хочу сюди!
 

Алиса

39 років, діва, познайомиться з хлопцем у віці 32-52 років

Замітки з міткою «культура»

Обдаровані діти


Україна переживає нелегкі часи, іде боротьба українського народу за її цілісність і незалежність, і, щоб наша держава ставала могутньою, щоб життя її громадян було заможним, а праця – плідною, саме зараз потрібно думати про дітей. Наша молодь повинна реалізувати повною мірою свій талант, здібності, набути професіоналізму, творчо та сміливо підходити до наукових та суспільних проблем.

Зараз усьому українському суспільству потрібно уяснити, що підтримка обдарованої молоді, створення умов для виявлення здібностей, розвитку талантів дітей, їх інтелектуального і творчого потенціалу – це найкращі інвестиції у майбутнє.

Саме для творчих дітей та молоді створюємо дитячі конкурси-фестивалі. Всеукраїнський фестиваль дитячого кіно та телебачення «Веселка» та Всеукраїнський конкурс юних фотоаматорів «Ми – діти України», які ми проводимо, покликані показати творчість юних талантів, залучити якомога більше дітей та молоді до мистецтва і духовного розвитку. В якості завдань наші фестиваль і конкурс переслідують обмін творчими досягненнями, ефективну взаємодію студій, які працюють з дітьми та молоддю в сфері фото-кіномистецтва як всередині країни, так і за її кордоном, можливість встановити більш тісні контакти з колегами.

З 22 по 25 серпня 2016 року на базі Кременчуцького міського центру позашкільної освіти проходив 15-й ювілейний Всеукраїнський фестиваль дитячого кіно та телебачення «Веселка» та Всеукраїнський конкурс юних фотоаматорів «Ми – діти України».

«Всі діти обдаровані талантом від природи. Не забуваймо, що талановиті діти це інтелектуальний потенціал українського народу. Відтак, значення обдарованої молоді в суспільно-політичному, економічному і культурному розвитку держави – безцінне,» - зазначив у своєму виступі при підведенні підсумків фестивалю і конкурсу Костянтин Андрійович Холодняк - директор Кременчуцького міського центру позашкільної освіти, Заслужений працівник освіти України, кінорежисер, член Національної спілки кінематографістів України.

Особливо урочистим, по сімейному теплим проходило оголошення результатів відео конкурсу 15-го ювілейного Всеукраїнського фестивалю дитячого кіно та телебачення «Веселка» та Всеукраїнського конкурсу юних фотоаматорів «Ми – діти України».

Гран-Прі: присуджено кіноцентру «Веснянка» м. Дніпро, за анімаційний фільм «Дневник фокса Микки».

Лауреатами фестивалю стали:

Кіноцентр «Веснянка» м. Дніпро за фільм: «Постарайтесь вернуться назад»;

Кіноцентр «Веснянка» м. Дніпро за фільм «Верность»;

Студія «Березіль» м. Кременчук за ігровий фільм «Артем»;

Володимир Комар (студія «Березіль» м. Кременчук) за фільм «У мережі»;

Народний художній колектив «Дитячо-юнацька телестудія «Грані» за анімаційний фільм «Павло Чубинський – автор слів гімну України»;

Народний художній колектив «Дитячо-юнацька телестудія «Грані» за документально-публіцистичний фільм «Волонтери»;

Студія «Фокус» м. Тульчин Вінницької області за фільм «Палац Потоцьких у Тульчині»;

Студія «Я+ТИ» м. Сміла Черкаської області за фільм «З днем народження!»;

Студія «Альфа» м. Полтава за телепередачу «Калейдоскоп»;

Відеостудія Костопільського центру технічної творчості та комп’ютерних технологій Рівненської області за фільм «Мовчазні свідки історії»;

Гурток відео справи Обласного центру науково-технічної творчості учнівської молоді м. Луцьк за фільм «Різдвяне диво»;

Ільїна Євгенія за відео кліп «Романтическое послание» (поза конкурсом);

Апостолова Наталія за фільм «Початок» (поза конкурсом);

Степанян Андрій Валерійович за анімаційний фільм «Роби добро» (поза конкурсом).

Дипломантами фестивалю стали:

Кіноцентр «Веснянка» м. Дніпро за фільм «Наступний»;

Студія «Березіль» м. Кременчук за анімаційний фільм «Не забувайте вірних друзів»;

Студія «Я+ТИ» м. Сміла Черкаської області за фільм «Формула щастя»;

Студія «Фокус» м. Тульчин Вінницької області за фільм «Фанатичне захоплення»;

Відеостудія Костопільського центру технічної творчості та комп’ютерних технологій Рівненської області за фільм «За правду, за волю».

