вас очікують:

БЕСІДИ І ЛЕКЦІЇ МАЙСТРІВ СЛОВА з енергетичних слов'янським практикам, ведичної психології, слов'янської філософії, майстерності Рейки та Живі та інших цікавих напрямків;
ТЕАТР АРТ-СТУДІЯ «МІЛАШКА-НЕВАЛЯШКА» з дитячою програмою «Слов'янські забави». Протягом дня діточки побачать казкові вистави, ігри, конкурси, майстер-класи для дітей.
ПРОГРАМА ДЛЯ ДІТЕЙ «Здорові діти - здорова нація».

ВІДКРИТТЯ ВИСТАВКИ «ДИВОСВІТ ТРИПІЛЛЯ» та ПОЧЕСНА МАЙСТРИНЯ ФЕСТИВАЛЮ – Смолякова Людмила Іванівна з розповіддю про трипільську культура та майстер-класом по ліпленню глиною без гончарного кругу

МАЙСТЕР-КЛАСИ: вишивка, бісероплетіння, плетіння поясів, виготовлення домашніх оберегів починаючи з трипільської культури, гончарне майстерність, різьба по дереву, і багато іншого.

ВИСТАВКА-ЯРМАРОК майстрів народного промислу «на допомогу Берегині».

ЗУСТРІЧІ з лікарями і цілителями з питань застосування сили природи в лікуванні хвороб тіла, секретів підтримки здоров'я і краси, правництво, натуропатія, народна косметологія, тощо.
ФОТОВИСТАВКА «Жінка - берегиня майбутнього».

 

              ОРГАНІЗАТОРИ:

ВМГО «МОЛОДІЖНЕ ОБ’ЄДНАННЯ ЖІНОК УКРАЇНИ»

ГО «СЛОВ’ЯНСЬКА БЕРЕГИНЯ»

 Їхати до Музею від станції метро “Виставковий центр” тролейбусом № 11, маршрутне таксі № 156, від Ленінградської площі № 172.

«Слов’янська берегиня»

14 вересня 2013 року у Національному музеї народної архітектури та побуту (село Пірогів)  за підтримки Европейської Економічної Палати Торгівля, Комерції та Промисловості проводиться Фестиваль жіночих слов’янських практик «СЛОВ’ЯНСЬКА БЕРЕГИНЯ»



Головна мета фестивалю - поширення інформації про звичаї, традиції, побут та вірування праукраїнців.

Головне завдання: надихнути сучасних жінок запозичити досвід та практичні навички своїх пращурів, які з давніх часів допомагають слов’янській жінці називатися Жінкою, зберігати родове вогнище, виховувати наступні покоління, бути Берегинею - Ладою своїх чоловіків, відчувати себе особистістю та щасливою жінкою. 

Жінка – берегиня Всесвіту. 

Фестиваль «Слов'янська берегиня» надає всім жінкам можливість доторкнуться до кожного образу Триєдиної богині, відчути себе Ладами-берегинями своєї сім'ї і усвідомити всю повноту своєї жіночої сутності. Вас чекає тепла атмосфера справжнього жіночого свята, можливість дізнатися багато нового та цікавого, зрозуміти, як знання традицій допоможе: знайти свою другу половинку, в питаннях самореалізації та розуміння себе, взаємозв'язку всього сущого, ведення домашнього господарства, спілкування в сім'ї з дітьми і чоловіком, а також ігри, хороводи, веселощі і гарний настрій.


На містині «Співоче поле» на Вас очікують:

ФОТОВИСТАВКА «Жінка крізь час і століття». На фотовиставці будуть представлені фотографії експонатів історичних колекцій трипільської культури Музею «Платар».

КОНЦЕРТНА ПРОГРАМА на центральній сцені, яка проходитиме з 12-00 до 18-00. У творчій програмі беруть участь колективи з усієї України. Вас очікують народні пісні і танці, колективні ігри та слов'янська гімнастика, сучасні напрями традиційних танців (трайбл), виступи дитячих колективів і.т.і.

МАЙСТЕР-КЛАСИ з малої сцени фестивалю з гімнастики «Слов'янських чарівниць», танців у стилі« трайбл », обрядовим народних танців для жінок і дітей.

ВИСТАВКА-ЯРМАРОК майстрів народного промислу «на допомогу Берегині».

ДИТЯЧА АКАДЕМІЯ «ВЕДА» з розважальною програмою для дітей.

КОНКУРС ХУДОЖНІХ РОБІТ «Слов'янська берегиня» - виставка робіт учасників конкурсу, нагородження переможців.

ХОРОВОДИ, НАРОДНІ ЗАБАВИ, ІГРИ.


На містині «Наддніпрянщина» на Вас очікують:

БЕСІДИ І ЛЕКЦІЇ МАЙСТРІВ СЛОВА з енергетичних слов'янським практикам, ведичної психології, слов'янської філософії, майстерності Рейки та Живі та інших цікавих напрямків;
ТЕАТР АРТ-СТУДІЯ «МІЛАШКА-НЕВАЛЯШКА» з дитячою програмою «Слов'янські забави». Протягом дня діточки побачать казкові вистави, ігри, конкурси, майстер-класи для дітей.
ПРОГРАМА ДЛЯ ДІТЕЙ «Здорові діти - здорова нація».

