Митець звик до того, що його творіння говорять за нього, тому говорити про себе Івану Горобчуку було досить не звично – Олег Володарський (відео)

Вінничанин Іван Горобчук художник, котрий зжився зі своїм народом зсередини. Головне в його творчості – щира любов до своїх земляків, сутності і основ їхнього життя. Присвячені селу твори митця пробуджують ностальгію дитинства чи юнацтва, коли реальність забарвлена відчуттям світла і спокою, це спогад з тої відстані, яка робить світ ідеальним. У малярстві він вперше заявив себе у жанрі краєвиду, потім міського пейзажу з узагальненням форм і декоративним баченням колориту, захопив його і натюрморт, а от знайшов себе, коли дозволив образам, збереженим у генетичній пам’яті, виринути на поверхню. Твори Горобчука цікаві поєднанням сюжетної конкретики і філософського узагальнення.

Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України живописець Іван Горобчук народився 17 грудня 1957 року в селі Мончині Погребищенського району Вінницької області. Йому притаманна соковитість кольору, вміння декоративно вирішувати площинні зображення. Його картини виставляються на обласних, міжрегіональних та всеукраїнських виставках образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва.

Наприкінці 90-х років Горобчук проявив себе в народному малярстві, розпочавши роботу над циклом творів, присвячених міфопоетичному світу українського села. І за останніх 10 років досяг успіхів в цьому жанрі. Відчуваючи своє національне коріння, митець звертається до його витоків, змальовує фольклорні сцени, тісно пов’язані з рідною землею та народом. Художник відтворює захоплюючий світ минулого, традиції і обряди українського народу, досконало зображує одвічні символи добробуту селянського життя. Малярство Івапа Горобчука вирізняється власною манерою зображення. Використовуючи традиційні та авторські техніки, інтуїтивно гармонізуючи твори, майстер відчуває мить, коли рухи пензля творять у поєднанні з душею.

Джерело: https://www.vocnt.org.ua/master/gorobchuk

Іван Горобчук, художник, митець, майстер народного малярства

Ікона зоряного неба

Поміж леліток зоряних

Світився місяць комою.

Здавалось небо зоряне

Коштовною іконою:

Творцем єдиноправедним

Майстерно намальована

І людству невиправному

На радість подарована.

Автор Світлана Скорик

Осінь омила дощем все навколо і місто, огорнуте свіжістю, виблискувало ще мокрими стріхами будинків та свіжими калюжами в промінні ще по-літньому яскравого сонця. Насолоджуючись затишком вінницьких вуличок, ми дісталися до Вінницького центру народної творчості, де у своїй осяяній сонячним світлом майстерні на нас чекав Іван Горобчук.

Знайомство. Уважний погляд в очі. Некваплива бесіда під смакування запашної кави, коли раніше незнайомі люди намагаються не просто побачити, а зрозуміти того, хто сидить навпроти. Нам вдалося почути одне одного. Це дуже важливо, адже лише тоді, коли людина відчуває, що її по-справжньому чують, вона говорить не те, що, як їй здається, належить сказати на загал, а ділиться тим, що на серці. Тільки так народжується «Сповідь».

Митець звик до того, що його творіння говорять за нього, тому говорити про себе Івану Горобчуку було досить не звично. Відверті слова лунали від самого серця, але ніби здивований такою своєю відкритістю він повсякчас подивлявся на мене, ніби питаючи, чи не говорить зайве. «Я наспівую церковні пісні, котрі чуються мені, коли пишу ікони».

Митець, натхненний красою української землі, українського села, котру він оспівував у своїх роботах, не забуваючи свого коріння, досяг неба у своїй творчості, надихнувшись малювати ікони. Мені неодноразово доводилося спілкуватися з художниками, котрі також приходили до іконопису, але шлях Івана Горобчука має свою, особливу траєкторію. Він у своїй творчості подорожує від землі до неба й назад. Його натхненням стали Бог і Україна. Звивиста дорога життя, багатий та різноманітний життєвий досвід… і раптом прагнення творити розвернуло дорогу життя, задавши їй новий напрямок.