Лауреатами фестивалю (заочно) стали:

Студія «Пролісок», Дніпропетровська область, за фільм «Маленька батарейка – велика шкода»;

Студія «Гребінка», Станція юних техніків м. Гребінка, за фільм «Наш край»;

Студія «Енергія», м. Кіровоград, за фільми: «Веселка без кордонів» і «Волшебная сила цветка»;

Студія «Рожевий слон», м. Добропілля, за фільм «Все залежить від нас»;

Студія «Кадр», Дніпропетровська область, за фільм «Краса і біль землі моєї»;

«Клуб юних моряків», м. Миколаїв, за фільм «Юний рятувальник»;

Гурток «Комп’ютерний дизайн і графіка», м. Южноукраїнськ, за фільм «Єдина Україна»;

Студія «Фокус», с.Банилів-Підгірний Чернівецької області, за телепередачу «День перемоги».

У бліц-конкурсі перше місце вибороли:

Студія «Фокус» м. Тульчин Вінницької області;

Студія «Березіль» м. Кременчук;

Студія «Альфа» м. Полтава;

Гурток відео справи Обласного центру науково-технічної творчості учнівської молоді м. Луцьк;

Відеостудія Костопільського центру технічної творчості та комп’ютерних технологій Рівненської області;

Фотостудія «Промінь» с. Мошни Черкаської області.

Незабутнім було проголошення результатів Всеукраїнського конкурсу юних фотоаматорів «Ми – діти України».

Домашнє завдання

І місце

Номінація «Жанрове фото»:

1) Андрусишин Ольга, м. Болехів Івано-Франківської області, фоторобота «Котяче танго»;

2) Олійник Богдан, м. Тульчин Вінницької області, фоторобота «Ціль»;

3) Биць Дарина, м. Миколаїв, фоторобота «Старий рибалка».

Номінація «Пейзаж»:

1) Биць Дарина, м. Миколаїв, фоторобота «Туман»;

2) Драгула Діана, м. Болехів Івано-Франківської області, фоторобота «Гірський водограй».

Номінація «Макрозйомка»:

1) Голюк Наталія, м. Луцьк, фоторобота «Прибулець».

Номінація «Натюрморт»:

1) Алхазов Валентин, с. Мошни Черкаської області, фоторобота «Діти сонця».

 

Номінація «Експериментальне фото»:

1) Биць Дарина, м. Миколаїв, фоторобота «Чарівний годинник»;

2) Горяїнова Людмила, с. Мошни Черкаської області, триптих «Занурення».

Номінація «Портрет»:

1) Волкова Анастасія, м. Луцьк, фоторобота «Попереду»;

2) Олійник Богдан, м. Тульчин Вінницької області, фоторобота «Струни душі».

Номінація «Чорно-білий портрет»:

1) Волкова Анастасія, м. Луцьк, фоторобота «Мрійлива дівчина».

ІІ місце

Номінація «Жанрове фото»:

1) Волкова Анастасія, м. Луцьк, фоторобота «Інь і Янь»;

2) Козак Дмитро, м. Хмельницький, фоторобота «Один із найважливіших моментів життя»;

3) Кузьменко Софія, м. Кременчук, фоторобота «Пильний погляд»;

4) Голюк Наталія, м. Луцьк, фоторобота «Нічне соло».

Номінація «Пейзаж»:

1) Волкова Анастасія, м. Луцьк, фоторобота «Безмежні коридори»;

2) Голюк Наталія, м. Луцьк, фоторобота «Світає, край неба палає»;

3) Горяїнова Людмила, с. Мошни Черкаської області, фоторобота «Надвечір' я».

Номінація «Натюрморт»:

1) Самотюк Мар'яна, смт. Путила Чернівецької області, фоторобота «Щедрий кошик»;

2) Кравчук Аня, м. Болехів Івано-Франківської області, фоторобота «Забуті тіні».

Номінація «Експериментальне фото»:

1) Дегтяр Альона, м. Миколаїв, фоторобота «Нептун»;

2) Олійник Богдан, м. Тульчин Вінницької області, фоторобота «У полоні природи».

Номінація «Портрет»:

1) Дідух Анастасія, м. Костопіль Рівненської області, фоторобота «Лети!»;

2) Горяїнова Людмила, с. Мошни Черкаської області, фоторобота «Під дощем»;

3) Алхазов Валентин, с. Мошни Черкаської області, фоторобота «Кокетка».

Номінація «Чорно-білий портрет»:

1) Туменко Юлія, м. Полтава, фоторобота «Мрії серед трав».

ІІІ місце

Номінація «Жанрове фото»:

1) Ревуцький Владислав, смт. Путила Чернівецької області, фоторобота «Яблука на снігу»;

2) Драгула Діана, м. Болехів Івано-Франківської області, фоторобота «Ти мене чуєш?»;

3) Самотюк Мар'яна, смт. Путила Чернівецької області, фоторобота «Резиденція Митрополита»;

4) Урядка Людмила, м. Болехів Івано-Франківської області, фоторобота «Селфі»;

5) Цацуро Катерина, м. Запоріжжя, фоторобота «На самоті».

Номінація «Пейзаж»:

1) Кривошея Ксенія, м. Кременчук, фоторобота «Хмара немов вата».

2) Дуб Яна, м. Болехів Івано-Франківської області, фоторобота «Захід сонця»;

3) Толмачова Вікторія, м. Запоріжжя, фоторобота «Будівництво».