ВІДКРИТТЯ ВИСТАВКИ «ДИВОСВІТ ТРИПІЛЛЯ» та ПОЧЕСНА МАЙСТРИНЯ ФЕСТИВАЛЮ – Смолякова Людмила Іванівна з розповіддю про трипільську культура та майстер-класом по ліпленню глиною без гончарного кругу

МАЙСТЕР-КЛАСИ: вишивка, бісероплетіння, плетіння поясів, виготовлення домашніх оберегів починаючи з трипільської культури, гончарне майстерність, різьба по дереву, і багато іншого.

ВИСТАВКА-ЯРМАРОК майстрів народного промислу «на допомогу Берегині».

ЗУСТРІЧІ з лікарями і цілителями з питань застосування сили природи в лікуванні хвороб тіла, секретів підтримки здоров'я і краси, правництво, натуропатія, народна косметологія, тощо.
ФОТОВИСТАВКА «Жінка - берегиня майбутнього».

 

              ОРГАНІЗАТОРИ:

ВМГО «МОЛОДІЖНЕ ОБ’ЄДНАННЯ ЖІНОК УКРАЇНИ»

ГО «СЛОВ’ЯНСЬКА БЕРЕГИНЯ»

 Їхати до Музею від станції метро “Виставковий центр” тролейбусом № 11, маршрутне таксі № 156, від Ленінградської площі № 172.

 

 



Вшанування чудотворного образа

О, світу Заступнице Царице Неба і Землі, безустанна наша Молитвеннице, чи є таке місце, де б не проявлялась милість Твоя. До Тебе взивали батьки наші і були почуті, на Тебе надію покладали і не були осоромлені. Не відвертайся і від нас, грішних та немічних, що перед святим чудотворним Твоїм образом наболівші серця приклонивши, молитви гарячі возносимо, оспівуючи дивні знамена Твої, в місті Тернополі явлені.

Благаємо, Милосердна Мати, будь і надалі повсякчасною нашою Хоронителькою. Як птаха в негодурятуючи пташенят, прикриває їх крилами, так і Ти,  Преблага і Пречиста, покрий Покровом святим Своїм місто наше, землю нашу і всіх людей Своїх, рятуючи від бід та скорбот

(початок молитви до чудотворного образа Матері Божої Тернопільської)


Фрагмент ікони. Взято із мережі

7 липня, в другу неділю після П’ятидесятниці, всіх святих Землі Української, та чудотворної Тернопільської ікони Божої Матері. У храмі Різдва Христового, Української автокефальної православної церкви, міста Тернополя було відслужено урочисту Божественну літургію, та вшанування Тернопільської чудотворної ікони Божої Матері.


Після літургії, священнослужителі та парафіяни за давньою храмовою традицією тричі обійшли з Чудотворною іконою навколо храмупісля чого було відправлено Молебень до Богородиці із читанням молитви до чудотворного образа Матері Божої Тернопільської.

                           

Прикладання парафіян до чудотворного образа із миропомазанням та врученням маленьких образків з молитвою до чудотворного образа Матері Божої Тернопільської 

Докладніше про історію ікони читайте тут: 

http://www.kda.org.ua/chudikon/371-ternopilska-ikona-bozhoi-materi.html


Історія створення писанки


"Се бо Дажбо створив нам овейце, що є світ-зоря, яка нам сяє. І в тій безодні повісив Дажбо землю нашу, аби тая удержана була..." (Книга Велеса)
 
Ще з незапам’ятних часів у міфопоетичних традиціях багатьох світових культур яйце було найдавнішим символом життя. Саме його вважали прообразом світового, космічного овейця, з якого зродився Всесвіт. Одна половина овейця стає небом, інша – землею, а жовток – сонцем. Звідси його обожнювання та надзвичайне звеличування у наших Предків. Детальніше тут

