хочу сюда!
 

Лида

36 лет, водолей, познакомится с парнем в возрасте 37-43 лет

Заметки с меткой «правда»

Історія України та її сусіди


Історія України та її сусіди – Польща і Росія. «Волинь» vs «Катинь»

Листопад 2017 р.



Директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович у Галузевому державному архіві СБУ

Понад півстоліття головним історичним символом для поляків була Катинь. Підступний розстріл чекістами полонених офіцерів, військової еліти польської держави був під суворим табу комуністичного режиму. Проте про нього потай розповідали в сім’ях, писали в підпільному самвидаві. Тому «Катинь» стала однією з опор антикомуністичних, чи навіть ширше, антитоталітарних, настроїв у ПРЛ (Polska Rzeczpospolita Ludowa (Польська Народна Республіка) – ред.)

Боротьба за відкриття правди про «Катинь» була невід’ємнии елементом боротьби за іншу, демократичну, вільну від комуністичного диктату Польщу. «Катинь» нагадувала про одвічну підступність Росії, яка навіть після падіння комунізму приховує правду про трагедію 1940 року.

Здавалося, після пов’язаною з «Катинню» Смоленською трагедією 2010 вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент «Катинь» вже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – «Волинь».

Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули «Волинь-43») стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики. Саме їх висвітленню приділялися передовиці газет, репортажі на ТВ та фільми.

Вже перші появи нової теми в публічному просторі засвідчили її різницю з попередньою. Головним ворогом поляків тут ставали не совєти/комуністи/Росія, а українські націоналісти, а згодом просто українці. Головною втратою за якою були не люди (імена яких так дбайливо встановлювали у випадку Катині), а території (тому так легко розкидаються цифрами вбитих від 100 до 500 тисяч, тому часто на пам’ятниках не імена людей, а назви населених пунктів).

«Катинь» була відважним викликом сильній радянській чи потім російській владі. «Волинь» є спробою дошкульно вдарити слабшого сусіда, який воює з тим хто, ще недавно, вважався головним ворогом Польщі. «Катинь» пробуджувала прагнення свободи, «Волинь» – ксенофобні настрої.

«Волинь» стає інструментом зближення Польщі з Росією

Найразючіше різницю між символами «Катинь» і «Волинь» (в їхній етиці та естетиці) демонструють однойменні фільми Вайди і Смажовського. Перший трагічний, але світлий і життєствердний, показує негідників, але й героїв. Другий – похмурий, депресивний, злий і сповнений ненавистю.

«Волинь» витісняє із пам’яті польського суспільства «Катинь», представляється найстрашнішим злочином проти поляків саме тоді, коли в Росії знову не лише заперечують розстріл польських офіцерів, коли реабілітовують і реанімовують комуністичний режим в цілому. Коли ця реабілітація стає ідеологічною платформою для нової російської агресії проти сусідньої держави.

Тема «Волині» стає інструментом зближення Польщі з Росією. Риторика, яка починається із засудження українського націоналізму і переходить в засудження боротьби українців за свободу, починає звучати в унісон на схід і на захід від України.

Нинішні видання та заяви про УПА в Польщі нагадують те, що говорилося і писалося на цю тему в ПРЛ, і те, що говорить і пише Росія. Зрештою обидва сусіди України з однаковою наполегливістю вимагають від українців переглянути їхню історію, той самий період історії, та ще в тому ж напрямку. А пам’ять про «Катинь», яка була запобіжником від смертельних для Польщі марень про спільний кордон із Росією вивітрюється.

Володимир В’ятрович – Голова Українського інституту національної пам’яті, член наглядової ради Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького». Голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху (2008–2014), директор Архіву Служби безпеки України (2008–2010), працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету (2010–2011), Українському католицькому університеті, Львівському національному університеті імені Івана Франка та Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Публіцист, громадський діяч. Кандидат історичних наук.

Пять гривен за смерда, Или сколько стоило по-маньячить в XIII в.

Причины происходящего сегодня зачастую принято искать в прошлом. Иногда такой подход дает свой результат. Да что там, чаще всего это и есть самый верный способ разобраться в хитросплетениях современных реалий.

Так вот, к чему я собственно веду. Корни сегодняшнего беспредела и безнаказанности среди мажоров и власть имущих, оказывается, лежат в глубоко седом тринадцатом столетии. А конкретно они исходят из такой книжонки, как «Русская Правда» (сразу оговорюсь, что название не имеет ни малейшего отношения к т.н. «российскому следу» или «руке Кремля»).

