хочу сюди!
 

Маша

50 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 37-65 років

Замітки з міткою «русь»

История Русов в документах [Просветительский]



Против нас с Вами идёт самая настоящая война. Война самая коварная и подлая, потому что враг постоянно маскируется и использует такие виды оружия, как, например, фальсификация нашего прошлого...

[ Читать дальше ]

Аскольд, Олег та Ігор - великі засновники руської держави

Здається мені, що три історичних персонажа, яких я виніс у заголовок блогу, якось дуже мало висвітлюються сучасною масової культурою. Наші парки і сквери зайняті пам'ятниками іноземних діячів на кшталт Леніна-Ульянова-Бланка, вулиці часто носять назви іноземних євреїв, більш менш користуються популярністю більш пізні київські князі, а ось ті хто стояв у коріння створення великої держави Русь, якось замовчуються або їм присвячується декілька абзаців в підручниках історії.

Київський князь Аскольд найбільш таємничий персонаж нашої історії. Згідно з "Повісті временних літ" (ПВЛ) Аскольд разом з Діром були дружинниками Рюрика, котрий їх відправив у похід на Царград, але по дорозі вони захопили Київ, у похід не пішли, а стали княжити в Києві. Насправді ця історія викликає великі сумніви. І здається літописець просто по прошестю 300 років з тих подій намагався якось інтерпретувати залишені розповіді про якусь династичну війну у древності, котрі лишилися з тих часів у вигляді легенд та оповідань і перемішав історичні події з епосом. Здається якась крупна династична сварка була в Русі, але деякі факти можуть нам казати, що відбулася вона не в період Аскольда та Олега, а трохи пізніше і пов'язана радше з Ігорем. Я потім скажу чого я так думаю. 

Однією з небагатьох світлих думок Михайла Грушевського було поєднати сталість династичної спадковості Аскольда та Олега. Однак його теза про те, що Олег правив раніше за Аскольда не витримує ніякої критики. Але сама теза безумовно цікава. Цікаве ім'я князя Аскольд, в такому вигляді не можна казати про його належність до слов'янських імен, але не менш натягнутим виглядає виведення його зі скандинавського Haskuldr. Цікава версія Рибакова, який виводив ім'я Осколд від самоназви місцевих скіфів, яких Геродот називав сколоти. Польський хроніст Ян Длугош повідомляв, що Аскольд походив від роду засновника Києва - Кия. Цієї тези притримувався і Рибаков. Щодо ж напарника Аскольда - Діра, то я тут притримуюсь думки того ж Рибакова, що його скоріш за все не існувало:

«личность князя Дира нам не понятна. Чувствуется, что его имя искусственно присоединено к Оскольду, потому что при описании их совместных действий, грамматическая форма дает нам одиночное, а не двойное число, как это должно было бы быть при описании совместных действий двоих лиц». 

За "Новгородським первинним літописом" Аскольд правив Києвом ще до прибуття Рюрика. Тому я думаю можна вважати, що до дружини Рюрика він не мав відношення, а історія ПВЛ лише набагато пізніша інтерпретація подій, яких літописець не міг бачити.

Отже полишимо родовід князя і звернемося до його дій. Відомо про нього мало, але видно що саме він почав складати розрізненні племінні союзи у державу. Першою справою він звільнив Київ від дані хозарам. Аскольд почав брати під свою руку племена, приєднавши до Київської держави полочан та кривичей. Він першим вирішив оспорити  торговельну перевагу Візантії, два рази нападаючи на неї і примушуючи її до вигідних торговельних договорів. Відомо, що він вів якусь війну з болгарами, проте причини і мета князя невідомі. Аскольд почав будувати могутність майбутньої держави.

Хоча мушу зазначити, що я не згодний з твердженнями Михайла Юліановича Брайчевського, бо він дуже сильно перебільшує вплив і могутність держави Аскольда. І взагалі безглуздою виглядає теза, що наступник Аскольда Олег своїм "переворотом" відкинув Русь назад в розвитку. Твори Брайчевського явно ідеологізовані, не кажучи, що вони суперечать фактам. І твердити, що Аскольд завоював ледь не пів Азії, а такий-сякий Олег підірвав цю могутність...ну це щось схоже вже на фолк-хісторі. Хоча не заперечу, що Михайло Юліанович мав цікаві і світлі думки, особливо стосовно його дослідів щодо слов'янської рунічної писемності. Але з Аскольдом явне перебільшення.