Рута-мята


Знаєте, буває в горах туман як туман, а є якєс таке нешєстє, шо може посеред білої днинки мряка така упасти, шо не видно куди ступати, то часто людина і заблудитиси може. А є такі тумани, шо аж душа радіє, краплі води зависают в повітрі і так виблискуют як зірниці на небі, і супокій тоді такий на душі і тілу приємність. Так тумани в горах всєкі бувают, а старі люди уповідают ше таку історію.
Було то кажуть в ті часи коли в горах було гет мало людий, як правило люд тікав сюди з долин, шукаючи порятунку від панської влади, шукаючи волю, хоч яке тяжке тут було життє і багато небезпек чатувало на сміливців. А ще по горам в недоступних кичєрах жили всєкий непростий люд. Раніше називали їх Зимлєними Богами, всілякі мольфарі та віжлуни, та чинтонарі та всякі такі шо христиєнинові навіть невольно називати їх. Жили тут відей з правіку, ніводомо якого роду племені, люди їх боєлиси, але час від чєсу мусіли звертатиси до них, шукаючи поради чи ліку якогос, а чи навіть навпаки ...
Так і було цего разу. Кажут прийшов один чоловік жити, чи то з Косова чи то з Ілінців уже ніхто точно і не уповіст, тай поселивси аж дес під Білов Кобилов у тому місці, яке зарас Прислип називаєтси. Прийшов не сам, а з двома діточками, старшу дівчинку звали Оленка, а хлопчіка звали Іванком. Місце вибрав важке і похмуре, гори вкриті непроникними лісами і скалами, тай тумани постійно там майже трималиси за вершєк Білої Кобили, відлякуючи непроханих гостей. Видно тот чоловік рятувавси від якоїс біди і не хотів аби його легко було найти. Мало помалу вирубував ліси на толоки, поклав якус хатчінку, тай діточки росли йому на утіху та й поміч. Все би було добре, але недалеко жила якас баба, люди казали, шо вона Непроста, шо знає шош трохи ворожити тай чинки може зробити, то люди її таки добре боєлиси, бо була кажут лютої натури, тай фист ненависна до людей. То й чоловікові тому нераз перепадало сварок то за межу то ше за шош.
А Оленка з Іванком обживалиси горами, тішилиси світові і один одному як то можут тішитиси тільки діти. Бувало Іванко нарве квітів тай принесе аби Оленка робила віночки чи вплітала собі в коси. А з понад усих квітів та зілля різного, найбільше їй вдавалася рута-мята. Бувало вплітає в коси червону квітку тай співає:" Ой чія то рута-мята за водою, за водою...." а Іванко сидит і аж рота відкриває так заслуховується.
Але дитяче безтурботне життє скінчилоси раптово наглою смертю їхнего дєді. Виртавси дес ночу з полювання тай попав в такий туман, шо забрів в скали тай вбивси. Так залишилиси Оленка з Іванком гет самі , поки Іванка не забрали до себе в годованці якіс богачі з під Погаря, шо немали дітей , а Оленку май вже старшу взяла до себе в найми тота баба, шо вни жили коло неї.
Гірко було Оленці без дєді тай в розлуці з братиком , а ще гірше було жити в тої баби. Бо вставала до роботи ше за зір, а лягала спати уже при зорях, тай бувало так шо і не ївши, та й ше бита. Але немала куди дітиси, тай мусіла терпіти. Дес вдавалоси Іванкові прибігати до сестри, на коротку хвилину, але так аби баба не дай боже не виділа, бо могло би їм бути лихо обом. Але вже не було співів та ігор і гірко плакалиси один одному. Хоть Іванкові і добре жилоси в годованцях, але завше тянуло до рідної душі, а Оленка нічого не казала як ії тєжко живетси, лиш кратче утирала сльозоньки.
Служба в Оленки була тєжка, робила все в хаті, тай куталаси по надворі лиш мала одну заборону - не вільно було ні під яким предлогом доківатиси до однієї скрині. Баба тоту скриню, берегла як зіницю ока, а як мало шош собі там брати звідти, то Оленку нагонила гет від хати аби вона нічого не бачила. Частенько до баби приходив всєкий люд, бувало і опришки заходили, а іногди навіть пани могли добратиси по якимос своїм потребам. Іногди баба сама пропадала з хати на деякий чєс. За деякий чєс, Оленка зачєла помічати, шо як баба бере шош з тої скрині тай іде кудис від хати, то за недовгий чєс на гори такий падає туман, шо не видно де ступити. А за такої погоди всєкі трафунки трафлєютси, то маржика дес відіб’єтси від отари так шо годі пастухам найти, то людина навіть в такій мряці заблудити, а бувало так шо і скалічитси дес скалами, та всєкє бувало в ту лиху годину. Зачєла тоді Оленка шош догадуватиси, але разом з тим чинити, шо ніц не розуміє, а потихо, крадче слідкувала за бабою.
Якос одного дня єк баба відігнала Оленку від хати, вона лиш удала, шо іде гет, а сама сховаласи тай слідкує за нею. Баба тим чєсом відкрила скриню тай дістала з неї люльку, але то непроста якас така люлька як то люди лакомі попахкати, а якас таки з вигляду непроста тай видно шо з якимос чінками. Баба ту люльку взяла сховала в тайстру тай пішла в ліс , а Оленка назирці за нею крадетси тай аби не дай боже не попастиси на очі старій. А та по мочерам, тай по болотам шукає якіс сухі трави та мохи, тай кладет то все до тайстри. А як, відей, назбирала то шо їй треба було, то пішла на кичеру тай сіла коло каміння в лісі, тай зачєла собі шош там чинтонарити. Оленка підкраласи ласицею ближче аби видіти шо вона там діє, а сама так від страху дрижит, як лист на трепеті, але зарікласи шо будь шо має вивідати бабину таємницу. Ох якби знала бідашка чим то все обернетси, то відей би тікала від баби світ за очі, а втім хто знає шо би вона вчинила.... Баба тим чєсом зачєла набивати ту люльку тими травами тай зілєм шо назбирала, тай почала розкурювати її. А то такий дим повалив з тої люльки і зарас таки зачєв туманом повзти по землі, і ширитиси довкола, розпливатиси білим мороком. А такий жісний так якби живий був, білими мацаками наперед себе ловитси за все шо може ухопитиси і тєгне ховаючи все під своїм білим покровом. Оленка зо страху і дихати забула коли це побачила… Ше страшніше, шо туман так ніби уздрів її, і почав тігнутиси до неї. Оленка нестала дочікуватиси поки її накриє ця біла примара, стрілов полетіла з того місця. Так шо і незчуласи як забігла в хату. Тоді то і Оленка все зрозуміла, і шо смерть її дєді була невипадковою зрозуміла вона. Баба тота була справжньою босорканею-відьмою, шо чинками своїми заводила людей в каліцтва чи то навіть зі світу і всєкі шкоди людем робила.