Читая выдержки из Уголовного кодекса, размещенного на страницах «Правды», ты словно изучаешь меню ресторана: практически любое криминальное деяние имеет свой эквивалент в денежных единицах. И не потому, что тогдашние законотворцы были прожжёнными коррупционерами. Это было нормой, этого не стеснялись и не считали денежную компенсацию своих низменных порывов чем-то аморальным. Каждый мог выбрать себе преступление по карману. И чтобы не быть голословным, приведу несколько примеров, взятых из «Русской Правды».

«Если придет на двор человек в крови или в синяках, то свидетелей ему не искать, а обидчик пусть платит продажи (штраф за преступление в пользу князя) – три гривны (по средневековому курсу гривна равнялась куску серебра весом около одной трети фунта).

Если кто ударит кого батогом, либо чашей, либо рогом, либо тыльной стороной меча, то двенадцать гривен продажи, а если обиженный, не стерпев того, ударит мечом, то вины в том нет».

Штраф этот опять же шел в пользу князя, хотя били и не его.

«Если кто поранит другому руку, и рука отпадет или отсохнет, или поранит ногу, глаз или нос, то платит виру – двадцать гривен, а потерпевшему – десять гривен».

На этом мелком деле князь имел в два раза больше, чем потерпевший. Оно и понятно, ведь судопроизводство всегда было затратным делом, нуждавшемся в адекватной компенсации. О справедливости, как всегда, речь не идет.

Но были и дела, на которых князь терпел явные убытки:

«Кто отрубит другому какой-либо палец – три гривны продажи, а потерпевшему – десять гривен».

Интересно, что и за палец, и за целую руку потерпевший получал одинаковые десять гривен, а князь на пальцах терял почему-то больше, чем в семь раз. Однако не будем разбираться в этих психологических тонкостях. Деды небось туго знали, что делали. Хорошо, что хоть продажи не скотом платились, как у дикарей из африканских прерий.

Поразительно другое: цены за убийство в общем счете почти не превышали цен за драки и моральные оскорбления. Вот прейскурант за убийства.

«Если убьют купчину немца в Новегороде, то за голову десять гривен».

Столь унизительно низкая цена за голову иностранного специалиста в дальнейшем, правда, была доведена до сорока гривен, и убийство интуристов, видимо, стало не всем по карману и не всем доступно, но все же цена была немного больше, чем удар чашей или рогом по отечественной морде.

«Если кто убьет княжого конюха, повара или подъездного – соок гривен за голову.

Если кто убьет княжого тиуна (приказчика, судью, дворецкого) – двенадцать гривен».

Судя по данным ценам, в прошлом хорошего повара было сложнее найти, чем профессионального дворецкого.

Дешевле всего стоили убийства рабочих, смердов и холопов – по пять гривен за голову. Вот где уж могла бы разгуляться рука современного серийного убийцы. Отсыпал князю пятьдесят гривен и ушел с головой в забой, не думая о сокрытии следов своих смертоубийственных деяний.

Кражи и ограбления тоже оплачивались всевозможными денежными штрафами. Причем эти штрафы не превышали двенадцати гривен. То есть упер из казны тысячу гривен, откатил чуть больше десяти процентов и строй дальше коварные планы по личному обогащению. И в Речь Посполиту бежать от преследований не надо, и браслеты на ноги никто вешать не будет.

Отсюда можно сделать вывод, что денежный штраф являлся единственным возмездием за всякое преступление. И конечно, такой закон, действующий в течение многих столетий отличным образом обработал сознание у людей, - кто имел побольше денег, тот мог не только своим ближним разбивать морды жердью или чем там угодно, но мог и убивать их и делать все, что ему заблагорассудится, - закон стоял на страже всевозможных мелких его интересов и душевных потребностей.

В общем, думается мне, нашим современникам необходимо обратить свои взоры на эту самую «Русскую Правду» и позаимствовать оттуда если не все, то хотя бы часть законов, чтобы кардинально реформировать наш несовершенный Уголовный кодекс. И жить нам станет еще легче, а весело то как будет – страшно даже представить.

Пізнай істину і істина визволить тебе

Є чимало охочих розповісти нам, як треба жити. Ми стрічаємо їх на вулицях, вони є серед наших домашніх, родичів, сусідів, колег тощо. Окремі промовляють до нас з екранів телевізорів, телефонують нам із непроханими пропозиціями.