Усвідомивши себе у творчості, він згодом усвідомив себе в любові до рідної землі, рідної України. Ця земля кличе до нього, говорить. Він її відчуває навіть глибше, ніж знає та розуміє. Ця земля, цей зв’язок з нею даровані йому Богом. І він своїми творами дякує Господу за цей дар й безперестанно милується Його дарунком, передаючи у своїх роботах неймовірну глибину своєї любові до Бога та України.

Надихаючись напівтемрявою храму та звуками молитви, в осяяній сонячним світлом тиші своєї майстерні він не просто створює картини, на котрих ми можемо бачити намальоване, а створює ті картини та ікони, котрі бачать нас, котрі говорять до нас часточкою душі майстра. Для нього такий внутрішній стан природній, наче дихання. А мене він вразив своєю глибиною.

Проте під час нашої «Сповіді» було видно, що Івану Горобчуку досить не звично розкривати внутрішнє назагал, тому він повсякчас озирався чи то на мене, чи то вглиб себе, перевіряючи, чи не говорить недоречного. Навпаки! Саме таку Україну й таких українців я хочу бачити й чути, з ними та про них я хочу говорити, знімати, писати.

Моя рідна земля прагне мені щось показати, наче Матір бере мене за руку і веде подорожувати теренами нашої неймовірної країни. Ця земля говорить і до мене. Ніби закликає у снах і навіть наяву. Іван Горобчук веде свій діалог через творчість, а я відчуваю, шукаю та знаходжу Україну та українство в душах та словах тих, з ким розділяю «Сповідь», а потім усвідомлюю все почуте та побачене рядками статей.

Не зважаючи на те, що ми з Іваном створюємо зовсім різне, наше відчуття творчості здалося мені настільки симетричним, що я й досі не можу сказати напевне, чи то я відчував у собі відлуння його сприйняття, чи то моє сприйняття творчості виявилося настільки близьким йому, що він так глибоко його відчув. Це справжній подарунок долі: розділити «Сповідь» з людиною, котру, як і мене, надихає творити Бог і Україна. А я безмежно вдячний Господу за цю, даровану Ним, зустріч.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – Іван Горобчук, художник, митець, майстер народного малярства

https://youtu.be/FSkt1mlfpTU

Ми говорили про янголів, а Надія дивилася на мене з подивом і не могла зрозуміти, звідки ж я їх знаю – Олег Володарський

