хочу сюди!
 

Natalia

43 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 35-50 років

Замітки з міткою «симоненко»

Симоненко Василь "І знову сам воюю проти себе..."


І  знову  сам  воюю  проти  себе  -
Два  чорти  скарапудились  в  мені.
Один  волає:  "Зупинись!  Не  треба!"
Штовхає  інший:  "Не  впиняйся,  ні!"

І  я  іду,  і  падаю,  і  знову
Спішу  вперед  або  плетусь  назад.
Мені  дарма,  що  брехні  і  обмови
Об  мене  торохтять,
Як  об  гостинець  град.

Мені  дарма,  плюю  на  остороги,
Топчу  улесливости  мох.
Мої  чорти  беруть  мене  на  роги,
І  щоб  мені  не  збитися  з  дороги,
То  треба  дослухатися  обох. 

Василь Симоненко.

Люди різні між нас бувають — 
Симпатичні, гарні, чудні. 
Дні за днями, бува, куняють, 
А живуть лиш у мріях та сні. 

Може, це і не дуже грішно — 
Не для всіх же доступна даль, 
Тільки чомусь в очах їх смішно 
Заплелися журба і жаль. 

І життя мовби їх не било, 
І дріма в них чимало сил. 
Але їм тільки сняться крила, 
Наяву ж — вони зовсім без крил. 

Я судить їх не маю права, 
Я для них не бажаю зла — 
Я і сам жив отак "цікаво", 
Доки в мене ти не ввійшла. 

Сам я сонний ходив землею, 
Але ти, як весняний грім, 
Стала совістю, і душею, 
І щасливим нещастям моїм.

 

Василь Симоненко.

Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітре! 
Здрастуй, свіжосте нив! 
Я воскрес, щоб із вами жити 
Під шаленством весняних злив. 

Хай заляжеться тиша навколо, 
Й знову стану, як ви, німим, 
Але в серці моїм ніколи 
Не замовкне весняний грім. 

Василь Симоненко.

Чому смуток з тобою поруч 
Часто ходить у світлі дні? 
Певне, є в тебе біль і горе, 
Невідомі зовсім мені. 

Хоч на щастя життя багате, 
Але кожну людину ждуть 
І печалі, і сум, і втрати, 
І не можна їх обминуть. 

Але к бісу цю мудрість убогу! 
І догадки під три чорти! 
Я бажаю, щоб всю дорогу, 
Все життя усміхалась ти. 

Щоб ніколи сльоза на вії 
Не світилася, мов роса. 
Хай же щастям завжди ясніє 
Некриклива твоя краса. 

Я не йму тобі зовсім віри, 
Як сумною побачу тебе, 
Небо в сутінь буває сірим, 
А насправді ж воно — голубе. 

Василь Симоненко.

Як хороше радіти без причини,
Коли на місто сутінь опада.
І чується як тихо, безупинно
Дзюрчить у стоки весняна вода.

І сну нема, і спокою немає,
І відчаю, і певності нема.
Тебе ж у далеч владно закликає
Напоєна надіями пітьма.

І хочеться всю землю обійняти,
Іти шукать нечуваних пригод.
О, скільки музики натхненної багато
У шумі каламутних вод.

Василь Симоненко. Матері.

В хаті сонячній промінь косо

На долівку ляга з вікна...

Твої чорні шовкові коси Припорошила вже сивина.

Легкі зморшки обличчя вкрили Це життя трудового плід. Але в кожному русі — сила, В очах юності видно слід.

Я таку тебе завжди бачу, Образ в серці такий несу — Материнську любов гарячу І твоєї душі красу.

Я хотів би, як ти, прожити, Щоб не тліти, а завжди горіть, Щоб уміти, як ти, любити, Ненавидіть, як ти, уміть.

Василь Симоненко. Дід умер.

От і все.

Поховали старезного діда,

закопали навіки у землю святу.

Він тепер вже не встане

і ранком не піде

із косою під гору круту.

І не стане мантачкою тишу будити,

задивлятися в небо, як гаснуть зірки.

Лиш росою по нім буде плакати жито

і пливтимуть над ним непомітно віки.

[ Читати далі ]

Василь Симоненко Ти знаєш, що ти — людина.

Ти знаєш, що ти — людина.

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

 

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди —

Добрі, ласкаві й злі.

 

Сьогодні усе для тебе —

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба —

Гляди ж не проспи!

 

Бо ти на землі — людина,

І хочеш того чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.