Свято Матері

Шановні друзі! Інформація, яка поширювалась ЗМІ під час святкування Дня Матері, тільки частково відповідає дійсності. Саме тому це свято сприймається людьми по-різному. Хтось ставиться до нього, як до нав'язаного згори, на кшталт радянських свят; хтось переносить на нього своє ставлення до колишнього Президента України, наказом якого День Матері став державним святом; хтось повірив, що воно прийшло до нас з Америки. Все це свідчить про нашу необізнаність. Споконвіку Свято матері у другу неділю травня люди відзначали, як день Божої Матері, Матері Землі та Матері земної.

"Ой, я маю три матері, та всі три хорошії  Три матері, три квіточки, як три красні рожі, Перша мати — Непорочная, як лілея біла,  Із Дитятком — Немовлятком, Пречистая Діва.  Друга мати — це найкраща на світі країна.  Земля наша, наша славна Ненька-Україна.  Третя мати — що ж про неї гарного сказати?  Це ласкава, люба, мила, рідна моя мати. Ой, маю я три матері, та всі три хороші. Три матері, як три квітки, як три красні рожі." (Народна пісня.)

За радянських часів це свято було заборонено, але Українська Церква його зберегла. Традиційно у цей день відправляють служби, присвячені Божій Матері, та поздоровляють жінок-матерів. Бо, створивши за своєю подобою першого людину, Бог для подальшого продовження людського роду обрав Співтворцем не Ангела, а земну жінку, котра виношує у своєму лоні дитину, у яку при народженні Бог вдихає душу. Тому Свято Матері є духовним. Взагалі, травень є місяцем Божої Матері, то не пізно відсвяткувати День Матері у будь-який день травня, якщо цього не зробили 13— го. 

Про те, як його святкували наші предки, розповідь далі. Вона — з народних джерел. У травні, коли вишня мов наречена, вбирається у біле і яблуня красується у пишному вінку, приходить на землю світле свято. Стукає у кожну оселю, велику й малу, і, ставши на порозі, нагадує всім про призабуту мудрість віків — звичай вшановувати Материнську Долю. Тож другої неділі травня поспішали до рідної домівки діти щоб разом з ненькою обійняте яблуню, пригорнути вишневі віти й уклонитися вінку землі -барвінку: Спасибі тобі, Земле Тетяно, за те, що рід людський увічнила: бабусю у вишню возвела, матінку яблунею назвала, а сестру з калиною поєднала. Тут же закопували кусники хліба, гроші й зерно, "щоб у добрі та спокої довіку бути". І потім йшли до хати, де за давнім звичаєм мали вшановувати матір хлібом та дарунками. Відчинивши двері, промовляли: Пороги, пороги, із вас — дороги! Дозвольте ступити, матір обійняти, Сиву голубоньку поцілувати. Мати зустрічала дітей, скропляючи їх свяченою водою:  Вода до ніг — на долю,  вода до рук — на щастя,  вода на поріг, щоб у достатку жив наш рід! Син подавав свій дарунок (хусточку, чобітки, або черевички) зі словами:  Нене-горличко, сива ластівко, сонце ясне є, усміх дня,  Ви прийміть цей дарунок, матінкою Мати з великою пошаною приймала дарунки і клала їх на стіл поряд з хлібом: Хліб на столі — доля в руці щастя вітається,  доля — не цурається. І далі промовляла: Нехай люди бачать, а онуки вчаться,  матір поважають — честь бережуть. Не забувала про матір і донька. Побіля братових дарунків лягала сестрина вишиванка — голубе з жовтим по білому. Нитки добирались у святкові дні, а сплітались у візерунок у Чистий четвер: "щоб мали наступальну силу від лихого ока і слова". Не було на тій вишиванці  чорного кольору:  Нехай матуся на сім світі добро творить та до вишні і яблуні ходить Окрім дітей, вітали господиню рідня, чоловік. Добрим знаком було дістати від чоловіка ложку, коралі, сон-траву, як символи життєвої снаги, надійності і спокою. Та найкориснішим вважалося зібрати вранці росяні пелюстки яблуневого цвіту і потай, з-за спини, обсипати ними жінку. Це оберігало її від хвороб, возвеличувало у материнстві. Ті діти, що не могли з певних причин приїхати на свято, передавали матері свої вітання, а у себе дома ставили перед образом Богородиці свічку і просили: Вічко, свічечка, світи,  На матінку укажи,  В щасті-долі щоб жила,  Здоров'ячко берегла". А ще мали за звичай зберігати зрізані на Мамин день яблуневу й вишневу гілочки. Щодо цього є легенда про матір ТБ доньку: "Вони йшли лугом і дуже гарно співали. Обидві вродливі. Люди про них казали: "Спів — від Бога, краса — від землі. Таке рідко кому випадає, а тут і передати нікому: дітей-онуків немає". Не раз бідкалась стара: "Я б і серце своє віддала, аби онучків мати". А донька лише, мовчки, кивала головою. Переказують, що ці прохання почув Вітер-старець, який всі таємниці знав, і звістив він жінкам, що по смерті матимуть те, що хотіли. Згодом таки здійснилося це віщування, але як! Старша, яка могла б стати бабусею, у вишню перетворилася, зі своєї крівці ягідки родить і серце у зернятку — камінчики ховає. А донька, у житті, діточками обділена, дісталася їх, як яблунею стала... Певне, тому цього дня на материнських могилах з'являються дві гілочки — вишнева і яблунева, поставлена у склянку з водою та зерном. Запалюють діти свічку й тихенько схиляються над нею з лівого боку — "від серця". Горить вогник, і душу зігріває згадка про найріднішу і найдорожчу людину.