Наступник Аскольда Олег особистість легендарна і так що, залишила великий вплив у народній пам'яті у вигляді епосів і легенд. Це такий собі слов'янський Беовульф. Вокняжіння Олега за ПВЛ викликає великі сумніви. Згідно з версією Нестора, то Олег, будучи дружинником сина Рюрика Ігоря, напав на Київ, вбив Аскольда і Діра, як узурпаторів та почав княжити у Києві у якості регента при Ігорі. Вся ця історія викликає сумнів. По-перша дивна поведінка як на новгородця у Олега після захоплення Києва - він одразу ж накладає данину на Новгород. Російський історик Ловмянський досліджував це питання і довів, що важко його вважати новгородцем. Хоча теза Ловмянського, що він пішов зі Смоленського князівства також мало чим підкріплена. По-друге час регентства Олега це десь 40 років, за які Ігор мав би давно вирости і стати князем. Також цікаво, що Аскольда, начебто за версією Нестора узурпатора, було поховано з усіма почестями, а княгиня Ольга, жінка Ігоря Рюриковича, поставила на тому місці Церкву святого Миколая. Тобто якби дійсно Аскольд був узурпатором, навряд чи в Ольги було таке відношення до узурпатора. Тобто скоріш за все історія з Олегом і Аскольдом це якась історія, яка колись можливо і справді відбулася, проте навряд чи саме з Олегом і Аскольдом, скоріш за все правдива теза Грушевського про спадковість Олега та Аскольда щодо один одного.

Олег продовжив політику Аскольда на об'єднання розрізнених племен. Він підкорив своїй владі деревлян, уличей і тіверців, а також відвоював у хозарів сіверян та радимичей, котрі платили данину хозарам. Олег розумів, що в цьому регіоні є два серйозних гравця - Хозарія і Візантія. Він вирішив зробити першою в регіоні саме Русь. Всупереч тезам Брайчевського, саме з Олегом пов'язане визволення русів з під протекторату іноземців. Для початку Олегу треба було підкорити Візантію, котра вже давно була головним ворогом слов'янства. В 907 році Олег атакував Царград і імператор Лев ІV Філософ був змушений здатись русам. Олег змусив візантійців укласти мир, дозволити русам вільно торгувати, а також відтепер Візантія змушена була платити данину Русі. На знак своєї перемоги Олег прибив щит на воротах Царграду. Велика перемога нашої зброї!

Арабський історик Аль-Масуді повідомляємо нам ще про один похід Олега - на Каспій. Флот із близько 500 кораблів атакував берега Азербайджану. Що не поділив між собою Олег та хани Азербайджану невідомо, можливо це була звичайна торговельна війна, або просто намагання підкорити своїй руці далекі землі і перетворити їх на колонії. Хозарський каган, котрий мав договір з русами і Олег чесно його виконав, віддавши половину взятого в Азербайджані добра кагану, був ним зраджений і хазарська гвардія оточила русів і вбила їх. Скоріш за все саме так загинув "історичний" князь Олег.

Але окрім "історичного" Олега був ще Олег Віщий руського епоса. Таку кількість легенд і епосів руси не присвятили жодному іншому князю, а отже князь Олег користувався неабиякою популярністю у народу. За легендами Олег Віщий загинув від укусу змії, коли своєю зверхністю не повірив волхвам, які передрікли йому, що він загине від свого коня. Повернувшись на могилу свого коня, Олег почав насміхатись над пророцтвами, як в той час змія вилізла з черепа коня і вкусила князя. І не тільки руси присвятили Олегу свій епос. Ту саму історію описує нам скандинавська "Сага про Орварда Одда". Тобто або ця легенда тягне нас в глибини протоарійської спільності білої людини (бо схожі мотиви зустрічаються в епосах кельтського населення Британії), або Олег здобув таку прихильність серед народів, що і вікінги присвятили йому свою сагу, адже для того часу це не дивина, бо ті ж самі германці в свій час присвятили свою сагу герою Етлі, прототипом котрого був гунський Аттіла. Також князь Олег скоріш за все став прототипом народного епосу про пригоди Волька Всеславича. В цьому епосі вже сам Вольк-Олег народжений від змії, має здатність перекидатися вовком, воює з далекою Індією (скоріш за все Візантія) та завойовує місцеві слов'янські племена.