Номінація «Натюрморт»:

1) Ревуцький Владислав, смт. Путила Чернівецької області, фоторобота «Рапсодія кольорів».

Номінація «Експериментальне фото»:

1) Погрібна Євгенія, м. Полтава, фоторобота «Дует однієї миті»;

2) Реннєва Катерина, м. Костопіль Рівненської області, фоторобота «Космічна туманність».

Номінація «Портрет»:

1) Ткачук Владислав, м. Хмельницький, робота «Художниця»;

2) Гончар Яна, м. Болехів Івано-Франківської області, фоторобота «У студії»;

3) Козак Дмитро, м. Хмельницький, фоторобота «Заворожуючий погляд»;

4) Дегтяр Альона, м. Миколаїв, фотороботи «Наречена» та «Засумувала».

Номінація «Чорно-білий портрет»:

1) Гнатків Ірина, м. Болехів Івано-Франківської області, фоторобота «Милодна».

За серію фоторобіт:

1) Колієнко Валерія, м. Полтава, серія фоторобіт;

2) Федан Ігор, м. Полтава, серія фоторобіт.

Бліц-конкурс «Заспіваймо про Україну!»

І місце

1) Комар Володимир, м. Кременчук.

ІІ місце

1) Волкова Анастасія, м. Луцьк;

2) Кравчук Аня, м. Хмельницький.

ІІІ місце

1) Норова Олена, м. Запоріжжя;

2) Очеретна Сніжана, Черкаська область;

3) Кузьменко Софія, м. Кременчук;

4) Косолапова Світлана, м. Дніпро;

5) Маєвський Микола, м. Кременчук.

Ознайомитись з творчими здобутками учасників 15-го ювілейного Всеукраїнського фестивалю дитячого кіно та телебачення «Веселка» та Всеукраїнського конкурсу юних фотоаматорів «Ми – діти України» можна на сайті www.facebook.com/Історія-дитячого-кінофотофестивалю-в-Кременчуці-1162950457091022

Сегодня познакомился с девчонками

Кричу со старта - рассказ не про блядки! Про них как-нибудь в другой раз.

Тема эта зрела в моей голове давным-давно. Пожалуй те времена давно скрыты за горизонтом обозримого и слегка окунуты нижним краем в совок или даже глубже. Намного глубже.
Смуту посеял случайный попутчик, которого я некогда подбросил до Скелек. Попутчик встал на своем полустанке, поблагодарил доброго меня, раскланялся и ушел своей дорогой. А я уехал своей. Судя по всему навсегда. Почему я так думаю? Потому что уже тогда, лет 25 назад дедушка был очень преклонный. Чисто математически дожить до нынешних времен у него шансов немного. А сохранить связность того что он мне рассказал тогда - и того меньше. Но дедушка случился на моем пути не зря.

В скобках замечу, что все что случается с людьми на их жизненных трассах, все попутчики, а также аварии, приключения, остановки, разгоны и дрифтинги происходят не случайно. События, люди и явления находятся в жесткой связке между собой и сопрягаются друг с дружкой как шестеренки в каком-нибудь расхлябанном передаточном механизме неизвестного назначения. Потому и относиться ко всему следует со всей возможной серьезностью. Но это так, в скобках и мое личное мнение.

Сегодня я подобрал на дороге застенчивую девушку возраста "поздней отроковицы". То есть лет 25 на вид девушке. Ей тоже нужно было попасть в Скельки.
Там 25 и тут 25. Это знак! - решил я, закрыл все открытые окна и завел разговор.
- Где у вас пещеры?
- Какие пещеры?
- Те самые, знаменитые древние Скельские пещеры.
- Не знаю.
- А знаешь кого-то, кто может о них что-то знать? Кого-нибудь старшего возраста, кто может помнить время до Затопления?
- Ну, батя мой может что-то помнить.
- Поехали, познакомишь нас...

Батя отроковицы оказался лет на десять старше меня, курил табак в газетке и я было разочаровался услышать что-то интересное. Но потом оказалось что он бывший рыбак, что в свое время изучил все окрестности своей части побережья на лодке и пешком, излазил их внутри, с факелами и веревками. Мужик оказался на удивление разговорчивым, с живой памятью и охотой поделиться со случайным визитером тем что знает о том что его окружает.

Удивительное дело - люди зачастую не придают значения той обстановке, в которой находятся годами. Самые яркие впечатления, самая достоверная информация - из детства и ранней юности. Потом все притупляется, смазывается и становится неважным. Очертания конкретики расплываются и растворяются в повседневной суете, конкретики вовсе не имеющей. 

