Когда Бог хочет сделать вам подарок, он заворачивает его в проблему. И чем больше подарок, тем в большую проблему он его заворачивает.

Брайн Трейси

Українська мова і «русский мир». Рецепти дерусифікації
18 жовтня 2016, 23:51

  (Рубрика «Точка зору»)

Стаття доктора філологічних наук, професора Лариси Масенко «Мовна політика України. Антиукраїнський закон досі чинний» порушує багато гострих питань щодо функціонування державної української мови в Україні.

Авторитетний мовознавець Лариса Масенко робить закономірні висновки:

«Відсутністю державної підтримки української мови скористались представники п’ятої колони… В умовах функціональної нерівноправності двох мов, успадкованої від періоду колоніальної залежності України від Росії, це загрожує витісненням української мови з усіх сфер суспільного життя на більшій частині території країни…

Антиукраїнський Закон Ківалова-Колесніченка досі лишається чинним. І це означає, що й нинішнє керівництво, навіть в умовах розв’язаної Росією війни проти України, не усвідомлює, чи не хоче усвідомити того незаперечного факту, що деукраїнізація мовно-культурного простору прокладає шлях «русскому миру» всередину країни».

На жаль, це в Україні здатні зрозуміти далеко не всі. Доводиться чути, що мова сьогодні – це нібито не основне, а от закінчиться війна з Росією та почне підніматися економіка (а з нею і рівень життя), мовне питання вирішиться ледве не автоматично.

Хоча це є фундаментальною помилкою, на яку українці нині не мають просто права.

Використати мовний досвід Ізраїлю

Так сталося, що дякуючи професії, довелося відвідати чимало країн. Але в жодній із них колишні радянські громадяни не могли жити і працювати, не вивчивши мову країни свого перебування. Адже це просто неможливо.

Декілька років тому мені пощастило побувати в Ізраїлі на курсах для журналістів, які були організовані міністерством закордонних справ цієї країни.

В Ізраїлі вразило звичайно багато чого, але, можливо, найбільше те, що колись майже мертва мова іврит за відносно короткий проміжок історичного часу була повернута у функціональний оббіг єврейського народу.

І якщо на початку проголошення державності Ізраїлю іврит не був рідною мовою для більшості дорослих репатріантів, і її їм доводилося вчити з нуля, то вже своїх дітей ізраїльтяни спочатку вчили івриту, а вже потім іншим мовам.

Хоча важливість вивчення івриту явно усвідомили не всі. Так, у містечку Кфар-Саба під Тель-Авівом довелося поспілкуватися з репатріанткою з російського Біробіджану.

У Біробіджані вона працювала головним бухгалтером якогось великого підприємства, а у Кфар-Сабі спромоглася влаштуватися лише прибиральницею. Чим дуже була незадоволена і вважала це ледве не дискримінацією.

Втім, проблема виявилася дуже простою. Ця репатріантка не змогла (чи не захотіла) вивчити державну мову Ізраїлю – іврит. Бо вважала, що в країні, де значний відсоток російськомовних, це просто непотрібно.

А виявилося, що це зовсім не так. І вона почала задумуватися про повернення назад до Росії, оскільки незнання мови країни свого перебування стало непереборним бар’єром для влаштування в Ізраїлі на пристойну роботу.

В Україні сьогодні усе відбувається з похибкою до навпаки.

Ті, хто не бажають вивчати державну українську мову, з усіх сил намагаються законсервувати ситуацію з російською таким чином, аби з часом проблема вживання української мови відпала взагалі.

Через те, що переважна більшість її носіїв або перейшли на російську мову, або ж були витіснені на маргінеси суспільного життя.

Стан справ ускладнюється ще й тим, що для тих, хто видає себе за українські еліти, споконвічна мова країни їхнього проживання переважно не складає суттєвої цінності.

Рецепти дерусифікації

Аналізуючи шляхи припинення русифікації України, необхідно враховувати також і такий фактор, як мотивації принципово російськомовних ігнорувати українську мову.

Мова може йти не лише про небажання виходити з зони звичного «мовного комфорту» від перебування серед російськомовного оточення, а й про спробу законсервувати подібну аномальну ситуацію, якщо не назавжди, то принаймні на максимально розтягнутий час.

