Пригоди принцеси в драконячому лігві...

  Частина 4  

 (остання)

Цей малюнок Ви також можете побачити на http://oboi.i.ua/user/836315/7/205514/.

Бум! – гучний удар струсонув замкові ворота. Вартовий поспав, схопився, кинув швидкий погляд по сторонах. Не дай Бог, щоб капітан з перевіркою. Зловить сплячим, ураз половини платні позбудешся. І будеш потім пів року покої принцеси охороняти. А її величність спуску не дає, володіючи багатою і витонченою фантазією. Варті доводилося вельми не солодко, на них ставилися всі експерименти. Добре, що зараз її величність відсутня, але це не надовго. Король провернув якусь аферу, і відправив доньку в подорож. Але принцеса за межами замку довго ще не затримувалася.
Замок заливало мертвотне світло місяця. З боку стайні долинало тихе іржання – коні перемовлялися своєю, нікому не відомою мовою. Вікна зяяли темними проваллями, лише на самій вершині центральної башти горів слабкий вогник. Мебіус, придворний чаклун, лягав спати дуже пізно. Пануючу тишу знов розірвали гучні удари. Хтось відчайдушно стукав у браму.

- Кого там демони принесли посеред ночі? – вигукнув вартовий, перехиляючись через парапет.
Внизу, коло ґрат, що перекривають в'їзд до замку, знаходилося двоє вершників, що сидилі на гарних конях. Один з них відкинув каптур, підняв голову.
- Лицар Айвен. Зі мною благородна пані. Вона дуже замерзла, відкрийте!
- Зараз, - гмикнув вартовий. – Я відкрию, а ви замок захопите.
- З глузду з'їхав? – обурився вершник. – Як ми удвох замок захопимо?
- А може у вас за рогом натовп.
- Де ти тут натовп бачиш?! Нас всього двоє, причому одна жінка.
- Нічого не знаю, чекайте світанку.
- Послухай - почав втрачати терпець лицар. – Тебе як звуть?
- Гаріх.
- Так от Гаріх, давай вчинимо так. Я обіцяв доставити цю пані в замок. І я доставлю. У вас двоє ґрат на воротах?
- Двоє, - після нетривалих роздумів відповів Гаріх.
- Відмінно, - зрадів лицар. - Ти піднімаєш перші ґрати. Пані в'їжджає, я залишаюся зовні. Потім ти опустиш перші ґрати і відкриєш другі. Або покличеш командира, він вже сам з нею розбереться.
Гаріх почухав потилицю. У плані лицаря нічого підозрілого він не відмітив. Та й потім, у нього з'явилася можливість перервати сон капітана. Таку чудову можливість гріх упускати.
- Добре, - крикнув стражник.

Заскрипів підйомний механізм, ґрати сіпнулися і пішли вгору, відкриваючи шлях. Лицар хлопнув по крупу коня своєї супутниці, змушуючи зрушитися з місця. Дочекавшись, коли пані заїде в коридор, Гаріх поспішно опустив ґрати назад. Лицар радісно вигукнув і попрямував геть від замку пустивши коня галопом. Вартовий здивовано знизав плечима і відправився будити капітана. Начальник варти мешкав в кутовій башті. У його покої можна було потрапити двома способами: через центральні покої і прямо із стін. Досягнувши дверей, Гаріх ввічливо постукав. За стінкою загуркотіло й на порозі з'явилася висока скуйовджена людина. Погляд капітана не провіщав нічого хорошого.

- Там жінка…
- Де там, бовдур? – рикнув капітан. – Знайшов ворожку! Нумо зберися, доповідай, як годиться!
- Винен! – гаркнув Гаріх. – Доповідаю. Згідно зі службовими обов'язками, ніс варту на ділянці стіни перед воротами. Півгодини тому під'їхав лицар з супутницею і просився на ніч. Пані зараз чекає на майданчику між гратами, лицар виїхав.
- Молодець! - ласкаво посміхнувся начальник варти. – Два додаткові чергування на цьому тижні. А зараз, підемо, розберемося з нашою гостею.
Спустившись по кам'яних сходах, капітан бадьорим кроком перетнув двір і зупинився коло ґрат. Гаріх влаштувався збоку, прихопивши по дорозі факел.
- Хто така? – запитав капітан в темної фігури, що сиділа на коні. Вершник відчайдушно замотав головою, долинуло ледве чутне мукання. Каптур звалився, явивши погляду прекрасну жіночу зовнішність. Рот вершниці закривала шовкова хустка, туго стягнута на потилиці.
- Ваша ясновельможність, - приголомшено видихнув капітан.