Сам собой разговор перешел в детскую пору. Мужик действительно излазил все прилегающие пещеры, но пещеры были не те. Пещеры были так сказать "новодел". Они представляли собой простые карьерные выработки от добычи строительного ракушняка. Добыча прекратилась давным-давно, пещеры стали проседать и разрушаться. От былых километровых галерей остались одни поверхностные впадины, некоторые "схлопнулись" совсем, иные остались в виде узких опасных лазов по 40см просвета. Исторического интереса в силу этого для меня такие пещеры не представляли. В заключении мужик указал пальцем направление, в котором следует двигаться для достижения искомого. То, что мне нужно, находится в другом конце села, выше по течению. Оказалось что там одно время даже работали некие археологи, чего-то находили, извлекали и исследовали. Предположительно "скифский период", но об этом мне еще предстоит узнать из разных источников.
А дальше я купил арбуз на придорожном лотке и разговорился с другим мужиком, продавцом. Он, тоже пальцем, показал точный адрес и описание того что мне нужно.

То что нужно по странному стечению обстоятельств оказалось в точности тем что нужно - Национальным Природным Парком "Великий Луг", созданным в соответствии с указом Президента №121/206 от 10.02.2006 года...

И вот там случились девчонки! Они угостили меня симпатишными ссылками, настолько причесанными на пробор и покрашенными в настолько яркий попугайский антикоммунизм, что ясность изложения потерялась под этим прессом нафик.
В связи с открывшимся разочарованием пиздецом обстоятельством назревает вопрос:

Народ!
Кто обладает живой свидетельской информацией или внятной инфой из интернета про древние Скельские пещеры, про тамошние находки, про письмена и специальную немецкую экспедицию Аненербе, случившуюся там во время ВОВ?

Вопрос не праздный на самом деле. Область краеведения прочно застряла в черных лапах "черных археологов", которые если чего и вынимают из истории, то фиг с кем делятся кроме частных коллекционеров и своих коллег по цеху/рынку. Тем самым они своими же лапами крепко обесценивают артефакты, лишенные исторического контекста и географической привязки.
Ставить ребром проблематику у меня кишка тонка. Но приподнять вопрос, встряхнуть и освежить мысль о том что в прошлом  на нашей земле было много и всякого - будет в самый раз. И то, что это всякое не находит ни малейшего отображения в официальной историографии - прискорбнейший факт нашего существования.

Наколки:
1. Экспедиции май-декабрь 1942 года Герберта Янкуна и конкурирующего с ним Вальтера Модрияна в изложении Дмитрия Тесленко;
2 . Экспедиция июнь-сентябрь 1943 года Ф.С.Бурша и конкурирующего с ним Р.Штампфусса в изложении М.Эйкхофа

PS
- В июле умер историк Сергей Конча:
- В Киеве Игорь Мирошниченко сорвал презентацию книги археолога Петра Толочко:

Фотографы против поэтов

О ДУЭЛИ

В ДУАЛЬНОМ МИРЕ
                          ДУЭЛЯНТЫ
СОШЛИСЬ НА СВОЙ
                      КРОВАВЫЙ БОЙ:
ИЗ-ЗА ЛЮБВИ…
                 ГДЕ Ж СЕКУНДАНТЫ?..
МОЙ ВЫСТРЕЛ – В ВОЗДУХ!..
                             ОН - ЗА МНОЙ…


21.07.16(СветЛа)


Вперше у Вінниці! Фотографи проти поетів. Дім поета & Фотоклуб «Обрій». Рима проти Зображення. Дуель представників двох видів мистецтв: фотографії та поезії. Бібліотека №1 (пр-т Коцюбинського, 49, 2-й поверх). 21 липня, 18.00.

Анонсовано було справжню дуель рим проти зображень, фотоклубівці з «Обрію» з одного боку рингу, проти віршоплетів з Дому поетів з іншого. А насправді вийшов вечір незвичних образів і нетривіальних прочитань. Звучали філософські верлібри і вірші про кохання, читали Бодлера та слухали українську пісню під бандуру, співчували неможливості бачити заходи сонця над териконами Луганщини та сміялись над влучними вульгарно-строфами від фотографо-поета Сергія Мороза.  
      Цікавим став формат вечору: фотографи на чолі з головою фотоклубу «Обрій» Олегом Волощуком презентували виставку найрізноманітніших фото і запропонували творцям рим супроводити зображення, що найбільш сподобалось, віршами. 
 Цікавим був вибір фото, зроблений кожним з поетів. Надихались пейзажами, портретами, абстракціями, сюжетними фото. Було навіть кілька світлин, які спонукали до творчості одразу кількох з присутніх поетів. Вірші читались заготовлені та складені експромтом, вірші абсолютно різні за тематикою і тональністю, римовані та аритмічні. Складалось унікальне диво спів-творчості. Поети дарували віші фотографам, фотографи відповідали словами вдячності та щиро раділи найнезвичнішим прочитанням випадково зупинених миттєвостей.
  (Лариса Тимченко)

Я же для себя выбрала следующую фотоработу (Олега Шашкина):


* * * (Камо грядеши («Куда ты идёшь, Господи?», лат. Quo vadis, Domine?) фраза, сказанная, по преданию, апостолом Петром Иисусу Христу.)