Роблячи перші кроки на шляху до дерусифікації, потрібно передбачити адміністративну відповідальність за ігнорування української мови, або публічне вживання російської мови під час своєї діяльності чиновниками, які перебувають на державній службі.

І ця відповідальність має застосовуватись незалежно від посади та службового рангу того, чи іншого держслужбовця. Що мусить бути чітко і однозначно прописано в українських законах.

Адже і зараз можна подати судовий позов щодо ігнорування державним чиновником української мови.

Але що можна написати у такому позові? Що чиновник порушує статтю 10 Конституції України. Суддя з цим погодиться. А що далі? За якою статтею його притягти до відповідальності?

Тому на напрямку дерусифікації України потрібно було б зробити низку кроків.

Перший: якнайшвидше скасувати, як антиукраїнський, антиконституційний і антидержавний Закон Ківалова-Колесніченка.

Другий: ухвалити новий закон, який би враховував реальні потреби відродження і утвердження української мови як державної. Підключивши до його підготовки провідних мовознавців України.

Третій: в законі «Про функціонування державної української мови в Україні» передбачити адміністративну відповідальність і звільнення з посади, котру вони займають, тих держслужбовців, які продовжуватимуть ігнорувати вживання української мови під час виконання ними службових обов’язків.

Четвертий: законодавчо зобов’язати персонал вишів, шкіл і дитячих садочків викладати і спілкуватися у стінах цих установ виключно українською мовою.

П’ятий: встановити суворий державний контроль над тим, щоб контент передач, які транслюють телебачення і радіо в Україні, був не менше, аніж на 70-80 відсотків україномовним.

Волонтери української мови

Українське громадянське суспільство мусить взяти мовне питання під свій контроль. І діяти так, як це вже було з обороною України.

Потрібно ініціювати волонтерський рух, тепер вже для відновлення природного середовища функціонування української мови.

Для цього потрібно започатковувати нові масові громадянські ініціативи, організувати безкоштовні мовні курси, створювати мовні клуби за інтересами, проводити флешмоби.

Проте українська мова буде популярною лише тоді, коли громадяни України почнуть масово читати українською.

Потрібно зробити так, щоб українська книга сама йшла до свого читача. І поширення українських книжок може стати можливим через створення мережі «Народних бібліотек української книги».

Щоб волонтери української мови поширювали загальнодоступні книжки з цих бібліотек за місцем проживання людей.

Потрібно розгорнути мережі мобільних бібліотек, які б доносили українську книжку до свого масового читача в містах, містечках і селах. Формуючи таким чином цільову масову аудиторію української книги.

Головне – призвичаїти громадян (і особливо молодь) до думки, що зовсім не все одно, якою мовою ви послуговуєтеся під час спілкування.

І що українська мова – це не «бандерівщина» і не сільський провінціалізм, як це намагалася переконати українців колоніальна російська влада в часи СРСР, а самоповага, причетність до свого українського народу і шлях у майбутнє.

Віктор Каспрук – незалежний політолог

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

    Віктор Каспрук – політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2300 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії.

   http://www.radiosvoboda.org/a/28060826.html

История первая.

Искренне плачущая одинокая мама - испытание тяжелое даже для циничного врачебного характера. Мама вчерашнего забракованного вратаря приходила. Кто не читал, то вкратце - мальчишка спортсмен, единственный вратарь команды. Перед областными соревнованиями потребовали УЗИ сердца. Открытое овальное окно 3.5 мм. С такой ерундой можно стать хоть олимпийским чемпионом любого вида спорта - не влияет оно ни на что. Но ведь хер разрешат.

Против совести я не могу идти. В принципе не могу. Никогда и ни за что. Возможно именно поэтому я не имею каких-либо материальных эквивалентов "состоявшегося" человека. Ну не интересно мне это и претит. Есть чужую блевоту нельзя. А свою тем более.

Да. Про деньги против совести - ни за какие деньги. И, кстати, я их не люблю вообще.

