«Неужели и я так старо выгляжу? Не может быть!» )))))

Сидя в очереди на приеме к новому стоматологу, я обратила внимание на его диплом, висящий на стене в приемной. Внезапно я вспомнила, что красивый высокий мальчик с таким именем учился со мной в одном классе где-то 30 лет назад. Но, как только я зашла в кабинет, я тут же отбросила мысль об этом – этот лысеющий седой мужчина с изборожденным морщинами лицом был слишком стар, чтобы быть моим одноклассником.

Тем не менее, после того, как он провел осмотр, я спросила его, какую школу он закончил. И он назвал номер моей школы!
– В каком году? – спросила я.
– В 1978-ом. А почему вы спрашиваете?
– Вы были в моем классе! – воскликнула я.
Он пристально посмотрел на меня и спросил:
– Да? А что вы преподавали?

Юлю хотели отдать в школу, но перед этим нужно было пройти тестирование – проверку на готовность к обучению.

– Начнём с самого простого, – сказала психолог и выложила из вазы на стол восковые фрукты. – Яблоко, груша, апельсин, абрикос. Как всё это можно назвать одним словом?

Юля молча опустила глаза.

— Продолжим. Вот огурец, помидор, редиска, картошка, лук. Как мы назовём это одним словом?
Юля прикусила губу.
– Клубника, малина, вишня...
– Как это всё называется? Не знаешь?
– Забыла, – прошептала тестируемая, сдерживая слёзы.

– Я думаю, вам рано идти в школу, – сказала психолог Юлиной маме. – Подождите годик, позанимайтесь с девочкой. Она не знает самых элементарных вещей!

Мать с удивлением посмотрела на ребёнка:
– Юленька, разве ты не знаешь, как всё это называется одним словом?
– А! Вспомнила! – засияла девочка. – Муляжи!

Ехала из университета на трамвае. Сзади сидела какая-то мамаша с 9-11 летним ребенком на руках. И вот этот «малыш» постоянно меня тыкал ногой в грязных ботинках по белым брюкам (специально, понравилась я ему, наверное), на что я обратилась к его мамаше с просьбой его унять.

Она мне сказала, что ОНИ воспитывают ребенка по системе какого-то «Эйху..зера», это когда ребенку все разрешают и по сути послала меня. А потом сзади подошел парень, чуть меня старше. Вынул изо рта жвачку, налепил прямо на лоб мамаше и сказал: «Меня тоже по этой системе воспитывали», - подмигнул мне и вышел на следующей остановке.­

Мы с женой идеально подходим друг другу. Мне даже кажется, я интуитивно чувствую её. Не верите? Сейчас докажу. Пару дней назад я предложил ей поменять шторы в спальне. Она так удивлённо взглянула на меня, будто я постиг тайны Вселенной.

– Ты что, серьезно? – не могла поверить она.
– А почему бы и нет?
– Не поверишь, уже несколько дней вертится эта мысль в голове, не хотела тебе говорить, потому что опять скажешь, что деньги на ветер. Может, я во сне говорила?
– Нет, просто мы – пара, и мыслим в одном направлении. Мне кажется, это вполне нормально для людей, которые любят друг друга.
Нужно было видеть её умилённое и счастливое лицо.

Вы можете сказать, что это простая случайность или обычное совпадение, но так происходит уже не в первый раз – месяц назад такая же история была с комодом, а до этого – с подарком для её родителей.

Просто я знаю, чего хочет моя женщина.
Ну, и она не чистит за собой историю в поисковике.

На одной из Римских улиц совсем рядом сидят два бедняка-попрошайки. Один держит в руках крест, а другой – звезду Давида. Перед обоими – по шляпе для денег. Люди проходят мимо, многие бросают мелочь попрошайке с крестом, а второго сторонятся и обходят, поэтому в его шляпе практически ничего нет.

Одному человеку стало жаль бедолагу, поэтому он подошел с советом:
– Разве ты не понимаешь, что Италия – католическая страна, а Рим – главный город католицизма? Люди не будут подавать тебе здесь денег – тем более, что рядом сидит бедняк с крестом. Более того, специально, чтобы проучить тебя, они будут больше и активнее подавать первому.

Бедняк со звездой Давида улыбнулся и говорит парню с крестом: «Эй, смотри, тут кто-то собрался учить маркетингу самих братьев Гольдштейн!»

КАЗКА   ДЛЯ   ДОРОСЛИХ   ПРО   СТАРИЙ   ОКЕАН

        ТА   ЙОГО   МЕШКАНЦІВ

СТАРИЙ  ОКЕАН  ЗНАЄ  БІЛЬШЕ, НІЖ  МИ.

СЕКРЕТИ  ВСІ  У  НЬОГО  НА  ДНІ.

А  МИ   ХОДИМО  ЗВЕРХУ, ВЕЛИКІ Й МАЛІ – 

ЛЮДИ,  ЯК  КОРАБЛІ.

ГОРДО  ПЛИВЕМ, І  НЕ  ВІРИТЬ НІХТО,

ЩО  НИМ  ЗАЦІКАВИЛОСЬ  ЗЛО.

І  СЕРЕД  ВІТРІВ  МИ  НЕ  ЧУЄМ   ЩУРІВ, 

ЯКІ  ПРОГРИЗАЮТЬ  НАМ  ДНО.

А  ДО  БЕРЕГА  ХВИЛІ ТИХО   НЕСУТЬ

ПОРАНЕНІ  ДУШІ  ЖИВИХ  КОРАБЛІВ.