По-різному вшановують матерів в інших країнах. У 1910 році молода американка Анна Джервіс, яка рано втратила матір і боляче пережила цю трагедію, вирішила відзначати День Матері в школі, де вчителювала. Вона помітила, що в тих родинах, де матір поважають, проблемних дітей не буває, (учні, і їхні батьки з радістю підтримали ініціативу вчительки. Через чотири роки потому вони звернулись до Конгресу США та Президента Вільсона з проханням встановити аналогічне державне свято. У 1914 році Конгрес США видав декрет про щорічне святкування Дня Мате­рі у другу неділю травня.

Невдовзі його узаконило ще чи­мало країн: Швеція, Норвегія, Данія, Німеччина, Польща. Так цей день став Міжнародним Святом. Україна в той час не мала своєї державності, але Союз Українок Галичини звернувся до громадян із закликом встановити Свято Матері. Відгукнулися культурно-просвітницькі організації. З 1929 року у другу неділю травня по всій Україні матері отримували подарунки від близьких та поздоровлення від друзів. Але у 1939 році, з приєднанням Галичини до Радянської України, були заборонені Союз Українок і свято Матері! У дев'яностих роках в Україні відродились Союз Українок і святкування Дня Матері. Проте воно офіційно проводилось тільки на рівні громадських організацій. І лише у 1999 році, після звернення Світової Федерації Українських Жіночих Організацій (СФУЖО) до Президента України Леоніда Кучми, Свято Матері за президентським наказом стало державним святом.

Я вірю, що прийде час, коли День Матері знову стане святом родинним, коли усвідомлять, нарешті, люди Заповідь Божу: "Шануй батька і матір твою, щоб тобі було добре, і щоб ти довго прожив на Землі."

Людмила Огнєва

“Світлиця” № 37, 2 червня 2006 с.2

КАК ВОЗНИКАЮТ ТРАДИЦИИ?
"Традиции, как люди - обычно рождаются
здоровыми, а с возрастом впадают в маразм"
Скилеф

  Клетка. В ней 5 обезьян. К потолку подвязана связка бананов.Под ними лестница. Проголодавшись, одна из обезьян подошла к лестнице с явными намерениями достать банан. Как только она дотронулась до лестницы, вы открываете кран и со шланга поливаете ВСЕХ обезьян очень холодной водой.
 Проходит немного времени, и другая обезьяна пытается полакомится бананом. Те же действия с вашей стороны.
 ОТКЛЮЧИТЕ ВОДУ.
 Третья обезьяна, одурев от голода пытается достать банан, но остальные хватают ее, не желая холодного душа.А теперь, уберите одну обезьяну из клетки и замените ее новой обезьяной. Она сразу же, заметив бананы, пытается их достать.К своему ужасу, она увидела злые морды остальных обезьян атакующих ее. После третьей попытки она поняла, что достать банан ей не удастся.
 Теперь уберите из клетки еще одну из первоначальных пяти обезьян и запустите туда новенькую. Как только она попыталась достать банан, все обезьяны дружно атаковали ее, причем и та, которую заменили первой (да еще с энтузиазмом).
 И так, постепенно заменяя всех обезьян, вы придете к ситуации, когда в клетке окажутся 5 обезьян, которых водой вообще не поливали, но которые не позволят никому достать банан.
 
Почему?.. ПОТОМУ, ЧТО ТАК ТУТ ЗАВЕДЕНО.

Зазначу відразу – 23 лютого я не відзначаю ні під яким соусом –ні як день совєтської армії, ні як день захисника вітчизни, ні як день народження ющенка... І, чесно кажучи, завжди дивуюсь як багато нормальних думаючих людей це свято все-таки відмічають... На моє глибоке переконання, віктори федоровичі, гречка по 24 гривні, ями на дорогах, хамство чиновників починаються з вулиць і пам’ятників леніну, «свят» 23 лютого... Це як чекотило й онопрієнко починали з дрібних дитячих образ...

