хочу сюди!
 

Наталія

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 50-57 років

Замітки з міткою «мрії»

Мрії збуваються!


Милая Жули пислала прохання прикрасити її ялику і привітати. Зробив це залюбки. І 
Попутньо створив свою ялинку мрій та побажань. 
Хто ще не змучився вітати з Новим роком - заходьте і пишіть свої мрії та побажання.
Веселих свят!

Чоловічі мрії. Жіночі мрії.

Чоловіча мрія

Жіноча мрія


53%, 9 голосів

18%, 3 голоси

6%, 1 голос

24%, 4 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Просто декілька думок...

            Обов'язкове страхування. Страхування все частіше стає обов'язковою і необхідною умовою життєдіяльності. Страхувальний бізнес заснований на страхах – смерті, хвороби, втрати майна, ризиків тощо. Виходить, треба бути боязливим, заляканим, тремтячим від усього, щоб отримати вищий статус та більше переваг? Емм... 

             Меркантильність. Люди все більше оцінюють друг друга по товщині гаманця, одягу, символам заможності, при цьому забувають про звичайні людські якості. Особливо це стає помітним у великих містах, осередках промисловості та торгівлі. Через заклопотаність здобуванням грошей, через звичку лицемірити та брехати для отримання вигідних контрактів, забуваються стосунки, засновані на довірі та доброзичливості. Вже зараз людям часто не залишається часу на особисте життя, на кохання – а що буде далі?!!

                Відсутність мрій. З дитинства чуємо: «мріяти не шкідливо», «ну ти розмріявся», «губу розкатав» тощо – так навчають забувати про свої мрії. Потім, в трішки дорослішому віці починається: «став цілі», «плануй своє життя», «думай про кар’єру та зріст», «здійснюй бажання»… І хоч під час свят, днів народжень, урочистих подій, всі так полюбляють бажати сповнення всіх завітних мрій, навряд хтось знає чи є вони у людини взагалі.

             Ці, і ще багато інших тем – не такі популярні як тема сексу, алкоголю або наркотиків. Чому про них мовчать? Ніколи ж не пізно зайнятись розвитком свідомості.

             Щось прогрес цивілізованого суспільства викликає у мене недовіру. Зовсім не хочеться йти в цьому напрямку далі. Правда, іншого не пропонується, тому буду вигадувати його сам. Такий, який буде і до душі і до розуму.

 © Микола в роздумах

Перевіряти не варто! Варто лише ВІДЧУВАТИ!

Спостерігати його цікаво
Сумувати за ним устала
Зігрівають лише його руки.
Голос його – блаженні звуки.

Дбати зовсім не важко.
З лагідною посмішкою: «Сашка»
Навіть, якщо тебе сварить
Тебе це трошечки бавить.

Разом ранок
З сонцем поміж нами.
І такі смішні наставляння мами.

Значить то є він
Значить ти є з ним!
Значить, можна мрії
відпустить по хвилі

І віддатись щастю.
Вже сьогодні, в цьому часі.
Не чекай до завтра
І не плутай карти
Не перевіряй!
Просто Відчувай!

моЙо

Я - не такий...

не шукай
такого, як Ти…
з ним
    до біди
          Тобі йти…
то піди
краще іншим шляхом…
хай тайком
від цікавих очей,
без надії, нехай,
манівцями безсонних ночей
Ти іди…
не чекай,
     не тікай,
           не біжи…

Він торкне
Тілеса Твої,
наче вечірня роса…
Він вкладе Словеса
в онімілі уста…
і зігріє,
і буде за руку вести…
і всі мрії
Ти йому
    без вагань
           віддаси…

Старе Місце
5 липня 2006

Казочка про їжачків.4.

Казка про Їжачка і Зірочку

В одному лісі жив Їжачок. Ти знаєш, які звичайно бувають їжачки — ділові та ворчливі. Полюбляють шарудіти ночами гілками в траві. А цей Їжачок полюбляв по ночах мріяти. Іноді він робив це не один... У Їжачка була знайома Зірочка.

    • Це добре, коли у тебе є з ким розділити свої мрії... Загадай бажання... На жаль, вони не могли часто бачитись: іноді їм перешкоджали хмари, іноді земля поверталася не тим боком і заважала їм зустрітися.

