хочу сюди!
 

Наташа

49 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 44-53 років

Замітки з міткою «суспільство»

Як послати щоб не не відповідати:)

Коли послав, але викрутився. Виявилось, що г@ндон — не матюк, а поет. Так що образник міг не обізвати чиновника презервативом, а порівняти з французьким поетом Івом Гандоном. Отаке!


мізамір

Вчора в маршрутці.
Підбуханий чувак років тридцяти пробував спровокувати нашого бійця 44 бригади на конфлікт.
– От не буде у вас скоро льгот! Тому шо тепер – все! Тепер вертайтеся на поля пахати, або на заробітки їдьте, вояки срані! Нормальній країні армія не потрібна!
Боєць подивився на цього таким, знаєте, добродушним поглядом артилериста на дрібну мішень і змовчав.
А чоловік продовжував:
– Будем жити, як люди! Без оцього всього воєнного. Спочатку тяжко буде. Ну, воно і понятно – після оцього всього, що намутили. Але справимось. Я от на росію поїду. Там платять добре, росія завжди добре платить. А вам, воякам – торба! Навоювались!
Боєць і вухом не повів на цю тираду. Зате народ вуха нашорошив. А ми з Питровною підійшли поближче. На випадок, якщо раптом що…
– Чого мовчиш? – відчув приплив відваги чоловік. – Нема що сказати? То я тобі скажу: вам то-р-рба! Бо 75% народу хочуть жити невоєнно. Хочуть жити з росією!
Він смачно ремигнув перегаром і зверхньо плеснув бійця по плечі:
– Розумієш, вояка? 75% – то велика сила, багато людей. Не подобається? А що ти з нами зробиш? Що ви всі з нами зробите?
Боєць скинув його руку зі свого плеча і спокійно так мовив:
– Залежно від ситуації.
– Якої ситуації? Тепер не ви армія, а ми! Нас багато! І ми все можемо!
– От і добре! – кивнув боєць. – Після Перемоги вишикуємо в три шеренги і підете поля розміновувати.

3ебільна паніка.


Гадаю, всі вже її бачили(і підписали, звісно ж)?
Так от, на першій сторінці порталу зебіли наклепали ДВАНАДЦЯТЬ петицій з приводу відміни або відмови у розгляді цієї петиціїlol
ПІДРЯДrofl



Певно існують народи-близнюки...

          ...тобто народи, що в певному вузькому розгляді дуже нагадують близнюків...
Така промайнула в мене думка, коли я не дочитав ще й до половини нижчеподаного тексту. Викладаю, його тут повністю, бо він цікавий для роздумів. А ще тексти (разом з веб-сторінками) часом можуть зникати безслідно...
Отож, автор Robert Nielsen, джерело тексту, переклад тексту розміщено туточки... Поїхали...

          Данці мають данську мову, французи говорять французькою, словаки розмовляють по-словацьки, а ірландці говорять не ірландською, а англійською. Майже всі нації і народи мають свою мову, але ірландці є однією з небагатьох націй, мовою якої володіє мізерно мале число ірландців. Ірландія одна з кількох країн Європи, основною мовою якої є мова іноземної країни. Фактично, в Ірландії в повсякденному спілкуванні польською говорить набагато більше людей, ніж розмовляє ірландською (в потилицю польській в Ірландії дихає французька). Коли я перебуваю за кордоном, мене часто запитують, чи взагалі існує така мова як ірландська, або чи хтось ще говорить ірландською. Тому, хто володів би тільки ірландською мовою і не знав англійської, дуже важко було б навіть проїхатись Ірландією. Але чому це так?
          Перш, ніж розпочати, є два моменти, які варто прояснити. По-перше, педанти люблять сперечатися над назвою мови. Істотно, що ірландці називають свою мову ірландською, тоді як більшість іноземців називають її гельською або ірландською гельською мовою. Деякі ірландці не люблять назви гельська мова, але це неправильно, це просто позначає таких людей як невігласів. По-друге, ірландське слово для назви своєї мови Gaeilge абсолютно відрізняється від слова, яким ірландці називають свій народ ireannach. Це цікава відмінність від англійської, оскільки в ірландській мові назва мови відокремлена від назви національності, таким чином, щоб бути ірландцем людині не обов’язково говорити ірландською.
         Тепер як уявляється поточне становище ірландської мови? За даними перепису населення 2011 року 1 млн. 770 тис. людей в Ірландії заявили, що вони можуть говорити по-ірландському, тобто це 41 % всього населення. Хоча це виглядає вражаюче на папері, перепис нічого не говорить про рівень володіння ірландцями ірландською мовою, або про повсякденне використання ірландської. Більш показовим є число людей, котрі вказали, що повсякденно говорять ірландською, а це лише 77 000 осіб, що є менше 2 % населення країни. Ці люди переважно живуть на західному узбережжі (у районах, відомих як гелтахти) – в найбільш віддалених селах та містечках країни. Найгірше ж в цій історії, що вже давно немає людей, які володіли б лише ірландською як материнською мовою (моноглотів), навіть з дитинства ірландомовні ірландці володіють англійською мовою на рівні рідної.