Ну це все приказка, а про казку ось що... Роздумуючи над причинами, чому нормальні думаючі люди відмічають дату, про яку взагалі нічим добрим згадать не можна, знайшов одну з них... Ця стаття взята з глибоко мною шанованого сайту  scorcher.ru думаю повеселить всіх згодних і незгодних зі мною...

КАК ВОЗНИКАЮТ  ТРАДИЦИИ?

(Феликс Кирсанов"Традиции, как люди - обычно рождаются  здоровыми, а с возрастом впадают в маразм" Скилеф)

      В клетке сидят четыре обезьяны. Чем заняться обезьянам в клетке? Конечно, они резвятся, иногда устраивают потасовки, а потом ищут друг у друга вшей и прочих насекомых в знак примирения. У них те же самые страсти, что и у людей, только проявляют они их по-своему. 

       Но, как говорится, голод - не тётка и вскоре начинает вступать в свои права. А на самом верху клетки, над самой ее серединой, висят бананы - целая связка. Обезьяны начинают коситься на пищу. 

       Надо в скобках заметить, что тут же в углу клетки находится лестница-стремянка.

       Сначала обезьяны пытались достать пропитание наиболее естественно напрашивающимся путем - становились аккурат под висящие бананы и тянули вверх то одну руку, то другую, то обе вместе, и при этом максимально вытягивали губы - но этого не хватало. Затем они усложнили действие - они, как и прежде, тянули вверх руки и губы, но теперь уже, плюс к этому, одновременно верещали, но и это не помогало. Потом они подпрыгивали, хватались за прутья клетки и т.д., - вообщем, старались достичь желаемого теми средствами, которые подсказывал им их рассудок. Ну и, в конце концов, конечно же, додумались пододвинуть стремянку из угла клетки в середину, прямо под банановую связку.

       Самый вертлявый гамадрил (назовем его первый), подгоняемый чувством голода, пуще любого техасского ковбоя взлетел на самый верх лестницы. До заветной цели рукой подать. В его слаборазвитых полушариях промелькнула уверенность в успехе предприятия, но в этот момент находящийся за пределами клетки человек хорошенько обдал его сильнейшей струей ледяной воды из шланга, а также окатил остальных троих. Это был полноценный стресс для каждой из них, и теперь наши собратья, мокрые и ритмично трясущиеся от холода (в особенности тот нетерпеливый гамадрил), сгрудились в углу клетки,инстинктивно чувствуя, что так они быстрее согреются. "Хотели культурно отобедать и вот тебе раз!" - вероятно, думали все четверо.

       Через некоторое время физический дискомфорт после бодрящего душа стал отступать, и голод потихоньку начал напоминать о себе - жрать, извините, хочется. И хочется, и колется - наши друзья периодически боязливо подходят к стремянке, трогают ее и тут же с визгом отбегают обратно. Наконец, самый голодный из них, уже второй смелый герой, решил взойти наверх. Твердое решение - необходимое условие действия - и он сделал первый шаг навстречу своей цели. Его друзья, все, как один, насторожились, особенно первый, которому больше всего досталось - он даже поднял хвост трубой в знак особого протеста. Но наш второй герой, между тем, стал неуверенно подниматься вверх по лестнице - и все его друзья замерли. С одной стороны страшно - вдруг опять из шланга…, а с другой - чувство голода вселяет надежду на успех предприятия и толкает на поступки. Второй, наконец, добрался до самого верха, несмело протянул руку в сторону желаемых бананов и… В этот момент человек хорошенько обдал его все той же струей ледяной воды и не забыл обильно полить всех остальных. Опасения оправдались. Соответственно, надежды рухнули. Все четверо, мокрые и дрожащие, опять сгрудились в углу клетки.

       Двух случаев оказалось достаточно, чтобы выработать условный рефлекс - мокрые обезьяны поняли из личного опыта: к бананам подходить нельзя. Так что третий и четвертый в герои решили не подаваться. 

       Тем временем одну из четырех мокрых обезьян высаживают из клетки, а вместо нее сажают первую сухую. Сухая быстро адаптируется к местным условиям и, перезнакомившись со всеми, с чувством голода поднимает голову вверх: ой, бананы! А под ними стремянка - забирайся и бери."Странно, конечно, что их еще не стрескали - думает сухая обезьяна - хотя, может быть, все тут просто обожрались" - и быстро прыгает на первую ступеньку с целью достичь пищи. Но что же тут началось?! Три мокрые обезьяны набросились на сухую с дикими воплями. Особенно больно били первый и второй - сила их ударов была прямо пропорциональна объёму вылитой на них ледяной воды из шланга. "Что такое? - подумала сухая обезьяна - странные агрессивные действия, конечно, со стороны братанов". Но тут же нашла для себя объяснение их непонятному поведению: "Наверно у них тут традиция такая: к бананам подходить нельзя".

       "Ну, что ж, традиция, так традиция - я все поняла - традиции надо чтить" - заключила первая сухая обезьяна.