Часом здається, що всі навколо знають, що нам потрібно робити із своїм життям. Окрім нас самих. У кожного з порадників своя "правда" і методи впливу - грубі наїзди, монотонне капання на мізки, зачіпання за живе, безпідставні похвали чи критика тощо.

Ми губимося у цих численних і суперечливих порадах. Якщо обираємо дослухатися до них, то з часом можемо відчути, що живемо якось НЕ ТАК - ніби проживаємо чуже життя за чужими правилами. З одного боку такий стан речей принадний - нам здається, що відповідальні ті, хто нам це порадив, а ми типу ні при чому - ми ж просто послухалися. Та наодинці із собою в моменти, коли не ховаєшся за Інтернет/ТБ чи буденні справи, доводиться визнавати, що чомусь не гріє те, що нашим життя розпоряджаються інші.

Істинні речі тому так і звуться, що на них реагує наше Єство. Ми вкрай рідко здатні пізнати істину розумом - до того моменту він вже забитий купою установок, правил, суджень, уривками чужих розрізнених історій та попереднім досвідом.

Та ми відгукуємося на істинні речі внутрішньо - іноді це виглядає як знаходження шматочка головоламки, якого довго бракувало, щоб все в картині стало по своїх місцях.

Часом істинні речі здатні лякати нас до напівсмерті - адже ідуть в розріз із багатьма речами, які ми знали до цього моменту. І, зіткнувшись із таким проявом істинності, ми починаємо пручатися - наш розум висуває контраргументи, генерує причини, чому це потрібно якомога швидше викинути зі своєї голови і повернутися до звичного сприйняття світу та способу життя. Та в тому то і особливість речей істинних, що ми не можемо відмахнутися від них, скільки б зусиль на це не витрачали.

Голос істини нагадує тоненьке дзижчання комарика, який не дає нам спати вночі. І коли ми його почули, нам стає важко не зважати на нього. Він турбує нас, не дає зануритися у звичну дрімоту, не дозволяє зосередитися на хронічних турботах, за якими ми звикли ховатися від Життя та складних питань.

Коли ми відкриваємося істинним для себе речам, наше життя не стає простішим. Та все у ньому набуває нового сенсу та значень. Ми стаємо здатними звільнитися від купи непотребу, що нам нав'язали і який так довго обтяжував нашу голову і плечі.

Відкриваючи для себе справжні істинні речі по крапельці, ми не відчуваємо потреби повчати інших, в якийсь момент стає навіть певною складністю ділитися власними відкриттями з оточуючими. Та коли це стає необхідно, Життя знаходить спосіб, щоб спонукати людину розповідати про свої знахідки тим, хто також Шукає і здатен Почути.

Гарного всім дня)

© Катерина Когут, 2017

P.S. Сенкс одній розумній людині і за сумісництвом знавцеві Великих Книг за ідею заголовку для цього посту)




Глашатай рабів.

я придумав таке поняття, в Інтернеті його немае, так що хто буде шукати, то знайде тут.
Отже, глашатай рабів - це росіянин, який підбурюе своїх співгромадян на незадоволення станом політики їх держави. Це він робить без толку вже років 9, реакції це не дае, бо в Росії 147 млн. генно-модифікованих рабів.
.
А глашатай оголошуе Правду рабам!Яка їм зовсім не потрібна, бо робити по поводу почутого вони нічого не збираються, бо не і не хтять, і не можуть, і ще й криворукі від Природи. . Але такі глашатаї е. Явні представники, це - Навальний, канали Тенгу, ОМ- тв, КамікадзеД, Немагія, також Сотнік, Латиніна, Шендерович, С.Морозов, Е.Понасенков, Демура, Мальцев, та ін. . . . цікаве явище Сучасного світу - глашатаї озвучують Правду рабам!!!

Проект Гімна України

Слова:

Олександр Кониський

Музика:

Микола Лисенко

Українська народна пісня

Жанр:

Пісні літературного походження


один з варіантів:
https://nashe.com.ua/song/5623


Боже, великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світла промінням
Ти її осіни,

Світлом науки і знання
Всю її просвіти,
В чистій любові до краю
Ти нас Боже, зрости!

Боже, великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Мужню, українську владу
Обрати, свій люд надихни.


В захисті слави і мови
Завдання еліті постав,
Хай люд наш всю працю, талант свій,
В українську справу вклада!


Боже, великий, єдиний,
Нам Україну храніть,
Всі свої ласки, щедроти,
Ви на неї зверніть!


Дайте їй волю,
Дайте їй долю,
Дайте доброго Світу!


І правду,  Ви,  Боже народу
Дайте на многая літа!!!