Наступником Олега був Ігор Рюрикович. Я спочатку сказав, що скоріш за все якась боротьба за київський княжий стіл відбулася саме за часів Ігоря. Мене наштовхнуло на цю думку така річ. Як ми бачимо, що одразу ж після вокняжіння Ігор починає те саме, що колись робив Олег - приборкання місцевих племен, Візантії та Хозарії. Це може свідчити, що на момент приходу Ігоря до влади могутність Русі була вже підірвана - Візантія не платить данини, а серед місцевих племен починається сепаратистські рухи. Таке послаблення навряд чи відбулося, якби Ігор мирно зайняв престол, а отже йому передувала якась сутичка, котра ослабила позиції Русі. Є версія, що літописець Нестор навмисно не розповів нам про ці події, бо на нього тиснула влада Рюриковичей і змушувала фальсифікувати історію на їхню користь, а, на думку прихильників цієї версії, Ігор зайняв престол або скинувши переворотом іншу династію, або розпочав братовбивчу війну. Я не прихильник цієї версії, бо літописець насправді не описував події в рожевому світлі. Княжіння Володимира та Ярослава він описує доволі чесно і без сентиментів, кажучи нам, що перед зайняттям престолу ті вбивають своїх рідних братів. Ні, звісно, якісь ідеологічні установки були, як наприклад приниження програвших і вимальовування їх не дуже приємними барвами і епітетами, типу Святополка Окаянного. Але думка і суспільна ідеологема накладається зверху а історичні події, а отже навряд чи літописець би приховував би якусь "братовбивчу" війну, так само як і переворот, коли описує події з Аскольдом. Тому просто скоріш за все літописець просто не знав про ті події, а народна думка про ті події перемішалась, створивши синтез епосів про улюбленого князя Олега Віщого та якихось подій перевороту чи династичної сварки.

Загалом, як бачимо Ігор починає з того, що збирає землі до купи знову. Він веде важку війну з деревлянами, яких кінець кінцем знову приєднує до Русі. Зумів він навіть і розширити свої володіння за рахунок уличів, котрих в свій час підкорити Олег не зміг. В цей же час, напевно дізнавшись про послаблення Русі, на історичну арену виходять печеніги, котрі йдуть на Русь. 920 року за Нестором (з датами треба бути обережними, бо є великі сумніви в їх точності, тому я намагаюсь їх по менше використовувати) Ігор розбиває печенігів, і саджає їх по кордонам Русі, як своїх васалів для захисту її кордонів. Ігор починає скріплювати свою державу династичним правлінням, бо скоріш за все Олег цього не робив, дозволяючи певну автономію земель, що в кінцевому випадку призвело до послаблення позицій держави після його смерті. Ігор саджає Ольгу правити Вишгородом, Новгородом свого сина Святослава, саджає по землям своїх племінників - Якуна, Ігоря і т.д. 

Розібравшись з внутрішніми справами, Ігор звертає увагу перед усім на зовнішні, і особливо на головного ворога Русі - Візантію. В 941 році Ігор організовує масштабний похід на Царград, зібравши близько 1000 кораблів. Однак несподіванкою це не стало, адже васали Візантії болгари повідомили імператора про дружину Ігоря. Імператор зумів зібрати флот під орудою Феофана Протовестіарія, який оточив флот руського князя і наказав здатись. Ігор відмовився і наказав атакувати. Грецький флот, маючи таку страшну на той час зброю, як "грецький вогонь" зумів в тяжкій битві розбити руський флот і Ігор був змушений відступати. Ігор з військом добрався до берегів Малої Азії, але на суходолі був оточений грецьким військом. З боєм руській дружині вдалося прорвати оточення та вирватись в Русь.

944 року зібравши ще численніше військо та печенігів він знову йде на Царград. Літопис каже, що грецький імператор Роман злякався численного руського війська та запропонував мир. Ігор погодився і уклав вигідні для Русі торговельні угоди. 

Повторюючи шлях свого попередника, не оминув Ігор і свій інтерес на Каспії. Зібравши велику дружину, Ігор пішов у Закавказзя, де напав і підкорив собі один з центрів тогочасної торгівлі на Каспії місто Бердаа. Дії Ігоря свідчать про те, що це був не просто похід заради грабунку (як скоріш за все і в Олега). Захопивши місто, він прийняв місто під свою руку і гарантував його захист, тобто фактично перетворив Бердаа на свою колонію. Місцеві мусульмани підняли повстання проти Ігоря, але воно було подавлено і Ігор дозволив всім бажаючим залишити місто. В цей час правитель Азербайджана Марзубан зібрав армію у 30 тисяч і напав на руське військо, проте всі напади армії Мазурбана були відбиті. Взяти Бердаа азербайджанський намісник не зумів. Як повідомляє Ібн Масхавейх полишати місто Ігор не бажав, однак в цей час поширилась епідемія дизентерії серед дружини князя, тому Ігор був змушений прийняти рішення покинути місто і повернутись в Русь. Якут ібн Аблаллах повідомляє, що руси володіли центром каспійської торгівлі один рік, що ще раз свідчить про далекоглядні плани Ігоря на Бердаа, однак їхній реалізації завадила епідемія.

Ну а потім була смерть Ігоря від рук деревлян. Історія смерті Ігоря доволі таки поширена і знана всіма, тому її повторювати не буду. Зазначу лише, що подробиці тих подій ми знаємо від грека Лева Диякона, і виглядає вона дещо надуманою. Тим паче, що Лев називає деревлян германцями. Напевно під час перебування князя за кордоном серед деревлян поширився знову сепаратизм і вони вирішили скористатись з відсутності князя. І повернувшись, князь знову вступає у боротьби з деревлянами, в якій і загинув. А чи таким способом, як це описав Лев, чи іншим не відомо і не суть важливо. Цікаво, що Брайчевський знайшов якісь релігійні мотиви у війні Ігоря і деревлян, інколи здається, що Микола Юліанович трохи зфанатів на релігійні темі, як марксист на економіці. Безумовно якби були якісь релігійні мотиви конфронтації деревлян і Київського князя, монах Нестор нас би про це повідомив.

Підведемо підсумки. Діяльністю Аскольда, Олега та Ігоря розрізнені слов'янські племена перетворилися на потужну державу, яка вирішила потіснити всіх гравців в регіоні на той час - Хозарію та Візантію. І цим князям це вдалося, по-перше вони звільнили слов'ян від іноземного протекторату, по-друге зробили Русь центром торгівлі в регіоні. Саме з іхніми іменами пов'язаний початок занепаду Хозарії (цвях у домовину цього кодла заб'є син Ігоря Святослав) та послаблення впливів Візантії в регіоні. 

Великі діячі української історії, яким чомусь знайшлося мало місця в підручниках історії України. В підручнику "Історія України. Неупереджений погляд" під редакцією В.В. Петровського, Л.О. Радченко, В.І.Семененко, вид. Школа, Харків" Аскольду, Олегу, Ігорю, Ользі та Святославу, всім їм разом, присвячена одна сторінка, більше вони присвятили параграфу під назвою "Норманська теорія еволюції державності на Русі". Антиукраїнська історія панує в наших школах!



Б.Ольшанський "Щит на воротах Царграду"

Сокровенные тайны русского (Истотного) языка [Просветительский]

Анатолий Шаршин, 27 апреля 2006

Алгоритм управления информационными потоками

Естественное возникновение языка - это длительный, сложный процесс, занимающий многие тысячи веков. Русский язык - это невообразимо древний язык, которым пользуются многие высокоразвитые цивилизации нашей необъятной Вселенной... 



В слове Славян была и есть сила Света, оно материально. Владеющий Словом становился богом.
Нынешнее поколение забыло цифровую грамматику знакового письма, свето-волновую природу Слова и имеет конвертное сознание, что привело население планеты к психологическому гипнозу и массовому психозу. Чтобы вернуть сознание Человека к первородному состоянию необходим звуко-волновой резонатор, он спрятан на самом видном месте. Таким резонатором был и является родной Русский язык.

[ Читать дальше ]

Давньослов’янська рать

Давньоруські дружини здобували перемоги в битвах, маючи багатотисячолітній досвіт боротьби, як з кіннотою кочівників, так і з лавами загартованої піхоти римських легіонів та лав германських мечоносців. Багато ворогів було у Русі, але незламна стійкість бойового духу, вміння протиставити ворогові гнучку, загартовану віками тактику строю піших полків — основної ударної сили слов’ян, — допомагала упродовж багатьох тисячоліть боронити Рідну землю, на порох нищити лютого ворога. Тож вчімося тримати в руках мечі, щити, сулиці, добрі загартовані стріли, бити ворога бойовими сокирами! Славетні діла наших пращурів! Ознайомтеся з руським бойовим строєм.

Бойові дії звалися «рать», неприятель — «ратний». Війну виповідали через послів. От як про це пише літопис: «Прийшов Володимир із варягами до Новгорода й сказав посадникам Ярополка: «Ідіть до мого брата та скажіть йому: „Володимир іде на тебе, приготовляйся битися з ним“».

[ Читать дальше ]

Відверто від російського історика

Досить несподівана відвертість російського історика Лева Прозорова, як на мене. До речі, він позиціонує себе як патріот Росії, тим не менш це не заважає йому писати такі речі. 

Уривки з книги Лева Прозорова "Богатырская Русь. Русские титаны и полубоги":

Еще одной важнейшей работой советского периода в былиноведении была книга С.И. Дмитриевой «Географическое распространение русских былин». Тщательно изучив все данные о местах, где были записаны былины, обычаях местного населения и даже его антропологическом типе, Дмитриева пришла к выводу, что сохранившиеся былины связаны только с поселенцами, предки которых пришли из Новгородских земель. «Там, где преобладали низовские переселенцы из Ростово-Суздальской земли, былин нет, это позволяет сделать важный вывод, что в XIV—XV вв. (время усиления крестьянской колонизации) в Ростово-Суздальской земле былин не было». Так, на Терском берегу Кольского полуострова собиратели отметили странность: жители села Поной не знали ни одной былины, в то время как у их соседей былины записывали десятками. Загадка разрешилась просто: в Поное обитала «москва» — потомки выходцев из Ростово-Суздальского Поволжья. Даже века соседства с поморами, потомками новгородцев, не помогли выходцам из московских земель сродниться с былинным эпосом. Русские былины оказались эпосом Новгорода. В Сибири также былины записывали именно там, где жили переселенцы с новгородских краев.

Не все исследователи приняли открытие Дмитриевой — слишком привычны были представления об «общерусском эпосе»...

Другое возражение, выставляемое оппонентами Дмитриевой, сводится к тому, что существовали, мол, и «поволжские очаги эпической традиции». А вот в самом Новгороде и его окрестностях былин, мол, отчего-то не сохранилось. 
Кажется, исследователи совсем позабыли о том разгроме Великого Новгорода, что последовал за завоеванием вольного города Москвою. Н.И. Костомаров недаром назвал это время «новгородской катастрофой» — «от Заволочья и до... немецкого рубежа и до литовской границы рассыпались ратные люди, жгли, убивали, полонили. В строгом смысле нельзя назвать этого войной — войска не встречали сопротивления: били безоружных, безответных, безропотных». После этой повальной резни по целому краю последовало насильственное переселение побежденных на московские земли: «...более тысячи семей купеческих и детей боярских выслали из Новгорода и поселили в Переяславле, Владимире, Юрьеве, Муроме, Ростове, Костроме и Нижнем Новгороде. 
Через несколько дней московское войско погнало более семи тысяч семейств в Московщину, зимой, по морозу, не дав им собраться, не позволив ничего взять с собой; их дома, их недвижимое и движимое имущество — все сделалось достоянием великого князя... 