       Из клетки высадили еще одну мокрую обезьяну и вместо нее запустили второго сухого. Новый собрат, как и ожидалось, сначала носился по клетке, знакомясь с ее обитателями. На первых порах он пытался приставать к самым красивым обезьянам, но затем устал, потому что не обладал должным красноречием, чтобы быстро их уговаривать и обратил свой жадный взор к пресловутой связке бананов. Фрукты! Он удивленно фыркнул, дескать, неужели тут среди вас не нашлось умников, которые до сих пор не смогли их достать? Конечно же, он, по простоте душевной, решил взобраться вверх по стремянке, но тут же получил дружную оплеуху со стороны сородичей: на него набросились обе мокрые обезьяны и, заметьте, сухая (которая чтит традиции) тоже.

       Второй сухой примат, как и первая сухая, сначала тоже был в недоумении: "Не понял. За что?", но потом, после того, когда он робко предпринял вторую попытку добычи еды, и затрещины опять решительно посыпались на его косматую голову, решил для себя: "Теперь понял, - здесь традиция такая: бить морду тому, кто полезет за бананами".

       Мокрых обезьян продолжали заменять сухими. Сначала вместо очередной мокрой в клетку посадили третью сухую и, наконец, убрали последнюю мокрую и запустили четвертую сухую.

       Итак, теперь в клетке сидят только сухие обезьяны, которые не знают, что за посягательство на тропический фрукт им грозит холодный душ. Но как только в клетку запускают новую обезьяну, которая вскоре норовит взобраться вверх по лестнице - все остальные набрасываются на нее с кулаками. 

       Так возникают традиции.

Чи чули ви, друзі, про маленьких колядників?

Невже не чули?

Колись давно в Україні їх було дуже багато. Коли наставали Різдвяні свята, маленькі колядники, піймавши, чарівним неводом найяснішу зірку і викувавши у чарівній кузні срібні дзвіночки, вирушали в далеку дорогу. Зірка світила їм, щоб колядники не заблукали, не збилися з путі, бо несли вони людям радісну вістку:

По всьому світу стала новина: Діва Марія Сина родила. Сіном притрусила, В яслах положила Господнього Сина...

Срібні дзвіночки дзвеніли під вікнами, і люди тішилися, що до них ідуть аж три празники в гості. "...Ой перший же празник - та Різдво Христове, радуйся!" І все, що бажали у цей святковий день маленькі колядники, неодмінно збувалося, бо слова у поколяді також були чарівні: А за сими словами в дзвіночки дзвоним, В дзвіночки дзвоним, а всім ся клоним, Щастям, здоров'ям, ще й віком довгим, Ще й віком довгим, прибутком добрим, Й самі собою, і з дружиною, І з усім чадом, і з святим Ладом, Святим Божеством, Божим рождеством! Щасливі люди пригощали колядників медівниками, горішками, яблуками, різними ласощами.

За Різдвом наступав другий празник - Новий рік. А ще він зветься празником святого Василя. Василь приходив не сам, а. з дівчинкою Маланкою. Всі рядилися в чудернацький одяг. Було дуже весело, навіть трішечки страшно, бо раптом, мов з-під землі, з'являлися волохаті ведмеді, бородаті цапи, рогаті чортики, князі із булатними мечами, старезна відьма і навіть Котигорошко з велетенською булавою. Але не треба боятися, бо це наші колядники, перевдягнені в казкових героїв. Разом з Маланкою вони вели танок і співали: Ой черчику Васильчику, Посію тебе в городчику. Буду тебе шанувати, Сім раз на день поливати.

Вранці наступного дня колядники, знявши свою чудернацьку одежу, знову бігли від хати до хати. Кожен з них ніс мішечок, в якому були пшеничні зерна. Вони сіяли зерна по хатах, примовляючи: Сійся, родися, жито, пшениця, Жито, пшениця, всяка пашниця, Коноплі по стелю, льон по коліна, Щоб вас, хрещених, Голівка не боліла. Оскільки і зерна, і слова були чарівними, кімната відразу ставала широким полем, на якому сходила зелена пшениця, починали співати пташки, розцвітали волошки і польові маки. Надворі гула хуртовина, та тут усі раділи, бо маленькі колядники приносили до кожної хати жменьку веселої весни. Третій празник був найщедрішим, бо колядники цілий день щедрували:

Ой сивая та і зозуленька, Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров'я!