Стан ірландської мови у 2011 році

           В теорії, ірландська мова є державною мовою Республіки Ірландії, і люди мають право послуговуватися ірландською при зверненні до державних органів. Законодавство приймається двома мовами, якщо ірландська версія Конституції суперечить її англомовній версії, то ірландська версія має переважну силу. Ірландська мова є обов'язковим предметом для всіх студентів, котрі народилися в Ірландії, і Ви повинні скласти іспит з ірландської для того, щоб вступити до коледжу. У школах ставиться основний акцент на вивченні трьох предметів: ірландської мови, англійської мови та математики. Уряд популяризує ірландську мову багатьма способами, до прикладу, через ірландські радіо- та телеканал, тематично присвячені ірландській мові.
            Проте на практиці панує англійська. Кожен, хто народився в Ірландії, вільно володіє англійською мовою. Англійська це мова телебачення, радіо, газет, бізнесу та торгівлі. Практично весь ринок праці послуговується англійською. Політики іноді роблять символічні жести, такі як виголошення початку промови ірландською, проте швидко переходять на англійську, тому що, як багато вважає, політиків ірландською не зрозуміють. Якщо ви не живете в одному із гелтахтів, то говорити на людях по-ірландському вважається чомусь жлобством і вас попросять перейти на англійську. Говорити ірландською в більшості випадків сприймається як ознака бунтарства або принциповості, адже чого ти спілкуєшся ірландською, чого б просто не говорити англійською? Практично по всій країні єдине місце, що відведено ірландській мові - в шкільних класах на уроках ірландської.
             Але як так сталося? Як і в багатьох аспектах ірландського суспільства, можна звинувачувати англійців. Більшу частину ірландської історії Ірландією правили англійці, але ірландська мова почала поступатися місцем англійській після 1600 року, коли останній з гельських правителів зазнав поразки. Хоча в той час ірландська мова ніколи не заборонялася і безпосередньо не переслідувалася, все ж сприяння завжди надавалося англійській. Англійська мова була офіційною мовою державних установ і торгівлі, і ніхто ніколи не підтримував ірландську мову та культуру. Ірландська мова поступово була витіснена англійською, особливо на сході та в столиці Дубліні, тоді як ірландська залишалась відносно поширеною лише на заході. До 1800 року Ірландія за числом носіїв мов стала розділена приблизно порівну.
            Далі відбулися дві великі події, що фактично знищили ірландську мову. Перша – Великий Голодомор (1845-50 р.р.), який найбільше вразив Ірландію на заході. В країні з населенням 8 мільйонів загинуло приблизно 1 мільйон люду, а ще мільйон емігрували. З того часу еміграція стала інтегральною частиною ірландського суспільства, оскільки величезне число ірландців щороку виїжджали з країни, в основному до англомовних країн, таких як Британія та США. Це означало, що більшість ірландців мали говорити по-англійському через високу ймовірність ситуації, коли вони будуть змушені полишити свої домівки і переїхати до інших країн. Ірландська мова для ірландців виявлялась непотрібною в США, бо необхідністю була англійська. Англійська мова була мовою майбутнього та економічних можливостей, ірландська мова – мова минулого і мова бідного острову, який нічим не міг підтримати ірландців.
            Другою великою подією стала поява обов’язкової освіти. Починаючи з 1830-х р.р. в Ірландії створювалися загальнонаціональні школи, в яких навчання здійснювалося лише англійською, а ірландська була категорично заборонена. Проте нічого не можна було зробити щоб заборонити ірландцям спілкуватися ірландською вдома. Ірландську виставляли як примітивну селянську мову, тоді як англійська подавалась як мова шляхетства та багатства. Бідні селяни говорять ірландською, а багаті та успішні бізнесмени розмовляють англійською. Католицька церква та національні політики, навіть такі як Даніель О'Коннелл, теж просували лише англійську мову. Англійська мова стала мовою міст, тоді як ірландська перетворилася на мову найбільш віддалених і економічно нерозвинених частин країни.