Вирішила шо будь шо має помститиси бабі і зробити так аби вона не могла шкоди більше людем робити. І так собі поміркувала, шо сила бабина конче має бути в тій люльці, і якшо люльку знищити, то і баба вже буде не така страшна. За деякий чєс пару днів потому, як Оленка вивідала бабину таємницу, стара кудис подаласи надвір по якійсь своїй справі і так вийшло, шо лишиласи скриня без нагляду. А Оленка лиш цего і чекала, миттю отворила ту скриню, дістала люльку, і чуть з переляку не випустила її з рук, бо відчула, як шош незрозуміле вірвалоси в її тіло, якас сила пронзила все її єство, шош чуже і незрозуміле, але Оленка мала тверду волю знищити ту люльку і вкинула її до ватри, шо якраз в печі горіла.
Але ой де там простому вогню доснаги така сила яка таїласи в цій люльці. Та певне.... Вогонь не бравси до дерева, лише вогненними язиками ніби гладив її різьблене тіло, але люлька не горіла. Налякана Оленка виборсала люльку з вогню і вирішила покласти назад до скрині, аби потім зрозуміти потім придумати для неї якус управу якшо її вогонь небере.
Тільки вона закрила скриню, як в хату урваласи баба. Такої страшної і лютої Оленка ще її не виділа. А ще більше за лють в бабиних очах Оленка прочитала відчай і страх. З диким ревом накинуласи вона на Оленку:" Ти все бачила! Як посміла ти взяти те, шо тобі не належит!!!" Оленка перелякано забилася в куток і пробувала з відчую вибрехатиси :"Я нічого не бачила, я нічого нікому не розкажу" .
-"Ах так!"-зревіла ще більше баба.
-"Нічого не виділа? То і тепер не будеш видіти, бо як подивишся на білий світ чи слово якес промовиш, то братик твій дорогий Іванчик в ту ж мить упаде мертвим!"- от такий страшний прокльон наслала люта баба на Оленку. В ту ж мить Оленка нажахана бабиними словами міцно стулила повіки і вже не бачила, а чула як шось глухо вдарилоси об підлогу. То стара босорканя впала мертвою, потративши останні свої сили на страшний прокльон…
От таке буває в горах, Великі таємниці ховаютси межи кєчерами і полонинами, дивні діла і великі мольфи творилиси рані-ше,а ше кажут до потопу, коли тут жили велети багато чого тут такого було шо тепер людина і повірити не може. Тота люлька була з тих часів і мала вона велику силу, велика мольфа в неї була вкладена давніми мольфарами. Мала вона свою душу, і той хто торкнетси до неї мусів злучити свою душу з душею люльки і триста років служити люльці, за це вона зупиняла плин чєсу для своєї служки і ні час, ні слабість, ні інша плинність, не торкаласи того хто мав тут люльку.
Шо було дальше люди по-різному розказуют, певно хто як може собі домислити так і говорит. Але з того чісу Оленку люди май-же не виділи, казали шо тікала вона від людей , тікала наосліп, то падаючи, то далі схоплєласи і тікала з закритими очима. Оленка і справді уникала людей, аби не дай боже не мати спокуси заговорити чи відкрити очі, і побачити світ божий. Аби не заподіяласи нагла смерть її братикові, послідній рідній для неї людині.
Але Оленка вже не була сама, душа люльки манила і кликала її до себе так шо і опиратиси не було сил. Вона давала спо-кій, він туманом заполонював душу Оленчіну, притишував біль та смуток, давав терпіти холод і голод. А ще люлька постійно нашіптувала Оленці про те, яке зілля треба збирати тай в яку пору, як його правильно замовляти і курити, аби утворився туман.
Ніхто достеменно не знав де Оленка, і братик її Іванко, марно приходив на то місце де вони часом здибалися, марно шукав її горами, марно приносив кожного разу руту-мяту. Оленка того дня коли померла стара босорканя втекла з тої ненависної хати в глухі ліси, в такі кєчири, шо не кожен звір туди забридає. Люлька допомогла призвичаїтися до такого відлюдного життя, бо ж тумани стали її очима вона все могла бачити там де туман накриє землю. Не раз вона таким дивним поглядом бачила як шукає її братик лісами , як з кожним роком стає він все доросліший і пишніший легінем. І кожного року як зацвіте рута-мята приносив він це зілля туди, де співала колис йому Оленка в дні їхнього щасливого дитинства.
З роками Іванко став газдою, а шо люди казали шо він прийшов з Ілінців, то прозвали його Ілаком, тай з того чєсу бере поча-ток рід Ілюків. А як розрісси цес рід то люди з під Погара поселилиси нижче трохи тай утворили село Ільці.
А про Оленку люди думали шо згинула вона дес у лісах. Лиш зачєли помічати люди шо зміниласи та місцина з того часу, перестали нападати такі наглі та пудні тумани, які були до того чєсу, перестала маржинка пропадати і люди блудити. Лиш тихими ранками легенький туманець ніби пестив шовкові трави, приносячи вологу у найспекотнішу пору, грав в проміннях сонячними блискітками своїх крапель.
А ше деякі люди кажут, шо туман той пах мятою, і то багато людей переконувалоси в тому шо то таки так є. Ніхто не знав тому причини.
Колис гори були наповнені дивовижною силою, силою не від цього світу, силою дарованою велетами. Але все змінюється з чісом, і нішо не вічне так і сила велетів зникає з нашого світу, а разом з ним все одночас і лякало і захоплювало. Хто може сказати де зарас Оленка? Чи ходит дес в тілі людському лісовими нетрями, а чи примарою жиє між світами виконуючи свою службу, а може вже час її вийшов , може вже минули триста років її служби? Ого ніхто то не може зарас сказати де вона тай шо з нею. Але дес як будете в тих краях біля гори Біла Кобила тай потрапите в туман, то зупинітси на мить, принюхайтесь, може відчуєте запах рутої-мяти....