Перейти на ТУ сторону
                                 здесь лучше,
Чтобы можно было расслышать

                                 «КАМО ГРЯДУЩИХ»...
Чтобы пульс твой впитался
                                   травой на асфальте,
Чтобы в каждом движении
                                     не было фальши…
Чтобы песнь петуха
                                    не тревожила совесть… 
Не роман, не трилогия, 
                                      зыбкая повесть –
Жизнь строкою бежит 
                                  по казенной тетрадке.
Не сыграешь как в детстве
                                    восторженно в прятки...
Досчитал ли до ста?..
                                или сбился со счета?..
Начинаю искать – 
                             шепчет сверху мне 
                                  КТО-ТО!..


19.05.16(СветЛа)

Вечером второго дня фестиваля состоялся поэтический баттл. В нем я участия не брала, но как благодарный зритель отреагировала:

* * * (На Подкове Пегаса)

Оторвись от «бяки-буки»!..
Брось сообщество в фейсбуке.
Приготовь-ка свои руки

Для подсчета голосов!..
Здесь живой поэт на старте,
Не в одноклассниках по парте,
Где знают все как при инфаркте
Добавить «лайк» или плюсов!..
Его слова остры, как бритва
И ожидает его битва.
Вот секунданты, гонг, молитва…
И…оживает микрофон.
И, кстати, приз ждет – создан фонд!
Здесь есть попроще и бомонд…
Да, и кальян, коньяк, лимон…
Но отвлекаться не резон!
Держать свой слух нужно на пульсе
И победивший будет в курсе,
Что ты с ним вместе воевал
И отдал правильно свой балл!!!


22.07.16 
P.S.
(Чтоб не случился вдруг облом –
Подарен был и мне диплом ;-)…
  Здесь можно увидеть мои фотозарисовки фестиваля:  http://photo.i.ua/user/1101426/476684/  

Про львівську халяву)

...Львів дарує розваги, усе безкоштовно)
ТОП-10 цікавих заходів:

Орган просто неба на площі Ринок.
Кінозал у внутрішньому дворику Ратуші.
Нічні історії про львівську моду.
Кіно просто неба у парку.
Фортепіанний концерт Павла Гречки.
Світлове маппінг-шоу.
Лекція львівського письменника Василя Габора.
Нічна екскурсія у кабінет міського голови.
Концерт і екскурсія у садибі Івана Франка.
Квест-кімнати.

Детальніше отуточки)

spasibo

Самые ожидаемые КИНОПРЕМЬЕРЫ-2017

2017-ый можно назвать годом продолжений. Судите сами, режиссеры и сценаристы как будто сговорились и в 2017 будут радовать киноманов ремейками и сиквелами самых топовых фильмов.

Записывайте и потом сверяйте даты!

16 марта - «Красавица и чудовище». 


Ремейк знаменитого мультфильма снимает Уильям Билл Кондон. До роли Красавицы доросла Гермиона всех «Гарри Поттеров» Эмма Уотсон. Кто будет играть Чудовище? Британский красавчик Люк Эванс или бесподобный Юэн МакГрегор, заявленные в составе? Красивая история, красивая музыка – это точно одна из самых ожидаемых сказок-2017!

24 марта - «Аллигент-2».


Это кино снято по роману Вероники Рот. Генетические войны, поиски свободы, любовь – очень фантастичное и одновременно мелодраматичное кино от режиссера Роберта Швентке!

Фильм   Фильм «Аллигент-2»

14 апреля - «Форсаж-8». 


Это первый фильм из форсажной серии, сюжет которого разворачивается в Нью-Йорке. Вин Дизель со знанием дела заявляет, что «Форсаж-8» станет лучшим продолжением из всех, которые вы когда-либо видели.

25 мая - «Звездные войны. Эпизод 8». 


Это второй фильм трилогии сиквелов и, страшно сказать, девятый фильм всей звездной саги. Чего мы ждем от этой премьеры? Конечно, интриг и спецэффектов! Хотите узнать, как будут воскрешать Дарта Вейдера? Кое-кто по имени Ташу (совершенно, кстати, новый и очень таинственный персонаж), расскажет о том, что Лорды Ситхи умеют вытягивать силу из своих жертв и тем самым продлевают свое существование. А если они могут вытягивать силу, то, возможно, умеют и возвращать к жизни… Дарт Вейдер, ау, где вы?

Фильм «Форсаж-8»  Фильм «Звездные войны. Эпизод 8»

30 мая - «Чужой: Завет». 


От андроида Девида остается только голова. Но это уже кое-что! На планете Создателей голова и археолог Элизабет снова сталкиваются с опасностями. Сюрпризов от фильма ждать не стоит, но любители киноадреналина получат его в полной мере.

6 июля - «Пираты Карибского моря: Мертвецы не рассказывают сказки».


Ах, Джонни, ради тебя мы посмотрим и n-дцатую часть карибских приключений. Капитан Джек Воробей снова потерял удачу (растяпа!), за ним снова гонится Салазар (неудачник!) и секси-пирату надо всего лишь завладеть жезлом Посейдона. Будет Джонни Депп, Орландо Блум, Кевин Макнелли, а значит, будет весело!

