хочу сюди!
 

Ксюша

44 роки, овен, познайомиться з хлопцем у віці 43-50 років

Замітки з міткою «поезия»

Трус?

Хватило бы смелости громко смеяться,

Когда все вокруг о усопшем скорбят?

Хватило бы смелости в гору подняться,

Когда с той горы на вас камни летят?

Хватило бы смелости доброму другу,

Подножку поставить при беге его?

Хватило бы смелости мать иль подругу,

Словом недобрым назвать вдруг-чего?

Не страшно ли было б размашистым шагом,

Пройти под налётом вражеских пуль?

Не страшно ли было б смотреть ясным взглядом,

В лицо пацана проглотившего дурь?

Не страшно ли было б с разгончика прыгнуть,

В водицу, что в северном море течёт?

Не страшно ли было б красивую птицу,

Впустить где сидит голодающий кот?

Что страшно тебе и чего ты боишься?

К чему никогда не сподвигнет тебя?

Чего никогда с тобой не случится?

К чему приведёт трезвость мысли твоя?

 

© Ветер Города

Туман в горах

 

 



 

Туман, Туман - это красиво,
Природой созданное диво
Молочной стелется рекой.
Ты прикоснись к нему рукой
Иль зачерпни той влаги горсть,
Блуждающий в Тумане гость.
Туман ведь может быть стеной,
Своеобразной пеленой,
Укрывшей горные вершины
Какие дивные картины.
Люблю я сказочный Туман
Как будто странный караван
В прозрачной дымке, чуть дыша,
Слегка качаясь, не спеша
Плывет в пространстве между гор,
Минуя зубчатый забор,
Что строят горные вершины,
Зовя Туман в свои долины,
Где есть пространство для игры,
Страстей любовных и поры
Туманных, нежных обещаний
И фантастических желаний
Все это дарит нам Туман
Обворожительный обман.

Цикл поэзий "Бывали времена"

бывали времена, когда из носа

я выковыривал по тонны две соплей,

но пострадал мой череп от износа -

и сопли сами лезут из ушей

 

бывали времена, когда из уха

я серы залежь пальцем доставал

но пострадали ухи от разрухи -

теперь там  сопли, суки,  правят бал

 

бывали времена, когда из попы...

а впрочем, просто - "были времена"...

нет в попе залежей - одни микробы,

что лепят - сука -  пулю из говна

 

бывали времена, когда спросонья

я целовал себя самим собой

и думал ласково, что может конь я,

беспечный жратель травки луговой

 

а может, я усталый путник Вася,

что у ручья укакался в ночи?

а может, мне доярка отдалася,

на летнем взморье, за стакан мочи

 

в моей судьбе одно меня тревожит:

спросонья утром, письку теребя,

себя целуя, я - без всяких "может" -

всё думаю: "Ну кто я без тебя"?

 

Выходи за меня!


54%, 7 голосів

46%, 6 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Галині Гордасевич -75!

"...І Бог тобі найкращу зірку покладе в долоні"

Нещодавно громадськість Львівщини вшанувала чергову річницю вже покійної відомої
української  письменниці Галини Гордасевич. Так, у Львівському Аграрному університеті відбулась презентація книги-мартиролога "Нескорена Берегиня", над якою останні роки свого життя напружено працювала письменниця.
А у Львівському обласному Будинку вчителя відбулась презентація книги перекладів світової лірики "Україна в світі" і, таким чином, хоч і з запізненням, але одна мрія письменниці здійснилась завдяки її синові Богданові.
Заключним став вечір пам'яті у музеї Івана Франка, на який син письменниці приніс посмертні нагороди Галини Гордасевич: Почесну відзнаку-хрест "За заслуги в боротьбі за волю України" від Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих, і Нагрудну відзнаку-орден "За вірність" імені Василя Стуса - від Всеукраїнського товариства "Меморіал".
- Це справді найцінніші нагороди для матері, наголосив у своєму виступі Богдан Гордасевич. Він висловив щиру вдячність керівникам цих громадських організацій - Петру Франку і Євгену Гриніву за таке вшанування.
Також Богдан Гордасевич прочитав присутнім декілька віршів Галини Гордасевич


 ДОЛЯ ПОЕТА

Минули дні поразок й перемог,
Верхів'я щастя й урвища розпачні.
За кожен день, якнй тобі дарує Бог.
Будь вдячний.

Що влада? Натовпи німих нікчем!
Що слава? Заздрість, схована під усміхом!
Той, що укрився за твоїм плечем,
Твоїм не порадіє успіхам.

Це все, відомо, суєта суєт.
Не називай цього ні горем, ні бідою.
Якщо не віршомаз ти, а поет, -
Їж черствий хліб і запивай водою.

І хай тебе штовхають у юрбі.
Пускають плітки й дотепи солоні. -
Відкрий вночі вікно - і Бог тобі
Найкращу зірку покладе в долоні.

[ далі ]

Хочу увидеть вновь твои глаза...

Я помню старый киевский вокзал.
Сто лет назад оттуда уезжал...
А ты стояла рядом... и перрон...
Казалось, был тобою ослеплён.
Вот поезд дрогнул... дернулся... пошел...
А вместе с ним  качнулся  и перрон.
И только видел, как издалека...
Ещё махала мне твоя рука.