Хто такий Санта Клаус?



Мало хто знає, але добрий різдвяний дід, який живе в Лапландії, насправді є досить сумнівним персонажем в міфології. Одна з його історичних назв - Йоулупуккі, що в перекладі з мови суомі означає "різдвяний козел".

Взагалі, образ добродушного, рожевощокого старигана в червоному кафтані з'явився порівняно недавно. Ще в XIX столітті його зображували злобною істотою в цапиній шкурі з рогами, яка приходить в будинок виключно для того, щоб вимагати випивки з господарів і налякати дітей. Неслухняних дітлахів він живцем варив в горшку, а благородних оленів використовував в якості основного провіанту на зиму.

Спочатку язичницький звичай поступово "християнізувався". Прообразом Санта-Клауса є для загальних християнських традицій - святий Миколай Мирлікійський (Санта - «святий», Клаус - «Микола»), відомий по житті своєю благодійністю (допомогою бідним людям у вигляді таємних подарунків). Спочатку саме від його імені дарувалися в Європі подарунки дітям в день шанування святого за церковним календарем - 6 грудня. Однак у період Реформації, що виступала проти шанування святих, в Німеччині і суміжних країнах Святий Миколай був замінений в якості персонажа, що вручає подарунки за немовля- Христа, а день вручення подарунків був перенесений з 6 грудня на період різдвяних ярмарків, тобто на 24 грудня. У період Контрреформації в Європі персонаж Святого Миколая знову став дарувати дітям подарунки, однак це стало відбуватися в кінці грудня на Різдво.

Тому образ Йоулупуккі (фін. Joulupukki) став гуманнішим і з недавнього часу зовсім перетворився на рекламного персонажа "Кока-Коли" в червоно-білому кафтані. Рогатого лиходія з Лапландії назавжди змінив "охокаючий" старий з мішком подарунків.
Зараз Йоулупуккі виглядає як звичний всім Санта-Клаус з білою бородою, в червоній шубі і шапці, хоч і зберігає деякі національні особливості. Але ще в XIX столітті його зображували іноді навіть з маленькими ріжками.
Судячи зі збережених ілюстрацій, древній прототип Санти був куди колоритнішим і діти його точно слухалися.

Тайские фонарики


Некоторые народные традиции, не только полезны, но и красивы... смотреть еще фото >>>

Покулічена паска

      Пробуючи відповісти на один з коментарів до моєї фотографії ( а я всегда думала  что паска - это по-украински, а кулич - та же паска но по-русски http://photo.i.ua/user/2780480/311506/8963113/?p=4#comments)  залізла в НЕТ і зробила для себе відлкриття від яких голова обертом. Здається, Вікіпедія записалася в туж партію що і Колісніченко  і морочить голову пересічному українцю? Вона як і він з легкої подачі укладача займається не розясненням понять, а запутуванням, мішаниною з окремих цитат, які ніяк не можливо зліпити в одне блюдо. Не знаю чи відбувається це зумисно чи по принципу „патамушто гладіолус” , але наслідок один –одурманення. Зрозумілим є  і те здивування  яке викликали мої  паски які багатьом здалися чуть не кулінарними  шедеврами, хоча є тільки  звичайними традиційними обрядовими хлібами. Більшість горожан купують цей обрядовий виріб в  супермаркетах, а там він  втратив своє національне обличчя перетворився в мультикультурний гламурний крендель.

Так  ПАСКА чи куліч КУЛІЧ? Оскількиосновновним джерелом інформації для сучасної людини є інтернет то почитайте,  що  їй пропонує проковтнути українська та російська версія Вікіпелі  http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%87

Кулич — русский обрядовый хлеб, непременный атрибут пасхального стола Это дрожжевое изделиеразличной степени сдобности и различное по величине и форме, но всегда высокое.У католиков, кроме дрожжевых куличей, готовили и песочные, так называемые «бабы».Делается в форме цилиндра из тестачасто с изюмом,сверху украшается сахарной пудрой или глазурью. В качестве специй применяются: ваниль,кардамон, мускатный орех.

Куличи вместе с пасхой (?) и с окрашенными в Великий четверг яйцами  освящают в церкви (обычно это происходит в Великую субботу), а потом ими разговляются 

http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%81%D1%85%D0%B0_(%D0%B1%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%BE)

Пасха (творожная пасха, на церковнославянском — «млеко огустевшее», то есть творог)  особое блюдо из творога, которое по русской традиции готовится только один раз в году — на праздник Пасхи.Оригинальная форма пасхи — усечённая пирамида,

символизирующая Гроб Господень. Традиционно для приготовления пасхи использовалась специальная разборная деревянная форма — пасочница. 