2 ноября - «Тор: Рангарёк».


Критики обещают нечто феерическое и оправдывающее все ожидания. Сюжет, на первый взгляд, простоват – в Рангароке все погибло (и Тор тоже), но Железный человек находит волосы Тора и… Да, зритель, ты знал! Из Тора делают киборга, а киборг делает свое дело!

Фильм «Чужой: Завет»Фильм «Тор: Рангарёк»

Как показывает практика, заявленные дни кинопремьер никогда не совпадают с реальными датами. Главное для поклонников кино – чтобы хотя бы год совпал!

ПОХОЖИЕ СТАТЬИ:
 

Думка ''стороннього''

Японський дослідник Хітоші Катаока дослідив, що українська культура та фольклор значно давніші за російські. Думка «стороннього» ставить під сумнів традиційне уявлення про «старшу сестру»
          Хітоші Катаока, що був аспірантом кафедри фольклористики при Київському національному університеті ім. Шевченка, досліджує східнослов'янський фольклор більше 13 років. В Японії вважають, що для цього достатньо вивчити російські традиції та культуру, про українську культуру взагалі не згадують. І це, на думку дослідника, неправильно, адже «ставить воза перед конякою». Після того як Катаока більше 10 років досліджував російський фольклор та близько трьох років український, він дійшов висновку, що українська традиція є значно глибшою, старішою та містить дуже багато рис культури тих часів, коли євразійці ще мали ознаки єдиного народу.

          Спочатку Хітоші Катаока навчався на відділенні російської філології в Японії, а потім приїхав до Росії для того, щоб краще вивчити  мову і фольклор. Попри велике бажання молодого науковця поїздити російською глибинкою та послухати сучасні зразки народної творчості, в експедицію йому так і не вдалося поїхати. Можливо через те, що творчість а-ля Лесь Подерв'янський культурному японцю поки що була б незрозумілою.

          Через деякий час навчання у Москві та Санкт-Петербурзі Катаока помітив, що книги практично всіх серйозних дослідників мають посилання на українських авторів, науковців чи на збірники українського фольклору. Так з'явилася ідея поїхати в Україну, щоб вивчити питання глибше.

      Після приїзду та вступу до аспірантури Хітоші Катаока дізнався, що Костомаров є насправді українським ученим, а не російським, що до першого видання збірки казок сам Афанасьєв писав: «Шкода, що адресат зневажив українським оригінальним текстом», (що вказує на те, що ці казки мають українське походження). Квітка-Основ'яненко, Максимович, Рудченко збирали українські народні казки та висилали їх до фольклорних збірників, які виходили в Росії. Казки перекладали i вважали російськими. У 1858 році вийшли казки, які збирав Афанасьєв, а в 1869-му, які збирав Рудченко.

      Хітоші Катаока жив у Києві. Він добре оволодів українською, незважаючи на те, що лекції для іноземців в Україні читають російською. «Я щасливий чоловік, — говорив пан Катаока, — бо я зустрів Лідію Францівну (Дунаєвську, завідуючу кафедрою фольклористики — Авт.), яка і вчить мене української мови.

      За словами Хітоші Катаока, в російській культурі помітно великий вплив фінських та сибірських народів. А давньоруська культура, цілком можливо, була привнесена вихідцями з України-Руси, які подорожували, торгували чи переселялися з Русі на північ та північний схід. В українському ж фольклорі та культурі дослідник помітив дуже цікаві перегуки з японською традицією. До того ж, за словами Катаока, глибинні архетипічні уявлення та обряди, ті, які несуть на собі відлуння спільної євразійської традиції, збереглися в японському фольклорі, у Ведах (давньоіндійські книги) та... в українських обрядах та звичаях.

      Одним із таких мотивів є казка про витязя, народженого собакою. Цей сюжет сягає корінням ще часів тотемізму, коли люди вірили у те, що обожнювана тварина була засновником роду людей. Одним iз найдавніших тотемів на території Євразії були собаки (в іншій інтерпретації вовки чи лисиці). Відоме особливе ставленя кельтських племен до тотему собаки, а українські воїни-характерники вважали своїм покровителем вовка. У культурі слов'янських народів сакральність образу собаки-вовка-лисиці залишилися лише в Україні. На думку Катаока, це вказує на те, що українська культура є центром та коренем східнослов'янської культури. Інші тварини, яких поважають в Японії, — це жаба, журавель, бик, черепаха. А  синтоїсти мають у домі маленький храмчик для лисиці, яка (як і в східнослов'янській міфології) символізує розум, довголіття, а також є духом рису. В Азії лис часто вважається богом рослин.

