Мне нравятся дети!.. Цветочки наши... не то, что мы, взрослые болваны... Как надо чё нить... Приходим к кому-то, и ... "Да ты панимаешь... проблемка тут у миня... нуу.. ни знаю как сказать... с чиво начать...  поннимаю у тебя самого проблемок без меня хватает... а мне-то, хоть бы сто долларов, ну может хватит и пятьдесят... нуу... если можешь хоть двадцаточку подкинь... нууу...  а если чё -- неабижусь... но пайми оччень сильно надо... ладно забудь... я так... пашутил... забыли... всё.. всё... нибуду тя биспакоить... "  Сами тупые, не дали человеку и подумать, что нам от него нужно, ещё и с убитой такой, абиженной рожей, разворачиваемся и уходим... Да ты -то, сам разберись сперва, что тебе нужно, приходя к человеку, и чётко и ясно изложи ему проблему... и уверен, в таком случае, если нормальный чел, вряд ли, откажет -- поможет, если есть возможность....

А дети-то наши, классные, хорошие детки наши, потому и тянусь к ним, жизни у них учусь... и буду учиться, пока жив.

Нуу... если тебе, что в своих детях и не нравится, если они и забиты в какой-то мере, то скажу тебе друг -- это не их вина, а твоя... Так как мы сами в ответе, за своих детей... Просто сядь и спокойно так, подумай и рассуди:" Чему ты их учишь?.. Какими желаешь видеть их? И что ты для этого делаешь?.. А иногда, просто понаблюдай за ними и поучись.... да!.. это не опечатка... ПОУЧИСЬ, у деток, наших таких хороших и славных...

Больше проблем их -- это чаще всего от нас, а не вопреки нам...

Если ты учишь своего ребёнка, примерно так:" Ты ото выбрось с головы -- врут они всё там в интернете... а вот лучше послушай меня... я живу так, как отец мой меня научил... а его -- евошный атец... а его отца ещё прадед мой учил... так что слушай меня и запоминай, в тырнети, ты такого не найдёшь... я научу тебя как надо жить... так, так, как ещё мой прапрапрапрапрадет жил... и ты так жить будишь... и нипазволю тебе учится, у тырнетов там каких-то..."

Если это твой вариант воспитания, то от того и дети у тебя такие... а вообще они хорошие и умные, и если это хорошее и умное у тебя самого есть, а не жлобское, то они сами это в тебе, в твоей жизни увидят, примут и научатся... И не надо тебе им там втюхивать, что нужно жить по панятиям... тваим... и тваих прадедов...

Если ты читаешь, эти строки, то у тебя тоже есть компъютер, а вот у твоего прадеда не было... даже, думаю, что и у деда... Так что остынь... расслабся... обними своего ребёнка, так нежно - нежно и скажи ему:"Я люблю тебя моё ты дорогое дитя, и буду любить тебя всегда, пока жив, и что, бы, не произошло в твоей жизни -- я буду продолжать любить и принимать тебя всегда... ты, самое дорогое, что у меня есть на свете, и как не могу любить и принимать тебя, таким или такой, камим или какая,  ты есть у меня, родной... родная..."

Пишу и плачу, почему мы, иногда, бываем такими мудаками, что угнетаем, самое дорогое, что у нас есть, и не способны из-за своей гордости, принять тот факт, что мы сами не правы, а не обвинять в этом, собственных, своих, жён, мужей, детей... Ведь мы ответственны за них и обязаны им (не мешать!.. а)помогать...

Просто люби их, друг... и поверь -- любовь подскажет тебе, как тебе быть с твоими дорогими, особенно, с твоими детьми...

И так, у вас вопросы... у тех, кто дочитал до этого места...

Что это было?.. что всё это значит?...И кто же моя муза?... этого поста...

Отвечаю... нуу... любовь, конечно же... но, не только... здесь, конкретный случай...