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%81%D0%BA%D0%B0

Паска (грец. )  великодній хліб в Україні та місцях проживання українців. Виготовляється із сирого чи вареного сиру. Зазвичай пасок випікають кілька, різних розмірів, часом для кожного члена родини, і обов'язково одну велику — для всіх. Прикрашають її візерунками з тіста — подвійними (восьмираменними) хрестами, решітками, віночками. Інколи замість візерунків верх паски заливають збитим білим цукром і посипаного різнокольоровим «пшоном». У давнинупаска називалася Великодньою Бабкою, і разом з розписом писанок була невід'ємним атрибутом весняного Великодня[1]. Інколи паска буває спресована у формі обрізаної піраміди, що символізує гріб Господній, та з літерами «ХВ», що має означати перемогу Христа над смертю та його Світле Воскресіння. У росіян аналогом паски є куліч Для випікання пасок є спеціальні форми — керамічні пасківники (зараз використовують і звичайні каструлі). Пасківники змащують смальцем або вершковим маслом, на третину наповнюють тісто і дають «підійти». Потім оздоблюють прикрасами з тіста. Садовлять паску івиймають її зпечі з молитвою. Бажано, щоб під час випікання пасок на кухні панували тиша і спокій, щоб до плити підходило якомога менше людей, не гупали двері і не брязкотів посуд

Раніше процес приготування паски займав цілу добу. Так, в середу ввечері готували опару для паски. ( Так сир чи опара ??? авт) Яйця завчасно вбивали в окремий посуд ізалишали трохи постояти. Тоді жовтки червоніли і паска була жовтішою. Замішену опару ставили на ніч в тепле місце, а вночі прокидалися й дивилися, чи досить вона тепла, чи гарно росте.

http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%81%D0%BA%D0%B0

Паска — в украинской и бессарабской (молдавской) кухне пасхальный хлеб.

У русских известно основное название обрядового хлеба: «кулич». Название кулич церковного происхождения, пришедшее в русский язык из греческого, в котором оно означает «крендель». [1]

Традиционно как на украинском, молдавском и цыганском языках, так и на южном диалекте русского языка, некогда бытовавшем в Бесарабии и Украине, пасхальный хлебец именуется паской. Соответственно песочные формочки называются пасочками или пасками, а не куличиками как в русских диалектах. Паски обычно выпекают для каждого члена семьи, разных размеров, и обязательно одну большую — для всех. Украшают её узорами из теста — двойными крестами, решётками, веночками. Этим украинская паска отличается от русского кулича, который не украшают узорами, а просто заливают белой сахарной глазурью и посыпают разноцветным «пшеном».

http://risu.org.ua/ua/index/all_news/culture/religious_holidays/47626/

РЕЦЕПТ ПАСКИ ВІДОМОЇ ЗА ЧАСІВ МАЗЕПИ КОЗАЦЬКОЇ РОДИНИ КОЧУБЕЇВ ЗНАЙШОВСЯ НА ПОЛТАВЩИН  Зрештою я перелопатила іще  добрих два десятки регіональних інтернет сторінок але і вони вносять не багато ясності в питання кулічової паски або паскового куліча. Якщо на Заході України культурні і релігійні  традицію люди зберігали і підтримували наперекір  радянської благодаті то на сході релігійні традиції були втрачені  на довгі роки,  а традиції „випікання” хлібних виробів коректували голодоморами, колгоспними раздолбаями, і бутафорською шароварщиною. Глобалізація ж привела до нового повороту в  наступі на культурні цінності.  Зараз і ті і ті вражені новою культурною пошестю – супермаркетно телевізійною монокультурою. Питання про те якою має бути традиційна  для України паска; більш подібна до традиційного короваю,  чудо-виромом  із сиру, чи кулічовим „крендельом”, який заполонив полиці супермаркетів, залишилося відкритим і до певної міри геополітичним? Хотілося б якось почути чи має для вас якесь значення збереження автентичності, відмінності, оригінальності, чи це архаїчні маразми  провінційних селюхів які нікого не турбують, бо заважають іти вперед, в світ глобального споживання. Наостаток цікавий погляд на деякі  процеси , повязані з нашими традиціями , що були теж свого роду глобалізацією http://drevoroda.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=139:2012-03-21-22-06-39&catid=11:2011-08-24-07-15-32&lang=uk&Itemid=

Масляна, Масляна, яка ж ти мила...

Історія свята

Масляна - древнє слов'янське свято, що дісталося нам у спадщину від язичеської культури, яке збереглося й після прийняття християнства. Масляна була сприйнята християнською церквою фактично як релігійне свято й одержала назву Сирного чи Сиропусного тижня, але це не змінило її внутрішньої суті. Масляна приходиться на тиждень, що передує Великому посту. Масляна - це, насамперед, ситна їжа. Тому немає нічого неправильного в тому, щоб у цей час поласувати, скуштувати щось смачненьке і не відмовляти собі ні в чому. У традиційному побуті завжди вважалося, що людина, яка погано і нудно провела тиждень, буде невезучою протягом усього року. Початок Масляної коливається від 3 лютого до 14 березня.

Масляна - це веселе проведення зими, осяяне радісним чеканням близького тепла, весняного відновлення природи. Навіть млинці, неодмінний атрибут свята, мали ритуальне значення: круглі, рум'яні, гарячі, вони являли собою символ сонця. Проходили століття, мінялося життя, із прийняттям на Русі християнства з'явилися нові, церковні свята, але широка Масляна продовжувала жити. Її зустрічали і проводжали з тим же нестримним молодецтвом, що й у язичеські часи. Масляну в народі завжди любили і ласкаво називали "цукрові вуста", "чесна масляна", "перепілочка", "перебуха", "об'їдуха", "ясочка".