 

- Геніальна ідея! Так ти сказав, вірно!? – гаркнув чоловік, поправляючи корону.
- Ну хто ж знав, ваша величність, - спробував виправдатися співбесідник, кутаючись в мантію.
- Загалом так, раднику! Ти це запропонував, ти і розгрібай!
- В якому сенсі?
- Вирішено. Чоловіком будеш ти!
- Ваша величність - кинувся на коліна радник. – Може, краще просто на каторгу, а? Попрацюю років двадцять, окріпну на свіжому повітрі, порозумнішаю. Будьте поблажливі!
- І не мрій! – відрізав король. - Весілля сьогодні! Варта! Проведіть шановного жениха в апартаменти і прослідкуйте, аби не втік.

   І жили вони довго та...

Дякую сайту http://webest.net/2009/09/12/printsessa.php .

сам фільм має вийти в другій половині 2009 року... ось фрагменти...

переглядав уже десятки разів... реально хлопці відіграли на сто! ...

основна проблема - незнав за що, як кажуть, хапатися... відеокамеру і фотика одночасно не застосуєш, прийшлось фотоапаратом пожертвувати... а й на каву тоді мав сходити... е-х...   

матеріал "сирий"...  таке от АМА-ХХХ: video ...

***                  ***                    ***

P.S.

можна ще фінальні двобої за сам меч луцького замку показати ...

---

Музыка может кардинально изменить настроение. Если меня с утра тянет на Агату Кристи, это не к добру, вот и сейчас "Чёрная луна", а за ней "Никогда", совершенно выбили из колеи... Чорд, смотрю как ладони медленно покрываются липким потом, и чувствую, что где-то в центре груди образуется брешь. Закрыть нах! Закрыть двери любой ценой, потому что потом будет себе дороже. Но не забыть. Никогда не забывать где ключ.

Я сам тебя впустил и разрешил остаться навсегда. Ты никогда не уйдёшь из моей головы, и хоть мои руки гладят другую, сердце закрылось на множество замков и мозг внимательно следит, что бы никто не подобрал ключи. Вход и выход закрыты, эвакуация невозможна, сгорим вместе, а не сгорим, так задохнёмся. Я не забуду

Закарпатські походеньки.

(Фото тут)

Під час весняних подовжених вихідних ми за звичкою, яка скоро, маю надію, стане традицією, побували в західній Україні. На цей раз метою нашої подорожі також було Закарпаття, а саме його адміністративний центр – місто Ужгород. Саме на весні рекомендували його відвідати, ті хто там був чи жив. І хоча на квітучі магнолії та сакури ми запізнилися (хоча не впевнений що до останніх, бо не знаю як вони виглядають, але якісь дерева, що цвіли рожевим кольором у центрі ми бачили). А от каштани якраз були у своєму розквіті. Чомусь досі містом каштанів вважають Київ, хоча за останні 5-7 років їх в Києві значною мірою вирубали. А от Ужгород дійсно можна назвати містом каштанів та лип. Саме ці дерева прикрашають набережні Ужа по обидва боки. Але все по порядку...

---

Виїхали ми в Ужгород 81-м поїздом ввечері 8-го травня зразу після роботи. Квитки брали майже за місяць, і то їхали вже на бокових місцях. Хоча особливих незручностей не відчували... Можливо дякуючи “Місячнику покращення якості і культури обслуговування пасажирів”, об’ява про який висіла на дверях купе провідника. А от з готелем ми чуть було не пролетіли, так як обдзвонювати ті готелі, інформацію про які знайшов в Інтернеті я почав лише 7-го ввечері. Виявилося, що вони або занадто дорогі (понад 500 грн за номер) , або (яких більше) немає вільних місць на ці дні. В результаті я замовив номер в готелі Едуард, та мав ще передзвонити 8-го ввечері в Інтурист-Закарпаття, де могло б звільнитися місце. Приїхали в Унгвар, – так “місто над Ужем” називали угорці, об 11:35. Так як до Інтуриста від вокзалу 7-8 хвилин пішки, то ми пішли оглянути обіцяний нам ввечері номер Люкс. Від номеру ми в захваті не були, бо назвати його особливо затишним не можна, але на 2 ночі кращого не треба, тим більше, що ми збиралися повертатися сюди лише ночувати. Це був 2-кімнатний номер зі старими меблями, безліччю шаф, ліжком, телевізором та телефоном. Але головне, що там була ванна та гаряча вода.

