У Росспівпраці висловили упевненість, що питання статусу російської мови в Україні незабаром буде предметом переговорів Президентів Росії і України Дмитра Медведєва і Віктора Януковича.
   Про це, як повідомляє агентство УНІАН,заявив керівник представництва Росспівпраці в Україні Костянтин
Воробйов на Міжнародній науково-практичній конференції «Осінь в Балаклаві», яка проходить в Севастополі. «На рівні Посольства Російської Федерації в Україні ми вже добилися того, щоб тему статусу російської мови в цій країні вивести на рівень переговорів перших осіб України та Росії», – сказав Воробйов.
У той же час він зазначив, що в Донецьку, де відбудеться зустріч Президентів України і Росії,питання статусу російської мови в Україні, очевидно, обговорюватися не буде. «Але у ці ж дні в Москві пройде Всесвітній конгрес російських співвітчизників, де ця тема – статус російської мови в Україні – буде однією з головних», – наголосив Воробйов.«Для України це питання вже надзвичайно серйозне, і нам не треба переконувати в цьому керівництво Росії, тому що Дмитро Медведєв, Володимир Путін, Андрій Фурсенко (міністр освіти і науки Російської Федерації) прекрасно розуміють і знають цю проблему. Тому на найближчих переговорах і на всіх рівнях тема статусу російської мови підніматися буде неодмінно», – підсумував представник Росспівпраці.

Експрес

Останнім часом "Українська правда", що була заснована Георгієм Ґонгадзе в 2000 році, почала відроджувати свої "давні" чудові традиції. Частенько почала з"являтися адекватна і правдива (не замовна) інформація. Мене це приємно дивує......І хочу запропонувати, ДРУЗІ, досить цікаву публікацію. ************************************************************************************************************************************** Різних за політичними поглядами людей може об'єднати територія, на якій знаходяться їхні будинки. Як стверджує програма "Гроші" каналу 1+1, будинок найбагатшої людини України, депутата Ріната Ахметова знаходиться навпроти маєтку екс-прем'єрки Юлії Тимошенко.

ПОВНІСТЮ ЧИТАТИ ТУТ!!!!!!!!!!!!!!! ТИСНИ

Шановні Друзі, я прошу вибачення. Відбулися певні ТЕХНІЧНІ проблеми з голосувалкою, як і з інформацією, яку я намагалась розмістити.  

Якщо не шкода хвилинки Вашого часу, можете проголосувати повторно! Заздалегідь вдячна Вам!

  У травні цього року я з дружиною і сином віком п’ять із половиною року їхали до Санкт-Петербурга на весілля моєї племінниці. За місяць до поїздки придбали квитки в касі попереднього продажу на вулиці Гнатюка у Львові на поїзд Львів – Санкт-Петербург. Без пригод доїхали до станції Удрицьк на українсько-білоруському кордоні. О 05.10 провідниця дала нам декларації. Заповнити їх було непростим завданням, оскільки шрифт на цих клаптиках паперу був дуже малий, а освітлення тьмяне, до того ж поїзд усе ще їхав. О пів на шосту у двері купе дуже голосно постукали, мабуть, кулаком. Кілька прикордонників (серед них і жінка-старшина) суворо попросили показати документи. Коли я трохи замешкався, старшина командним тоном рявкнула: “Ви ще не прокинулися?! Швидко давайте паспорти! Документи на дитину!” Я виконав команду. Кинувши на документи оком, вона грізним тоном знову скомандувала: “Беріть речі та виходьте з купе!” Ми були шоковані. Син заплакав: “То ми на весілля вже не їдемо? А я ж віршик вивчив!” На запитання, що сталося, чому такий поспіх, нам відповіли: “У вас немає документів на дитину, швидко покиньте поїзд!” Ця надзвичайно владна й енергійна пані (старшина Н. Л. Шпатусько) “викинула” нас із потяга за три-чотири хвилини, навіть не дозволивши нормально спакувати речі. Відчувалося, що вона задоволена “уловом”: сьогодні якісь наївняки знову потрапили в мишоловку! Стоячи на пероні, я ніяк не міг збагнути, навіщо треба було так поспішно виганяти нас із поїзда (він від’їхав хвилин через сорок).