      Інша ознака древності української культури — це збережена традиція поклоніння предкам. Це особливо дивно тому, що християнська традиція суворо боролася з цими язичницькими пережитками, наголошуючи на тому, що Бог є єдиним, а померлі не повертаються до нащадків, бо перебувають після смерті в пеклі або раю, залежно від земних діянь. Японська культура базується на синтоїзмі, вірі у те, що божественне розлито у природі та має безліч своїх проявiв. Можна сказати, що це своєрідний аналог язичництва. Японці вірять, що на великі свята (Новий рік, свято Бон) душі предків відвідують своїх нащадків. В Україні також існує традиція поминання, «підгодовування», задобрювання померлих на новорічні свята, Великдень, Зелені свята (так звана русалчина неділя). У фільмі «Тіні забутих предків» показано традицію закликати в старий Новий рік на кутю душі померлих; в японській культурі також існує традиція пропонувати ритуальну їжу з рису душам, які в певні дні приходять до свого дому.

      Одним із дуже древніх є звичай ритуального вбивства старих батьків. Сам звичай, зрозуміло, в традиціях цих народів не зберігся, проте у казках та в художній літературі почасти до цього сюжету звертаються. Так у одній iз новел Коцюбинського син вивозить свою матір на санях у засніжений ліс, а в творчості японських письменників часто  зустрічається сюжет, коли син відвозить своїх старих батьків у гори. Обов'язковим при цьому є мотив снігу.

      Язичники вірили також у божественну силу дерев. Відголосок цієї віри досі зберігся у японській традиції споглядання вишні-сакури. Катаока розповів «УМ», що основним у цьому своєрідному поклонінні є не естетичний аспект, а традиція вшанування предків, адже пелюстки є душами померлих родичів. Цікаво, що в Україні на Поділлі до сьогодні зберігся звичай садити вишні на цвинтарі. А в українській культурі ягоди вишні символізують кров, а тому й рід. Тож не дивно, що вишня так часто фігурує в українському фольклорі та художній літературі. Дерево життя досі вважається одним із найвагоміших символів японської культури. Катаока був просто шокований, коли в експедиції до Карпат побачив, що деякі селяни над дверима, просто на даху прив'язують ялинку. За його словами, це віра в те, що через священне Древо життя божественна енергія сходитиме на хату, на родину.

      Традиція очищеня через вогонь і воду є дуже давньою та характерною не лише для української чи японської культур. Проте свято Івана Купала досі, після більш як тисячолітнього існування християнства в Україні, є актуальним і сьогодні, тобто має дуже міцне коріння. Саме в купальському ритуалі найбільше колись магічних, а нині традиційних обрядів пов'язано з водою і вогнем. В Японії жінки у день літнього сонцестояння також ходять до річки і роблять подібні до давньоукраїнських ритуали. Схожi обряди є хіба що в Китаї, але в інших народів, за словами Хітоші Катаока, немає.

      Також особливою як в Японії, так і в Україні була символіка порогу. Виявляється, що начебто сучасний звичай, коли щойно одружений чоловік заносить свою наречену-дружину в хату, переносить через поріг, містить глибоку символіку. Поріг є межею, символічним місцем. Колись у давній Україні, так само як у Японії та Ірані, у весільній церемонії був звичай запалювати вогонь на порозі, через який наречені мали перестрибнути. Поріг вважався місцем, близьким до домовика. А жінки в давній Україні та Японії ховали під порогом дитину, якщо вона народжувалася мертвою. Також у Японії збереглася традиція обсипати молодих на весіллі та небіжчика під час похоронів зерном (у нас пшеницею, в Японії — рисом).

      На те, що між Руссю та Японією були якісь історичні зв'язки, вказує також повір'я, що колись, у давні часи, в японську провінцію Хоккайдо переселилася група українців. Як доказ цієї, досить малоймовірної версії, Катаока каже, що костюм нареченої в цій провінції є практично копією галицького костюму нареченої. Цікаво, що кілька сторіч між Японією і Китаєм йшла війна за скіфських коней, тому якісь впливи праукраїнської культури здійснювалися і на японську культуру.

      В Україні Японію вважають патрiархальною країною, в якій люди значною мірою зуміли зберегти свої традиції. Проте Хітоші Катаока лише сумно зітхає у відповідь на це питання. Він вважає, що традиції в Україні збереглися краще, що у нас частіше можна побачити людину, вдягнену в традиційний народний одяг, тоді як у Японії кімоно коштує дуже дорого, його одягають лише на традиційні свята і передають своїм дітям у спадок. Катаока турбує те, що Японію у світі часто вважають такою собі «собачкою Америки» і що японці дуже легко переймають європейські звичаї. Виявляється, що в Японії можуть вінчатися в католицькому храмі, періодично відвідувати буддійський, а дитину взагалі не прилучати до певної релігії. Вона визначиться сама, «ким бути», коли підросте. На думку Хітоші Катаока, зараз і Японія, й  Україна намагаються віднайти своє місце у світі. І відповідь на це гіперважливе питання треба шукати не у сучасній геополітиці, політичних «розкладах» чи економіко-енергетичній кон'юнктурі. Японець, який щиро зацікавився Україною, переконаний, що лише минуле може дати відповіді на те, яким буде майбутнє країни.

Людський ресурс. Україна. Причини втрат.

