Розмовляли одного разу вовк з вовчицею.«Погано тобі, вовче, живеться»,— каже вовчиця. «Чому?» — дивиться на неї вовк. «Ти все по кущах ходиш, від людей ховаєшся».— «Гм,— пробурчав вовк,— але ти також від людей ховаєшся...» — «Ні, я де хочу, там і ходжу, і ніхто мене не бачить».— «Брешеш ти, голубонько! — не погоджується вовк.— Тебе бачать люди так само, як і мене».— «Вір, не вір, я правду кажу»,— відповідає вовчиця. Покрутив головою вовк та й каже: «Коли так, то давай перевіримо. Я заховаюсь у...

Читати далі...

Один чоловік піймав соловейка і хотів його з'їсти. Але пташок каже до нього:— Ні, ти мною не наїсися, чоловіче; краще пусти мене, і я тебе навчу трьох речей, які тобі у великій пригоді стануть.Той чоловік втішився і пообіцяв відпустити, якщо той добре скаже.І каже соловейко:— Ніде того не їж, що не годиться. Ніде того не шкодуй, чого вже не можна повернути. Ніколи річам неподобним не вір.Почувши це, чоловік пустив соловейка.А соловейко хотів довідатись, чи навчився той чоловік його ради...

Читати далі...

Жив бідний чоловік. Ліг він якось спати, та не міг заслуги. Лежав і думав: «Чому бідним тяжко на світі жити? Чому багачі забирають гроші від бідних людей? У одного багатство, маєток, і він ще відбирає гроші від бідних. Якби я був багачем, то не так би жив. Я би і сам жив і іншим би давав». Коли він так думав, почув якийсь голос:— Бери будіралош і будеш багатим. У ньому лише один золотий, але як ти його візьмеш, то відразу появиться другий. Набери, скільки хочеш, і кинь будіралош у ріку. Доки не ...

Читати далі...

Нема гірше од того чоловіка, що не вміє язика за зубами вдержати. А найбільше лихо з жінками. Тільки що почує, зараз уже й задзвонила по всьому селу: «Ой кумасю ріднесенька, що я чула! Та тільки глядіть, нікому не кажіть, бо це таке, що нікому й знати не можна, я це вам тільки...» І почала! А кума почула та другій кумі, а та — третій, а третя — п'ятій — десятій, і ото вже всі про те знають, чого не треба нікому знати.От були собі чоловік і жінка, Петро і Хвеська. І гарна б жінка була Хвеська...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Тендітне і пластичне. Мовби склоТримається і далі трості майстра.Усе, що поміж нами пролягло, –Засяє? Згасне? Aspera? Ad astra? Не знаю. Айстри – ще вони цвітуть.А зорі? Саме час для зорепаду.Розплавлена миттєвість – наче ртуть,Швидка й минуча. І немає ради. Та є різниця – «йтиму» чи «прийду».Різниця є: «було» - чи «залишилось»…І знає лише втомлений склодув,Чи справді вийшла казка – як хотілось.

А тиждень тому – все було не так.Лиш тиждень тому – все було не те.Хоча спочатку ворожив тат-там,А потім – там. І далі – не про те.І я, немов би в шоу «За стєклом»,Чужий – мов свій упізнавала дім.Потроху відтавала. І теплоТекло по венах – всупереч мені.І я жила. Жила – і грала роль.І танули крижинки попри біль…Тепер – пробач, мій Сніговий король,Та слово «Вічність» – залиши собі.Мені ж – казкарювання навпаки.І ворожінню криги– майже край…Це добре, що я вірила в казки.Прокинулась: «Ми разом»...

Читати далі...

Колись давно, коли було не требаШукати слів і натяків в словах,Я вміла доторкнутися до небаІ сміла мимохідь поцілувать,Коли ми не боялися мовчання,Не боронились сміхом від журби,Коли я звуком першим і останнім,Коли жила я піснею в тобі,Коли я точно знала: ми не граєм,Ми вміємо мовчати в унісон –Цей світ був раєм. Нашим спільним раєм.А день був –день. А я була – Асоль.Ще не було «можливо…» або «раптом…»,Ще не було тривог і каяття…Шкода лише:казкар поставив крапку.І стало просто казкою життя.

Подібні історії розказувала нам наша мати, як ми з братом були ще маленькі...Тепер я розказую їх своїм дітям...Казка про святого Миколая, ялинку і зайчика, що під нею жив.- Ой, сірий, сірий, заїнько іди-іди до нас...Дитяча пісенька.Святий Миколай йшов лісом і зтиха мугикав під ніс улюблену пісеньку. А мішок з подарунками приємно грів спину. Бо він поспішав на свято до великого палацу. І на нього вже чекали.У лісі було вже темно, коли старий почув, що десь поблизу хтось плаче. Може...

Читати далі...

[Приєднана картинка]********************************Жили собi були собi, козенятки:Стрибали, та бiгали бiля хатки…Ось, якось вовцюган до них завiтав.Свою злую мордочку приховав…Тай каже таким жалiсним голосочком:...

Читати далі...

Жили собі брати-близнюки Апос-Трофи Це був довгий дворянський рід. Апос-Трофи були родичами Комам, але Коми не мали дворянського титулу, тому Апос-Трофи з ними не товаришували, хоча були схожі як дві краплі води... Якось зібралися троє з братів піти у світ, бо набридло їм сидіти у палатах та по замку тинятись. Один пішов у місто Іменнівське. Там жили непрості слова: всі графи та імениті лорди. Але на диво заблукав до того міста сільський парубок Лукян. Він був незнатний, ...

Читати далі...