хочу сюда!
 

Ірина

36 лет, водолей, познакомится с парнем в возрасте 31-45 лет

Заметки с меткой «культура»

Неевклідові паралелі - два.

Крила, ріг і голова...

             Не менше ніж пегас, популярні у сучасних культурах такі постаті стародавньо-міфічного виродко-звіринця, як одноріг -- теж коник але з гострим довгим шипом на лобі







а також грифон -- потворка із головою і передом, схожим на дикого птаха або дракона, і задом від лева.





              Відмінність від крилатого жеребчика цих двох монстрів полягає в тому, що вони не вважаються чистим плодом еллінського культурного натхнення, бо прихильність до аналогічних істот (хай і не зовсім подібних) спостерігають у культурних традиціях Вавилону, Єгипту, Ассирії і навіть Індії. Більше того, деякі греки вустами пером своїх письменників Арістея, Есхіла і Геродота навіть визнали за грифоном -- та невже!!! -- СКІФСЬКЕ походження shock Ніби саме ці звірі стережуть входи до гірських копалень, де скіфи добувають своє золото (агов, чекайте, так золото же ж грецьке shock ). До речі, про які саме гори у серці Азії йшлося, точно невідомо, тож на роль згаданих гір нині "приміряють" все від Кавказу до Уралу і навіть Алтай shock Є ще Памір і Тібет, але популярність цих гірських систем у геологічній свідомості освічених греків була чомусь вкрай низькою, якщо не нульовою.
              Враховуючи таку видатну роль цих кицько-птахів у скіфському житті, не дивно, що вони неодноразово були зафіксовані скіфами у жовтому металі, що за пропозицією Дмітрія Мєндєлєєва на письмі виглядає як Au. З цих "картин" (як і з центральної нижньої "картини" на знаменитій пекторалі) видно, що історично у скіфських грифонів якось не складалися відносини із козлами, конями та іншими копитними, через що останні завжди бували жорстоко покусаними і пошматованими.







            Однорогів античні автори практично одностайно вважали реальними тваринами, з якими просто рідко кому вдається здибатися. Себто їх ніхто не бачив, але вони є, і реальніші навіть за цвіт папороті!  lol
            Така вперта впевненість стародавнього люду могла мати своїм джерелом якісь відголоски ще раніших усних переказів, що естафетою прийшли від їхніх печерних предків, які могли застати чи навіть полювати на цілком реальних Elasmotherium sibericum. То є підтверджений вид доісторичних носорогів, що жили в Азії і вимерли, як виявилося, досить пізно -- десь після 37000 року до н. е.



              Крім того, джерелом уявлень про однорогів могли бути і цілком реальні генетичні відхилення, одне з яких, зафіксоване недавно, відоме, як одноріг з Тоскани. Ось таке симпатичне оленятко.



               Як би там не було, але й цих двох тварюк грецька культура цілком могла запозичити собі з кам'яних послань давньої Хеттії -- країни, яку варвари-ахейці почали потроху захоплювати ще з кінця 13 ст. до н. е. По-перше, вже у попередньому нарисі можна було бачити разом з грифоном хеттського пегаса, що за сумісництвом був нібито і однорогом із крученим бичачим рогом.



Проте хеттам були чимось дорогі і звичайні, безкрилі однороги, цілий табун яких згодом перескочив у сучасну геральдику. Чи треба писати за ліком 1-ша ліворуч картинка? -- нижче всі три вони несуть у собі зразки, які теоретично могли бути успадковані пізнішими культурами.

  
           Чи не того крилатого лева привели із собою згадані Гомером малоазійські (в)енети та й посадили собі прямо у герб міста Венеції?




              А крилатих ангелів, гадаєте, придумали іудаїзм чи християнство? Іслам чи сам Бог задовго до створення світу? Хто б із смертних не спромігся на такий винахід вивих думки, у нього і для янголів, і для різного роду амурчиків, і для Дедалового Ікара, і богині Ніки -- для всієї відомої крилатої братії був готовий прототип, який на розсуд майбутнім дизайнерам і фантазерам представили на своїх кам'яних "картинах" хетти. Вони на другому місці, після Всевишнього звісно lol



               Все якось збігається до купи. Маю на увазі підпертий ангельськими кулачиськами місячно-солярний знак, що вже траплявся нам на гербі Монголії. Коли почилу у бозі Хеттію добряче забули, саме така конфігурація Сонця і півмісяця стала поширеним символом на прапорах і гербах регіонів і країн, що зазнали... індійського культурного впливу. Хоча відомі трактування цих символів через уявлення про "місячну" і "сонячну" династії арійського народу. З розвитком індуїзму та буддизму з'явилися додаткові значення наведеної символіки.

               А візьмімо просто сонечко! Тут навіть вогне- і сонцепоклонникам хеттам буде, мабуть, відмовлено у першості формування знаку солярного кола у вогняній "гриві". Мабуть все ж у цінності і неперевершеному значенні для власного життя нашого палкого світоча людство переконалося задовго до набуття умінь писати / читати чи щось там вишкрябувати на вапняку. Відзначу просто, що хетти тут не перші,


 
ну, а поки є ще порох у порохівницях, і ягоди в ягодицях запаси водню у нашої зірки, сучасні слов'яни (і не тільки) будуть далеко не останніми, хто попри численні ірраціональні нашарування береже і демонструє на своїх гербах і прапорах, відмічених печаткою Ярила, ясне усвідомлення практичної і непрактичної цінності нашого природного термоядерного реактора. Єдиний містично-релігійний культ, якому можна знайти розуміння і виправдання, навіть не приймаючи його. Єдиний, як я гадаю, адекватний культ, за який людству! ніколи! не! буде! соромно! Більшість інших культів, вигаданих людьми, не варті навіть найменшого протуберанця чи плямки "на поверхні" цієї розжареної газової кулі lol, яка навіть не підозрює, що вона -- НАША! lollol




Лик Сонця на стіні Кам'янець-Подільського замку

Ех-ех... Невідомо їм, звідки...          unsmile





              lol А вас непокоїть психічне здоров'я фантазерів хеттських потвор? От і я скажу те саме, шо вище, тільки стосовно нашої теми. Спитати б, звідки у сучасного просвітленого людства така пристрасть до різних ірраціональних дійств: тут і кельтський (нібито) геловін, тут і слов'янські (нібито) народні гуляння типу свята Маланки, всі ці переодяганки, лякачки до усрачки, весь цей театральний балаган в ім'я святої нечисті? Ортодоксальним християнством, між іншим, все це не сприймається за норму, і було, поки змога, жорстко гнаним, аж поки дехто гнучкомислячий не надумав це все адаптувати і очолити.



       boyanО соллє міо! Аби все було, як слід, до хеттського 8-променевого солярного символу, зара підберемо хеттську рогату потворку... Що ж, може і не точно така, але хай їй буде пробачено, адже тепер ми можемо заразом припустити, що і усмішка Джоконди теж має хеттське походження. Пожартував...


               Або ось ще, екстремальніший варіант.



             Майже впевнений, що у звіринцях давньої Хеттії, звідки колись придибало плем'я енетів (і нібито не рідний їм герой Еней), можна знайти чи не до всіх цих відповідні прототипи.
             Хоча звучали зауваження, що суспільство, поділене на зебілів і педіотів, є згубним середовищем для логіки, що не варто до нього із цим апелювати ітд ітп... Проте виборна статистика окрім 30 % + 16 % дає чималеньку "третю" групу, що дозволяє вважати надуманим згадане розділення, в яке я в принципі ніколи і не вірив. Тож на завершення випуску дозволю собі скористатися одним з арістотелевих інструментів. У формі запитання.
             Коли припустити, що кожен з розглянутих раніше символів має свій початок у Малоазійській Хеттії, яка  проіснувала від 1800-их до 1200 років до н. е. (і це тільки у формі сильної централізованої спадкової монархії), а згодом все це стадо пегасів, однорогів, грифонів, солярні кола, свастики і т.п. поширюється на великі простори не тільки Європи (тут ясно: греки, римляни -- потужні "ретранслятори" у культурній естафеті, а ще були енети, кельти, про яких ми знаємо менше), але й Азії, як раз до меж, що збігаються із скіфським культурним впливом, то питається, хто такі є скіфи? Хто в азійському регіоні був мобільнішим за скіфів? І найголовніше, а хто є хетти?
             Відповідь на останнє питання пошукаємо у наступному випуску, причому винятково на старо- і новохеттських кам'яних різьблених "посланнях".

Негеометричні паралелі - раз. Пегас!

             Наступний цикл заміток повинен би і далі мати кочуючу назву "Шляхи слов'ян. Продовження" із змінним номером. Хоча немає підстав називати так матеріал, де явно не згадуються слов'яни, проте його ідея, знову ж таки -- звернути увагу на зв'язки між певними культурними традиціями, явищами і місцями, що розглядаються як "батьківщина" слов'янського етносу (насамперед, це Мала Азія і давно не існуюча на цій території держава давніх хеттів) або місцями їхніх міграцій і формування.
             Якби оголосили конкурс на влучний синонім до поняття людської душі, то моїм варіантом було б "МАЛО". Бо що б не було дано цій завидющій сутності, все мигцем кане у її чорній пащі, а вже наступної миті вона чогось хоче... вже не такого. "Я мислю отже існую" актуальне для людини. Коли ж замінити "мислю" на "бажаю", то вислів буде стосуватися людської душі. Бажати -- ось атрибут душі та єдиний спосіб її існування. Це все до того, що я вже ніби багато нашкрябав і наче напіввідкрив цю тему у кількох блоках. Проте як втримати те, що ллється через край?



           Коли людська душа у симбіозі з іншою підкореною душею навчилася переміщатися наввипередки з вітром, то їй закортіло... переміщатися ще швидше.



Коли ж через технічний прогрес і всепроникний консьюмеризм нечисленні кінські стайні майже спорожніли, деякі пересичені інтелекти утвердили ідеал: подорожувати найліпше було б зі швидкістю думки umnik



Егеж, дурний думкою багатіє думки матеріальні тобто uhmylka А що маємо у великій кількості, так би мовити, те і слід застосовувати, і з того тішитися, коли вже не вистачає хисту на щось "твердіше" і відчутніше.





          Добре, що коти Шрьодінгера досі живі і переміщаються на своїх чотирьох разом з усіма своїми блохами. Добре, що не всі подібні бажання нині доступні людській душі. Можна далі їх, любих, плекати. Бо інакше було б невідомо, чого б такого ЩЕ можна бажати. І душа, мабуть би, впершись рогом в одну з кам'яних стін тісного бажаннєвого льоха, луснула би, розпавшись на кванти.

          Гаразд, преамбула вже надала достатнього імпульсу, вказала вектор нашого викладу і обґрунтувала місце розміщення цієї побрехеньки. Тож повернімося до крилатої кобилки.

До речі, на відміну від "півня" з"куркою" "кінь" і "кобила" - однокорінні слова!
Хоча і не всяк проведе необхідні перетворення і вхопить за хвоста
цю підковану очевидність.

 

              Кажуть, коріння стійкої моди на цю генно-модифіковану потвору у логотипах фірм, торгових марок, готелів, у державних, місцевих і фамільних гербах, сягає сивої давнини. Під "сивою давниною" пересічна думка у цьому разі розуміє еллінський билинний жанр. Нібито народилося це міфічне лоша з тіла медузи Горгони, або з її крові, коли дехто на ім'я Персей відрубав медузі голову (не вивернуло там часом якого естета huhчерез таку правдоподібну фізичну картину?  nini годі ж бо!  lol хіба був хтось культурнішим за греків з їхньою рабовласницькою демократією?).
             Система грецьких міфів була зцементована у творах Гомера і Гесіода. Щодо Гомера, то навіть античні уми були понадміру скуйовджені, хто він, коли жив і чи існував взагалі. Вириваючи Гомера з пазурів ефемерності, греки все ж записали його собі у культуру 9 ст. до н. е. Тоді як Гесіод -- особа цілком історична. І жив у 8 ст. до н. е. А вже у байках александрійських поетів 3 ст. до н. е., пегас впевнено вважався улюбленцем муз. У Гаю Муз, вдаривши у скелю копитом, він вибив джерело натхнення.
             От з тої пори пегас і дарує натхнення поетам, художникам та іншим "творцям", котрим вдається його осідлати. Останнє, схоже, вдалося геральдистам двох специфічних і чимось подібних між собою азійських країн.



              Після того, як стало широко відомо про злочини  комуністичного режиму Орди російсько-радянського періоду проти мільйонів людей на підкорених землях, і жодна зірка з прапорів / гербів світу не злетіла, користуючись такою апріорною реабілітацією, Казахстан без жодних самогризот засвітив і собі  провідну зорю, що не дає заблукати у степах кочовим тюркським пегасикам - тулпарам. Вони тут, схоже, "два в одному" -- поєднують обов'язки також і однорогів (останніх обов'язково буде представлено у наступних замітках).
              Проте найбільшу кількість арійських символів на одному сучасному гербі вдалося зібрати... монголам. Від трипільських переплетених зміюк "Інь-Янь", яких з іншими фішками (зовсім нетутешнього походження, як побачимо пізніше) несе небом літучий жеребчик, і до характерного орнаменту, яким взято в круглу рамочку цей політ! Спостережливі люди подейкують, що наразі це єдиний у світі державний герб зі свастикою. Ось вона, незакомплексованість третьої сторони, що не морочить собі голови арифметичними порівняннями кількостей жертв "німецького" хреста і "комуністичної" пентаґрами.




             Між свастикою на сучасному гербі держави у серці Азії і оцим культовим предметом, який знайшли у серці давньої Хеттії, на 30 км північніше від її колишньої столиці Хатусси (у місці, що нині зветься Алакагююк),


або свастикою на ось цій дошумерській керамічній мисці,


або численними матеріалізованими варіантами слов'янських 4-8 променевих коловратів, або кельтськими свастичними орнаментами пролягли не тільки тисячі кілометрів, а ще й період до 4...5 тисяч років, протягом яких ніхто не додумався забороняти цей символ, якщо не рахувати вбивчо-бісове тавро, пожиттєво накладене на свастику Нюрнберзьким трибуналом. От і для тверезого монгольського глузду ножик, схоже, лишається просто ножиком. Ножем протягом довгої історії його застосування часто штрикали між ребра у темних під'їздах і на відкритих площах, та не менш часто проводили і рятівні хірургічні операції, а у більшості випадків просто нарізали батони чи огірочки... Залежить же ж, хто застосовує. І хто зна, чи було б добре, якби після вбивства сенаторами божественного Юлія Цезаря ножі заборонили для всіх майбутніх поколінь римлян... Гаразд, головне не дати ліричному відступу перерости, власне, зміст замітки. 



             Лишається достеменно невідомим, як до того поставилися коні, а стародавній світ сповна оцінив потугу, силу і швидкість, які людина отримала від залучення коня у транспортну галузь народного господарства. Це трапилося, як гадають, у ІІІ тис. до н. е. Тож не дивно, що чиясь вдячна уява наділила його білою мастю, розлогими крилами, звеличуючи до символу неба, символу шляхетності і краси, наділяючи чарами, що долають всі земні перепони. Хоча чому ні? Саме такою і могла уявлятися людиною ВДЯЧНІСТЬ коневі за нелегку працю та й, чи не в першу чергу, вдячність собі, коханій, за свої не марні старання.
             Перші приручені коні були не набагато більші за поні. Вони не могли тримати вагу дорослої (часто озброєної) людини. Тому протягом відносно довгого часу селекції крупніших порід використовували коней винятково запряженими у колісницях. І то не по одному, а по парі чи більше особин. Ще у часи Тутанхамона (2-га половина 14-го ст. до н. е.) навряд чи кому збігла би на ум ідея приладнати до конячої спини крила. Тіснота у товаристві запряжених сусідів просто-напросто не дозволила би розправити ті крила. Очевидно, що образ пегаса, що самотньо лине небом,



був осяжний для логіки, зрозумілий із практики та й у пригоді міг бути лише... ВЕРШНИКАМ!
               З історії війська відомо, що перші загони озброєних кінних воїнів з'явилися не раніш, як у 9 ст. до н. е. в Ассирії. Чи ж випадково саме ассирійці вважаються піонерами кавалерії у сучасному розумінні цієї справи? Про це слід судити, обов'язково звертаючись до зображень крилатого коня на кам'яних барельєфах, залишених майстрами пізньохеттських царств. І подібні до хеттських трохи охайніші ассирійські барельєфи не мають збивати нас з пантелику! Як відомо, після падіння централізованої Хеттської держави на початку 12 ст. до н. е. під ударами "народів моря" (греків-ахейців та фригійців із заходу,


касків-вірменів -- зі сходу), а також Ассирії - з південного сходу, ще два-три наступні століття відбувалися міграційні переміщення народів хеттської імперії на схід і південь подекуди із утворенням нетривалих держав, таких як Табал або Камману, населення яких вважало себе хеттами і використовувало хеттське (лувійське) письмо.



              Ассирія стала старим-новим суперником новохеттських царств, сила яких була лиш тінню колишньої хеттської потуги. Ці нещасні "уламки" царства Хатті могли собі дозволити існувати лише у періоди, коли патологічно войовнича Ассирія відволікалася на інших сусідів або на свої політико-економічні проблеми. Через що часом заради життя вони охоче визнавали зверхність Ассирії, а за зручних нагод так само легко здобували кілька вдихів державної незалежності. Крім того, вже настав час і активного протистояння Ассирії із ірано аріяномовними кімерійцями, які не знати де тільки й взялися на північних кордонах Ассирії. Та й скіфи, зазначимо, гуляли щось дууууже далеченько від своєї наддніпрянської квартири. В той же час вони були в дууууже неочікуваному місці відносно своєї гаданої алтайсько-казахстанської "батьківщини"...



               Отак от на знаменному дев'ятому (ДОнашенському) столітті наче клином зійшлися ассирійці і кімерійці, невдахи-хетти і варвари-греки, революційна новація від невідомих перших кавалеристів, її образне опрацювання у нестямно захоплених умах - крилатий пегас, ну і пильні погляди всюдисущих грецьких гомерів. Тому-то тут і дозволяється сумніватися в тім, хто ж запровадив, а хто (і у кого) запозичив спосіб пересуватися верхи на конях. Хто вигадав того копито-крилого гібрида, а хто змавпував...


Барельєф новохеттського стилю. Знайдено у селищі Tell Halaf, Північ Сирії. Датовано 10-9 ст. до н. е. На той час місто називалося Guzana і входило до складу арамейського царства Bit-Bahiani, яке наприкінці 9-го ст. було інкорпороване до Ассирійської імперії. Першовідкривач німецький дипломат Макс фон Опенгейм. 1911 р.

             Але ж історію творить той, хто її записує, інші ж -- "пролітають", як фанера над Парижем як іраномовні кочові народи -- над Кавказом і повз Каспіське море. Тому-то перші у світі вершники - ассирійці, а скіфський пегас заскочив у курган Куль-Оба з грецького Херсонеса, тут, неподалік. Або навіть, - що йому, крилатому, важко? - "пряміком" з Афін... аге ж...


Анатолійська гіпотеза

Анатолійська гіпотеза - одна з гіпотез походження індоєвропейців. Прихильники цієї теорії вважають, що поширення індоєвропейських мов разом з неолітичною революцією почалось із Малої Азії у 7 тисячолітті до н. е. в епоху неоліту. Тобто прабатьківщиною праіндоєвропейців є західна Анатолія. Основною перевагою гіпотези є її зв'язок з відомою археологам подією - поширенням землеробства. Ця гіпотеза є однією з альтернативних до курганної гіпотези, яка має більше прихильників серед істориків.
Прихильники

Теорію запропонував британський історик, лінгвіст та археолог Колін Ренфрю у 1987 році. Ренфрю пов'язував прабатьківщину індоєвропейців із розкопками поселення Чатал-Гююк (за 2000 років до вторгнення курганної культури в Європу). У міру зростання населення воно було змушене мігрувати через Середземномор'я в Центральну та Північну Європу.

У 2003 році, використовуючи статистичні моделі, новозеландські еволюційні біологи Рассел Грей і Квентін Аткінсон провели глоттохронологічне дослідження. Вони проаналізували споріднені слова 87 мов індоєвропейської групи, використовуючи лексико-статистичну базу даних, яку за списками Сводеша у 60-х роках створила Айсідор Дайєн. Результати, отримані вченими, вказують на вік праіндоєвропейської мови в інтервалі від 8000 до 9500 років, що узгоджується з анатолійською гіпотезою. Методи та результати Грея і Аткінсона зазнали серйозної критики. Проте вчені у 2006 році відповіли на критику. А в 2001 році спільно з Грінхіллом встановили, що два інші набори даних також узгоджуються з теорією.

Серед інших відомих прихильників - Баррі Канліфф.

Критика

Девід Ентоні вказував, наприклад, на те що поява колеса в рамках даної гіпотези датується кількома тисячоліттями пізніше ймовірної міграції з Анатолії і розділення праіндоєвропейської мови. Але відповідні терміни в різних індоєвропейських мовах не є різнорідними, як би мало бути, а навпаки дуже схожі[5].

Деякі лінгвісти не відносять хетську (та інші анатолійські мови) до індоєвропейської мовної сім'ї. На їхню думку хетська та праіндоєвропейська - дві гілки, які йдуть від спільного стовбура hypnosis omg shock  (було відомо, що хеттська належить не до індоєвропейських мов, а до невідомої мовної сім'ї, але з таким поглядом я стикаюся вперше, тому то і занотував цей матеріал на правах майже повного копіпасту)

Якщо ця точка зору є правильною, то анатолійська гіпотеза відповідає не формуванню саме індоєвропейців, а описує більш ранній етап.


На яких умовах хасиди можуть приїхати до Умані



Стало відомо, на яких умовах хасиди можуть приїхати до Умані.

Головний рабин України Моше Реувен Асман провів зустріч з мером Умані Олександром Цербе, метою якої було рішення проблеми забезпечення безпеки в умовах пандемії COVID-19 для уманчан і хасидів, які з'їхалися в місто для зустрічі єврейського нового року.

« Ми прийшли до всебічного розуміння і зробили спільне звернення до ЗМІ про те, що мер закликає дотримуватися законів України і превентивні заходи, пов'язані з коронавируса. Тобто всі прибулі хасиди повинні зробити ПЛР-тест, щоб в разі негативного результату мати можливість безпечно відзначати свята », -  повідомив Моше Реувен Асман на своїй сторінці в Facebook.

Головний рабин України пообіцяв зробити все можливе для забезпечення проходження хасидами ПЛР-тестів і роз'яснення їм вимог МОЗ України.

Після закінчення зустрічі Моше Реувен Асман в черговий раз передав спеціальний захисний одяг для лікарень Умані.

Також, Головний рабин України висловив особливу подяку Дмитру Барабашу і Уріель Штерна.

Що тут скажеш… Людина з людиною завжди може домовитися… і мирним шляхом вирішити всі непорозуміння, не доводячи ситуацію до крайності…
https://enigma.ua/articles/na-yakikh-umovakh-khasidi-mozhut-priikhati-do-umani

Випадкові невипадковості

Ну, схоже...  nini Бувають же ж у житті збіги. umnikВипадкова подібність форм предметів... chih Одна логіка речей...

1. Ромб з крапкою (крапками) - символ засіяного поля: на трипільських статуетках...
...і на кераміці культури Яншао з Китаю (праворуч), відомої з 5 тисячоліття до н. е., як і Трипільська культура...



Також, це і поширений елемент традиційної вишивки всіх народів, що мають таке хобі.



2. Керсетки (корсетки). Подібний у крої предмет етнічного одягу в Україні, Індії, Китаї... Загалом коли вбити у пошуковик: "... національний костюм" (де замість ... прикметник, утворений від назв чи не всіх європейських країн), то ми майже скрізь побачимо композиції, що включають у себе подібну безрукавку.

    [ Читати далі ]

Подумываю сделать ноги с Курилки?

Байок написал: Подумываю сделать ноги с АйЮа.

  • 11.07.20, 09:47

"Да ничего особенного не произошло. Свалить с этого сайта, такая мысля меня ужо давно посещает. Но с каждым днём всё чаще и чаще.

Мне здесь стало не интересно!  umnik  Ни мне вам рассказывать - сайт превратился из... в..."

 

Вот и я удивляюсь: во что превратилась Курилка? Досадно, что такие умные блогеры, как... (не буду перечислять, вы их знаете и с интересом читаете) постепенно во многом опустились до уровня убогомыслящих "шутников", искажающих не только язык, заменой букв до уровня кривлянья, но и мысли свои и чужие. Но главное, унижающие себя, явно интеллектуальных людей, до уровня дворовых пацанов. Нет, есть, конечно, уважаемые даже не согласные со мной оппоненты. Я их чту. Это серьезные, небезразличные к нашей жизни блогеры. Например:

 Східняк

http://i.i.ua/avatar/1/5/657551_256036159.jpg

110.07.20, 03:13

А що російський націоналізм привілегійованіший від українського? Що попові можна, те дякові зась?

или

Андрій1961

http://i.i.ua/avatar/9/4/4895049_198391523.jpg

310.07.20, 10:49Ответ на 1 от Східняк

А що російський націоналізм привілегійованіший від українського? Що попові можна, те дякові зась? http://i.i.ua/v2/smiles2/lol.gifТут запитання зайве! Тут совок live!

Вот и я удивляюсь. Это пишут серьезные люди, небезразличные к Украине и её народу. И я рад им.  Совок достоин особой статьи со сравнительным анализом жизни тогда и теперь. Где аналитики, честные и умные? Зачем уродовать язык до умопомрачения? Зачем, говоря о своей аполитичности, политизировать свои комментарии?

 

У меня острое ощущение потери времени от Курилки, где уже большинство публикаций выпадает из круга моих интересов и вообще здравого смысла. Посмотрите, сколько в Курилке материалов, которых могло бы не быть безо всякой потери для пользы общения. Это касается и статей, и рисунков, и комментариев.

Жаль, меня привел на этот блог "Рожденный в СССР" много лет тому назад. Было интересно общаться. Потом ушли десятки уважающих себя и ценящих своё время на Фейсбук. Среди них и живущие за пределами Украины.

Подумайте, о чем вы пишете и кому это надо. Подумайте о времени, которое отнимаете у людей. Подумайте, что означает "оригинальность" изложения по языку, сюжету, смыслу.  И главное: КАКАЯ ПОЛЬЗА (ПОЛЬЗА!!!!) ОТ ВАШИХ ПУБЛИКАЦИЙ????

Что дает будущим нашим поколениям, нашей стране то, что пишут в Курилке? Какая ПОЛЬЗА, я еще раз подчеркиваю ПОЛЬЗА!!!! от публикаций в Курилке. Да за это время даже табуретку сделать было бы полезнее, не говоря уже о сборе урожая вишни, которая просто сгниет в саду у Байока. А даже мои родственники не могут её купить из-за цены, которая им не по карману.Я купил один раз черешню. Стараюсь перед смертью не ограничивать себя…

Надеюсь, что Курилка задумается и пустое балагурство уступит здравому смыслу с ПОЛЬЗОЙ.

А пока ПРОЩАЙТЕ, я возможно вернусь…

Арт-проект «Памятные места и храмы Александра Невского»

Из-за пандемии коронавируса уникальный арт-проект «Памятные места и храмы Александра Невского» все лето будет продолжаться в онлайн-формате.

Присоединиться к творческому и познавательному арт-проекту в «День России» и отдать дань истории, сотворив свою собственную картину или рисунок может до конца лета любой желающий. Участвовать могут как взрослые, так и дети, а благодаря смене формата делиться работами станет ещё проще.

Как реализовывается уникальный проект

Арт-проект «Памятные места и храмы Александра Невского» был запущен в начале января 2020 года. Практически полгода команда проекта посещала места славы Александра Невского и напоминала о связи между современным миром и именем великого князя. Ведь проблема сохранения исторической памяти актуальна как никогда – и взрослые, и дети стали забывать о вкладе Александра Невского в историю. Особенно остро стоит проблема для воспитанников детских домов.

Чтобы заполнить пробелы и напомнить соотечественникам о деяниях великого князя, некоммерческое партнерство «Серебряное кольцо» поддержке Александро-Невского Братства совместно с командой художников из Санкт-Петербурга и Москвы создали уникальный проект. Команда посещала места славы князя, где рассказывала об Александре Невском. Для взрослых, молодёжи и детей в нескольких регионах были организованы пленэры с профессиональными художниками и любителями, выставки живописи и графики, для местных школьников - конкурс рисунка, а для воспитанников детских домов проводились мастер-классы с рассказом об Александре Невском.

Какими были первые шаги проекта 

Идея проекта «Памятные места и храмы Александра Невского» быстро нашла поддержку – в 2019 году команда победила во Втором конкурсе среди некоммерческих организаций на предоставление грантов Президента Российской Федерации на развитие гражданского общества. Запуск проекта состоялся под руководством опытного куратора – Натальи Булгаковой, которая за десять лет работы арт-менеджером организовала более 20 успешных пленэров и художественных выставок с культурной программой для организаций и частных лиц. 

Проект начал свой путь с исторической родины князя Александра Невского – Переславля-Залесского. После команда художников и куратор посетили Москву, Ростов Великий, Сойкино и Копорье Ленинградской области. За время работы арт-проекта в этих городах взрослые и дети создали более четырёх сотен работ, а в мероприятиях приняли участие более тысячи человек.

Этой весной и летом в рамках арт-проекта реализуется онлайн-конкурс детского рисунка «Александр Невский – мой герой». В нём участвуют учащиеся не только из школ искусств, но и из общеобразовательных школ, кружков и студий. Образ Александра Невского открывает широкие возможности для бесед с детьми как на исторические, так и на современные темы. Поэтому не удивительно, что многие педагоги и воспитатели приняли участие в проекте и в течение всего мая присылали работы своих учеников. Увидеть их можно в онлайн-галерее арт-проекта, которая находится на сайте http://anbratstvo.opuls.biz/.

Что даст смена формата для участников

На лето команда проекта планировала посещение целого ряда городов – Шлиссельбурга в Ленинградской области, Торопца, Городца, Петрозаводска, Порхова и Владимира. Однако, пандемия коронавируса внесла свои коррективы, и для безопасности, по согласованию с Фондом президентских грантов, было решено сменить формат и перенести проект на лето в онлайн.

«Совсем скоро 12 июня – важный государственный праздник, «День России». Участие в проекте «Памятные места и храмы Александра Невского» – это возможность вспомнить о важном и выразить любовь к своей родине в мирном художественном творчестве. Проект интересен для всех – для взрослых, детей, молодежи. Он не требует затрат и позволяет проникнуться такой важной и интересной историей нашей родины. Ведь события прошлого напрямую повлияли на наше настоящее – и об этом нельзя забывать» – отмечает менеджер проекта Наталья Булгакова, Мы приглашаем всех желающих – теперь, в онлайн-формате, участвовать стало ещё проще».

Теперь вместо очного посещения детского дома или интерната, команда профессиональных художников-преподавателей будет готовить интересный видеоурок, отснятый в режиме реального времени. Записи будут рассылаться по детским домам в городах, которые художники планировали посетить. К записям будут приложены все необходимые материалы для рисования, руководство для воспитателей, грамоты и призы для детей. Взаимодействие с командой будет происходит в режиме онлайн, а ответы приходить максимально оперативно.

Принять участие могут не только воспитанники детских домов, но и взрослые и дети любого возраста. Активное онлайн-участие, а возможно, и организационная помощь улучшают настроение, повышают чувство собственного достоинства и способствуют развитию эрудиции. Участие онлайн может позволить себе каждый – без особых усилий. Так, например, по предложению дяди-опекуна Александра Диминского рисунки в онлайн-галерею проекта прислали юные участники из Ливенского района Орловской области – педагог Мария Анохина консультировала Смолиных Диану (12 лет) и Александру (11 лет), а также Воронина Владислава (10 лет) по WhatsApp.

До 15 августа арт-проект ждёт новых участников не только из шести памятных мест Александра Невского, но из любого другого региона нашей Родины без профессиональных и возрастных ограничений. Так, новый онлайн-формат неожиданно оказался в плюс проекту, расширил его возможности и позволил пригласить всех желающих воспеть памятные места и храмы Александра Невского по России.

Про пісні та інше

У кожному селі були свої співаки, з кожного села, можна припустити, вийшли свої поети та музиканти, хто у велику культуру, хто у середню, але не має значення. Головне, що кожне село дарувало від себе щось народній культурі. Це відображено на сайті ЦВІТНА - на сторінці ПІСЕННА ТВОРЧІСТЬ  є і пісеньки, що співали жінки коли пряли чи вишивали, і є професійні пісні про своє село.
І ще одне - на своїй сторінці, "Як це буде Українською", я виставляю різні замальовки, так і на Жіночий день виставив свою статтю (чи не статтю, не знаю як і назвати))) - ПРОБУДЖЕННЯ ЖІНКИ.

Миколі Шкрібляку – спочатку Україна. З ранку і до вечора...

Саме таким, як Микола Миколайович, має бути міністр культури України – знаючим, зрілим, цілеспрямованим, закоханим в нашу культуру настільки, що кожна проблема в цій сфері болить глибокою раною – Олег Володарський

 

Історичний екскурс: Буковина

Об’єднана Європа XXI століття являє собою своєрідну мозаїку різноманітних народів, етносів, мов та культур, а також репрезентує широкий спектр віросповідань та вірувань. На перший погляд, це явище може відігравати дезінтеграційну роль у житті суспільства єдиного європейського організму, з другого ж боку, саме через таку різноманітність виявляється парадоксальна єдність. Сучасна наукова думка все частіше застосовує поняття полілог культур, мультикультуралізм, пограниччя культур, що свідчить про актуальність і новітність згадуваних явищ. Метою даної розвідки є аналіз контекстів прояву культурного пограниччя, яким є Буковина. домінуючою тенденцією кінця минулого століття було створення так званих єврорегіонів, між іншим: Pomerania (Німеччина –– Польща), Nysa (Польща Німеччина Чехія), Beskidy (Польща Словаччина), Euroregion Karpacki (Україна Польща Словаччина –– Угорщина –– Румунія), Bug (Україна Білорусь –– Польща), Niemen (Польща Литва Білорусь), Batyk (Польща –– Росія Литва Латвія Швеція Данія). Ці новоутворення являють собою міждержавні територіальні спільноти, основною метою яких є всебічна інтеграція, як культурна, так й економічна. Проте, в історії Європи подібні багатонаціональні регіони з єдиною суспільною системою та сильними тенденціями культурної та мовної інтерференції були поширеним явищем. Яскравим прикладом цього явища є Буковина, що сьогодні знаходиться в рамках Карпатського єврорегіону .

