грозою та зливою навіяне,
бо все відбувалося інакше
Дощить надворі, грім гуркоче…
У серці – злива , блискавиці, ніч.
Тебе торкнутись, цілувати хочу,
З тобою, любий, бути віч-на-віч.
З тобою - зараз, все життя, навіки!
Благаю, мій коханий, не іди!
З небес ллють водоспади й ріки…
Обличчя мокре. Чи від сліз, чи від води?......13.06.2009 Copyright 2009 © Степанська Марина (SMG) Всі права захищені
***************************
Чому?..- не осягнути думкою.
Чому кохає жінку чоловік?
Єдиним поглядом обійнявши, лише у вічі зазирнувши, Він обирає її своїм серцем. НАЗАВЖДИ. Він стає маленьким, наївним хлопчиком, який посміхається, коли вона радіє, стежить за її поглядом, щоб насолоджуватись та купатись в очах КОХАНОЇ. Він ображається, відчуває себе загнаним в глухий кут, не може второпати, чи над ним насміхаються, чи намагаються пошити в дурні… зовсім по-дитячому, адже його обранка раптом чинить щось таке, чого він аж ніяк не розуміє, і її жіночі нелогічні, нерідко підсвідомо-інтуїтивні, і напевне, дещо примхливі вчинки, забаганки, химери суперечать його чоловічій логіці.
***************************
Чоловік – сівач. Його призначення, його місія - засівати. Він має обробити свою обрану земельку і засіяти, і доглянути її. Себто чоловік створює такі умови, щоб його обраниця, ЖІНКА, родила йому. Вона запорука його доброго врожаю, його надія на продовження СЕБЕ у майбутньому. Отож, чоловік упадає біля неї, пестить тіло пучками, викохує та оберігає, насолоджує її, щоб вона відгукнулась, відчула всю ЛЮБОВ та ТУРБОТУ, віддалась і відкрилась своєю глибиною, насолодила ЙОГО радістю єднання з її найтаємничішою таїною… Так землероб любить, розпушує земельку та розбиває кожну грудку, щоб зерно лягло в ласкавий, добрий, родючий грунт і дало врожай…
А земля буває суха чи глевка, болотяна чи кам’яниста, піщана чи заросла бур’янами… Не кожному доля дає м’яку, жирну, родючу та прихильну до сівача земельку, біля якої праця – що відпочинок!
Проте найвище почуття дає чоловікові сили і наснаги, і невтомно він ходить біля жінки, береже, милує, балує, лакомить, і кохає, викохує, кохається в ній…
І сівач упадає, виорює, удобрює, перебирає натруджено грудочки землі… І родиться очікуваний, випещений, найсолодший ПЛІД.
14.12.2010
© Stepans’ka Marina (SMG)
Там, де закінчується все і де початок усього –
Земне з небесним поєдналось
І серед ночі сонце сяє,
Вода і полум’я там співіснують нероздільно.
Отам – удвох ми. Я – в тобі, в мені – ти.
06.11.2009
Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved
Це диптих - спочатку каже він, а потім вона
Я – твій творець…
Тебе відтворюю з уяви,
Життя вдихаю у бездушний камінь,
Закохано і трепетно торкаюсь…
Твій полонений я – Пігмаліон,
О, мила серцю Галатея!.....
Я – Галатея…
Була я мертвим каменем -
Одна між тисяч мармурових брил.
Від теплих ніжних рук твоїх
В мені життя зануртувало.
О, мій творець, Пігмаліоне!
04.09.2009
© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109270260
Коханий спить щасливим сном…
Співають зорі за вікном,
Мрійливо грають цвіркуни,
По всій землі чаклують сни …
В садку геть сонний вітер впав,
Струмок шепоче поміж трав,
Безжурним сном коханий спить…
…………………………………………
Життя - Кохання – Вічність – Мить….
16.07.2009
Copyright 2009 © Cтепанська Марина (SMG) Всі права захищені
P.S.Прошу вибачити за те. що майже ни виходжу на зв'язок. Є певні проблемі з інтернетом. ВСіх пам'ятаю.
(дуже давня історія, майже справжня, трохи видозмінена)
Що я можу дати тобі, окрім свого кохання? Як висловити почуття, які переповнюють мене?.. Що додати, адже словами все сказане і написане?..Я захоплююсь тобою. Подивись уважно – ми, як дві половинки одного цілого. Ми такі схожі, але дещо відрізняє нас – для того, аби ці половинки співпали, доповнили одна одну і з’єдналися міцно.
Ти кажеш, що твоя особо не варта мого кохання. Не вірю. Невже ти думаєш, що його можна віддати тому, до кого моє серце байдуже?
У твоєму виборчому бюлетені претендентів на кохання імен декілька. І моє чи на першому місці в списку?.. В моєму – лише одне ім’я, іншого немає. Навіть не уявляю, кого ще можна додати туди. Тривалі пошуки привели до тебе. Але остання перепона… Ти не даєш шансу навіть на спробу усунути цю перешкоду. Можливо, вона нездоланна. Але як дізнатися, доки не зробити намагання її подолати?
Твоя влада, Ладо! Згуба
З губ… Голубе мій!.. Глибоко
Голубиться, губиться… Пригублю…
Любитиму… Благоговітиму…
06.04.2012
© Copyright: Марина Степанська
Раздел: лирика любовная
Свидетельство о публикации № 10428
Мовчання красномовним бути вміє –
Він та Вона в Коханні, і не сміє
Ані словечко сполохнути мрію.
Лише торкання, погляд очі в очі,
Тремтлива, найсолодша тиша і пророча.
Таким промовистим бува мовчання –
Вона та Він в передчутті прощання,
Слова безсилі, бо нема Кохання.
Торкання мертві, погляд – вбік, не в очі,
Тремтлива тиша наполохана, пророча.
16.11.2010
© Stepans’ka Marina (SMG)
Покличу пошепки «кохаю!» -
Почуєш? – Серцем? Озовешся?
Сховаєш погляд? Посміхнешся?
Наблизишся? Не повернешся?
Самотня тінь в кутку зітхає,
Байдужо Місяць позіхає…
І ранок Сонцем вибухає!..
04.12.2009
Copyright © Stepans’ka Marina (SMG)
музика - Copyright © С.Грищук
Тебе торкаюсь ніжно. Сутінки бузкові...
Тепло двох тіл зливається в потік.
Слова, нещирі гості випадкові,
Втекли. Є погляд в очі, Жінка, Чоловік.
Навколо - мегаполіс метушливий,
Чужий нам простір, інший час.
Є двоє - ми, є мить важлива,
Що з'єднує в одне-єдине нас.
24.09.2009
Copyright 2009 © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved
