ІВАН МИКОЛАЙЧУК
34 ролі в кіно, 9 сценаріїв та 2 режисерські роботи. Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим самородком.
[ Читати далі ]
Просто, ну не дають (чи майже не дають) йому грати ТАКІ, класичні найяскравіші ролі...
(щоправда, можливо ще й тому, що не часто створюють такі фільми)
І це стосується не лише «акторів другого плану», а і відомих та дуже відомих акторів…
І тому надзвичайно неприємно вражає, коли, характеризуючи таких акторів відомі журналісти звертають особливу увагу не на ще більш високий рівень філігранної гри, а на… «зайві сантиметри на талії» («чи це не початок ожиріння!», «ми помітили, що він/вона ніби вже не у такій формі» – …та він/вона у найкращої акторської формі, бо здатен передавати такі відтінки почуттів, які більшість не здатна й сприйняти!)
Ті ж самі неприємні відчуття у мене з’явилися, коли почула (за допомогою ТV), як відомі (англомовні) люди обговорюють, чи з’явився живіт у Дензела Вашингтона…бо його ж сприймають насамперед як такого, що створює кіногероїв, які у гарній спортивній формі…І вийшло, що ніби лише це вони помічали, коли дивилися фільми, де грав Дензел Вашингтон!
Щодо більшості кінообразів, створених Дензелом Вашингтоном, то про таких говорять: «це справжній чоловік», 
«стриманий і не багатослівний», «сильний і вольовий» і т. ін.
А такі кіногерої у свідомості американців здебільшого мають бути лише «у гарній спортивній формі» і «без зайвих сантиметрів на талії»,
бо лише це для представників маскультури найперше «впадає у вічі» і найпершим береться до уваги.
Можливо тому про більшість американської кінопродукції також говорять, що це все професійно зроблене, але надзвичайно примітивне не цікаве і пласке?
Але ж там завжди були (і ще є) актори, які, кого б не грали, створювали такі багатошарові складні кінообрази, що можна лише дивуватися (і додавати, що їх потенціал аж ніяк не міг повністю використатися у більшості фільмів, у яких вони змушені були грати).
Саме як такий актор мав би й сприйматися Дензел Вашингтон, щоб справжні «кіногурмани» розглядали численні деталі і акторські знахідки, підкресливши, що своєю працею він збагатив досвід світового кіномистецтва.
Наприклад, як він зіграв у трилері з елементами фантастики (спецслужби робили експерименти, щоб використовувати «двійника» людини) надзвичайно відповідального, лаконічного у жестах навченого опановувати себе і розмовляти з людьми в екстремальних обставинах службовця, який намагається не допустити терористичного акту!
Щосекунди там такі події! 
Ті події, як і поведінку людей, важко передбачити
(весь час неприємні сюрпризи, а люди здійснюють дурні вчинки і гальмують ними так необхідну швидкість дій),
і вони сприймаються й усвідомлюються його героєм, як живою людиною
(але це можна помітити лише у якусь частку секунду, лише уважно
вдивляючись в очі!), потім мовчки здійснюється аналіз тієї жахливої ситуації й пошук оптимальних варіантів виходу з безвихідної ситуації
(і все це – в очах!),
намагання заспокоїти і захистити тих, кого має захистити герой, хоч як там йому самі жертви (чи потенційні жертви) у цьому заважають, робить і говорить лише необхідне, опановуючи своє хвилювання, яке нікому не показує (але все це, всю цю приховану надзвичайну розумову
і емоційну активність ми бачимо, уважно вдивляючись в очі! 
А це ж найвищий пілотаж для акторів!!!)
Якщо такий підхід є панівним, то… Америка просто не заслуговує на ТАКИХ акторів!
_____________________________________________
Опитування
Коли Ви бачите у фільмі кіногероя (чи кіногероїню), що для Вас є найважливішим?