Муза -- этой заметки -- это пятилетний ребёнок, Софи, София.... Софи Лорен... шучу... другая Софи... я так её называю:"О, приветики, рад тебе, моя Софи Лорен...  Как твои дела?..."))

И моя звезда, не та, Софи, которую мы все знаем, а именно эта, о которой пишу... ребёнок... такой умный... сладкая такая конфеточка... вкусняшечка... нет... нет у меня никаких отклонений... наберитесь терпения... не люблю конфетки Порошенка... слишком сладкие, без кислинки, без горчинки... ему надо взять рецепт у моей "Софи", и дела его как нельзя наладятся... бизнес пойдёт вверх...))))))))

  О чём это я вообще?...  Не хочу замучить вас, до обморока, мои друзья... Дослушайте:

Позавчера, вышел из дома, в магазин... встречаю, Софи, с двумя братиками и другими детьми...

София дочка моих соседей, пятилетний ребёнок... знает много... обо всём... компьютеры там... планшеты... смарты... и всё такое... но, самое главное, она точно знает, чего ей от жизни надо и как этого достичь(сейчас!... сиеминутно !.. не завтра, а сейчас)

Знаю её мать(она почти сразу после школы вышла замуж), отца... знал его ещё маленьким, и он, был классным, как и его Софи... такой, тронутый, на всю голову, но это другая тема... сейчас изменился, стал похож, на многих мудаков... испортила окружающая среда... надеюсь -- Софи не испортит... Она сильнее окружающей среды... верю в свою звезду!))))))))))

Говорю ей: "Привет, Софи!"

Она мне без вступлений:"Привет. А ты куда?.."

Отвечаю:"В магазин.."

Она:"А деньги у тебя есть?.."

Я:"Ну, да, как же в магазин без денег?.."

Она:"Купи сок."

Я:"Хорошо... я пошёл?.." и разворачиваюсь и иду в сторону магазина...

Она мне вдогонку:"И конфет..."

Я ржу, и убегаю, думаю про себя, ещё минуточку задержусь и в тележку не поместится заказ Софии... что-то, в шутку бурчу под нос, как бы в ответ ей, типа, "сок возьму, а на счёт конфет, типа, если денег хватит... понимая, что если бы и не хватило --  себе ничего не взял бы, а ей -- звёздочку принёс... Ведь она сама звёздочка моя... одна из самых...которые освещают тьму в моей чёрствой от боли душе... Иду в  магаз... Растаял... Хорошо-то как!..

 Слава Богу, что послал мне её именно сейчас, когда съедала мою душу тоска...

Купил всё, вышел с магазина и иду, а Софи мне навстречу. Встретились. Она молча всё взяла сок и конфеты, с любовью посмотрела на меня и сказала: "Спасибо." И мы разошлись... Я что-то ей вдогонку: "Это всё тебе и ты сама знаешь с кем чем поделиться..."

Всё чётко и ясно, без тумана, без пепла, дыма и пыли... Всё так просто в этой жизни -- люби и будь любимым.... Не усложняй этого, позволь людям любить тебя, любя их сам.

02.07.21.

Нещодавно прочитала статтю хорошого вченого – «Неотенія» (http://www.faleev.com/about_health/health/2011-12-23_11.html). Чолов’яга нічогенький такий – спортсмен-важковаговик, чемпіон, батько чотирьох дітей, підприємець, красень, ще й науковець. Навмисне не писатиму прізвища, бо він з РФ. В нас є власний успішний красень-спортсмен-науковець, шкода, що його статей я не знаю, але впевнена, що вони є, просто не афішуються.

На сайті наукового форуму (автором і засновником якого він же й є), цей науковець у спортивному костюмчку «адідас». Дуже такі суперечливі відчуття. Я спочатку читала його статті, що мені попадалися через гугл-пошук, і тільки після зацікавилася автором, і була шокована. Якби було навпаки – спочатку побачила автора – то навряд чи читала би статті. Якось широкоплечий кремезний амбал у костюмчику з синьої синтетики оздобленому трьома смужечками на кожному рукаві не надто привертає уваги і довіри. Може то не його статті? Може в нього у підвалі сидить раб-науковець прикутий ланцюгами до стіни і за кусень хліба видає сильні статті??!! Ой, аж страшно. Доста розгулу уяви – ближче до справи.