Плакала мама ужасно и искренне. Горе в неполной семье. Представьте себе, каково пацану, который нашел смысл жизни в спорте и хотел там реализоваться, внезапно огрести диагноз "порок сердца". Сегодня на подгибающихся ногах снова пришла мама. Глаза заплаканные, срывается в слезы на каждом третьем слове. Сын дома плачет - жизнь потеряла смысл. Просила написать липовое "нормальное" заключение. За деньги. Тяжелый был у нас разговор, с многократными слезами с её стороны, нервами и скачками давления - с моей.

Достучался, удалось объяснить, почему нельзя. Но, войдя в ситуацию (плачущая мать-одиночка - это страшное оружие), таки не удержался и напоследок похулиганил (но уже как неформальное лицо) прочитав ей небольшую лекцию про то, как эту проблему можно решить с помощью ксерокса и компьютера. Немного фальсификации. Но это будет на её совести, а не на моей. Короче - доволен. Сможет она сделать или нет, но моя совесть спит совершенно спокойно. Я не сделал подлог, не взял взятку и постарался помочь одинокой маме с сынишкой-спортсменом.

Вторая история.

Вы не поверите, но я - девушка. И очень несчастная девушка. Почти всегда липкая изнутри. И каждый день (часто утром, иногда поздно вечером и вообще - смотря кто пользует) в меня пихают всякую гадость и заставляют ублажать. Тратить силы, энергию. Потом вынимают, чавкнув на прощание, и забывают даже вытереть.

Я - микроволновка.

 

У каждой проблемы есть простое решение. Не зацикливайтесь на его поиске и оно придёт само.

(Вадим Зеланд, «Трансерфинг реальности»)

Рыскал я в поисках "Рекомендованных заметок" и где же они?

Почему-то у меня ничего нет.  Может никто ничего не рекомендует или что?

Как мне кажется, фишку поспешно ввели, не объяснив подробно что к чему.

А мои заметки в рекомендованных хоть кто-то видит? 

 Блин, поменял даже язык. Ничего не появилось .

 

Хочу такой же!

.

Після дуже очікуваної, але водночас і несподіваної перемоги Євромайдану центр революційних подій і фокус уваги світових ЗМІ перемістився з Києва до Криму. Там тривають антиукраїнські мітинги, озброєні люди захоплюють урядові будівлі, відбуваються провокації міжетнічних протистоянь, місцевий парламент в стані облоги відправляє уряд у відставку й оголошує референдум...
Що ж, кримська карта як дестабілізуючий чинник розігрується вже не вперше і – до ворожки не ходи – не востаннє.
Дивно було б очікувати у Криму чогось іншого. Попри те, що півострів ось уже 60 років формально належить Україні, лише невелика частина кримчан вважає Київ своєю столицею. І навіть після здобуття незалежності ніхто не робив спроб переконати їх в іншому. Українських політиків у Криму цікавили зовсім інші справи. Упродовж останнього десятиліття найбільш ласі шматки кримських земель поза будь-яким легітимним полем захоплювали люди з вищого керівництва чи наближені до уряду олігархи.
Особливого загострення ситуація набула після приходу до влади Віктора Януковича. Влада, сформована Партією регіонів, розглядаючи Крим як власну вотчину, заповнила його своїми намісниками. Останні соціальних проблем не вирішували, жодного стратегічно плану розвитку півострова й не розробляти. Кримських татар, запрошених свого часу назад до своєї Батьківщини, цілковито покинули напризволяще. З курортного раю Крим вперто перетворювався на найбільш криміногенний куточок України.
Територією півострова без жодних проблем шастали агенти ФСБ, «працюючи» з відвертими українофобами та схильним до злочинних дій контингентом. А консульство Росії тим часом масово роздавало кримчанам російські паспорти.
Логічним розвитком описаної ситуації стало те, що після падіння режиму Віктора Януковича в Севастополі почалися масові акції протесту, на яких звучали заклики відмовитися від підпорядкування легітимній українській владі. У невідомо який спосіб начальником міста вибрали громадянина Росії. Олії до вогню підливав і кримський парламент, видаючи відозви до Москви ввести до Криму війська, аби «захистити від бандерівців».
Добре, що кримськотатарська громада на півострові залишається тим стабілізуючим чинником, який рятує ситуацію, не дає їй цілковито перетворитися на хаос. Контрольований хаос…