Ах, где же та далекая Любовь?!

Ах, где же то вагонное окно?!
Давно покинул Киев я... родной.
Где мы с тобой блуждали под луной.

Давно я не смотрел в твои глаза...

О многом мне они могли сказать.
Я видел в них, как падала звезда...
Когда тебя я страстно целовал.
Колеса под вагоном всё стучат...
А в сердце всё грустит моя печаль,
Я возвращался в Киев... не к тебе...
Давно там потерялся милый след.

Ах, где же та далекая Любовь?!

Ах, где же то вагонное окно?!
Давно покинул Киев я... родной.
Где мы с тобой блуждали под луной.

Я помню старый киевский вокзал.

Сто лет назад оттуда уезжал...
А ты стояла рядом... и перрон...
Казалось, был тобою ослеплён.
Вот поезд дрогнул... дернулся... пошел...
А вместе с ним, как будто и перрон.
И только видел, как издалека...
Еще махала мне твоя рука.

Ах, где же... где же... милые глаза?!

Тогда я не успел тебе сказать,
Что я одно желанье загадал,
Чтоб ты со мною лишь... была всегда.

Ушла, казалось, майская Любовь...

Но все же я, порой, смотрю в окно.
Ведь мы частенько верим в чудеса...
И взор свой обращаем к небесам.
Опять бушует майская гроза...
И снова вижу, как летит звезда...
Я в сотый раз желанье загадал...
Хочу взглянуть на милые глаза.

Ах, где же... где же... милые глаза?!

Тогда я не успел тебе сказать,
Что я одно желанье загадал,
Чтоб ты со мною лишь... была всегда.

Хочу увидеть вновь твои глаза...

Прощанье

Холодный ветер дрожь вселяет в душу…

В твоих глазах не вижу глубины…

Конец мечтам, конец страданьям, дружбе…

И ты уже забыла эти сны…

 

Лишь слово «хватит», и уста сомкнулись.

Молчание обрушилось на нас…

Последний раз мы взглядами коснулись,

И были вместе мы в последний раз…

 

Из рук ладонь выскакивает нежно…

Мои глаза уже чуть-чуть блестят…

Люблю тебя я до сих пор, как прежде,

Но чувства отпустить тебя велят…

 

«Постой!.. не уходи, послушай сердце…

Я не могу предательски молчать…

Ты в душу от меня закрыла дверцу,

Но дай мне шанс… лишь дай мне доказать…

 

Я подарю тебе осколки тайны,

Достану для тебя слезу луны…

Ведь не хочу я быть твоей печалью,

Хочу я лишь взаимной теплоты…

 

Я докажу, что я достоин счастья,

Я буду окрылен своей мечтой…»

Но произнес лишь слабо «до свиданья»,

И отпустил, наказанный судьбой…

Як то весело жить на Вкраїні!

Як то весело жить на Вкраїні! 

Нема в світі країни такої,  Як Україна наша свята.  Кожний тут у розкоші, в спокої  І граблями добро нагорта.  Тут усяк, як та пташечка, вільний,  Всяк блюде інтереси суспільні  А від щастя уголос кричить:  "Як-то весело жить на Вкраїні!  Як-то весело жить!"  От вам приклади. Пан хуторянський  Без напасті живе й без біди,  Бо сповняє закон християнський  І кругом молодець хоч куди:  По-старому живе він донині,  Добре спить, а вже їсть - щогодини  І, наївшись, як пень той лежить.  Як-то весело жить на Вкраїні!  Як-то весело жить!  Старшина в волосному правленню,  Як в раю, прожива цілий вік.  Йому шану і гроші в кишеню  Мусить кожний нести чоловік.  А крім грошей, ще всякі дарини,  Сала, борошна повні торбини...  Що комора його аж тріщить.  Як-то весело жить на Вкраїні!  Як-то весело жить! 

1886

(Володимир Самійленко) 

Спогад

Шепоче вітер і вуста холодні...Але не має вороття

І в твоїм свті, немов в безодні. Я вчора втратила життя.

Та сліз не треба, бо сльози зайві. Тумани - погляд твій.

Ти моє небо. Мій світ без краю.Ти - крик і подих мій.

Плекає тіло бажання впасти, але тримаєш ти

Тебе я так хотіла вкрасти. Втекти від самоти.

Пробач за сірі дні і ночі. Пробач за слово "Ні".

Твоє імя я знов шепочу, зникаю у вогні.

І постає між нами знову , німа, байдужа мов

Душа , що вже не вірить слову, що люди звуть "Любов".

 

Ах- это слово "Л")))

   heartheartheartheartheart

Люблю тебя сильно..Люблю тебя нежно..

Люблю так красиво...и как- то метежно...

Люблю необычно ...и эротично..

Люблю по привычке, когда гаснут спички..

Люблю повторять- это слово"ЛЮБЛЮ"

Когда замечаю..что ты так скучаешь..

Хочу полюбить тебя раз и навеки..

И пусть так и будет.. ты мой человечек!

 heartheartheartheartheart

 

Сторінки:
1
2
3
4
6
попередня
наступна