Так добил московский государь Новгород и почти стер с лица земли отдельную северную народность. Большая часть народа по волостям была выгублена во время двух опустошительных походов. Весь город был выселен. Место изгнанных старожилов заняли новые поселенцы из Московской и Низовой земли. Владельцы земель, которые не погибли во время опустошения, были также почти все выселены; другие убежали в Литву. Остатки прежней народности в сельском классе смешались с новой, наплывшей к ним, московской: не удивительно после этого, что Новгород не так, как кажется, скоро примирился со своей судьбой и забыл о своей старине. Потомство вольных людей, расселенное в чужих землях, не имело корней для воспоминаний о старине, и должно было по необходимости распуститься в массе преобладающей московской народности; а потомство новосельцев в новгородской волости и в самом городе не имело ничего общего с прежней станиной... некоторых, по подозрению, заточил в тюрьму, другим давал поместья в южных и приволжских краях...

 К сказанному Костомаровым можно добавить показания Гербенштейна — о Новгороде: «Народ здесь был весьма образованный и честный, а теперь стал самый испорченный, заразившись, без сомнения, московскою порчею, которую принесли с собой приходящие сюда московиты». О Пскове: «Образованность и мягкие нравы псковитян заменились московскими нравами, которые почти во всем хуже. Ибо в своих купеческих сделках псковитяне показывали такую честность, простосердечие и простоту, что цена товару у них показывалась без запросу, и без всякого многословия ради обмана покупателя» (Цит. по: Плеханов Г. В. История русской общественной мысли. Книга первая. М. — Л.: Госиздат, 1925. С. 91). Дело, как мы видели, было не в «заражении московскою порчею» и не в том, как наивно полагал Плеханов, что «торжество восточных порядков обусловило... распространение восточных нравов» (там же), а просто в смене народа. 
Костомаров исчерпывающе ответил тем, кто сомневается в открытии Дмитриевой. В Новгороде и его окрестностях, «волости», просто физически некому было хранить былины. Добавлю, что после чудовищного разгрома, не побоюсь этого слова — геноцида, описанного им, по Новгородчине прошелся еще мор, а лет сто спустя — опричнина. С другой стороны, «поволжские очаги былинной традиции» возникали именно там, куда московиты выселяли новгородцев. Да и называть места хождения былин в Поволжье «очагами» значит просто вводить читателя в заблуждение — поневоле представляется что-то, сопоставимое с Русским Севером, не затронутым нашествием московской азиатчины...

История как инструмент геноцида [2011, РОД ВЗВ]

История Руси старательно уничтожается чужаками уже несколько веков. Они пытаются унизить нас, и этим хоть чуть-чуть приподнять себя. Однако у нас всегда находятся разумные люди, которые сводят на нет все их старания и потуги... 



Прошлое Русов таит в себе много интересного и загадочного. Обработанная «официальная» версия русской истории, именно обработанная, а не написанная, является политическим заказом властных структур. Для историков, а с недавних пор, ещё и для всё большего числа заинтересованных людей, не секрет, что почти все источники до начала 17 века имеются только в копиях 17-18 веков. Немало исторических документов уничтожено и уничтожается до сих пор.

[ Читать дальше ]

ВЕДЬма - Ведающая Мать [Просветительский]

Александр Новак, 03 июня 2012

Тех женщин, которые могут не только считывать информацию с человека либо с пространства, но и владеют энергетикой, до сих пор называют ВЕДЬмами. Иногда с опаской, но больше с восхищением. 



Слово «ВЕДЬМА» имеет древнерусский корень «вЪдъ», что связан со значениями «ведать», «знать». В санскрите «ВЕДА» означает «священное знание». То есть в древности слово «ВЕДЬМА» не имело однозначного значения, и означало женщин, которые сохраняли тайное, сакральное знание. Слово «ВЕДЬМА» сначала употреблялось в значении «та, что всё знает», откуда возникло дальнейшее «ворожея».

