25 травня я з'їздив на фестиваль авторської пісні та співаної поезії в Черкаси. Фестиваль працівників охорони здоров'я. Спочатку здивував мене сам термін "Співана поезія". А потім захотілося написати музику на слова поета Василя Симоненка. І, так би мовити, заспівати його поезію. Що я й зробив. Результат пропоную й вашій увазі. Щоправда, ми так відірвалися на фесті, що я зірвав голос та досі не відновився. Важко мовчати, якщо всім автобусом співаються пісні та ще й на декілька голосів. Зранку обіцяв собі мовчати, щоб поберегти зв'язки, а протягом дня розумів, що не зможу виконати таку обіцянку . Зате зустрів масу гарних людей, почув масу гарних пісень та набрався багато класних вражень. Дякую, Черкаси!!!

Василь Симоненко

Скільки б не судилося страждати,        

Все одно, благословлю завжди    

День коли мене родила мати 

Для  життя, для щастя, для біди.

 

День, коли мої маленькі губи

Вперше груди мамині знайшли,

День, що мене вперше приголубив

Ласкою проміння із імли.

 

Як мені даровано багато,

Скільки в мене щастя, чорт візьми! –

На землі сміятись  і страждати

Жити і любить поміж людьми!      

 

Вони народились майже одночасно:  Василь Стус з’явився на світ прямо на Святий вечір  6 січня  1938 року, а  Василь Симонеко – 8 січня 1935.  В тому, що  відбулись ці обидві події під час святкування народження Христа стало  пророчим  для обох Василів – і вони стали на шлях проповідування Слова  й  особистої трагедії мучеництва.

  Ти знаєш, що ти - людина. 
  Ти знаєш про це чи ні?
  Усмішка твоя - єдина,
  Мука твоя - єдина,
  Очі твої - одні.
   
  Більше тебе не буде.
  Завтра на цій землі
  Інші ходитимуть люди,
  Інші кохатимуть люди -
  Добрі, ласкаві й злі.
   
  Сьогодні усе для тебе -
  Озера, гаї, степи.
  І жити спішити треба,
  Кохати спішити треба -
  Гляди ж не проспи!
   
  Бо ти на землі - людина,
  І хочеш того чи ні -
  Усмішка твоя - єдина,
  Мука твоя - єдина,
  Очі твої - одні.

       Василь Симоненко
( 8 січня 1935 - 13 грудня 1963 )

 Ну скажи — хіба не фантастично,
Що у цьому хаосі доріг
Під суворим небом,
Небом вічним,
Я тебе зустрів і не зберіг!
Ти і я — це вічне, як і небо.
Доки мерехтітимуть світи,
Буду Я приходити до Тебе,
І до інших йтимуть
Горді Ти.
Як це все буденно!
Як це звично!
Скільки раз це бачила Земля!
Але ми з тобою...
Ми не вічні,
Ми з тобою просто — ти і я...
І тому для мене так трагічно
Те, що ти чиясь, а не моя.

24.09.1962 

Я і в думці обняти тебе не посмію, А не те, щоб рукою торкнутися смів. Я люблю тебе просто — отак, без надії, Без тужливих зітхань і без клятвенних слів.

Навіть в снах я боюсь доторкнутись до тебе, Захмеліть, одуріти від твого тепла. Я кохаю тебе. Мені більше не треба,

Не вір мені, бо я брехать не вмію, Не жди мене, бо я і так прийду. Я принесу тобі свою надію, А подарую смуток і біду.

Слова ясні, лише мені відомі, У бурмотіння скучне переллю, Свою усмішку у холодній втомі Бездумно, безголово утоплю.

І буду нерозумно обридати, І недоречно скиглити чомусь, Але, як треба буде заридати, Я гомерично, тупо засміюсь.

Не вір мені, бо я брехать не вмію, Не жди мене, бо я і так прийду, Я принесу тобі свою надію, А подарую смуток і біду.

Спади мені дощем на груди, Пустелю-душу ороси – Я стану жить. Я мріять буду Як мріють ранками ліси,

Коли салютами-громами Гуркоче небо навесні. Ти тільки спокою ні грама Не дай воскреслому мені.

Якщо ж ти хмара, а без грому, Якщо ти буря без води – Пливи у далеч невідому, А душу збоку обійди…

Поет Василь Симоненко (08.01.1935 – 13.12.1963)

Сьогодні виповнюється 75 років з дня народження видатного українського поета і журналіста Василя Симоненка

Василь Симоненко став свого часу одним із перших речників українського «шістдесятництва». Він народився на Полтавщині, здобув журналістську освіту в Київському університеті, а працювати поїхав на Черкащину. Журналістську діяльність із літературною поєднував іще зі студентських років – попри це, за життя поета вийшла друком лише одна його збірка, «Тиша і грім».

Василь Симоненко помер у 28 років. За офіційною версією, від раку. За іншою версією, яку підтримують його сучасники, Симоненко просто «забагато знав».

У 1962 році він разом із колегами Аллою Горською та Лесем Танюком виявив місця поховання розстріляних жертв НКВС у Биківні. Про жахливу знахідку повідомили у міськраду, але замість слідства, усіх трьох почали переслідувати. Василя Симоненка навіть кілька разів жорстоко побили. Наслідком цього, упевнені друзі поета, і стала його швидка смерть.

Режисер і письменник Лесь Танюк пригадує, що тоді, за рік до смерті, життя Василя Симоненка перевернулося. Побачене у Биківні вразило його настільки, що він навіть розпочав щоденник. «Весь його щоденник, думаю, написаний для того, аби навести лад у душі, але ніяк не повірити у те, що сталося», – каже Лесь Танюк.

http://www.radiosvoboda.org/content/article/1923930.html

Я із надій будую човен, І вже немовби наяву З тобою, ніжний, срібномовен, По морю радості пливу. І гомонять навколо хвилі, З бортів човна змивають мох, І ми з тобою вже не в силі Буть нещасливими удвох. І ти ясна, і я прозорий, І душі наші мов пісні, І світ великий, неозорий Належить нам – тобі й мені. О море радості безкрає, Чи я тебе перепливу? Якби того, що в мріях маю, Хоч краплю мати наяву.

 ( Василь Симоненко )    

               

Продублюю цю замітку в особистому блозі. Мені цікаво, чи потрапить вона в такому разі в стрічку. Бо та, що була запостена в співтоваристві "Ми любимо тебе, Україно!" в стрічку не потрапила... Цікаво, чого б це?

25 травня я з'їздив на фестиваль авторської пісні та співаної поезії в
Черкаси. Фестиваль працівників охорони здоров'я. Спочатку здивував мене
сам термін "Співана поезія". А потім захотілося написати музику на слова
поета Василя Симоненка. І, так би мовити, заспівати його поезію. Що я й
зробив. Результат пропоную й вашій увазі. Щоправда, ми так відірвалися
на фесті, що я зірвав голос та досі не відновився. Важко мовчати, якщо
всім автобусом співаються пісні та ще й на декілька голосів. Зранку
обіцяв собі мовчати, щоб поберегти зв'язки, а протягом дня розумів, що
не зможу виконати таку обіцянку . Зате зустрів масу гарних людей, почув масу гарних пісень та набрався багато класних вражень. Дякую, Черкаси!!!