Землі Буковини (розташовані у підніжжя північно-східних Карпат) довгий час не мали чітко окреслених кордонів. В кінці XIV на початку XV століття ця територія була складовою частиною Молдавського князівства, а з другої половини XVI століття, разом з Молдавією, знаходилася під пануванням Туреччини. Підкреслимо, що не всі буковинські землі мали однакову історичну долю. Північно-західна частина Буковини, за часів польського короля Казимира Великого, декілька разів переходила у власність Речі Посполитої. Проте варто наголосити, що Буковина ніколи не була і не може вважатися інтегральною складовою частиною Польщі.

Після першого розділу Польського королівства (1773 р.) колишня частина Молдавії – Буковина (10 440 км2), а також Мала Польща та Червона Русь увійшли до складу Австрії. Після приєднання цих земель у 1775 році до імперії Габсбургів на Буковині встановлюється правління так званої військової адміністрації, яке тривало до 1787 року. На перших етапах повнота влади зосереджувалася в руках глави адміністрації – 2 генерала Сплені, а з 1778 року – генерала Енценберга.

Вища адміністрація мала подвійне підпорядкування, військовим чиновникам у Відні, а також військовому командуванню у Львові, столиці Галицької провінції, не зважаючи на те, що Буковина становила окрему адміністративну одиницю Австрії, центром якої з 1779 року офіційно стали Чернівці.

 

Довго не міг розпочати написання цієї статті… Мені вже здалося, що застряг і не зможу, не витягну той рівень, котрий необхідний для того, щоб описати цю людину.

 

Цей чоловік володіє величезними обсягами знань про нашу з вами історію та культуру. І, що найважливіше, ці знання базуються не на сухих академічних фактах, а на усвідомленні, глибокому відчутті власної етнічної, національної приналежності.

 

Він не просто вивчає історію та культуру, він вивчає ВЛАСНУ історію, історію свого народу, своєї нації. Саме тому в його словах і працях розмальовані писанки, вишиті сорочки, виліплений посуд та сплетені дідухи постають настільки справжніми, що здається, ніби ти торкаєшся їх, ніби тримаєш їх в руках.

 

Тому загальним фразам, штампам та кліше не місце в спогадах про спілкування з цією людиною. Та й «Сповідь» – не статистична звітність про поїздки та діалоги. «Сповідь» про відвертість з Богом та Україною. Каяття на очах у Нації.

 

Інколи ми просто живемо, працюємо, виховуємо дітей, відпочиваємо. Та варто нам зробити крок назустріч країні, як ми одразу починаємо інакше чути та відчувати самих себе. Наш периметр сприйняття виходить за рамки буденності, стає глибшим, яскравішим.

 

Спочатку Україна. З ранку і до вечора. В думках, у мріях, в серці, в онуках. Саме таким, на мою думку, має бути міністр культури України – знаючим, зрілим, цілеспрямованим, закоханим в нашу культуру настільки, що кожна проблема в цій сфері болить глибокою раною.

 

Микола Миколайович Шкрібляк. Він поглинає культурну спадщину нашої нації не просто розумом, а й душею. З яким болем він говорив про те, що закриваються будинки культури та зникають цілі напрямки мистецтв та ремесел. З якою любов’ю він прагне все це зберегти.

 

Попри надзвичайний досвід, видатні наукові здобутки, він зумів зберегти в собі того маленького хлопчика, котрий напередодні Великодня заховав писанки, боячись, що більше ніколи не побачить такої краси.

 

А ще, спілкуючись з цією людиною, я відчув знайому мелодію серця, котрою мені виграє Гуцульщина. І ще до того, як запитав про це, я був більш ніж впевнений, що спілкуюся з гуцулом. Це той етнос, до якого я ставлюся з особливою любов’ю та повагою. І вкотре переконуюся в думці, що Київська Русь сховалася  на Гуцульщині. Зберегла свою генетичність, обрядність, традиційність. Гуцули по-особливому вміють любити свою землю. В них це від дідів-прадідів. І, спускаючись з гір, несуть особливе духовне світло.

 

Микола Миколайович познайомив нас з багатьма творчими людьми. Науковці, письменники, художники, співаки – всі вони неймовірно яскравими барвами сяють в суцвітті квітки-Буковини.

 

А під час «Сповіді» з ним самим ми говорили про багатовікову культуру та її сприйняття душею гуцула, котрий так вірно та віддано любить свою землю, щоденно борючись за залишки етнічної культури, котру ми за всяку ціну маємо зберегти.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – директор Учбово-методичного центру культури Буковини, заслужений діяч мистецтв України Микола Миколайович Шкрібляк

https://youtu.be/wQPj2zh4ww8

...і про культуру

Вчора в галереї Романова, Ермітаж (зал 259) цей експонат був знятий з постійної виставки, тому що громадяни, відвідувачі, туристи завбачивши його, сміялися, ображаючи чиюсь "гідність".


І щоб два рази не вставати, повертаючись з Відня, в літаку зустрів оцього хлопця. Навіть довелось поспілкуватися, поки їхали до аеропортівської будівлі ;)


Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
61
предыдущая
следующая