Чому масляна називається масляною?

Є кілька пояснень появі назви свята "Масляна".

За одним із тверджень в основі появи слова "масляна" лежить традиція випікання млинців і пов'язана з тим, що люди як могли, намагалися залучити милість сонечка, умовити його побільше гріти замерзлу землю. Крім того, у селах об'їжджали кілька разів село на конях, прикрашали колесо від воза і на тичині носили його по вулицях, водили хороводи. Вважалося, що подібні церемонії "умаслюють" сонце, роблять його добрішим. Звідси й назва - "Масляна".

За іншою версією назва свята виникла тому, що на цьому тижні за православним звичаєм м'ясо вже виключається з їжі, а молочні продукти ще можна вживати - от і печуть млинці. Саме тому Масляну називають Сирним тижнем.

А якщо вірити легендам, то Масляна народилася на Півночі, батьком її був Мороз. Одного разу якийсь чоловік помітив її й попросив допомогти людям, зігріти та розвеселити їх. І Масляна прийшла, але не тендітною дівчинкою, що ховалася в лісі, а бабою з рум'яними щоками, не з посмішкою на вустах, а з реготом. Вона змусила людей забути про зиму, розігріла кров у їх жилах, схопила за руки і пустилася з ними танцювати до непритомності. От тому в давнину Масляна була веселим святом.

Масляна в різних народів

В Україні останній тиждень м'ясниць носив кілька назв - "Масляна", "Сиропусний тиждень", "Пущення", "Загальниця", "Ніжкові заговини", "Колодій". У понеділок - в перший день - влаштовувалися загальні ігрища, накривали столи із солодкими стравами. Діти ладили ранком солом'яну ляльку - Масляну - так наряджали її в каптан і шапку.

На другий день, у вівторок, дівчата та хлопці запрошувалися покататися на гірках, поїсти млинців. Тещі запрошували своїх зятів на млинці, гукали всіх рідних. На четвертий день возять опудало на колесі, співають пісень, проводять кулачні бої.

На п'ятий день зяті пригощали млинцями своїх тещ, іноді - і всю рідню. Зять зобов'язаний був з вечора особисто запросити тещу.

У шостий день розгульного тижня молода наречена запрошувала своїх рідних до себе. У цей день будували на ріках, ставках і полях сніжне містечко з вежами і воротами, потім ватага розділялася: одні охороняли містечко, інші повинні були силою взяти його.

Звичаї останнього дня Масляної пов'язані з культом предків, прощання з Масляною супроводжувалися різними обрядами. Солом'яну ляльку - "Масляну" - урочисто спалювали, а попіл від опудала розсіювали по полю, щоб додати сили посіву, майбутньому врожаю.

У неділю сусіди й родичі обходили одне одного й просили пробачення за образи. Вважалося, що саме в цей день має відбутися страшний суд, а тому годилося "помиритися з тими, хто на цьому світі". У такий спосіб народна звичаєва структура сприяла полагодженню різноманітних конфліктів між людьми.

У Шотландії на Масляну було прийнято пекти "пісні коржі". У складені разом долоні насипали жменю вівсяного борошна, потім борошно міцно стискали в долонях і занурювали в холодну воду, а отриману кульку випікали на вогнищі прямо в гарячій золі. Випічку млинців шотландці вважають важливим актом, у якому намагаються взяти участь усі члени родини: один змазує олією сковороду, інший ллє на неї тісто, третій перевертає млинець.

В одному з міст Англії вже багато років проводяться змагання з бігу жінок із млинцями. У 11.45 лунає дзенькіт "млинцевого дзвону". Кожна жінка біжить з гарячою сковорідкою і млинцем. Правила змагань наказують, що учасниці повинні бути не молодшими 18 років; на кожній обов'язково - фартух і косинка; під час бігу потрібно не менше трьох разів підкинути млинець на сковороді й піймати його. Перша жінка, що передасть млинець дзвонарю, стає чемпіонкою млинцевих гонок року й одержує нагороду - поцілунок дзвонаря.

У школах Данії в ці дні проводяться театральні вистави, концерти. Школярі обмінюються знаками дружби, передають своїм друзям через знайомих жартівні листи без зворотної адреси. Якщо хлопчик одержить такий лист від дівчинки й угадає її ім'я, то на Великдень вона має подарувати йому шоколад.

У Польщі існують свої звичаї відзначення Масляної. Горді полячки, приспавши вашу пильність оладками, пончиками і горілкою, на десерт неодмінно потягають вас за волосся. В останній день Масляної можна зайти в трактир, де скрипаль буде "продавати" незаміжніх дівчат.

А в Чехії в ці веселі дні молоді хлопці з вимазаними сажею обличчями під музику обходять усе село, везучи за собою оздоблений дерев'яний брусок - "клатик". Він вішається кожній дівчині на шию або прив'язується до руки чи ноги. Бажаєш відкупитися - плати.

У Югославії під час святкування Масляної вас неодмінно посадять у свиняче корито і потягнуть по селу. А на даху власного будинку ви можете знайти фігуру солом'яного діда.

