Замітки філософська лірика

Замітки з міткою «філософська лірика»

Сортувати:: нові; популярні

Вид:: короткий; повний

Колись в мені поволі сум засне

Колись в мені поволі сум засне;
Згорнувшись у клубок, повіки стулить.
Дозріле літо в душу зазирне -
Розбудить почуття, давно минулі.

І легко-легко стане на душі,
Немов дитині в переддень причастя.
Поллються з уст молитви чи вірші -
Таке щось гарне... То, напевно, щастя!

Коментарі: 41

sonce-33

Шлях до вічності

Весни у травні приносять громи,
Грози, і град, пелехаті тумани;
Сиплють з водою міхи у лимани.
Б'ють блискавиці об землю крильми.

П'ють спрагло воду веселі грунти -
Як забуяють і квіти, і трави!
Тягнуться вверх соковиті отави,
Будем весніти і я, друже, й ти!

Запал юнацький в душі не прочах.
О, ця одвічна циклічність природи:
Злети й падіння, і вітер свободи,
Що простилає до вічності шлях!

Коментарі: 24

sonce-33

Самотня хата

Хатина ця - основа всіх основ -
У землю вгрузла печеричкою.
Хтсь народився в ній, у світ пішов,
Співав і буркотів за звичкою.

Молився ревно Богу по ночам -
Весніла біла хата рушничками.
Борщик в печі тоді ще не прочах,
Картопелькою пахло й пиріжками.

Тепер хатина - холод чи сльота -
Чекає, зажурившись, постояльців.
На роздоріжжях сумом пророста,
Угрузши в сніг. І дмухає на пальці.

Вбира слова, що кинуть на льоту,
І кроки, що легенько шурхають.
Одвічну відчуває самоту
І плаче-сипле штукатуркою...

Коментарі: 30

sonce-33

Аж захлинаються у співах солов'ї

Аж захлинаються у співах солов'ї,
Чиясь весна іде назустріч літу.
Мені ж наснилися літа мої,
Присипані вишневим білим цвітом.

Кружляли спогади, солодкі і хмільні,
Джмелями падали у сни тремтливі.
В них залишила болі і жалі,
Там я була весела і щаслива.

А вранці сонце зазирнуло у вікно,
Зозулька щедро років накувала.
І я подумала, що щастя - ось воно,
А я жила -- його не помічала.

Воно у яблуках, що гупають в траву,
У плині річки ніжно-голубої
І навіть в тому, що на світі я живу
У мирі і в гармонії з собою.

Коментарі: 62

sonce-33

Важко буть сонцем

Я думаю знову,
Що легко так жити:
Образити словом
І поглядом вбити.

І легко змінити
В душі декорації,
Минуле зганьбити,
Родину і націю.

А важко прощатись,
І важко простити,
Свободі навчатись
І світ полюбити.

Сміятись іскристо,
Позбавитись злості.
І важко буть чистим,
І важко буть сонцем...

Коментарі: 62

sonce-33

Хочеться радості, весен і свіжості

Хочеться радості, весен і свіжості,
Вітру, кохання по вінця,
Хочеться шалу і разом з тим вічності,
Простору хочеться жінці.

Хочеться щирого, ніжного посміху,
Сонця на рідних повіках,
Щоби прокинутись якось удосвіта
З любим навік чоловіком.

Наче для пташки, що в співі хлюпочеться
Напередодні причастя,
Так небагато, виходить, і хочеться
Жінці для повного щастя!

Коментарі: 34

sonce-33

Я ж багато, Отець, не просила...

Не радіючи літу,
Зневаживши розуму глас,
Дисгармонії суть метушливу,
Я втікала від світу,
Батожила відліку час,
Скакуна поганяла щосили.

Але кінь спотикнувся -
Виснажливий здолано путь.
Дай же, Господи, віри і сили
На кругИ повернуться
Та спокій назад повернуть -
Я ж багато, Отець, не просила...

Коментарі: 41

sonce-33

Людина забуває, що людина

Підміна слів, думок, ясних чуттів...
Людина забуває, що людина,
І думає, що їй підвласний світ,
Лише вона змінить його повинна.

Але вона не цар степів, морів -
Стріла в руках у Господа самого.
Куди Всевишній їй летіть велів,
Туди і має долетіть, небога.

Людині ж хочеться, щоб по її,
Тож відкида моралі та закони.
А в веснах десь щебечуть солов'ї,
Лунають у церквах потужні дзвони.

Людина ж розчиняється в віках,
Як в безкінечних "можна" або "треба"...
А в небесах ширяє білий птах,
Єднаючи в одне і землю, й небо.

Коментарі: 43

sonce-33

Лише добро врятує світ

Життя людське - солодка згуба,
Воно лиш мить на цій землі.
Що для одних для серця любе,
Для інших - стогони й жалі.

Одні стяжають до знемоги,
А інші - людям віддають.
Шукають до чуттів дорогу -
Знаходять до розлуки путь.

Майно і злото - речі тлінні.
Мине чимало зим і літ -
Лишиться в світі все незмінним,
Лише добро врятує світ.

Коментарі: 41

sonce-33

Як у того коня...

Як у того коня
Ніздрі й твар тріпотіли.
Прагнув він визнання -
Розкуйовдилась грива.

А вітри - по боках,
Пошматовані часом.
Вільний коник, мов птах,
Вже злітав до Парнасу.

Що несло в небеса:
Білосніжність чи крила?
їІз повіки - сльоза,
Розкуйовджена грива...

Коментарі: 41