Стан ірландської мови у 1871 р.

            [ Читати далі ]

Роздуми та й годі

Ми живемо в сучасному світі. Людина розвивається, пізнає щось нове. Можна впевнено сказати, що ми прогресуємо. Винаходимо різні прибори, навчились використовувати природні ресурси, лікувати безліч хвороб. Все в світі направлене на розвиток і покращення життя людей. Але...
Сказати, що люди живуть краще, неможливо. Люди працюють, працюють і ще раз працюють, щоб жити, їсти, одягатися, допомагати дітям, внукам, лікуватися і в результаті на те, щоб насолоджуватись життям часу так і не залишається. Технології розвиваються, а життя з кожним роком дорожчає і дорожчає, якийсь парадокс.
Винаходять техніку, з допомогою якої, збільшують виробництво/вирощування продукції, а дуже часто якість її дуже погана, або не корисна нашому організму. 
Знаходять методи боротьби з хворобами, а людей з кожним роком хворіє більше і більше.
А на справді Ми розвиваємось чи деградуємо, як вважаєте Ви?

Преамбула Суспільного договору (проект)


1. ПРЕАМБУЛА
Хто сьогодні панує в Україні? Кому належать земля, надра, інші ресурси та заводи, що залишилися нам у спадок від радянських часів, інше суспільне надбання?
У чинній Конституції записано, що господар всього — це ми, Український народ. І джерело влади — теж ми.
Але насправді це не так.
Тому що сьогодні наша держава належить не нам. Правлячий клас діє в інтересах олігархів та корумпованих чиновників, які привласнили наше суспільне надбання, узурпували наші права і свободи, залишивши нам лише обов’язки та борги.
Прийшов час відновити справедливість.
Ми, вільні громадяни України, маємо перетворити нашу державу на справжню Республіку, де буде спільна справа для всіх. Для цього треба укласти Суспільний Договір, який визначить принципи нашого співжиття, права і обов’язки кожного, хто хоче жити в Україні і користуватися суспільним надбанням.
Заснування Республіки створює засади для нових взаємин між громадянами і перетворює їх на справжніх господарів своєї країни. Що забезпечить стрімкий розвиток Республіки і добробут кожного.
Так, сьогодні триває агресія Росії проти України, анексія Криму та окупація частини Донбасу. Ми потерпаємо від злиднів та сваволі нечесного правлячого класу. І саме тому ми маємо творити літопис успіху з чистого аркушу.
Або укладемо Суспільний Договір, заснуємо Республіку і запропонуємо нову модель суспільного устрою справедливості. Або нас очікує нова Руїна.
Час відродити власну гідність, відновити нашу історичну велич. Для цього в нас є право обирати власне майбутнє, є воля і мужність, щоб боронити цей вибір. Є прагнення бути щасливими.
2. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
Ми, громадяни України, усвідомлюючи відповідальність перед Творцем або власною совістю, задля заснування Республіки Україна дійшли згоди про таке:
Наша суспільна мета — створення умов для повної самореалізації кожного в гармонії з суспільством, людством, природою.
Основою для досягнення суспільної мети є:
спільне володіння суспільним надбанням: державною власністю, надрами, водним і повітряним простором, об'єктами інфраструктури тощо;
підтримка екосистеми через гармонійну взаємодію людини, суспільства і природи;
збереження та розвиток суспільного спадку: мови, культури, традицій.
Кожен учасник Суспільного Договору має гарантоване право на отримання персональної частки суспільного доходу від використання суспільного надбання.
Ресурси для досягнення суспільної мети:
1. інтелект, творчість, ініціатива;
2. освіта і розвиток особистості;
3. самоорганізація, співфінансування, співпраця;
4. взаємодія українців всього світу;
5. нові відносини власності;
6. нові економічні відносини.
Принципи участі Громадян Республіки Україна у Суспільному Договорі:
усвідомлення, що ми різні, але готові жити однією спільнотою;
свідома відмова від насадження власної волі тим, хто дотримується Суспільного Договору.
Отримання персональної частки суспільного доходу нерозривно поєднано з виконанням умов Суспільного Договору — співуправлінням та захистом Республіки Україна від будь-яких посягань, як зсередини, так і ззовні.
Суспільний Договір реалізується через Конституцію Республіки Україна, яка розроблена на його основі і затверджена на Всеукраїнському Референдумі, а також через відповідні законодавчі акти на основі цієї Конституції.
Суспільний Договір щодо його учасників не має обмежень по строку та території дії.
3. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Ми, громадяни України, які підтримують Суспільній Договір, доручаємо Президентові України, якого буде обрано після вступу в силу Суспільного Договору, забезпечити:
• розробку, обговорення та затвердження на Всеукраїнському Референдумі Конституції України, створеної на основі Суспільного Договору;
• всеохопну і прозору інвентаризацію суспільного надбання, яке отримала Україна після здобуття незалежності;
• повний і неупереджений аудит державних рішень з моменту здобуття Україною незалежності, які стосуються розподілу суспільного надбання; випадки, в яких будуть виявлені ознаки недоброчесності та протиправності, розглядаються судом;
• повний і неупереджений аудит рішень вищих посадових осіб України щодо внутрішньої та зовнішньої політики на предмет відповідності чинній Конституції України та законодавству України, та, у разі необхідності, притягнення цих осіб до відповідальності;
• прийняття і виконання, після інвентаризації та аудиту, комплексу державних рішень, необхідних для отримання учасниками Суспільного Договору персональної частки суспільного надбання;
• створення Реєстру суспільного надбання, проведення відповідних просвітницьких та підготовчих програм.
2. Інвентаризацію суспільного надбання, аудит відповідних державних рішень, отримання учасниками Суспільного Договору персональної частки суспільного надбання належить здійснити впродовж трьох років після обрання Президента України, який прийме на себе такі публічні зобов’язання. У разі невиконання Президент має добровільно подати у відставку, про що оголошується відповідна заява під час складання присяги на вірність Українському народові.
Олександр Кочетков.