А наступного дня, зранку, люди йшли до річки або ставка. Там вони вирізали великого хреста з льоду. Приходив священик і освячував воду. Люди набирали собі у глечики тієї водиці і берегли її цілий рік, ласкаво називаючи водичкою-йорданичкою, бо це була жива вода, яка приносила здоров'я і красу. І свято називалося Святе Водохреще, або Йордан. Потім найсміливіші юнаки купалися в ополонці і всі співали: Йордан, Йордан, вода студененька, Пречиста Діва воду брала, Своє дитя напувала. Священик ходив по селу і скроплював святою водичкою-йорданичкою кожну оселю, щоб до людей у двір приходило тільки щастя, щоб обминали їх нечисті сили зла. А наші маленькі колядники бігли попереду, гукаючи: Роди, Боже, жито, пшеницю, Кірилейса! Вони добре знали, що давньогрецькі слова "Кіріє, елейсон" означають "Господи, помилуй". Про це їм говорила бабуся. І знову колядники заходили до кожної хати. Вони нікого не забували - ні старої самотньої бабусі, що жила на краю села, ані хворої дівчинки, що мешкала у великому місті на найвищому поверсі, під самісіньким дахом. Колядники приносили самотній бабусі радість, а дівчинці - здоров'я. І ви, друзі, навчіться чарівних колядок та щедрівок. Змайструйте різдвяну зірку, знайдіть срібний дзвіночок... Тоді ви також станете колядниками, які приносять людям добру вістку, щастя і радість.

ХРИСТОС СЯ РОЖДАЄ! СЛАВІТЕ ЙОГО!

Сьогодні за календарем наших предків відзначається Свято Яр Дани або ВодоСвяття.



Цього року свято припало на 6 січня.
А взагалі воно рухливе і розраховується від Різдва Коляди Божича - на 12-й день.

Ця Містерія має величезне космічне значення для нашої планети, тому що має астрономічне і астрологічне обгрунтування.
Чому Вода на Землі стає Святою? Тому що саме в цей час, в ці дні, ми знаходимося найближче до Сонця. Тому його промені Освячують Воду, тобто роблять енергетично дуже сильною. Таку воду наші предки використовували в лікуванні себе і тварин, освяченні обійстя і т.д.


звісно моя статті трохи запізднилася, та в неті зараз багато інфи для тих, кому цікаві такі речі.

Але я маю надію, що тепер, знаючи МАГію (від слова МОГти і переМОГати, тобто ЗНАТИ і використовувати свої знання на БЛАГО) ми будемо більш уважні і наступного року приєднаємося до загальних Космічних циклів більш свідомо, що звісно лише посилить ефект впливу на людину.


Вважається, що такого дня слід омитися першою водою, краще звісно зануритися в святі води нашої могучої або магічної ріки, символа і Духа Слов*янства - Дніпра, доречі по одній із версій, назва теж походить від Дани, тобто, ДАНА ПРЕСВЯТА - ДанаПр.


Але... як кажуть, Святі діла робити ніколи не піздно, тому можна ще сьогодні омитися (головне свідомо) і зарядитися силою Духа Святого (енергією Сонця)  через Святі Води Землі (жіноча суть Бога).  Таким чином, бачимо, що  гармонія поєднання  чоловічої та жіночої іпостасі Бога були присутні в кожному святі.. тай  саме слово Свято має вже в собі значення СВЯТЕ дійство, тобто освячене Небом, Зірками... а значить Богом.

Добрий вечір тобі, пане Господарю!

Добрий вечір тобі, пане Господарю:  Радуйся!  Ой, радуйся, земле,  Син Божий народився.  Застеляйте столи, та все килимами:  Радуйся,  Ой, радуйся, земле,  Син Божий народився.  Та кладіть калачі з ярої пшениці: Радуйся!  Ой, радуйся, земле,  Син Божий народився.  Бо прийдуть до тебе три празники  В гості: радуйся! Ой, радуйся, земле,  Син Божий народився.  Ой перший же празник – то Різдво  Христове: радуйся!  Ой, радуйся, земле,  Син Божий народився.  А другий же празник – Василя  Святого: радуйся!  Ой, радуйся, земле,  Син Божий народився.  А третій же празник – Святе  Водохреще: радуйся!  Ой, радуйся, земле,  Син Божий народився.  А що перший празник зішел тобі Втіху:радуйся! Ой, радуйся, земле,  Син Божий народився.  А що другий празник зішле тобі  Щастя: радуйся!  Ой, радуйся, земле,  Син Божий народився.  А що третій празник зішле всім нам  Долю: радуйся!  Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.

З Різдвом Христовим! (Й. Стуцюк)

Хай за вікном хуртеча злиться,  А нам співати і радіти.  Горить ялинка у світлиці –  З Різдвом Христовим, любі діти!

Дніпро обняв дзвінкі Карпати,  А в хаті вже кутя і сіно. Дозвольте заколядувати:  - З Різдвом Христовим, Україно!

Маленький Ісусик

Маленький Ісусик не спить, не дрімає, Своїми рученятами весь світ обіймає.  І вашу хатину, і вашу родину,  І всю Україну – Христос ся рождає!

Я маленький пастушок

Я маленький пастушок  Загорнувся в кожушок  На скрипочку граю,  Вас усіх вітаю.  А ви, люди, чуйте,  Коляду готуйте –  Яблучка, горішки  Дітям для потішки. 