Використано світлину зроблену на день вишиванки.


Собор на крові

победобесие




Собор на крові



Розповідь про історичні передумови національно-визвольного руху пояснює чому за версальськими підсумками першої Світової війни саме Німеччина стає головним політичним партнером Українських патріотичних сил. Йдеться про формування зорганізованої структури національно-визвольного руху і Євгена Коновальця як першого очільника УВО та ОУН. Одна з головних сюжетних ліній - створення Гітлером міфу про Велику Україну та її визволення як формальне виправдання фашистських агресивних намірів. Гітлер намагається в такий спосіб відвернути увагу Європи від своїх справжніх планів реваншу на Заході. Спроби ОУН використати блеф Гітлера задля інтересів української державності.



Вічнонезмінний календар Третього тисячоліття

Допоможіть українському!!!

Олександр Макарчук /учитель фізики та астрономії районного ліцею, м. Сторожинець Чернівецької області/ є автором вічного календара http://volianarodu.org.ua/uk/Nauka-i-osvita/Uchytel-fizyky-vynayshov-vichnyy-kalendar

Мені імпонує 12-ти місячний вічнонезмінний календар Третього варіанту. Кожен останній місяць сезону, зими, весни, літа, осені матимуть по 35 днів, запам’ятати не складно. Інші місяціматимуть по 28 днів. Ваз на 6 років до останнього місяця року додаватимуть додатковий тиждень. Українці розумний народ і в кожного своя правда. Я би хотів той тиждень додати до липня, аби літо було довше. Хоч школярам якась радість.

Але третій варіант краще бо імпонує третьому тисячоліттю.

Прошу поширення, бо це круто, це корисно і це українське!!!



Дерьмо_туристы.

Преамбула-анекдот:
В совеццкие годы солдату ВВ чукче, охраняющему "зону" начопер инструктирует :
- Приедет проверка, майор такой-то,ты -дневальный по роте, а дежурный по роте занят,   какие твои действия?
Чукча:- Здрасти однако, стрелять буду!
Начопер, делая подзатыльник, назидает:
- Команда "Смирно!"  Доклад: Тов. майор ( майор -это одна звездочка между двумя полосками) , во время несения службы происшествий не было, дневальный Пупкин! Ясно?
- Так точно , однако!
Но приехал не майор, а подполковник, и чукча этот как назло дневальным. Сначала чукча офигевшими глазами смотрел на погоны, а потом как заорет:
- Здрасти, два майора, стрелять однако буду!

Боец, ст. сержант, который полтора года был в АТО ( перерывом на 2 месячную ротацию в Ш /лан + 15 суток отпуска) , не аватар, "попал" глупо: сдав оружие, готовясь уже ехать домой, выпил коньяка, на территории военного городка их спалил патруль, сделали крутой залет и лишили УБД.. Слава Богу, комбат нормальный оказался, всунул в руки ( что запрещено) чрез 3 месяца Л/дело , чистое, и только чрез полгода чрез военкома УБД и льготы дали.. Зато один пидор-недомайор, прокатался на 90 суток под Мариуполь, был он в обеспечении ( топливо, баня и т.д) мало того, что урвал УБД, так еще медальку выплакал " За освобождение Мариуполя", земельку под Киевом, которую сразу слил крупной риелторской компании да 57 штук гривень, натащил, падла, кучу рыжих берцев, загнал их на рынки Юность и Троещина.. и никуя ему за это не было, зато почет и уважуха+на "два майора" скоро представят..


"А по телевізору сказали..."

У студії Hard Talk з Наталею Влащенко -- Петро Мага, телеведучий, поет, сценарист, народний артист України.

Цитата з розмови:
"Теща моя, у неї вдома включено сім телевізорів... Тут у неї 112-й, її колошматить, там  -- Еспресо, її в другий бік колошматить, і т.д. і т.п. Вона перебуває постійно в тому просторі. І я ніяк не можу їй довести, пояснити... Кажу: "Припиніть нервувати через це, тому що..."
І я, і Ви, ми знаємо раз у 200 більше, ніж знає... пересічний українець... Ну, інсайдерської інформації, від спілкування з тими, хто тут говорить одне, а там говорить інше... Ти це знаєш, але не можеш це сказати... Але ми з Вами розуміємо, що знаємо тільки 5 відсотків правди. А наші люди навіть не уявляють, наскільки вони нічого не знають, насправді, що відбувається там. Настільки далекі, і от... "А по телевізору сказали...". Я коли це чую, мені стає погано".