Будь-яка держава має найголовніший скарб – людський ресурс! Але у тому людському ресурсі є ще важливіша деталь – громадянський ресурс. Адже державу створюють і підтримують фізично, духовно, духово, фінансово і мілітарно – лише її громадяни!

Існувати без громадян держава не здатна!


Радянська еліта з плином часу виродилась, стала не здатна ні на що, але спромоглася залишитися біля керма України. Те, що обличчя при владі нібито нові не каже ні про що. Лише радянська еліта може спромогтися, що Україна має невідомих героїв (у третьому тисячолітті!!! ). АТО – то не АТО, а війна російсько-українська, фактичне загарбання РФ частини України, а саме, Криму і частини Луганської та Донецької областей. У РФ було дві біди: дурні і шляхи. Одну біду, першу, вони спихнули в Україну. Чим більше Україна винищить дурнів, що прийшли знищувати українців військових і громадян, та їх грабувати, тим краще буде житися РФ.

Натомість, у цій війні на боці України воюють в основному добровольці і громадяни свідомі, втрату яких досить трагічно відчує Україна вже сьогодні. Тому війна, коли українцям на два постріла дозволяють відповідати одним є міною проти всього світового українства. Лише дурневі може бути не зрозуміло, що коли в тебе стрілять, відповісти можна не встигнуть. Коріння тої біди лежать в Сересерії, де в основному  керували ті, що і хвилини не служив у війську і кому начхати на втрати власного безцінного людського, громадянського ресурсу, або чистокровні вороги націй і народів!


Можна додати, що найбільше у Другій Світовій, в людях, втратила Сересерія, це при тому, що вона виступала організатором тої війни, вона добряче готувалася до тої війни.


Але за злочини проти людства, за ігнорування всіх можливих засобів безпеки для власних громадян, за марнотратство життів власних громадян, невідомо, кого треба було судити першого, Гітлера, чи Сталіна!?  Точніше, коли об’єктивно, то скарати мали би Сталіна!

Гітлер був визнаний ворогом людства, але він порахував втрати власного громадянства у війні до людини. Сталін ніс людству анти людську марксистську теорію комунізму викладену у Манифесті КП Марксом. Тобто, Сталін теж був ворогом людства, але добра частина людства про то не здогадувалась. Так, вони брехали, що прагнуть до гарної мети, до життя без експлуататорів. Але методом її впровадження було марксове загарбання усіх держав, створення єдиної держави, встановлення у тій державі диктатури пролетаріата, знищення всіх «непотрібних» при комунізмі верств населення, проведення навчання громадян науці як можна жити без експлуататорів. Хоча за навання і за науку, то мої фантазії, бо ніде і ніхто з теоретиків про то нічичирк. Лише Маркс натякає у Маніфесті комуністичної партії, що коли громадяни Землі «розвинуться до тої міри», що будуть здатними обійтися без керівної ролі комуністичної партії, комуністична партія може відійти від керівної ролі в комуністичному суспільстві!!!

Підніжки Москви, Сталіна, Кремля – комуністи так любили власний народ, власних громадян, що порахували їхні втрати у Другій Світовій війні (це як мінімум!!! ) у мільйон разів гірше за нацистів Гітлера. Це при тому, що нацисти війну програли, а комуністи ніби виграли. Наймерзенніша (бо знищила найбільше офіцерів РА і люто ненавиділа українців ) особа сталінського режиму, Жуков, заявив, вочевидь користуючись довідником «Стеля», що Сересерія втратила у Другій Світовій війні 20 мільйонів громадян. Тобто точність підрахунку була чисто комуняцька, чи то 20 500 000 осіб, чи то 19 499 000 осіб, що однаково при округленні дадуть «бажану» цифру у 20 мільйонів. Ніколи і ніким це число не спростовувалось жодним комуністом до самої «відлиги» Горбачова!

Тобто всі 100% комуністів вважали що саме з такою комуняцькою «скрупульозністю» треба вести облік втрат власного народу, власних громадян.

Хочеться вірити, що українці прозріють скоро, що впаде з очей облуда і почнуть обирати на посади не любителів грошей, не патріотів інших націй, а своїх рідних українських націоналістів, які вважають найголовнішим скарбом держави української українську націю, і життя кожного українці для них найбільший скарб.

 

Мрію, що в майбутньому не буде в Україні нових могил  невідомих солдатів, громадян України! Життя таке, що можуть бути небажані конфлікти і «військові чвари», але життя громадянина України зникнути без сліду не повинно. Адже держава саме для того і вимріювалась великими українцями, аби вона захищала в першу чергу власних громадян. І так має бути, тому так і буде)))    

Как отнимают право на Красоту

Как у людей отнимают право на Культуру, право слышать красивый голос, право знать, что такое подлинная Культура, подлинная Красота.


СМИ: Синди Кроуфорд покидает профессиональный подиум

Совсем скоро Синди Кроуфорд собирается отметить свое 50-летие. В связи с этим событием в сети появились слухи о том, что супермодель подумывает выйти на пенсию.

СМИ: Синди Кроуфорд покидает профессиональный подиум