Летючий Голландець_2


   І знову сайт i.ua приніс повідомлення:
"День народження Lавина http://narod.i.ua/user/549617/,
   не забудьте поздоровити!"...

   Нагадало допис:  

   Невже знову "летючий голандець", бо пані Lавина
немає на цьому сайті вже 14 місяців...

Закарпаття – це угорський край?

Закарпаття – це угорський край?  

 

Це замість відповіді на коментар.

Якщо є закарпатці, то було б цікаво почути Вашу думку і висновки =)

 

Ну, тут є два чисто угорських райони. Для когось - це вже перебір, а для когось - не такий вже й угорський край. Там навіть не розуміють української, якщо треба, вживають російську.

Деякі закарпатці не хочуть з місцевими угорцями й мати справи, через те, що ними кілька раз був колись обдурений. Інші про їхні поселення відгукуються, що то сум та печаль (мовляв, то такі собі, місцеві здирники-євреї).

Щодо інших районів... Періодично я живу на Заході, отримую політичні листи під назвою "Київ нас не чує".

 

Щодо людей, то бувають різні. Дуже різні.

 

Якщо спитати старших 40 років, то переважно (не всі, значить) вони будуть говорити, що коли Закарпаття входило до складу Чехо-Словаччини, то жилось набагато краще і будуть говорити, скільки інші народи тут зробили

Насправді, історично, цей край був тривалий час відірваний від України і тільки в радянські часи його змогли повернути. Тим часом Закарпаття входило в склад різних імперій. Навіть архітектура і будова вулиць відповідає європейським зразкам. Не знаючи під ким будемо завтра, народ сформувався аполітичний, лояльний до всіх націй. За це, до речі, його можуть недолюблювати інші представники Заходу України - войовничі і патріотичні львів’яни, волиняни і т.д., мовляв: «Як можна бути такими пасивними до своєї країни?». Ворожнечі нема, просто їм це незрозуміло.