Неотенія.

Неотенія (від грецького nos — незрілий, молодий, та tino — розтягую, подовжую) — затримка онтогенезу у деяких видів організмів із надбанням здатності до статевого розмноження на стадії, що передує дорослому стану. У тварин при повній неотенії лише статева система личинок досягає рівня розвитку, який характерний для дорослих організмів, а інші системи органів зберігаються в личинковому стані. (https://uk.wikipedia.org/wiki/Неотенія)

За дослідженнями вищезгаданого вченого, людина homo sapiens виникла внаслідок неотенії приматів. Один з виду з якоїсь причини відгалузився від всіх інших приматів; з якоїсь причини цей вид не доживав до дорослого віку. З огляду на те, що всі інші види приматів вільно доживали до зрілості, можна припустити, що цей окремий вид з якихось причин потерпав від винищення. Можливо, це було витіснення їх іншими видами. Дивно, бо не зрозуміло, чому всі інші види згуртувалися проти цього окремого. Отже, всі дорослі особини одного відокремленого виду приматів, з якоїсь причини гинули. Саме так діє неотенія – дане природою непоборне прагнення до життя – починають знаходити можливість виживати змалку, і змалку розмножуватись.

Також, десь вичитала про неотенічне плем’я бушменів. Виявляється, вони мають генетичну приналежність до азійської раси, і є найдревнішим з відомих племен, представниками найдавніших видів людських генів (що характерно всім азійцям). Яким чином в Африці могли опинитися азійці? Тільки, якщо їх дуже агресивно витісняли з Азії. Їхня неотенічність свідчить про те, що «включився» механізм до виживання даний природою, тож на якомусь етапі їхнього існування дорослі особини не мали можливості розмножуватись, і це почали робити діти. Яка ще може бути причина неможливості розмножуватись серед дорослих, як не смерть? Можливо, вони гинули у війні, що скоріш за все. Можливо, бушмени – це дивом не зтерті часом з лиця землі сліди якоїсь стародавньої величезної людської потасовки. А можливо – всього лиш нащадки диваків, що непомітно відщепилися від незадовільного грішного суспільства і подалися, світ за очі, шукати спокою і раю. Доречі, друге припущення має сенс з огляду на низький iq бушменів (iq бушменів найнижчий серед представників homo sapiens), і їхню відсутність розвитку за весь цей час.

Трохи не зрозуміло, чому неотенія на різних етапах еволюції дала різний результат. Неотенічні примати розвинулися аж до людей над всіми іншими приматами, а неотенічні азійці стали найдурнішими людьми цього світу. Не зрозуміло!

Дивлюся я соціальний проект «МастерШеф». У таких проектах дуже зручно і дуже цікаво спостерігати за поведінкою людей. «МастерШеф діти» ще більше доповнив цікаві спостереження.

Дорослі люди ніби чимсь паралізовані. Чимсь таким, чого немає в дітях, і воно їм не заважає розвиватись. Саме цю цікаву особливість дуже яскраво видно, порівнявши поведінку дорослих і дітей проекту. А автори ще й ніби спеціально інколи показують поруч дві серії різних сезонів: спочатку про дорослих, потім – про дітей. Тож теж бачать різницю й дивуються).

Діти з якоїсь причини більш згуртовані, працюють не як окремі одиниці, а як суцільний механізм, коли виконують задачі. Працюють швидше, більш зосереджені.

Дорослі. Я би порівняла їх з напів-засохшим деревом. Воно вже висохло, і більшу частину часу зайнято тим, що нічим не зайнято – просто сохне, і решту часу (дрібку часу) може жити, коли мізер води доходить до листячка. От таке склалося враження від порівняння.

