М’який, ранковий світанок, Коли сонечко сяє у вікнах І веселкою грає роса в траві, Я згадую твоє лице: Твої очі і твою посмішку, Твоє волосся і вуста... Коли ж сідає сонечко за обрій, А я сиджу на березі ріки І бачу синь неба і води, Коли наливаються вони теплими, Ніжними фарбами заходу - Жовтим, червоним І особливо рудим - Я згадую твої почуття, Твою доброту і ніжність і любов... І лиш в ночі я розумію, Як не вистачає мені тебе......

Я так довго чекав цих моментів, Я готовий забути про все. Ти була поруч – Прекрасна і ніжна, Я обіймав тебе за плече Прохолодна волога, І свіжість весіннього дощу. Так пахло волосся твоє. Твоя посмішка - Прекрасні і ніжна Дарувала щастя мені. Дарувала мені крила, Щоб злетіти до небес, Та я відкинув ці крила - Мені потрібна тільки ти!

Свинцові хмари І мокрий асфальт, Волога в повітрі Та запах життя... Дощ омиє все, Він змиє пил, І очистить душу Від суму і болі. Я підставлю йому облича І широко відкрию очі, Щоб побачити життя, Щоб очиститись в душі. Хай іде цей дощ Густо і рясно. Хай наче вода з ковша Землю омиє ясну. Хай оживить траву і дерева І змиє бруд з душі, Хай розпустить квіти в красі І відкриє душі любові. Сьогодні в Києві йшов дощ..... він мене і надихнув....

Ти сонячний зайчик, Ти краплинка дощику, Ти легкий вітерець, Ти рідна земля. Я люблю тебе за все: За твою красу, За твій розум, За те що ти є. Та твоє серце не зі мною, Ти кохаєш не мене, І я в своїй любові Пливу на самоті. Та не буду горювати, І волосся рвати на чолі, Бо дівчат красивих так багато, Та для мене ти єдина на землі... Дівчата я вас усіх люблю!!!! Вірш посвящаеться усім вам!!!!

Примари і сутності, Справжні й уявні - Почуття, Що ми вибираємо собі. Ми уявляємо собі гори - Високі й недосяжні, Океани - безмежної краси. Ми уявляємо себе птахами, Що летять в блакитній вишині. Та нас зустрічає реальність, Приймає в обійми свої, Вона не страшна чи сурова, Та боляче робить мені. Малесенькі тріщини, Ниючі ранки - Несправджені мрії мої... Та буває інакше - Життя наповнюється, Наливається барвами почуттів. І ти майже не віриш, Що це не сон – Він...

Читати далі...

Незнайома людина... Які почуття приносить вона? Щастя, мрію, надію, любов? Що ми хочемо знайти чи зрозуміти? Отримати нові почуття, Знайти нового друга - Якому може відкрити себе... Чи ми хочемо знайти ІДЕАЛ - Тей недосяжний й примарний, Про який ми мріємо усе життя. Та знайшовши його - Будь обережен – не обпечись, Бо це гірше незнання... Іди вперед - знайомся і радій, Переживай і закохуйся, І нехай Сонце щястя На небі твого життя Ніколи не закрию хмари смутку!

Бог чи боги… Величні, знамениті, Суворі й добродушні – Їм моляться, їх поважають, Та чи є вони насправді??? Релігії нам кажуть – ВІР!!! Та чи можна вірити релігіям??? Релігія вчить – не вбий! Та через неї починалися війни. Релігія вчить – всі ми брати! Та через неї вбивають невірних. Релігія - це слово: Величніша у світі зброя – Їй вірити неможна. Вір у дружбу і в любов, У кохання до нестями – Ось що підносить до вершин, Дає крила і впевненість, Що є на світі рідна душа...

Читати далі...

Розум чи душа??? Кого слухати, з ким радитись??? Вони мов чоловік і жінка… Розум твердий і послідовний, Душа легка та романтична. Він зажди дасть відповідь чітку – Та зробить вона боляче близьким. Вона ж підкаже, що зробити – Щоб зашкодило це лиш тобі… Кого ж послухати кому довіритись??? Чи не слухати нікого – Байдужим бути до всього??? Ні – буду вірити обом, І довірюсь їм в усьому! Бо, якщо стоїть переді мною вибір, Біль він завжди принесе…

Свобода, воля і політ… Чи знаємо ми що це, Чи відчували хоча б колись? І що ми перед собою: Кам’яну, міцну стіну, Чи прозору стелю? Що держить нас на землі, Що зв’язує наші крила: Це думки оточуючих, Чи близьких? Це правила суспільства, Чи бахання однієї людини? Це власний страх свободи, Чи нав’язані думки? Я не знаю, не розумію. Це надто складно, Чи дуже просто?! Та знаю зараз я лиш одне: Я прикутий до землі И не можу розправити крила, Що від природи дані мені Та вкрадені...

Читати далі...

Життя - яким воно має бути??? Самотнім - повторюваним, Штучним і сірим, Байдужим до всього. Залишавшись на самоті з собою, Дивитись у стелю з сльозами на очах, И навіть зорі на небі не світять, Будучи байдужими тобі... Чи дружнім з усіма, Веселим, привітним, Так ніби життя - це суцільне свято, Феєрія почуттів до всього: Природа, людина, тварина Все це живе і індивідуальне. Живи і дихай цим, на повні легені, П’яній від чистоти і прозорості І повноти всіх почуттів, Живи всюди...

Читати далі...