Медленно,тяжко и верно В черную ночь уходя, Полный надежды безмерной, Слово молитвы твердя, Знаю - молитва поможет Ясной надежде всегда, Тяжкая верность заложит Медленный камень труда. Медленно, тяжко и верно Мерю ночные пути: Полному веры безмерной К утру возможно дойти. Александр Блок

Позвони мені першого квітня, Пожартуй, що ти любиш мене. І нехай хоч обманом розквітне Мого щастя віконце сумне. Хай до серця пригорнеться слово, Як ранковий промінчик до трав. Подзвони мені ввечері знову І признайся, що ти жартував. Я заплачу, стерплю, зрозумію, Кину докір на перше число І ніколи спитать не посмію, Чи то гірко, чи смішно було. Ганна Чубач

Есть времена, есть дни,когда Ворвется в сердце ветер снежный, И не спасет ни голос нежный, Ни безмятежный час труда... Испуганной и дикой птицей Летишь ты, но заря - в крови.. Тоскою. страстью, огневицей Идет безумие любви... Пол-сердца - туча грозовая, Под ней -все глушь, все немота, И эта - прежняя, простая - Уже другая, уж не та... Темно, и весело, и душно, И, задыхаясь, не дыша, Уже во всем другой послушна Доселе гордая душа! &nbsp...

Читати далі...

Летаргія - суперниця смерті - мою душу хоронить живцем. Я не зможу ніколи померти. Та боюся казати про це. *** Вода у річці - стигне, стигне. Листок на дереві - засох. я думала, що я єдина. А я - одна із багатьох. *** У серці сад - не зацвіте, Не буде полум'ям горіти. Скажи хоч слово золоте, Щоб срібний іній впав на віти. *** Спішить дорога, що за нами. Пилюка - сірістю паде. Приходить віра тільки снами, Що краще житьи...

Читати далі...

Цілунок жоден серця не дістав- Була свавільна, вільна і щаслива. Даремно прагли втримати мене - Я злива. Жарини слів - торкали зимний слух. Сліди багать - завії подих витер. Даремно оком пестили мене - ...

Читати далі...

Я не просила ще нічого в тебе. Тож, коли місто зморене засне, - спини у грудях своє хмарне небо. Згадай мене. Від гіркоти, мабуть, така весела, зухваліша з відчаю з кожним днем. І не любити, і любить - несила. Не гудь мене. Моє життя - лише моє, не більше. Як сніг весняний, промайне - й мине. А ти в мені - не спомин і не біль вже. ...

Читати далі...

Я помню длительные муки: Ночь догорала за окном; Ее заломленные руки Чуть брезжили в луче дневном. Вся жизнь, ненужно изжитая, Пытала, унижала, жгла.; А там, как призрак возрастая, День обозначил купола; И под окошком участились Прохожих быстрые шаги; И в серых лужах расходились Под каплями дождя круги; И утро длилось, длилось, длилось... И праздный тяготил вопрос; И ничего не разрешилось Весенним ливнем бурных слез. &nbsp...

Читати далі...

Як добре, що написаний цей вірш, який тепер я вже не написала б, в якому мить я зупинить здолала, що проминула - навіть не щемить. А що ж тоді озвалося в мені? Веселий подив? Холодна цікавість враз ворухнулась в серця глибині?.. Ні покривить душею, ні злукавить. Бо що ж це промовля, як не печаль? Здригнувся й він, чи так лише здавалось?.. Як добре, що було це, і як жаль, що мало бути більше, та не сталось. &nbsp...

Читати далі...

* * * Идёшь ты мимо дома моего, Такой холодный и чужой такой, А я ищу тебя лишь одного В чужом дому с надеждой и тоской. Кому попало на своём пути Меня готов ты выдать каждый миг… Трепещет имя на устах моих, Но вслух его боюсь произнести. Твоя душа – гостиница, мой друг, Легко войдёт и выйдет человек. Как в крепости, в душе моей навек Закрылся ты, в неё ворвавшись вдруг. Порой тебе завидую до слёз, Собой недовольства не тая, Что в жизни встретить довелось Любовь тебе такую, как моя. &nbsp...

Читати далі...