Я б не хотіла приплетати сюди Фрейда, і робити припущення, що вся суть у статевому житті, і на зацикленості на ньому. Припускати, що дорослі, такі тільки через те, що дуже зайняті тим, щоби вирисуватися найпривабливішою самицею, чи найпривабливішим самцем. Що всі дії дорослих зосереджені на здобичі пари для сексу, і саме через це дорослі втрачають у зосередженності і працездатності. Не хотіла би я дійти до таких висновків. Бо навряд чи всі поголовно дорослі незадоволені в інтимному плані і тільки цим й переймаються.

Через свою допитливість я робила невеличкі опитування. Багато хто жаліється на незрозумілий їм самим «параліч свідомості» як я це назвала умовно. Щось є таке, що находить на людину й паралізує всі її дані природою здібності і таланти. Людина перетворюється на інтелектуальний овоч.

На днях розбирала свою папку уподобаних зображень на сайті vk.com. Назбиралося їх  там майже дві тисячі. Це різні картинки, схеми, фотографії, влучні написи, які мені за всі роки користування сайтом сподобалися і я натискала «зберегти собі» для подальшого перегляду у своєму альбомі. Там я збирала оригінальні моделі суконь й одягу, рецепти з фото для майбутнього приготування страв, тощо. Назбиралося майже дві тисячі яскравих і привабливих планів. Їх можна було б усі вже реалізувати. Оце перебирала і пройнялася повторно захватом і запалом реалізовувати. І думаю – що мене може спинити? Що може паралізувати мою свідомість? Що може зробити так, що знов зникне радість і завзятість?

Конфлікти.  Підозрюю, що саме це може бути причиною паралічі свідомості більшості людей. І багато людей ніби за гроші працюють в якійсь армії з розповсюдження конфліктів по світі. Навіщо це їм? Якби це було правдою, що працюють за гроші – в них би принаймні водилися ці гроші! Тож, це не так.

Впевнена, що конфлікти саме розповсюджуються спеціально, бо у переважній більшості вони безглузді, і накручуються з боку агресора на пустому місці. Ці люди ніби запрограмовані своїм існуванням паралізувати інших людей, які трапляються їм поруч.

Не розумію, поки що, навіщо певні люди це роблять, але ідентичні ситуації спостерігаю у житті багатьох, і в своєму також.

Який результат створення такими людьми конфліктів?

Наприклад, дві знайомі мені дівчини, що потерпають від подібного – закинули займатися професійною діяльністю у якій колись мали талант, і змінили діяльність на більш «безмозклу» роботу. Одна – продавчиня-робітниця залу, друга – якийсь сумнівний працівник офісу. О, так, і третю пригадала – та взагалі не працює і живе на невідомо які кошти (живе з батьками). Всі три дівчини мають дипломи про вищу освіту.

Ну, не знаю, у собі я не відчуваю паралічі свідомості поки що. Можливо, вона теж присутня, бо колись, коли Янукович почав репресії української культури, то після нападу на офіс, де я працювала художником – я більше не можу малювати фарбами. Можу малювати чим завгодно іншим, але не фарбами. Бо коли переді мною тринога-планшет зі тлом і фарби – я у ступорі і завжди думаю про той напад, про тих людей, і про все, що пов’язане з репресіями. Стає не до малювання.

Але безліч прикладів людей, що «варяться у вареві» страшних ситуацій і не припиняють при цьому свою діяльність за покликанням.

Тож, як висновок. Навряд чи «параліч свідомості» відбувається через якісь зовнішні події. Скоріш за все секрет енергійних дітей з проекту «МастерШеф» у тому, що їх люблять батьки, і передають позитивну енергію наповнюючи їх бажанням діяти. І їм байдуже що відбувається навколо – вони роблять своє, - те, що внутрішньо хочеться робити найбільше.

Детей бить нельзя. Их и без тебя будут всю жизнь колотить кому не лень, а если тебе хочется его ударить, дай лучше по морде самому себе, это будет полезней                     (Аркадий  и Борис Стругацкие)