Колядин, колядин....

Колядин, колядин,  Я у батька один.  Мене не дивуйте  Ковбасу лаштуйте.  Колядин, колядин,  Я у батька один.  По коліна кожушок, -  Дайте, дядьку, пиріжок!

Тихая ніч Тихая ніч, дивная ніч, Все дріма, лиш не спить, Благоговіє подружжя святе: Дивного Сина послав Бог-Отець, Радістю серце горить! Радістю серце горить! Тихая ніч, дивная ніч, Голос з неба звістив: Тіштеся: нині Христос народивсь Мир і спасіння для всіх Він приніс, Світло святе нам явив! Світло святе нам явив! Тихая ніч, дивная ніч, В небо нас Бог позвав Хай же відкриються наші серця І хай прославлять Його всі уста: Він нам Спасителя дав!

*** Тиха ніч, свята ніч! Ясність б'є від зірниць. Дитинонька Пресвята, Така ясна, мов зоря, Спочиває в тихім сні. Тиха ніч, свята ніч! Ой, зітри сльози з віч, Бо Син Божий йде до нас, Цілий світ любов'ю спас, Вітай нам, святе Дитя! Свята ніч настає, Ясний блиск з неба б'є, В людськім тілі Божий Син Прийшо нині в Вифлеєм Щоб спасти цілий світ. Тиха ніч, свята ніч! Зірка сяє ясна, Потішає серця, Величає Христа. Дитя святе, як зоря, Нам світи, зоря ясна! Радуйся, радуйся земле… Добрий вечір, тобі, Пане господарю. Радуйся, ой радуйся, земле, Син Божий народився. Застеляйте столи, Та все килимами. Радуйся, ой радуйся, земле, Син Божий народився. Та й кладіть калачі З ярої пшениці. Радуйся, ой радуйся, земле, Син Божий народився. Бо прийдуть до тебе, Три праздники в гості. Радуйся, ой радуйся, земле, Син Божий народився. А перший же праздник Рождество Христове. Радуйся, ой радуйся, земле, Син Божий народився. А другий же праздник Святого Василя. Радуйся, ой радуйся, земле, Син Божий народився. А третій же праздник Святе Водохреще. Радуйся, ой радуйся, земле, Син Божий народився. На небі зірка На небі зірка ясна засяла І любим світлом сіяє. Хвиля спасення нам завитала

B Бог в Вифлеємі раждаєсь. Щоб землю з небом В одно злучити Христос родився, славіте, Христос родився, славіте!

Бог предвічний Бог предвічний народився, Прийшов десь із небес, Аби спас люд свій весь І утішився. В Вифлеємі народився Месія Христос наш, І пан наш, для всіх нас Нам народився! Ознаймив’се Ангел Божий Наперед пастирям, А вчера звіздарям І земним звірям. Діва сина як зродила, Де Христа Невіста Зродила Пречиста Там звіздар стала. А три царі несуть дари До Віфлеєм – міста, Де Діва Пречиста Сина повила. Ви, три царі, де ідете? І демо в Віфлеєм З желанням, з спокоєм І повернемся. Іншим путем повернули, До царя Ірода І його города Не заходили. Йосифові Ангел мовив: “Малую Дитину, І Матір невинну Нехай хоронить”. Слава Богу! – заспіваймо Честь Сину Божому І пану нашому! – Поклін віддаймо!

Тихая ніч Тихая ніч, дивная ніч, Все дріма, лиш не спить, Благоговіє подружжя святе: Дивного Сина послав Бог-Отець, Радістю серце горить! Радістю серце горить! Тихая ніч, дивная ніч, Голос з неба звістив: Тіштеся: нині Христос народивсь Мир і спасіння для всіх Він приніс, Світло святе нам явив! Світло святе нам явив! Тихая ніч, дивная ніч, В небо нас Бог позвав Хай же відкриються наші серця І хай прославлять Його всі уста: Він нам Спасителя дав!

***

Нова радість стала, яка не бувала: Над вертепом звізда ясна світу засіяла. Де Христос родився, з Діви воплотився, Як чоловік, пеленам и убого повився. Ангели співають, славу возвіщають, Як на небі, так і на землі мир провозглашають. Давид виграває, в гуслі ударяє, Мелодійно і предивно Бога вихваляє. І ми теж співаймо, Христа прославляймо, Із Марії рожденного смиренно благаймо: - Просимо Тя, Царю, небесний Владарю, Даруй літа щасливії сего дому господарю. Даруй господарю, його господині, Даруй літа щасливії нашій ненці Україні. Дай нам мирно жити, Тобі угодити І з Тобою в царстві Твоїм на вік віків жити.

***

Ой дай, Боже, святок діждати, Підем до діда колядувати. А в нашого діда є багато хліба: Два стіжки жита, а третя пшениця На паляниці, А четвертий гречки на гречаники. А п'ятий - вівса. Та й колядка вся.