    • Подумати тільки, - говорила іноді Зірочка, - нас розлучає закон всесвітнього тяжіння.

А коли наближався ранок, Зірочка говорила:

    • Мені пора...

    • Я все одно буду чекати на тебе! - говорив Їжачок. - Я знаю, що це знову буде дуже довго, але я все одно буду тебе чекати! Повертайся скоріше!

    • Я повернусь, ти же знаєш, - говорила Зірочка.

Після тривалої розлуки Їжачок завжди говорив:

    • Зірочка, я дуже сумував за тобою! Я так довго чекав на тебе! Майже вічність...

    • Ти же знаєш, як сильні іноді бувають обставини, - говорила Зірочка.

    • Так, я знаю, - зітхав Їжачок...

А більше вони нічого не говорили. Вони просто мріяли... Разом...

    • Так, я знаю, - посміхався Їжачок, - адже це так важливо — знати, що той, на кого ти чекаєш, обов'язково повернеться, не дивлячись навіть на всесвітні закони...

Кожний має свої десять хвилин...

Кожний свої десять хвилин має, щоб наяву пережити великий сон....

Дивися , як я  heart зачарую світ...

Він нам дасть  те ,чого захочем ....

...спробуй так, як я...

Так , то я, той з Твойого сну...

Так, то я  heart  є з Тобою тут...

Мрії...

Навіщо людині мрії? Мрії - це мотив, натхнення, джерело волі та енергії… Мрії допомагають знайти людині її місце в житті, отримати насолоду від нього, досягнути успіху та визнання, самоствердитися та вплинути на світ. На шляху мрій людина отримує безцінні життєві уроки, створює свої власні цінності та принципи...Мрія – це те, що захоплює, дивує, змушує рухатись і задає напрямок та тон. Мрія – це розправити руки та злетіти в небо, просто так, до птахів і поринути з ними до сонця крізь небесну блакить...  

Ви знаете як розбиваються мрії? Мрії надто тендітні, щоб їх постійно розбивати, але таке стається дуже і дуже часто. Для порівняння можна привести тонкі нитки шовку... З таких ниточок складаються наші мрії. 
Кожен раз, плекаючи надію, мрію ти намагаєш щоб вона не розбилася, нікуди не зникла, не зменшилась, а тільки зростала і зростала. Правда більшість мрій,на жаль, розбиваються.
Якщо поглянути на наше життя, то воно здебільшого складається з розбитих мрій, які ми намагаємося знову склеїти, кудить припасувати найбільші кусочки. Розбиті мрії -- це і є життя.
 Добре коли залишається багато великий кусків. З них навіть можна щось знову склеїти, знову побудувати мрію. Але ця мрія, на жаль, буде вже інша... Не та яку розбили... 

Отже, нехай ваші мрії ніколи не розбиваються!

Видіння. Сон.

В застиглому нічному небі

Тоненький місяць зблиснув, 

Немов повіка величезна

Напіввідкрила мудре око, 

Що позирало крадькома униз.

         Й туманність не знайома

         Чомусь була на вухо схожа,

         Яким безмежний Всесвіт прислухався

         До всіх думок таємних і подій.

©Степанська Марина (SMG)

Час "розкидувати каміння"?

Є декілька людей в моєму житті, якими я особливо дорожу. Може, не завжди пишу про них в щоденнику, але це не означає, що я їх забув. Часто виходить так, що з кимось не можу побачитись тривалий час. Збираюсь, планую, домовляюсь... а потім все відміняється. І так знову і знову. Звісно, я звик звинувачувати у всьому обставини. Звісно, я звик забувати про те, що ці обставини мною самим і створені. Виходить - я сам роблю перешкоди? Ох, як не хочеться в це вірити. Навіщо мені це робити? (Ну... є одна здогадка... щоб все було так, як я хочу - потрібно багато працювати, робити багато різних дій... набагато більше, ніж це роблю я. Тому і не встигаю по часу... тому не вистачає грошей... просто лінуюсь.  Ось така вийшла правда)

Але ще одна правда, що дорогі люди залишаються мені дорогими незалежно від того, як я поводжусь, як я живу. Вони можуть про це і не здогадуватись і не відчувати зовсім, але просто своїм існуванням вони допомогають мені всеж-таки переставати лінуватись, починати щось діяти та досягати своїх цілів. Є в них щось таке добре, тепле, приємне, до чого непереборно тягне. Можливо, є і щось пагане... ну, тобто, напевно є... навіть, має бути... але це мені не значно. Я дивлюсь на добрі якості людини. А з поганими хай самі розбираються, що робити (-:

Один з таких дорогих мені людей - Віталька з Коломиї. Добрий, чемний, привітний, відвертий, чесний. Дуже приємний. У нього тепла аура. Навіть просто згадуючи про нього стає спокійніше та лагідніше. Я завжди казав йому, що неймовірно радий нашому знайомству, і завжди про це казатиму, бо це правда! Мені завжди хочеться зробити йому щось приємне, щось радісне, щось таке, що б викликало у нього чудову посмішку. Я впевнений в тім, що він заслуговує на весь той позитив в світі, який світ може йому подарувати, і тому всяким чином цьому отриманню позитива сприяю.

Так ось, ближче до теми "розкидання камінь" - чому я стільки "розпинався" про дорогих людей взагалі, та про Вітальця вокремості? Справа в моїх мріях. В тих самих, що йдуть з дитинства, через все життя, і залишаються тими мріями, реалізувати які - це святий обов'язок. Так і хочеться "кинути один з камінців до Віталькіного городу". Жартую. не хочу я цього робити, і ніколи не збирався. Хочу просто десь поруч із його хатою кинути каміння в фундамент свого майбутнього будинку (-:

Одна з моїх мрій - мати власний будиночок. Великий, місткий будинок із просторою залою та плодовитим садом. Із часом я зрозумів, що хочеться мені мати не один будинок, а 2. Перший - в Західній Україні, другий - в Новій Зеландії. Про те, що в Західній Україні зовсім інша атмосфера та екологія, знають мабуть всі. Тому, місце для свого першого будинку я обрав саме там - в місці, яке недалеко від гірської кряжі, недалеко від річки та щоб навколо були просторі ліса. Щоб зима там була морозна та сніжна, весна калюжна та гравлива, літо зелене і тепле, а осінь плодовитою і жовто-красивою! Кожний зі своїх будинків я хочу побудувати власними руками. Скільки б часу це не зайняло - мені байдуже. Це справа виконання мрії, і ця справа саме так і каже - припустиме виконання лише власними руками. Можливо, хтось захоче мені допомогти... Тоді хай допомогають. Але не за наймом і не за проханням. Має бути складно, має бути важко, маю пітніти та втомлятись. Але саме таким чином цей дім може стати моїм власним. Тільки таким чином, і ніяк інакше.

І ось, про Віталька... Завдяки йому я дізнався про Коломию - це місце, в якому залишилась частка мого серця назавжди. Завдяки йому я вже практично можу собі уявити і місце, де буде стояти мій будинок, і сам будинок... і гостів і друзів...

І завдяки Вітальці я можу уявити собі, хоч приблизно, як я зможу свою мрію реалізувати. Завдяки його підтримці я відчуваю впевненість в собі. Не знаю, як це пояснити. Просто існування такої чудової людини як він - заряджає мене натхненням та силами для будь-яких випроб.

Будиночок в Новій Зеландії із Віталькою не пов'язаний. Він пов'язаний із моєю майбутньою дружиною. Це буде мій подарунок для неї. Той будиночок, відразу на галявині під лісом, невдалечі від прозорого теплого озера, я побудую так само своїми власинми руками. Я зроблю той дім милим, комфортним, затишним... Я наповню його коханням та добром.

В Коломийщині я розпочну будівлю ще в цьому році. Восені. Ще не знаю, чи на початку, чи на прикінці... Але точно в цьому році. Це вже вирішено. Заплановано, Схвалено та стверджено мною.

В Новій Зеландії я почну будуватись в 2014 році. Наприкінці осіні.

Все... "каміння розкидані". (Ще жменя залишилась... докидаю трішки піздніше)... 

До кінця тижня розкидаю всі інші камінці. Головне - розпочати, а це вже якраз зроблено (-:

То ж, всього вам найкращого, любі друзі!

Від всього серця бажаю вам не носити свої каміння за пазурем, а розкидати. І потім обов'язково збирати, коли мрії здійсняться!

Ваш мрійливий Миколка Калакуцький


Рейтинг блогов Клуб Бизнес-Кино