Пізніше прикордонники нам пояснили: ми не маємо проїзного документа на сина. Але ж маємо свідоцтво про його народження, до того ж із дитиною двоє батьків – цього для в’їзду в Росію достатньо! “Якби ви їхали в Росію через Харків, то цього було б достатньо, а ви їдете транзитом через Білорусь і повинні мати проїзний документ на дитину”. Старший зміни, старший прапорщик А. І. Фурсович намагався показати мені запакований у целофан документ, на підставі якого нас висадили з потяга, але я відповів: “Ви нас викинули з потяга і зіпсували всі наші плани, а тепер показуєте якийсь папірець? Приїду додому і почитаю в інтернеті”. На це старший прапорщик довірливо сказав: “В інтернеті ви цього не прочитаєте, лише тут”. До речі, він виявився співчутливою людиною. Глянувши в заплакані очі мого сина, бадьоро запитав: “Мабуть, ти будеш прикордонником, коли виростеш?” “Ага!” – подумав я. Коли в касі станції Удрицьк ми брали квитки на зворотну дорогу, касирка заспокоїла нас: “Не ви перші. Іноді з поїзда висаджують десятки сімей. Сьогодні хоч не холодно. А уявіть, коли це відбувається взимку, а в пасажирів маленькі діти”. Того самого дня ми повернулися до Львова, я взявся за пошуки в інтернеті. Вводячи різні ключові слова про перетин українсько-білоруського кордону, не знайшов жодної інформації про те, що під час транзитного перетину українсько-білоруського кордону діти повинні мати проїзний документ. Інформації про такі “білоруські особливості” немає й біля кас, де ми купували квитки. Про них нас не повідомила й касирка, в якої придбавали квитки, зате вона не забула запитати про вік дитини, адже після п’яти років на міжнародні потяги дітям уже треба купувати квиток. Не сказала нам про це і провідниця – лише запитала, чи маємо ми паспорти. Через довідкову службу я знайшов телефон Львівського прикордонного загону (239-01-62) і зателефонував у штаб. Слухавку взяла прапорщик Столярчук. Я запитав: “Які потрібно мати документи, їдучи з дитиною до Санкт-Петербурга через Білорусь?” Вона відповіла: “Паспорти обох батьків і свідоцтво про народження дитини”. Але ж саме з такими документами прикордонники зігнали нас із потяга! Пані Столярчук дуже здивувалася, пізніше все ж таки знайшла інформацію про угоду між Україною і Білоруссю від 15.12.2003 року, де зазначено, що діти під час в’їзду в Білорусь повинні мати проїзний документ. Цікаво відзначити, що в постанові про відмову у пропуску через державний кордон, яку нам вручили, є посилання на статтю 4 Угоди між урядом України й урядом Республіки Білорусь від 12.12.1998 року, де про проїзні документи для дітей узагалі не йдеться.     Що я, власне, хочу сказати цією публікацією? Щоб ми оминали Білорусь десятою дорогою? Ні, не це. Прагну, щоб українські залізничники таприкордонники вчасно і в повному обсязі забезпечували мене інформацією про те, як щонайскоріше і без прикрощів перетнути кордон між Україною і Білоруссю або іншими країнами. Хочу заздалегідь знати про те, що, подорожуючи власним авто Білоруссю, я повинен сплатити до білоруської скарбниці 30 євро. І, можливо, знаючи про це, не захочу ощасливити сябрів такою сумою і не поїду до них. Хочу, щоб старшина Шпатусько з Удрицького прикордонного загону отримувала задоволення від того, що українці спокійно перетнули українсько-білоруський кордон, а не від того, що вдосвіта вона вижене їх із потяга, наче якихось щурів. Можливо, в нас тоді справді буде СНД, а не синдром набутих дефіцитів, зокрема дефіциту людяності та здорового глузду. Я вже не кажу про співдружність.

ТВІЙ СУСІД
Протягом усього життя нас закидає у найнеймовірніші місця, де ми маємо або хочемо жити постійно, чи перебути якийсь час, щоб потім податись далі. У будь – якому разі маємо справу з пошуком житла та з власниками квартир, будинків, кімнат, ліжок. Коли всі питання із власником вирішенні, все обговорено, ви стаєте ще одним жителем у помешканні, де вже хтось живе чи буде жити.
Розпакувавши всі свої валізи, сумки і пакети, вибравши ліжко на якому буде зручніше, якщо ще маєш з чого вибирати, ти поступово розкладаєш речі і знайомишся з усіма мешканцями квартири ( кімнати), з якими маєш жити . Це твої сусіди.
У вас може бути багато спільного. Вечорами ви обговорюватимете відомі вам гурти, стилі улюблених письменників, пити чай, обмінюватись конспектами, ксерокопіями, книгами, пліткувати, будете разом спустошувати холодильник о другій ночі, їздити в гості; чекатимете закінчення канікул, щоб усіх побачити і нарешті поговорити. Ця людина стане твоїм найкращим другом, якого в тебе ніколи не було. Список можливих спільних дій можна продовжувати довго і нудно, ви самі все це знаєте. Після закінчення навчання будете вітати один одного з усіма можливими святами, писатимете СМСки, е-мейли, можливо листи, і залишитесь хорошими друзями.
Проте усі люди різні. Можливо і ти не найкращий сусід – однокімнатник. Тож потрібно бути готовим до того, що, можливо, ви станете не друзями, а ворогами. Він ( мається на увазі твій сусід ) може голосно співати не маючи при цьому ні слуху, ні голосу, чим виводитиме тебе з рівноваги і не реагуватиме на твої прохання нарешті замовкнути , в нього може бути багато друзів, які будуть приходити вечорами і порушувати тишу в кімнаті ( квартирі ), не митиме посуд, залишатиме брудні сковорідки (каструлі) для тебе, братиме твої речі, наприклад одяг, коли тебе не буде, може випадково зачинити тебе в квартирі, а ключа від дверей у тебе немає. Тобі ця людина може просто не подобатись і усі її дії будуть тебе нервувати.
Життя дивна штука, яка часто дивує нас сюрпризами приємними і не дуже. Стосунки між сусідами не глобальна проблема, її можна дуже легко вирішити знайшовши нове житло або серйозно обговорити усі ваші незгоди. Сприймай усе з посмішкою і життя посміхатиметься тобі.


ЗЫ. Мене тут попросили викинути в нет, шоб ви сказали чого статтям не вистачаэ