По-перше, ангели могутні. Нехай вас не вводять в оману всі ці голенькі херувимчики, якими епоха бароко заселила нашу уяву. У Писанні перше, що завжди говорить людині ангел, коли з’являється їй, – «Не бійся!» А що сказали б херувимчики з голими сідничками? Напевно, щось на кшталт: «підв’яжи мені підгузник». Але згідно з давньою традицією, ангели вселяють благоговіння. Рільке каже, що ангел лякає. У чому ж їх могутність? Сутність ангелів – у розумінні. Їх помисли глибокі. Розуміння – їх спеціальність. Згідно Аквінату та іншим вчителям, ангели інтуїтивно осягають первинні думки, що лежать в основі всіх наших інших помислів. Їм не потрібно вчитися проникати в суть речей. Вони не потребують доказів, аргументів і експериментів. Вони схоплюють все інтуїтивно і миттєво. По частині інтуїції їм немає рівних. У цьому вони можуть бути нам помічниками. Ось чому ангелів і творців з’єднують настільки глибокі дружні узи. Споглядаючи дивовижні, незвичайні зображення ангелів, подаровані нам художниками, ми маємо справу не просто з благодатною темою для живопису, але і з тим, що відбувається між ангелами і художниками. Ангели йдуть дорогами інтуїції. Ангели пов’язані особливими відносинами і з пророками – а сьогодні пророки нам необхідні. Пророки потрібні громадянському суспільству в кожній професії, в кожному поколінні. Нам потрібні молоді пророки і пророки старі. «Чим займаються пророки? – Запитує ребе Гешеле. – Пророки втручаються». Якщо ми хочемо, щоб людство звернуло з того шляху, по якому воно йде зараз, нам не обійтися без пророків, – ангели ж, згідно Аквінату, мають найбезпосередніше відношення до пророцтва. До того ж ангели мають виняткову силу волі. Аквінат говорить: «Їх воля за своєю природою наповнена любов’ю». Ангели не схильні вдаватися до відірваного міркування; їхня доля – любов і розуміння. Їхнє розуміння просякнуте любов’ю. Їхні знання – це знання серця. Це мудрість, а не просто знання. Отже, ми ясно бачимо, що у сферах своєї «спеціалізації» – у розумінні, пізнанні, любові, співчутті і пророцтві – ангели можуть багато чому навчити нас. Їх завдання непрості. У них є серйозні космічні обов’язки, пов’язані з мудрістю і знанням. Одне з таких завдань – прославлення. Де прославлення, там і ангели. На мою думку, відсутність ангелів пов’язана з тим, що я б назвав «кризою прославлення у західній цивілізації». Вони повернуться, як тільки ми знову навчимося прославляти. Хільдегарда Бінгенська та Тома Аквінський вчать, що диявол відрізняється від ангелів відмовою підносити хвалу. Як багато в нашій культурі останніх століть було пов’язано з відмовою хвалити! Що є хвала, як не радісний і побожний хор голосів? Ми позбавлені хвали тому, що наш світ – світ, подібний машині або клітці, – забрав у нас благоговіння і радість. Пробуджуючи в нас благоговійний страх і подив, нова космологія тим самим воскрешає хвалу. Вивчати ангелів – значить проливати світло на нашу власну природу, особливо на ті її аспекти, що придушуються нашою секуляризованою цивілізацією, секуляризованою освітньою системою і навіть нашою секуляризованою релігійністю. Під секуляризацією я маю на увазі все, що виганяє священне тремтіння з світобудови.

Джерело: https://credo.pro/2015/10/39255

Надія Гута, митець, художниця.

Далеко від метушні великого міста, на узбережжі осяяного сонячним промінням Азовського моря, серед реліктового лісу, сповненого ароматами хвої, мені згадався мій янгол. Добрий та мрійливий, котрий з малих років вчив мене розмовляти з ним про все, що в мене на думці та на серці.

У мого вітчима був будиночок на краю лісу в Пущі Водиці. І, коли ми на вихідні приїжджали туди всією родиною, я зажди біг до лісу, блукав стежками та мріяв. Мріяти і уявляти майбутнє. Бажати чогось більшого та таємничого. Я і зараз подумки часто повертаюся на ті стежки, згадуючи себе маленького. І янгола… котрий не розповів мені про те, як боляче буває, коли твою розкриту настіж душу світ не розуміє та не приймає. Не стільки світ, скільки оточуючі, котрі і являють собою весь твій світ в тому віці. Мій янгол завжди був добрим і по-родинному домашнім. Він любив спостерігати як я захоплююся читанням. Від нього пахло сніжним Джеком Лондоном і таємничим Стефаном Цвейгом. Він обожнював Бічер-Стоу і Паустовського. Та найбільше він сміявся, коли я втрачав зв’язок з реальністю, занурюючись в романи Дюма.

Мій янгол дивовижний мистецтвознавець. Поціновувач людських переживань. Це зараз, озираючись назад, я бачу, що все прочитане та пережите мною симетричне. А тоді він мовчки сидів і посміхався. Він давав мені рости. Я поглинав мудрість випробувань, котрі прийшли несподівано…

Прийшли і запитали: «Що є Бог?» І я розгубився. Не зумів миттєво зрозуміти, що весь цей час проходив школу усвідомлення надважливих процесів. Мій Янгол вивів мене з непроглядної темряви та одвічної плутанини лісових стежок на велику дорогу, котра веде до Храму, в якому живе Господь, дарує милість Матір Божа, а Ісус нагороджує терпінням та молитвою.