Тож старші люди будуть говорити, скільки інші краї зробили для Закарпаття. При чехах (насправді тоді ще чехословаках, але кажуть «чехах»), було збудовано і електростанції, і заводи, і мости, і різна інфраструктура. Будувалось якісно, і ці всі споруди стоять і користуються ними донині. Навіть без жодного ремонту. Чехи справді вірили, що цей край залишиться з ними і серйозно сюди вкладали гроші. Що ж сучасна Україна? Не спромоглась навіть відремонтувати те, що є. Населенню на зарплату виділяє копійки, зате платити треба все більше. Якби не можливість їздити і заробляти десь у західніших країнах, то невідомо як би й жили.

 

 

Якщо спитати молодше покоління, то тут є справжні патріоти. Коли приходила повістка про АТО, багато хто не ховався і відкрито їхав захищати свій край на Схід. Люди тут полюбляють вивішувати українські прапори у себе на будинках (хоча, це мабуть скоріше відноситься до цілої сім’ї, ніж до просто молодшого покоління). Вишиванка – це святковий одяг. Пам’ятаю був якийсь серіал про Захід, де показували, як тут щодня ходять в народному українському одязі. Насправді, це не так. Але прийшовши на якесь свято у місто, можна побачити чималу кількість вишиванок на вулицях чи почути українських пісень на сцені або від вуличних музик. В такий час будь які сумніви щодо  того, Україна це чи ні, зникають, а сусіда ще й скаже: «Як тобі таке взагалі прийшло в голову?»

Є, звісно, й такі, що щороку платять величезний хабар, аби не бути в армії (і де вони стільки грошей беруть? 1000$ за кожен рік). Чимало просто злодіїв, заздрісників, підлабузників, пияків, двуликих, боягузів. Цигани – місцеве повалля, яке промишляє крадіжками, з самого народження вчаться красти й обманювати. Чимало селян люблять лазити через паркан до своїх сусідів, щоб забрати, шо там росте чи залишилось лежати надворі. Наприклад, є людина, що вже 30 років живе в Словаччині, але не може позбутись цих звичок. Приїжджаючи на пару днів на свою батьківщину, можна його побачити раптом у себе в саду. Може навіть твій друг, високопосадовець, попросити підписати якийсь папір по дружбі, а потім майся з цією проблемою.

Схоже, через таке населення до українців ставляться з осторогою в ЄС. Ті, що вже добре вивчили мову і їдуть на заробітки віддають перевагу навіть не говорити, що вони українці. Лише тоді, коли вже деякий час попрацюють і тамтешні побачить, що це хороша людина, можна спокійно повідомити, що ти з України.

Звісно, є такі, що якби таких була хоч десята частина українців, то Україна б процвітала і звідти нікуди б не хотілося їхати. Вони будуть відстоювати те, що на їхню думку є справедливим, працюватимуть стільки, скільки треба, пожаліють, якщо треба.

Пам’ятаю навіть діалог десь на парковці базару часів початку АТО.

- Які?

- П’ятірку, як завжди. Скільки то коштуватиме?

- (думає-думає) 400

- Доларів?

- Тобі гривень.

І пішли за бронежилетами.

 

Є й такі люди, яким більш важливо, як у них огірки ростуть, а ця вся визначеність якої нації і ця ваша війна – це щось далеке і ніяким чином не стосується. Вони собі мирно живуть, нікого не чіпають, закон не порушують – що вам ще треба? Вони можуть навіть зі свого села ні разу не виїхати. Думаю, така пасивність спричинена безгрошів’ям.

 

Це, власне те, що я можу сказати… =)

У підсумку: 

при всіх своїх гріхах тутешні люди ніколи не будуть кричати: "Угорщино (чи інша країна), введи війська!", навіть згадуючи як раніше було добре.

Тут поважають релігію і традиції (а традиційно тут головною є Україна).

Щодо побуту тут теж є +/- різниці з іншими регіонами. 


 

Бонус:

Деякі мої фото з велопрогулянок


повний розмір чомусь не вставляється. Читайте тут https://drive.google.com/file/d/1_54Q8lN0udFGGGsvbAFHMvvGXAlcIUyx/view?usp=sharing