В Російській імперії були свої звичаї зустрічі та проводів цього свята. У 1722 році, наприклад, з нагоди укладення Ништадтського миру після майже двадцятилітньої війни зі Швецією, Петро I запросив на святкування Масляної іноземних послів. Катання на конях імператор відкрив небаченим видовищем. Петро їхав по заметах на кораблі, у якому були запряжені шістнадцять коней. Слідом за ним рухалася гондола, у якій сиділа цариця Катерина, одягнена простою селянкою. Далі рухалися інші кораблі й сани, запряжені різними звірами.

Катерина II дуже любила катання з гори, каруселі, які влаштовували в Москві при Покровському палаці, куди імператриця любила в Масляну їздити всім двором.

А з нагоди своєї коронації, наслідуючи Петрові I, влаштувала в Москві на масляному тижні грандіозний маскарадний хід за назвою "Торжествуюча Мінерва". Три дні їздила по місту маскарадна процесія, яка, за задумом імператриці, повинна була представити різні суспільні пороки - хабарництво, казнокрадство, чиновницьку тяганину та інше. Процесію складали чотири тисячі діючих осіб та двісті колісниць.

А коли Катерина II дочекалася народження онука Олександра, якому потай мала намір передати престол, обійшовши нелюбимого сина Павла, імператриця на радостях влаштувала для своїх наближених воістину "брильянтову" Масляну. Тим, хто виявлявся у виграші в затіяних після вечері іграх, імператриця підносила діамант. За вечір вона роздарувала своїм наближеним близько 150 діамантів, що вражали своєю ціною і рідкісною красою.

В наш час на Масляну влаштовують ярмарки, фестивалі, концерти, святкові гуляння.

Водиця- Йорданиця

З Йорданською святою водою!
Щоб Ісус, що охрестився,
завжди в потребі заступився.
За весь ваш рід і за родину,
за нашу неньку Україну.
Щоб гості з"їхались бажані.
Христос хрестився у Йордані!
heart
Дай, Боже, що ми сказали, Аби і так стало і вам, і нам, І цьому щасливому двору, І всьому миру Господньому! Хай вам святиться, веселиться Святая йорданська водиця. Як нині і в рік, і від року в рік, І на цілий вік! Христос хрещається!
А той третій празник...
    Наостанок приходив третій празник різдвяно-новорічної обрядовості - Водохреща, Водощі або Йордан. У деяких регіонах України 18 січня ввечері готують ще одну кутю - Голодну або бідну. Споживши страву, горщики виносили до воріт і розбивали.  Де інде мисливці робили кілька холостих пострілів. Ці дійства пов'язувалися із завершенням свят - розстрілювалися або проганялася кутя та мороз. Діти тим часом вибігали на вулицю, стукали макогонами в хатні кути та тини й промовляли:
- Геть, кутя, з покуття, йди на базар!
    Наступного дня, тобто на Водохреща, на річці чи на ставку робили з льоду хреста. Сьди згодом приходили церковні служителі, щоб посвятити воду. Ця вода вважається вельми помічною від багатьох недуг.
   Цим, власне, й завершувалися різдвяно-новорічні празникавання. Після цього вже не годиться співати колядок та щедрівок. По Водохрещах уже заступають кількатижневі м'ясниці. В цей час ще можна співати пісень і справляти весілля. Після м'ясниць наступає найдовший і найсуворіший Великий піст. Про нього в давнину казали так: "Великий піст усім прижме хвіст".

Січневі імена

1 -     Людмила, Ілля, Тимофій, Устина, Григорій;
2 -     Гнат, Таїсія, Леоніла, Данило;

3 -  Петро, Прокіп,Юлій, Платонида, Уляна;

4 -     Настасія, Феодосія, Мокій, Багдана;

5 -     Павло, Неоніла, Геласій, Василь;

6 -     Євгенія, Клавдія, Єлизар, Ярема, Єрофій
7 -     Ісус, Марія;
8 -     Костянтин, Наталка, Улита, Юхим;
9 -     Степан, Феодора, Степанида, Наум, Марта;
10 -  Петро, Софія, Зенон, Гнат, Симон;
11 -   Тадей, Діонія, Марко, Ольга, Юрко;
12 -  Онися, Філарет, Калістрат, Феодора, Христя;
13 -  Яків, Йосип, Ніна, Давид, Меланія;
14 -  Василь, Катерина, Володимир, Клавдія;
15 -  Феоген, Сергій, Серафим, Зоя;
16 -  Гордій, Гапка, Опанас, Анастасія, Марко;
17 -  Яків, Марко, Лука, Симон, Йосип, Тадей,Зінаїда, Кіндрат, Килина;
18 -  Іван, Опанас, Валентина, Мелашка, Юхим;
19 -  Роман, Настя;
20 -  Валентина, Меланія, Кіра, Опанас;
21 -  Юліан, Василина, Омелян, Юрій, Ярина;
22 -  Пилип, Петро, Олена, Глафира;
23 -  Георгій, Дарія, Павло, Макар;
24 -  Федот, Степан, Лідія, Клим;
25 -  Сава, Євпраксія, Фросина;
26 -  Петро, Яків, Лариса, Федора;
27 -  Ісай, Павло, Степан;
28 -  Павло, Наталка, Христина, Гаврило;
29 -  Петро, Неоніла, Максим;
30 -  Антін, серафима, Онисим;
31 -  Ксеня, Опанас, Таїсія, Кирило, Максим.