За народним календарем у жовтні закінчувалася осінь і тому він був перехідним від осені до зими. Початком зими в українському селі вважалося свято Покрова (14 жовтня) — Покров Пресвятої Богородиці і Пріснодіви Марії. Віруючі українці в цей день урочисто ідуть до церкви й благоговійно промовляють слова Богородичного тропаря свята: "Сьогодні ми, православні люди, радісно святкуємо, осяяні Твоїм, Божа Мати, явленням, і, здіймаючи очі до Твого пречистого образа, уклінно просимо: покрий нас чесною Твоєю покровою й визволи нас від усякого зла, благаючи Сина Твого, Христа Бога нашого, щоб спас душі наші".

Божу Матір, яку називали в тому числі і Покровою, вважали своєю покровителькою запорозькі козаки, а значить, вона є покровителькою України. Після Указу Президента України 1999-го року день 14 жовтня відзначається як День українського козацтва.

Прикмети на Покрову: Яка погода на Покрову, такою буде зима. Якщо лелеки не відлетіли на Покрови — на теплу зиму. Якщо на Покрову не випав сніг, то не буде його аж до січня.

   До Покрови всі польові роботи мали бути закінчені, озимина посіяною, на зяб зорано. Через те у народі живе багато прислів'їв.

Прислів’я на Покрову: Хто лежав до Покрови, той продасть усі корови. Прийшов Покров — не нагрієш хату без дров. Прийшла Покрова — сиди, чумаче, вдома. Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду — льодом, а дівчат — шлюбним вінцем.

Від усього серця ще раз вітаю зі святом.

Бажаю вам, шановні козаки, козачки, здоров'я, завзяття і сили.

Давайте відроджувати Україну разом!

З БОГОМ у майбутнє!

Слава Українському козацтву!

Слава Україні!

У свято Покрову Пресвятої Богородиці ми просимо у Цариці Небесного захисту і допомоги : "Згадай нас в Твоїх молитвах, Пані Діво Богородице, та не загинемо за множення гріхів наших, покрий нас від всякого зла і лютих напастей; на Тебе бо сподіваємося і, Твого Покрову свято чествуюче, Тя величаємо".

Божого благословення усім нам!

Гей, на Івана, гей, на Купала, Красна дівчина долі шукала. Квітки збирала, віночок вила, Долі водою його пустила. Полинь, віночку, по бистрій хвилі, Поплинь під хату, де живе милий, Поплив віночок долі водою,

Серце дівчини забрав з собою. 

Найколоритніше та найцікавіше свято, яким закінчується літній сонячний цикл календарних дохристиянських свят – це свято молоді – Купало або Купайло, що з часом, після прийняття християнства, деякою мірою трансформувалося в церковне свято. Йдеться про народження Івана Хрестителя, яке святкується церквою 7 липня. Після поширення християнства давнє народне свято Купала в результаті «християнського нашарування» почало називатися святом Івана Купала, а в окремих місцевостях побутували навіть такі назви, як Іванець, на Буковині – Іван Лопушник.

Івана Купала святкували 23-24 червня в час літнього сонцестояння: увечорі, вночі і в самий день Купала. Свято Купайла відбувалося саме в період, коли сонце приходило до зеніту – найвище піднімалося над землею, давало найбільше тепла і світла, виявляло свою найвищу чудодійну силу для рослинного і тваринного світу та для людини. Вся рослинність досягала свого апогею, все нестримно росло, розцвітало, множилося, раділо життю.

Це свято припадає на день літнього сонцевороту, тому символізує народження літнього сонця - Купала, і тим самим завершує панування весняного сонця - Ярила. В цей час небесне світило перебуває у куполі - найвищій небесній точці, тому дні тоді найдовші, а ночі - найкоротші. Рослинний і тваринний світ отримує найбільше тепла і світла, визрівають зерна і плоди. Купала називають Богом плодючості і зображають з відповідними ознаками, що символізують чоловічий початок та запліднюючу силу. Головні персонажі свята - Купала та Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества. Ці дві дійові особи обираються, відповідно, хлопцями й дівчатами або виготовляються як опудала. Поєднання чоловічої і жіночої стихій породжує життя, яке на святі символізує гілка верби - Купайлиця.

Свято починається ввечері, напередодні Купала. Основним стрижнем, довкола якого відбуваються дійства, є купальський вогонь, який символізує сонце-зародок у материнській утробі. Він має горіти цілу ніч - від заходу Сонця-Ярила до лона Матері-Землі (смерті) до сходу (народження) Купала. Перед запаленням вогнища чотири чоловіки зі смолоскипами стають квадратом навколо хмизу, що позначає чотири сонця (чотири пори року). Потім всі сходяться до хмизу і запалюють вогнище, що символізує "сонячне сплетіння".

