Ліжко і дві душі,
На відстані,
Лежать поодаль,
Як через цілий всесвіт.
Але тягнуться,
Один до одного,
Через перепони
Через світи
І зорі що душі зігрівають.
І твоя долонь,
Яку своєю я накрив,
У вісні, не пам’ятаючи себе,
Але з душою і любовю...
Єдиний дотик,
Створює цілий світ,
Грає щастям і любовю...
З тобою!!!!!!!!!!

Туман і дорога
Що скрита під ним,
І в’язнуть в ньому
Всі мої думки...
Думки...
Сильні, ясні,
Але не знаходять виходу,
Не знають що зробити...
Дія...
Що зробити коли прив’язаний,
Прив’язаний до землі,
І вкрита вона
Прозорим склом.
Лід...
Тонкий прозорий,
Крізь нього можна все побачити,
Але чи не впадеш
Зробивши крок??
Дорога...
Звідки і куди??
Куди приведе??
Що буде в кінці???
Кінець...
Щось завершене,
Ціле, міцне....
Як почуття.
Почуття...
Тонкі, легкі обійми,
Та чи для мене???
Все це сон,
Та чи зможу прокинутися??
Чи захочу???



Написано як завжди по наітію ))) є тільки одне прохання - покритикуйте будласка, тільки серйозно..... я знаю що багатьом подобається, але цікава і критика ))))

Відчуття тепла,
Розуміння від друзів...
Прояв емоцій,
Та нічого з них на обличчі.
Розуміння себе
І того що ти хочеш...
Сумно...
Вітер сильний, поривчастий,
Неслухняне волосся
І буря емоцій...
Музика - сильна, голосна,
Щоб не чути себе,
Щоб не чути весь світ...
Марно...
Я відчуваю весь світ,
Відчуваю себе,
Я знаю себе
І емоції в мені...
Білий сніг на зеленій траві,
Чорні дерева,
На фоні світлого ліхтаря...
Я розумію себе,
Та чи зможу прийняти
Те що в мені,
Те що хочу сказати...
Не знаю...
Я надто багато міркую -
Вже час поставити крапку
І не тільки над буквою І...
Та чи там я поставлю її...

Темне небо молока,
Мокрий сніг і пронизливий вітер.
Не видно нічого,
Бо сиплеться з неба холодна крупа:
Засипає очі, коле лице -
Так наче шкіру ріжуть,
Рвуть і проколють...
А мені приємно,
Я відчуваю себе...
Це не маска - це я,
І думки не крутяться в хороводі,
І життя просте - іди вперед,
А люди навколо смішні -
Ховають маски, не дають торкнутися,
Бояться стати ніжними
І болі що всередині,
А мені все одно -
Навіщо, я живу, та для чого??
Для неї, для кого, хто вона??
А крупа летить і очі не закрию,
Гострі, маленькі, багато...
Та я відчуваю себе, тільки себе...
Я знаю що живу для себе,
І серце ще при мені,
Я єдиний і дихаю вітром,
Я живий і відчуваю біль,
Я вільний, як повітря,
Але мокрий від снігу )))

Біла ковдра
І зорей не видно
І прорізає туман
Лиш світ ліхтарів
І трава зеленіша
І дерева яскраві
Коли їх підсвічують
Все ті ж ліхтарі
А навколо все тихо
І людей вже немає
І в будинках навколо
Вже світло горить
Та думки вже далеко,
В просторі-часі,
Вони біля тої
Кому я серце віддав
І здається в тумані
Пролітає образ її.....

Та скінчається ніч
Спадає туман
Прокидається місто
І приємно мені
Бо знаю я
Існує вона,
Що посміхається десь,
Пам’ятає мене.


Цей вірш я написав думаючи про одну дівчину і він посвячується їй!!!!!!

Дощ.

Немов сльози.

Покриває обличчя землі.                                                                                            

Осінь.

Хустинкою жовтих листочків

Їх витирає.

Юність. Мою сивина покриває. Старість. Далеко ще, Але вже шкутильгає. Вітер. На озері човен гойдає. Думки. Мої десь по хмаринках  блукають. Все безупинно весну шукають. Вечір Настав – свічки запалають. Й все знову стане затишним. Ніщо не може засмутити Серце романтика. P.S. Щоб не шукати весну, Вона повинна жити в наших серцях. А дощ лише змиває бруд із землі. Як душ змиває її з нашого тіла.

Темрява, блиск зірок і тиша
І лиш спокійний вогник свічки
Розсіює спокійну ніч

Мерехтіння свічки відкидає тіні,
Причудливі, дивні,
І рухи спокійні і ніжні,
Що створюють пристрасті світ.

Там небо з землею,
Там сад і пустеля,
Там все це змішалось
І втратило сенс

Залишилось єдине,
Неподільне і ціле,
Що силою пристрасті
Пов’язано навік.

Та через мить все скінчиться
І сонце розпалить світанок,
Освітить Дзеркала
Їх вічних, пов’язаних душ

Та це лиш початок,
Найменша частинка Світу
Що створили почуттям
Для себе ВОНИ.

Велике чисте небо,
Безкрайне поле трав,
І запах твій,
Приємний і ніжний,
Відчував я в обіймах своїх.
Я ніжно дивився,
В глибокі, пронизливі,
ПРЕКРАСНІ очі твої...
Я зрозумів, я закохався!!!
Та чи усміхнеться щасття мені???

Конвалія,лілеї,камелії, майори,
Ромашка і спірея, настурції-це флора
Бджола,метелик,мошка,комарик,
Жук,мурашка,блоха,велика муха-
То все це є комашки.
Верблюд, маленька мишка, коти ,
Кроти, ховрашка, слони, ведмеді,
Коні - то звірі, а не пташки.
Орел, синиця, жайвір, лелека,
Соловейко, курча пухнасте, качка
І вся її сімейка, павич широкохвостий,
І пелікан чудовий - то є пташки
Всілякі і різнокольорові.
У морі кит з дельфіном і жадібна
Акула, в болоті жаба блима,
Щоб рибка не заснула - то все є
Світ великий і гарний і незнаний...
Лиш люди тут чужинці, для них він
Невблаганний. І лише для людини
Жорстокість є прийнятна.
Та лиш людськеє слово
Зробило світ цей святом.

Білі хмаринки,
На прозоро-блакитному небі,
Тихий шелест вітру,
У високій траві.
Поруч, назавжди, застили
Ісполіни, дерева,
Що вмиті й на кормлені
Буйством стихій....
Тут немає гуркоту й шуму,
І не чути зовсім машин,
Лиш руйнує тишу природну,
Тихий, солов’їний спів.
І сонце запалить,
Червоним весь обрій,
І на небі, мільйонами точок,
Зорі ясні спалахнуть.
Та нам з тобою,
Неважливо це буде -
Цього мало
Для наших закоханих душ.
Ми створимо Всесвіт,
Ми підемо у мандри:
Ось чого достойні,
Наші серця.

Хоч пролетіли,
Для всіх лиш секунди,
Для цих двох,
Промайнуло столітнє життя.