Англійський лейтенант – рятівник Криму
На початку 1990-х, коли в Криму теж було неспокійно, коли між Києвом і Москвою йшли суперечки за Чорноморський флот, за статус півострова, за Севастополь, ми зачитувалися романом Василя Аксьонова «Острів Крим», написаним ще 1979 року.
Автор у притаманній йому іронічній манері оповідає історію Криму, котрий залишився незалежним від СРСР саме тому, що був островом, а не півостровом. Хтось скаже: «Острів-півострів – яка різниця?». А різниця дуже суттєва для розвитку сюжету альтернативної історії: не було твердого ґрунту для того, щоб війська Робітничо-селянської Червоної армії змогли героїчно вступити на кримську землю. Не було тоді в більшовиків і потужного флоту, аби взяти острів з моря. Тож вони чекали, коли кригою затягне прибережні води.[ Читати далі ]

Ложь... Она везде: справа, слева, перед нами, позади... - вокруг нас, и внутри нас самих...
Люди так привыкли лгать, что перестали замечать это...
Лгут всегда и везде... С какой целью? Какой смысл лгать, даже (тем более) зная на все 100%, что правда никому не навредит?
Это стало смыслом жизни, неотъемлемой частью НАШЕГО мира???
ЛЮДИ, ОПОМНИТЕСЬ !!! Чего вы хотите достичь, обманывая друг друга, и самих себя? Неужели МЫ хотим превратить СВОЙ МИР в МИР ОБМАНА и ЛЖИ??? Неужели ВЫ хотите жить в МИРЕ ИЛЛЮЗИЙ???
Зачем лгать там, где можно(и нужно) сказать ПРАВДУ?!?
Подумайте над этим... быть может, мы сможем изменить мир к лучшему...

Если не вдаваться в подробности, то одна из самых непонятных теорий, с которой знаком на практике в наше время каждый второй, включая стариков и младенцев, - это теория распространения волн. Если выражаться точнее, то в самой теории дела обстоят более-менее неплохо, зато в реальной жизни предсказать каким боком нужно повернуть мобильник, в каком углу комнаты встать и куда повернуться, или под каким градусом направить антену - теория не может. Приходится постоянно экспериментировать.

Имея мобильный говенный интернет от МТС, да еще в таком районе, где даже приемник на батарейках послушать проблематично, если отключают электричество, данный трабл коннекта меня периодически весьма заботит.

Перечитав множество форумов и пересмотрев кучу чертежей, по которым в домашних услових можно соорудить антенну для повышения качества приема слабого сигнала в сетях GSM, я пришел к неутешительному выводу. Не буду я мастерить этих монстров, вычисляя по формулам соотношение плечиков, длину кабеля и диаметр трубы в зависимости от рабочей частоты вещания оператора. Тем более, что гарантии никакой нет. И уже тем боле покупать.

Как человек практический я просто раскрутил антенный вход и воткнул туда медную проволочку длиной примерно в полтора локтя (старинная мера длины). Если качество связи меня категорически не устраивает, то я начинаю навешивать на эту проволочку алюминиевые крышечки, постоянно проверяя скорость соединения. Проверить ее можно разными способами - запустить на просмотр видеоролик с ютуба, использовать специальные сервисы, начать закачку огромного файла и т.д. Простым перевешиванием крышечек, глядя на скорость входящего графика довольно легко подбирается расположение, которое дает максимальную скорость. Сегодня у меня эти крышечки расположились таким образом. Иногда они расходятся в стороны и становятся перпендикулярными. Иногда достаточно одной.

ЗЫ. за рекламу фирм на крышечках мне не доплачивают. Хотя предложения с удовольствием рассмотрю. У меня этих крышечек - ну штук пятьдесят разных точно имеется. Может и больше.

Если вы стремитесь разрешить какую-нибудь проблему, делайте это с любовью. Вы поймете, что причина вашей проблемы в недостатке любви, ибо такова причина всех проблем.           (Кен Кери)

    Если ты не понимаешь, как решается уравнение, проблема не в уравнении! Если ты не понимаешь, почему идет дождь, то это не проблема дождя! Ты можешь отказаться решать уравнение, но оно по-прежнему будет существовать, ты можешь не согласиться с дождем, он по-прежнему будет идти.            (Кира Борг)