На дружній нараді  ми вирішили перший день присвятити вивченню околиць міста, а саме, відвідати руїни Невицького замку, що знаходиться в 10-12 кілометрах на північ від Ужгорода. Після теплого душу, ми дізналися на рецепшині як і чим можна дістатися до Невіцького, та озброївшись знаннями та мапою пішли шукати автовокзал №2. По дорозі сфотографували дивовижний (хоча по архітектурі він не дуже відповідає закарпатському стилю, скоріш прослідковується щось Києво-Чернігівське) Хрестовоздвиженський кафедральний собор, що напроти готелю, та ще зайшли в затишне та гарно оздоблене кафе в центрі А**, де смачно поїли та випили чудової кави, а заодно і пересиділи дощ. В касі автовокзалу купили квитки на маршрутку (всього за 2.10 грн) і поїхали (щоправда з 10-15 хвилинною затримкою, бо водій не хотів їхати вчасно з 4-ма пустими місцями)... Добрі люди підказали, що до замку краще вийти біля переїзду в селі Кам’яниця, перейти пішохідним мостом Уж та піднятися вгору. Хоча дах основної вежі замку видно вже з дороги. Перед дорогою, що веде до замку розташований дуже гарний та затишний готель “Камелот” з чудовим двориком та скульптурами левів при в’їзді. Піднімалися не по асфальтованій дорозі для авто, а по стежині навпростець.

Руїни замку вразили! Це дійсно була в свої часи добре захищена фортеця, куди під час нападів ховали дівчат (невіст), звідки і пішла назва – Невістський (зараз Невіцький) замок. Зберігся він у на багато кращому вигляді, ніж Хустський. З ним пов’язано кілька історичних фактів та легенд, які не буду переказувати, а цікаві та не ліниві люди можуть самі ознайомитися з ними (можливо вам допоможуть посилання в цьому тексті). Розповідати про ту красу, що відкрилася нашим очам немає сенсу, тож краще подивіться фото. Скажу лише, що зі стін Замку видно долину Ужа з прилеглими селами та Ужгород на горизонті.

 

Спустившись по дорозі вниз, ми вже трохи зголодніли, тож зайшли в кафе “калиба”, що на території готелю “Камелот”. Замовили порцію картоплі з бринзою у горщиках та кремзлики зі сметаною (деруни по нашому), тобто по півпорції кожному. Досі ще, як згадую, слинки ковтаю! Така смакота була! І навіть не зважаючи на всі смакові якості ми це ледь доїли, бо порція досить велика та ситна.

Додому поверталися електричкою, що якраз мала підійти до платформи “Невіцьке-Підзамок”. Заодно по приїзді зайшли в зал залізничного вокзалу. Він хоч і маленький в порівнянні з Київським чи Львівським, але дуже гарний, оздоблений зі смаком.

Перед готелем ще влаштували фотосесію зі скульптурою крилатого ведмедя на глобусі, що стоїть перед входом в цей самий готель та є символом Закарпаття. На вечерю вирішили купити фруктів та горішків у місцевому супермаркеті.

ПРОДОВЖЕННЯ... День другий-третій

Лето. Солнце. "Молодежный" лагерь. Каждый раз вспоминаю маму маркетолога, который решился назвать средний возраст 15 лет "молодёжью".
3й день на пляже. Переворачиваясь на спину:
- Знаешь, у меня в детстве была "мечта-идиота". Хотя чего уж там в детстве, до сих пор осталась.
- ...
- Хочу знать. А ещё лучше знать и понимать.
- Всё?
- Ну... Понимать - да, знать - нет.
- Хм... А что знать не хочешь?
- То что будет. Скучно жить и знать что будет.
- Да... Пожалуй...
- Пойду вдоль берега прогуляюсь-подумаю, а то валяться уже надоело.
Полчаса неспешным шагом по кромке суши и моря, так чтоб идти там где волна тольк-только отступила, и песок ещё мягкий и прохладный.
Дети строят песчаные замки. Море тихое, и что б ускорить жизнь своих строений, юные архитекторы самостоятельно обливают их водой.
- Нагулялся?
- Да.
- Чё-нть надаумал?
- Ну так... Песню одну вспомнил. Вечером дам послушать.