У надвечір'я дівчата гадають на судженого - кидають у воду свої вінки, а хлопці повинні їх дістати. Вінок - це символ щастя та одруження. Чий вінок хлопець дістане, того й дівчина повинна поцілувати і мусить бути з ним у парі на це свято (як правило, вибір зарання узгоджують). Якщо дівчата примушують хлопців (вогонь) зайти за вінком у свою стихію (воду), то після запалення вогню при заході сонця хлопці перестрибують через вогонь спочатку самі, показуючи свою спритність, а потім, як стихне полум'я, у парі з тими дівчатами, вінки яких дістали. Кожен вважає за честь очиститися вогнем, тричі перестрибнувши через багаття. Існують прикмети пов'язані з цим: якщо парубок найвище стрибнув - буде гарний урожай у його родини, вскочить у полум'я - чекай біди. Коли ж вдало перестрибнуть багаття юнак з дівчиною - вони неодмінно одружаться і проживуть у злагоді все життя. Тому важливо знати, що не можна стрибати через Купальське вогнище будь із ким, а лише з судженим (судженою). Хлопці спускають з гори вогняне колесо-сонце (символ літнього сонцевороту), або ж розкручують його на стовпі під загальне пожвавлення і радість. Коли забави стихають, люди від вогнища запалюють свічки на заготовлених зарання кошиках-віночках і йдуть до річки, щоб пустити їх водою й ушанувати предків. Після цього всі сідають за святкову вечерю, віддаючи шану предкам і молячись за народження літнього сонця Купали.

Бажаючі йдуть у ліс шукати цвіт папороті, як правило, парами. Хтось намагається знайти за її допомогою скарби, а хтось знаходить своє щастя - кохання. В цей час рослини набирали чарівних, лікувальних та цілющих властивостей. Лише в Купальську ніч на папороті, серед ночі розцвітала чарівна вогняна квітка щастя – кочедижник. Хто її зірве, той усе на світі знатиме, дістане без труднощів усі скарби, матиме чудодійну силу робити все тією рукою, яка зірвала Квітку щастя. Той щасливець причарує найкращу дівчину, матиме найвищий урожай, не боятиметься лихих сил. Але ж за Квіткою щастя чигають не тільки люди, а ще лихі сили, з якими важко боротися тій людині, яка її знайде. Вони намагаються перешкодити, відвернути увагу молодого парубка, який цю квітку знаходить – старому, як правило, не щастило її знайти. І якщо молодому чоловікові все ж пощастило знайти квітку щастя, він мусив прорізати шкіру мізинця-пальця на лівій руці і всунути ту квітку під шкіру. Можна було сховати квітку під капелюхом на голові або на серці під сорочкою. Далі людина мусить взяти в ліву руку полин або татарзілля й обвести навколо себе крейдою – лише тоді лихі сили не змужуть нічого вдіяти щасливцеві. Квітка щастя розцвітає раз на рік – саме на Купайла – або раз на 3-5 років. А коли розцвітає, чується наче постріл, наче грім. Ліс зашумить, загуде... І висока стрілка вмить виросте. А на ній з’явиться червона, невиданої краси вогняна квітка, яка розквітне, а пахощі підуть по всьому лісу. І навколо неї з’являться добрі духи-души предків, які також радіють. Жінкам ця квітка не трапляється, бо то великий страх її взяти.

Головний сенс ІВАНА-КУПАЛА- очищення душі і тіла від усього темного і незрозумілого, від непотрібних дій, від злості і нещасть.

Джерело: http://traditions.org.ua

ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ КВІТНОЇ НЕДІЛІ

Жидівський народ хотів бачити свого Месію в силі і славі. Тож Ісус Христос воскресенням Лазаря і своїм тріумфальним в'їздом до Єрусалима довів свою силу і славу. Прилюдно показав, що Він не тільки пан живої й мертвої природи, але й пан людських сердець. Такого тріумфального походу Єрусалим уже давно не бачив. Це підкреслює святий євангелист Матей: "І коли Він увійшов у Єрусалим, заметушилося усе місто, питаючи: "Хто це такий?"

Народ же казав: "Це пророк, Ісус із Назарету в Галилеї" (21, 10-11), Христова слава тривала коротко, бо за ним, наче тінь, уже йшла зрада Юди, зрада народу, ішла тінь осуду жидівською старшиною, тінь мук, хресної дороги і розп'яття.  Ті самі, що сьогодні вигукують: "Осанна", — за кілька днів кричатимуть: "Розпни". Квітна неділя показує нам нестійкість людської слави та марність земного щастя. Радість і смуток на землі — це дві нерозлучні сестри. Тож, коли хочемо колись тріумфувати з Христом у небі, мусимо спочатку тут, на землі, прожити з Ним страсний тиждень і Голгофу.  А щойно тоді зможемо, як Він, увійти туди, де вічний тріумф, радість і воскресення.

http://blog.i.ua/user/1633264/239004/