А  ВІД  БЕРЕГА   ЗНОВУ  В МОРЕ  ІДУТЬ

ТІ, ХТО  ВІРИВ  І  ПРАВДУ  ЗНАТИ  ХОТІВ.

      (  із  репертуару  гурту  “Скрябін” )

Він  безмежний , цей Старий Океан. Безмежний  в просторі: хоч в довжину, хоч в ширину, хоч в глибину… Безмежний в часі: він був, є, і буде. Безмежний в відчуттях: спокійний і нестримний, тихий і оглушливий, лагідний і нещадний, прозорий і непроглядний… В ньому народжується все живе,  в ньому все росте, виростає і вмирає. Але ті, хто збагне, що Старий Океан – це є саме Життя, відчують всю його безмежність, глибину і вічність, відчують, побачуть, пізнають Зло, яке живе в ньому, навчаться боротися зі Злом – ті зможуть підкорити  собі Старий Океан. Він тоді з нестримного, оглушливого, нещадного ворога перетвориться в спокійного, тихого і лагідного друга і помічника. І закінчиться тоді його безмежність для пізнавших його. Бо тих, хто  підкорив його собі, Старий Океан відпускає – вони отримують від нього подарунок вічності – вони потрапляють на Твердь. А Твердь – суть вічні явища – це Віра, Надія, Любов. Хто знаходиться на Тверді, хто в своєму житті керується Вірою, Надією, Любов’ю - той ніколи не загине від того Зла, що ширяє в глибинах Старого Океану та шукає поживу – Душу людську. Той, хто має Твердь в своїй душі, не потоне в океані зла, його Твердь не піддасться зубам ніяких Щурів. Зрозуміло, що ця Твердь – не легка ноша для людини. Але це ноша не ярма, а щита, щита від Зла. І, пам’ятаючи Старий Океан – свого  батька, що народив, помічника, що допоміг пізнати життя – той  може скільки завгодно повертатись до Старого Океану, до самого життя, щоб знову відчувати усю щедрість його багатогранного життя, відчувати його намагання дати можливість всім, хто прагне Тверді земної, дістатись до неї. І той разом з батьком, Старим Океаном, відшукує ті Душі, які надіються, вірять і, головне, люблять. Лише ці Душі заслуговують сторонньої допомоги і отримують її від Душ, що повернулись із Тверді земної в бурхливий Старий Океан для допомоги страждущим.

Для тих, хто пливе по Старому Океану, варто пам’ятати, що Зло зацікавлене всіма, а тому не можна піддаватись йому. Для цього потрібно тримати свій корабель (корабель – суть Душа людська) у належному стані  і не дозволяти Щурам прогризати дно. Щурі – це людські вади та слабкості. Як тільки якась найменша слабкість оволодіє людиною, то її корабель вже починає руйнуватись. І часто-густо Людина не помічає цієї маленької руйнації. Одна слабкість неминуче тягне за собою другу, друга тягне третю – і вже Людина має вади. Тоді ці Щурі людських душ вже точать корабель до тих пір, аж поки корабель не починає тонути. Така людина приречена. Приречена не відчувати Зло, бо Зло вже є частиною людини, і вже Людина приречена творити зло, стає сурогатною матір’ю немовлят Зла… І вже вона суть не Людина..., вже – нелюдь, на превеликий жаль. 

Тільки діставшись дна Старого Океану, пройшовши всі кола пекла, можна пізнати його секрети – Надію (провідна зоря), Віру (терпіння) та Любов (творчий дух). Але пізнати мало – необхідно побороти в собі,  в своїй Душі те Зло, яке міцно тягне тебе на Дно і тримає тебе на Дні. Необхідною умовою повернення на Поверхню, щоб знову стати Людиною – це є покаяння. Без покаяння Дно ніколи не відпустить того,  хто хоче відродитись (а для Душі – це значить воскреснути), воно міцно тримає на ланцюзі загублену Душу. Ланцюг цей – це свого роду Гордіїв вузол. Гордіїв вузол не розв’язується – його розрубують. Покаяння – це і є той меч, що розрубує Гордіїв вузол, суть гордість людську... 

Бережіть Душу свою, плекайте Надію, що тільки добрі вчинки та добрі слова – суть рятівний круг, який виносить на поверхню, кріпіть Віру, шо цей рятівний круг – єдине, що вас втримає на поверхні життя, в бурхливих хвилях Старого Океану. І з Любов’ю  творіть свої слова та вчинки. Особливо в стосунках зі своїми близькими. Часто-густо більшість попадає в цю пастку, вважаючи, що близькі зрозуміють або мають зрозуміти, простять або мають простити... І творимо в стосунках з ними слова та вчинки, не зважуючи їх на терезах Віри, Надії і Любові. Терези ці повинні бути одвірком Душі вашої, через які проходять всі ваші слова та вчинки. Тільки зваживши, можна давати волю словам та вчинкам. Незважені, вони можуть поранити близьку вам Душу, підірвати, або навіть вщент зруйнувати Віру, Надію, Любов близької вам Душі. А поранена або зруйнована з вашої вини близька вам Душа – це гріх ваший, це той тягар, що тягнутиме вашу Душу на Дно. І не відпустить до тих пір, поки ви не повинитесь і не попросите прощення у ображеної вами Душі. Тому просити прощення у ображеної вами Душі за образу – значить спокутувати гріх, значить позбуватися того тягара, що тягне вас на дно. Від цього просвітлюється Душа, а разом з просвітленням приходить Мудрість.