хочу сюди!
 

Марина

45 років, овен, познайомиться з хлопцем у віці 39-50 років

Замітки з міткою «прогулянка»

Ми були у зоопарку :)

Ура! Багато свят! І ось ми тут, на "Політеху"! Черга за квитками аж до зубра. Поки стояли (хвилин 20) - купили такий сувенір, давно я за ним ганялася. 

Зветься Антистрес, можна моделювати купу всілякого, ось так:


Приємно було від відносно низьких цін на квиточки (у Ялтинському зоопарку ще 3 роки тому було дорожче утричі)


Моя доня не була у київськму зоопарку жодного разу, а я була рівно 10 років тому на інтернатурі.
Тож для обох враження були нові (або практично нові).


Сакура. Сказала, що все буде добре. Вона знає. :)



Всі тварини, що мають пару в зоопарку, обов'язково по двоє, на останній фоті у левів взагалі секс в кущах практично на очах у дітей.

Павліни порозпушували хвости перед самками, теж шлюбний період


podmig прошу помітити: саме самці привертають увагу самок, а не навпаки!

Жирафи. Вони просто не відходили від сітки. Дуже хочуть бути в одному загоні. 


Тварини досить вгодовані, начебто доглянуті. Мають просторі клітки та вольєри.
Впадає в очі велика кількість пустих загонів. Здається, 10 років тому такого не було. А може, я забула.

Оглядове коло... Види Києва.


І дуже смачнюча дорогуча карамель хенд-мейд.


Про приматів навіть не писатиму - їх лишилось мало і взагалі жалюгідне видовище.

І вже в метро нарешті знайшлося гідне застосування Антистресу :)



По тратах: за вхід - 50грн за мене + 25 грн за дитя, за морозиво - 30 грн, карамель - 20 грн, оглядове колесо - 30+20 грн. Всього 175 грн.



Болотна завірюха.

Нарешті, Олені вдалося в темряві нащупати замок та відкрити двері в зимовий дощ. Приходилось тримати дві двері обома ногами та руками аби іі старенька собачка не застрягла в якій-небудь з них.
Зранку до ночі дощ. Зима, скільки ще нам прийдеться гуляти серед калюж!!! - не стримавши себе, голосно вигукнула Оленка в порожній чорний та мокрий простір.
Я вже більше ніж двадцять днів зірок не бачила -тихо додала і засмутилась би та це вже було...
Вони з собакою розійшлися за різними інтересами.
-Молодий чоловік, а давайте познайомимося!
Зупинився мовчить – вже не погано.
-Чом би й ні?- спокійно ледь повівши плечами відповів незнайомець.
- Ну скажіть, будь-ласка, за що нам така сурова у лапках зима?
Він підвів очі до неба схопив пару крапель.(до речі, він також був без парасольки).
- То все американці, вони позапускалли тарілок, ще чогось - понаділали дірок, суються до Галактики, хоча у власній родині ладу ніяк не знайдуть.
Нічого собі! Здається мені щастить. Це вперше, щоб так одразу і така цікава розмова на ніч.
- До речі, ви не поспішаєте?, хоча ...
- Ще хвилин 5 тому - так, зараз вже ні. І ця зима мені починає подобатись.
- Ще дві хвилини і я почну питати, чи випадковою була наша зустріч.
- Ні, я замовив цей дощ.
- Тут я мала б спитати Вашу професію, та у нас не кіношні балачки, отже , повернемось до зимових дощів. Чи не завинили ми перед небом, що на нашій широті у Лютому ці „сірючі будні”?
- Завинили, авжеж, але мені чомусь здається, що вже завтра буде сніг, багато снігу потім мороз і, нарешті, ми побачимо Сонце!
- Чому це? – Олена посміхнулась, адже він так чітко відчував всі її думки.
- Ми приблизно років двадцять п’ять як завинили перед Сонцем тим, що всі ці роки воно світить, а ми й досі не знаходили один одного. Воно розсердилось та скинуло на нас ці нескінчені дощі, змусило шукати в темряві, але ми обійшли всі шляхи, лишився тільки цей ми йшли розплескуючи калюжі і впізнали кроки один одного ,і ти...
- Досить, залиш казку на майбутнє! До того ж я вже не бачу своєї собаки...

Олена пішла шукати її понад домом, з сусіднього під’їзду вийшов хлопець. „Чому б не почати, не познайомитись, але ж ти щойно все це вигадала? Тільки слово, ну давай давай. Ні, навіть обернутись не вистачить сил. А от і моя собака, товпчиться під другим під’їздом. Хлопець(вже невигаданий) сів у червону машину незнайомої моделі, та довго не хотів їхати – трохи налаштовує... та ні, просто у нього life(. А он на балконі четвертий поверх, непоганий ремонтік, хтось новенький, та ще й не палить, мабуть вже. Ой вже дивиться, продовжуємо в тому ж дусі. Закину голову, а чого б ні, поверх аж четвертий, нехай думає що очей від нього не відірвати. Червоний ще не поїхав, ой пішов з балкону, от зараз вийде до мене , а я скажу:”Думала реклама скінчилась, та ви пійшли додивлятись фільм ;)
Червоний вімкнув світло та моя собака побачила мене і стала наближатись – це мене завжди турбує, адже вона обирає момент саме коли машиина їде, дивилась на неї і не разгледіла в лобовуху його, розгледіла в тонованих стеклах таки слухавку біля вуха. Підмігнула(автор запитує у людей знаючих, як це слово таки буде українською) в його дзеркальце - вже можна, адже він їде.
Повернувся четвертоповерховий, тільки вже не сильно висовувався. Мог би й вийти, а то тільки голову мочить. Собака пішла й мені пора. Йшла до дому, я біля дверей її нема – таки на смітник!
Джесі, - нехай почує цій балконник мій прекрасний голос.
Джесі – ні, вона не чує, чи просто, як всі старі, не хоче чути. Прийшлось додати басу та свісту,так, не по-жіночому – проте зберегла свого питомця від багнюки.
До дому, якщо вистачить духу, запишу всю цю Болотну завірюху.
19.02.2009
За місяць моєї собаки не стало...

прогулянка вчорашнім вечором))) пара фоть)

 

гуляли ми по андріївці..гуляли гуляли....хорошо було...аж не розкказати як...

вечір..романтика....


куди ж без сміху з гарними друзями....гг...сміялися дооооовго)))


з прикольними фотками)))) осьо одна)))


 

і невдалими фотками))))

правда дуууже невдалими


схожа на вампіра??))))))


52%, 16 голосів

29%, 9 голосів

19%, 6 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
Сторінки:
1
3
4
попередня
наступна