Лицарі Круглго Столу

    Лицарі Круглого Столу сиділи за круглим столом у стані "посиніння від переживань". Вони провели усе літо переслідуючи ноусменів (букв. "носатих чоловіків"), або ж нортменів (букв. "людей Півночі"), чи то пак "вікінгів" чи як би ще вони себе не називали. Учасники швидких нападів зненацька атакували, а потім грабувалии і розорювали усе англійське узбережжя. Лицарі Круглого Столу заприсяглися бути захисниками королівства. Зараз про них можна було б сказати, що вони "були заприсяглися". Їм довелося полювати на вікінгів, але вони не могли знищити їх. Або ж завдати їм поразки. Чи побачити їх.

    Перші повідомлення про ворожі рейди надійшли з Халліґу-на-Ґуґхаллі (Halligough-on-Goughhalli). Лицарі, очолювані Сером Ланселотом, швидко вирушили на допомогу. Прибувши на місце рейду двома днями пізніше, вони знайшли лишень декілька зітлілих хат, комор, а також нещасних людей. Їм сказали, що вікінги полишили їхні човни й вирушили на південь. Південь! Лицарі прийшли саме з півдня! Вони повинні були розминутися зовсім поруч! Сер Логік відзначив, що на воді немає знаків, котрі могли б свідчити про те, що ворог увійшов у неї, адже якби він і справді так зробив, то потонув би разом з усім своїм озброєнням. 

    Сер Ланселот подумав близько секунди  і сказав Серу Логіку: "О, замовкни! Навіть іді@т знає це. Сідаймо на наших надійних коней і давайте хутчіш переслідувати цих ворогів прямо до воріт Пекла"!

    Сер Логік сказав Ланселоту: "О, замовкни".

    Усе літо вони переслідували цих вікінгів. Разом з тим ніколи не бачили їх. Лицарі їхали на південь, вікінги ж вирушали на північ. Лицарі рухалися на північ, а вікінги йшли на південь. Вікінги відпливли додому й лицарі повернулися до Камелоту. Тільки-но з'явившись, вони вони одразу помітили, що не було аплодуючого натовпу. Деякі люди спостерігали за ними з награними посмішками. Це викликало в лицарів "деякі переживання". Сер Галахад відзначив: "Гадаю, ви є настільки ж хорошими, як і ваша остання битва".

    Інші Лицарі одночасно сказали: "О, замовкни"!

    Відтак, вони вирішили трішки посидіти, порозмовляти й перепочити аби підняти собі настрій. Першим сів сер Ґвен. Жахливо великий чоловік. Воїн. Так само непереможний в іграх та змаганнях, як і в битвах. Найхоробріший з-поміж хоробрих. Сер Ґвен їздив на великому чорному лицарському коні. Це був найбільший кінь у королівстві. Єдиним недоліком був його голос... Сер Ґвен мав дівочий голос. Надзвичайно пронизливий, писклявий голос, який дуже веселив інших лицарів.  Відтак, він майже не говорив з ними. Він не міг навіть сказати що-небудь своїй дружині. Здається, її це не хвилювало, безсердечну...

    Поряд з ним сидів сер Блек. Сер Блек вважав, що з подібним ім'ям йому слід мати великого, чорного лицарського коня. Він ніколи не говорив відтоді як Король Артур насупився почувши суперечки серед його лицарів. Подібне поєднувалося з тим фактом, що сер Ґвен вирвав би його селезінку, якби він заговорив. Ні, сер Блек так і не сказав нічого. У будь-якому разі, це додавало його образу деякої загрозливості.

    Білий Лицар був цілковито засмученим станом справ у цілому. Перебування поряд з подібним до сноба сером Блеком було трохи чи не більшим випробуванням, аніж він міг витримати. Цей чоловік ніколи не купався... Хоча б один раз на рік, подібно до цивілізованих людей! Сер Блек відзначався запахом подібним до тухлятини. Білий Лицар вирішив спробувати підбити декількох хлопців аби вони пішли разом з ним "У пошуках Священного Ґраалю".

    Король Артур сів на троні поруч з Гвіневрою. Він відчував найбільшу "втому від переживань" з-поміж усіх. Наближався час сплати податків і людей спустошили рейди. Жоден добрий, люблячий, доброзичливий правитель не міг збирати податки за подібних обставин. Але Артур зміг. Чи обкладаючи податками бідноту, чи багачів він пам'ятав старий вислів, - "Пташки із пір'ячком збираються разом". Якби він переобтяжив податками багатіїв, то вони підняли б збройне повстання. Біднота ж не могла зробити чого-небудь, отже усе мало пройти без клопоту.

    Він кинув погляд на королеву, котра сиділа з таким виглядом ніби читає пергамент. Артур не думав, що вона може читати або писати. Він не вважав так оскільки сам не був спроможний ні на що подібне. Адже ж саме для цього він мав писарів. Вона могла щось прочитати, а потім підморгнути серові Ланселоту... Прочитати і підморгнути. Артурові це не подобалося ані найменшою мірою. Він викликав би Ланселота на поєдинок, але усе ще не мав передсмертного бажання. Він іноді хотів щоб саме Ланселот замість нього був вийняв меч з каменя. В такому разі Артур не став би королем, а заразом і не одружився б з Гвіневрою. Нехай би був пощез той клятий Мерлін.

    Мерлін, звичайно, відчував це, але не турбувався взагалі. Він також взагалі не відчував "втоми від переживань". Він був настільки щасливий, наскільки це можливо. Він був володарем без відповідальності. Він був багатим без роботи. У міру того, як жінки відходили у небуття, на утриманні Ланселота лишалося чимало дітей. Так в цілому, Мерлін був щасливий. Він додав ходи, вийшов на балкон і поглянув донизу, на здивованих лицарів... Кинув погляд на королеву. Вона ж подивилася на нього угору і підморгнула. Так, вона була такою ж щасливою.

    Історія оповідає нам, що Лицарі Круглго Столу, держава Артура, Королівство Камелоту взяли участь у великій битві проти неймовірних орд. Лицарі боролися до самого кінця. Вони фактично відчули "втому від переживань". Навіть замішання.

P.S. Ну що ж, сподіваюся, що ця оповідка теж Вас зацікавить ... У будь-якому разі, в її сюжет вплетено реалістичні елементи, котрі можуть стати гарною поживою для роздумів... Кхм... Перед цим мене якось були запитували з приводу моралі прочитаного... Що ж, як на мене, тут можна звернути увагу на саме життя, його швидкоплинність та мінливість... А також потребу виявляти відповідні до обставин якості... Реальність може бути далекою від нашого уявлення про неї, але це уявлення повинне якомога чіткіше відображати оточуюче... У всій повноті та різнобарвності...

Дуже вдячний, що навідалися та прочитали...

Р.P.S. За оригнальний текст оповідки висловлюю подяку сайту http://dizzydragon.com/knight.html.

Білий Лицар

     Навчання  Ґарта (Garthe) скінчилося. Він був готовий стати Білим Лицарем, дійсним членом Товариства Білого Лицаря. Тоді б його називали "сер Ґарт". Він мав би право битися з Чорними Лицарями. Білі Лицарі були упевнені, що він може упоратися з подібною роботою.

- У битві з Чорним Лицарем я дав би йому 50 на 50, якщо Чорний Лицар не буде таким вже й хорошим бійцем" - сказав один з Білих Лицарів .

       Одного дня, незадовго до посвяти у лицарі, наставник сказав Ґарту, що йому слід зайнятися "вправлянням" свого коня. Ґарт ненавидів подібне. Під цим малося на увазі ходіння поруч з конем по дорозі, через луги і назад. Це було нудно. Тільки-но він перетнув один з лугів, як озирнувся і не побачив табір. Добре, якщо він не міг бачити табір, то "табір не міг бачити і його", а чому б йому тоді йти пішки?

       Він скочив на коня ззаду і вдарив його по ребрах аби той почав рухатися. Кінь повернув голову і подивився на Ґарта. Потім він вкусив Ґарта за ногу і допоміг трішки відпочити на землі.

       Ґарт, підвівшись, втупився у коня. Кінь відповів тим же. Ґарт подумав про свої 150 фунтів та конячі 700 фунтів. Далі він подумав про яблуко, яке узяв аби трішки перекусити. Він простягнув яблуко коню, чухаючи йому за вухами. Ґарту здалося, що кіньське "муркотіння" подібне до муркотіння новонародженого кошеняти. Ґарт знову заскочив на коня. Кінь повернув голову і подивився на Ґарта.

- Ні-ні. Тільки-но надумаєшся, можеш іти куди забажаєш. У жодному разі бити не буду, я обіцяю.

       Тоді кінь перейшов на галоп. Ґарт міг тільки триматися. Кінь промайнув над луками подібно до торнадо і поскакав галопом по дорозі. Курява летіла вусібіч. Потім, кінь зненацька виставив передні ноги вперед аби зупинитися. На дорозі стояла черниця. Кінь зупинився лишень за два фути від черниці. Ґарт зупинився не набагато далі порівняно з конем.

       Ґарт встав і привітав черницю.

- Доброго ранку, сестра", сказав він.

- Хм... Так, доброго. Подивіться лишень", - вона відповіла і вказала за спину Ґартові.

       Ґарт повернув голову, щоб подивитися. Не побачивши чого-небудь, він сказав про це "святій сестрі".

- Ви не бачите цю нечепуру? Ви сліпі? - вона відповіла неприємним тоном.

       Ґарт озирнувся. Так, неподалік була нечепурна на вигляд дівчина. Він подумав, що вона є кам'яною, коли уперше подивився у той бік. Це було найнеприємніша нечепура, яку він коли-небудь бачив. Він подивився на нечепуру і нечепура подивилася на Ґарта. Ґарт озирнувся і сказав черниці,
що він бачив нечепуру.

       "Ну то й що?" -  подумав Ґарт.

- Насправді вона не така. Це Чарівна Принцеса. Зла Відьма перетворила її на нечепуру... І вона такою лишатиметься допоки не зустріне на своєму шляху красивого, молодого принца, котрий поцілує її. Потім вона перетвориться знову на Чарівну Принцесу і вони заживуть довго та щасливо.

       "Ну то й що?" -  подумав Ґарт. Потім він сказав це саме черниці.

       Черниця відповіла Ґартові, що він не є красивим, молодим принцом, але йому доведеться це зробити. Вона сказала йому піти й поцілувати нечепуру. Ґарт подумав десь майже секунду й відповів: "ні"! Черниця після цього попорпалася у своїх широких рукавах і витягла звідти не паличку, але довжелезну лінійку.

        "Ого!", - подумав Ґарт. "Ого!", - подумав кінь.

 

- Не змушуйте мене використовувати це, - "добра сестра" сказала Ґарту.

       Ґарт підійшов і нахилився до нечепури. Він трішки подивився на неї... Нечепура подивилася на Ґарта. Потім Ґарт швидко поцілував нечепуру і відскочив назад й убік. Нечепура відскочила так само. Потім Ґарт почекав коли нечепура знову перетвориться на Чарівну принцесу. Разом з тим невідомо, на що чекала нечепура. 

       Ґарт почув квоктання позаду себе. Він повернувся, щоб бачити одяг черниці, що впав на дорогу. Він тільки зараз побачив, що "черниця" й була саме тією Злою Відьмою.

       "Ти дурень. Я не перетворюю чарівних принцес на нечепур. Я перетворюю їх на жаб. Ти тільки-но цілувалися з нечепуою і став таким же"... Й сміючись вона відлетіла на своїй мітлі.

       ... Дракону лишалося тільки посміхатися споглядаючи на цю сценку з висоти його польоту.

P.S. Чергова оповідка з цієї "лицарської серії" може видатися не зовсім однозначною, але в мене було значне бажання відпочити й не перейматися "тонкощами та нюансами". Загалом, не вважаю, що ця історія когось до чогось зобов'язує чи створює якісь "недоречні уявлення щодо належного стану речей"... Та й навряд вона якось вплине на "світобудову чи політику"...

Отже, можу лише сподіватися, що ознайомлення з нею видалося Вам приємним.

Р.P.S. За оригнальний текст оповідки висловлюю подяку сайту http://www.dizzydragon.com/whiteknight.html.

© Don Roble..2000-03

Вітаю усіх... Час плине, люди змінюються... Хоча не завжди й не за будь-яких обставин. Деякі життєві пригоди здаються або ж подібними, або ж неймовірно ірраціональними... Що ж, сподіваюся, що ця оповідка викличе у Вас гарний настрій та дозволить хоча б трішки відволіктися від повсякдення. 

Приємного читання!

       Сер Гуіл, лицар Круглого Столу та лорд Манору на Вікхемі-при-Зеленій пустощі-коло-Стратфорду, саме їхав з Камелоту, коли він поглянув униз і побачив, що під ним була корова. Він зліз і покликав свого піхотинця, Джефа. 

       "Джефе, хороший чоловіче, я, здається, їду на корові, а не на моєму вірному коні". 

       Джеф теж це бачив. Він не міг говорити, оскільки захекавшись намагався йти в ногу, а також намагався втриматися від голосного сміху. Останнє напевно мало б своїм наслідком те, що його голова втрапила б на плаху. 

       "Так, мій лорде, це дійсно виглядає саме так", Джеф, нарешті, спромігся хоча б щось вимовити. 

       "І все ж, мій добрий друже, я знаю напевне, що залишив Камелот саме на коні". 

       "Так, сер Гуіл, саме так Ви й вчинили. Це не викликає сумнівів". 

       "Чи можеш ти пояснити, як я опинився верхи на корові?" 

       "Ну, можливо, відьма зурочила Вас й перетворила коня в корову". 

       Сер Гуіл поділяв цю думку. Вона видавалася цілком логічною. Відьми робили подібні речі. Це як хоббі. Однак, він не хотів аби звичайний піхотинець спромігся показати себе розумнішим порівняно з ним. 

       "Ні, я гадаю, й це можливо, що було зурочено нас обох аби змусити нас думати, що я верхи на корові. Я вважаю, що корова, котру ми бачимо, або ж, скоріше, думаємо, що ми бачимо, досі є моїм вірним конем. Ось що я думаю. Чи згодний ти? " 

       Звичайно ж, ні. Чому б відьмі зачаровувати піхотинця? Те, що лицар їде на корові, жодним чином не впливає на життя піхотинця. Ні, тоді це була б дурна ідея. 

       "Так, мій лорде, я гадаю, що Ви кажете цілком вірно". 

       "Так. Я вважаю, що я правий. Ні, відьмі не перехитрити мене. Рушаймо". 

       Сер Гуіл під'їздив до Манору і завважив селян, власних селян, котрі дивилися у протилежний від нього бік. Він мав би поговорити з ними про це. Коли він під'їздив до маєтку, то почув мукання, що долинало від кріпаків. Він вирішив, що й справді поспілкується з ними з цього приводу. 

       Сер Гуіл був першим ковбоєм.

[ Читать дальше ]

Собрала  небольшую подборку живописи с рыцарями и прекрасными дамами.

А всё началось вот с этой картины и с моего интереса к ордену Подвязки. Много раз слышала, только почитать о нём всё никак не получалось. Ну и пошло-поехало :::::Средневековье, культ Прекрасной Дамы.

Заметка обо всём  об этом--- букафф совсем чуть-чуть и немножко.

Альберт Шевалье Тайлер Церемония подвязки

[ Читать дальше ]
 

Прикольная движуха была 30-31 мая в киевском ботаническом саду.

Разношерстные посетители (от крестьян и работяг до гламурных девиц с мастерами пикапа) могли наблюдать рыцарские поединки, слушать средневековую музычку и танцевать средневековые танцы. Конечно, публика пассивная, в основном грелась на солнышке поглощая пищевые продукты коммерции в виде пива, мороженного и других миксов вредных веществ, но я думаю, у кого-то из них наверняка где-то внутри переключился рычажок: "Надо же, и такое в наше время бывает"

Мне очень понравилась движуха. Такое не каждый день увидишь, костюмы, доспехи и шатры просто переносят во времени. окунаешься в другую эпоху и и просто  не видишь затрапезных посетителей бот. сада.
Я хлебнув такого позитива, принялся "печатлеть" моменты истории :)



Все мои картинки
http://photo.i.ua/user/553004/117782/

Ссылка на фото профессиональных фотографов
http://photo.unian.net/rus/themes/13043/

Спешите.
Сегодя 31 мая еще можно успеть на прикольное мероприятие проводимое в киевском

Ботаническом саду!













Вот что нашел в интернете:
В программе: военно-исторический парад при
участии реконструкторских клубов, "княжеский пир" с выступлениями
коллективов средневекового танца, рыцарские турниры и групповые бои,
турнир лучников. Также планируются мастер-классы средневекового танца,
средневековая ярмарка, средневековые игры (ул. Тимирязевская, 1,
Ботанический сад им.Гришко)

Алексей Кунгуров, 10 ноября 2011

Анализ событий и фактов – очень интересное и полезное занятие! С помощью элементарного логического анализа можно докопаться до таких глубин многовекового обмана, что голова кругом идёт. Об этом на очередной нашей Конференции... 



19 ноября 2011 года на сайте «Ключи познания» с 19 до 21 часа будет проводиться Веб-Конференция «Искажение истории, как способ управления сознанием». Приглашаются все желающие, будет очень интересно…

Когда знакомишься с историей, особенно с материальными изделиями старины, с оружием, то невольно начинаешь рисовать в воображении прошедшие баталии, представляешь картины изготовления этих специфических предметов. Заинтересовавшись каким-нибудь типом изделий, начинаешь думать над технологией изготовления, использовавшимися материалам, начинаешь изучать сопутствующую литературу… И здесь появляется удивление, а потом начинаются нестыковки и подозрения.

[ Читать дальше ]