Мій янгол і зараз поруч зі мною. Його суть, його образ і досі ведуть мене цією дорогою до Бога. Він осяює мою свідомість. Не дає мені впасти. Він вітерцем грається із жалюзі і кидає в обличчя бризки сонячних променів. Він насичує ранок ароматом кави і нагадує мені про дитинство смаком домашнього молока. Він поруч. Ми поєдналися. Стали одним цілим. Він мій вчитель. І краплинки маючої під іконами свічки нагадують мені про нього. Він постійно говорить до мене. Допомагає не поспішати. Думати. Усвідомлювати себе і світ. Коли я вчиняю правильно, він посміхається, наче дитина, повертаючи мене в таке тепле та затишне дитинство.

Маленький янгол Надія сиділа біля мене в затишному кафе. Ми тільки-но приїхали в цей неймовірний край, і мені кортіло відчути душу Тернопільщини. Для мене найвищим знаменням правильності того, що відбувається, є несподіване повернення в дитинство.

Тендітний янгол розклала листівки із зображеннями українських янголят. У неї їх надзвичайно багато. І від листівок, і від посмішки їх авторки лине неймовірне тепло. Вона посміхалася щиро і трохи беззахисно. Коли людина, котра вихована в молитві та Господі, бачить таку віру в світло, вона замовкає. Мені ціною неймовірних зусиль вдалося зберегти одного свого янгола. Не відійти від нього, не втратити, не занапастити душу, котру він так складно вивів на шлях до Господа. А тут цілий світ янголів. Яскравих. Веселих. Надзвичайних.

Ми говорили про янголів, а Надія дивилася на мене з подивом і не могла зрозуміти, звідки ж я їх знаю. Не розуміла, що світ янголів живе в моїй душі вже п’ятдесят років. Я в нього вірую. Без цієї віри мене давно вже не було. І я неймовірно вдячний, що Надія бачить в своїй душі цих вісників Небесного Щастя і щедро ділиться ними зі світом.

Як же це важливо – знати про те, що цей світ добра існує. Як необхідно, щоб в душах наших дітей була віра в диво. Щоб твій маленький синок підійшов до ікони Матері Божої і посміхнувся янголам і Богу. Дітям потрібно дихати добром. Засинаючи під теплою барвистою ковдрою слухати про янголів, котрі завжди поруч. Він веде тебе до Бога, а потім завмирає в тиші Храму і пишається тобою. Тільки не обертайся. Він завжди поруч, для нього найбільше надбання – твоя любов до Отця Небесного. Це його завдання. Зробити тебе тобою. Справжнім. Щирим. І покаянним.

Маленькі картинки янголів. В воюючій країні. Від тендітної та глибоко віруючої українки. І скільки ж в них добра, ніжності та радості!

…Маленька дівчинка в своїй кімнаті замість домашніх завдань старанно вимальовує янгола. Янгола, котрий захищає її батька на війні. Вона знає чому плаче мама і чому бабуся постійно мовчить. Таткові потрібен янгол. Таткові не має бути холодно і самотньо. Маленька дивиться у вікно і мріє про якомога скоріше повернення батька…

Намалюйте дітям тих, хто пішов на війну, Янгола. Намалюйте всім дітям землі Янголят. Разом з ними прийде мир. Тонкий світ живе поруч із нами. Необхідно його почути. Відчути. Побачити. Це надзвичайно важливо! Дякую за Янголів. Це те, чого так не вистачає в найтяжчі моменти життя.

Багатоголосий хор. Хор мира, любові і віри. Взявшись за руки і звернувшись в молитві до Бога ми будемо вражені тим, що наші Янголи, корті полишили нас, моляться разом з нами. Це незрівнянні відчуття. Відчуття щастя, свободи, майбутнього.

Надія Гута. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/NiFJTi8SlhU