С ведьмами мы обычно сталкиваемся на страницах детских сказок и фэнтези, они прочно обосновались в старинных легендах и преданиях, пугают нас в мистических историях и ужасах. При слове ведьма мы представляем древнюю горбатую старуху с седыми космами и крючковатым носом, обитающую в такой же древней избе, завешенной пучками сушёных трав и лягушачьих лапок, с обязательной чёрной кошкой, смотрящей на нас из полумрака горящими глазами. И рассмеёмся, если нам скажут, что живущая по соседству с нами скромная симпатичная девушка и есть самая настоящая «ВЕДЬМА».

[ Читать дальше ]

Христианин - не значит православный

«Выбирая богов – мы выбираем судьбу»
древнеримский поэт Вергилий

Во всем мире русскую христианскую церковь называют РУССКОЙ ОРТОДОКСАЛЬНОЙ церковью! И, что самое интересное,- никто против этого не возражает, и даже сами «святые» отцы в разговорах на других языках именно так и переводят название русской христианской церкви! 



Во-первых, понятие «ПРАВОСЛАВИЕ» НИКАКОГО отношения к христианской церкви не имеет!

Во-вторых, ни в ВЕТХОМ ЗАВЕТЕ, ни в НОВОМ ЗАВЕТЕ нет понятий «ПРАВОСЛАВИЕ»! А есть это понятие в русской ВЕДИЧЕСКОЙ традиции!

Полное представление о понятии «ПРАВОСЛАВИЕ» дается в «СЛАВЯНО – АРИЙСКИХ ВЕДАХ»:
«Мы- православные, ибо мы ПРАВЬ и СЛАВЬ прославляем. Знаем мы воистину, что ПРАВЬ – Мир СВЕТЛЫХ богов наших, а СЛАВЬ – СВЕТЛЫЙ Мир, где обитают Великие и Многомудрые предки наши.
Мы – СЛАВЯНЕ, ибо славим от нашего чистого сердца всех СВЕТЛЫХ древних богов и Святомудрых предков наших…»

Так что, понятие «ПРАВОСЛАВИЕ» существовало и существует ТОЛЬКО в русской Веди-ческой традиции и никакого отношения к христианству не имеет. А возникла эта Ведическая традиция ЗА МНОГО ТЫСЯЧ ЛЕТ ДО ПОЯВЛЕНИЯ ХРИСТИАНСТВА!

[ Читать дальше ]

Первые славянские сторонники (партизаны)




Tрагическая гибель древней Рязани ярко изложена в произведении начала XIV века «Повести о разорении Рязани Батыем». Но корень рязанский остался жив! Небольшой отряд всадников, все в железных кольчугах, кованых шеломах, стальных наконечниках, выехали из главных ворот древнего Чернигова, ведомые богатырем Евпатием. Помог тогда ему князь Черниговский Михаил, даровав и оружие, и припасы, и воинов.

Летопись «Повесть о разорении Рязани…» повествует о небольшом отряде удальцов. У Евпатия было всего 300 воинов, но монголо-татары запомнили его навечно. Героические удальцы устроили захватчикам обвальную охоту. Небольшие отряды монголов попадали в засады, ночные налеты на села, погосты, небольшие городки, в которых расположились монгольские гарнизоны, вынудило руководство монгольской армии и самого Батыя приступить к уничтожению невиданно наглого и бесстрашного противника.

[ Читать дальше ]

Наполеон – это тоже выдумка?

Елена Любимова, 02 декабря 2012

Нашёлся ещё один интересный документик, который свидетельствует, что даже недавняя наша история была совсем не такой, какой мы её знаем сегодня. Что-то очень важное было сокрыто и замаскировано толстым слоем выдумок и вранья... 



Ж.Б. Перес, библiотекарь города Ажана.

Почему Наполеона никогда не существовало или Великая ошибка, источник безконечнаго числа ошибок, которыя следует отметить в исторiи XIX века.

Перев. В. Васютинской под редакцiей и с послесловiем А.М. Васютинскаго.

Москва. Тип. Г. Лисснера и Л. Собко. Крестоподвиж. пер., д. Лисснера. 1912.

[ Читать дальше ]