Маленький хлопчик запитав маму: "Чому ти плачеш?"

- Тому, що я жінка! - Я не розумію! Мама обійняла його і сказала "Ти не зрозумієш цього ніколи". Тоді хлопчик запитав у батька: "Чому мама іноді плаче без причини?" "Усі жінки іноді плачуть без причини", - відповів батько. Згодом хлопчик виріс, але не припиняв дивуватись: "Чому жінки плачуть?" Нарешті він запитав у Бога... І Бог відповів: "Задумавши жінку, Я хотів, щоб вона була досконалою. Я дав їй плечі, такі сильні, щоб тримала цілий світ, і такі ніжні, щоб підтримувала дитячу голівку. Я дав їй дух, настільки сильний, щоб стерпіти будь-який біль. Я дав їй волю, настільки сильну, що вона йде вперед, коли інші падають. Вона піклується про хворих і втомлених не скаржачись. Я дав їй доброту - любити дітей за будь-яких обставин, навіть якщо вони кривдять її. Я зробив її з ребра чоловіка, щоб вона захищала його серце. Я дав їй мудрість зрозуміти, що хороший чоловік ніколи не завдасть їй болю навмисно, але іноді випробовуватиме її силу й рішучість стати поряд з ним без вагань. І нарешті, Я дав їй сльози. І дав право проливати їх, де і коли вона забажає. І тобі, сину Мій, треба зрозуміти, що краса жінки не в її одязі, зачісці чи манікюрі. Краса жінки в очах, які відчиняють двері до її серця, де живе любов". ЗАПАМ'ЯТАЙ, ЯКЩО ТИ ЧОЛОВІК... Будь обережним - не дай жінці заплакати, тому що Господь рахує її сльози...

Жінка сотворена з ребра чоловіка, не з ноги, щоб бути приниженою, не з голови, щоб перевершувати, а з боку, щоб бути поруч із тобою, і бути рівною тобі. І з-під руки, щоб бути захищеною тобою. І зі сторони серця, щоб бути коханою...

Християнське подружжя

---

Православний молодіжний веб-портал www.hram.lviv.ua

Схиляючись до думки Платона нам здається, що ліпше було би називати книгу Буття українською мовою книгою Генезис, або книгою Розвід, бо в ній запроваджений притаманний природі порядок існування, регенерації, трансформації та вегетації різних за формою ідей.

Відзначимо, що якби не іншомовні варіанти перекладу Біблії, то в лабіринтах українського варіанту перекладу в сто крат би ускладнився шлях пошуку розуміння сенсу і без того складних біблейських віщань. Від першого книжкового слова наражаємось на прикрий прорух в українському перекладі Біблії.

Перші слова “На початку...” повідомляють про якісний рівень виконання робіт, бо пророчать про стан робіт на той момент, коли творчий виконавець уявив їх перед собою. Якщо ти збудував хоча би собаці будку, маєш знати про величезний гармидер виникаючий з маленької здавалося би справи. “На початку...” - такий є якісний стан речей будь якої справи. Будь то, на власний погляд, справа маленька, чи будь то, суб'єктивно, велика справа. В будь якому разі, будь яка справа “на початку...” означає, що своїм станом вона є порочна, тобто, безладна, приблизна, абрисна, неготова, недосконала. Почин, порок, безлад, натяк, абрис, неготовність, недосконалість - це є зародок майбутнього завершення будь якої справи. І шабаш, тобто, амінь!

Вітання словами «Добрий день» це сугубо біблейське вітання, яке стосується будь якої частини доби, адже саме Біблія застосовує такий порядок. Саме для Біблії будь яка частина доби, будь то вечір, ранок та день є день один. Наголошуємо, вираз «день один...» використано в сенсі приналежності однієї і тієї ж доби, будь то вечір, ніч, ранок чи день, до одного і того ж дня. Слово «один» в цій парі слів не є чисельником. Слово «один» є цілющим словом, бо сенсаційно повязує частини доби в одне ціле. Ми згодні з тим, що дуже легко перемудрити з словом день. Дуже легко збитись з пантелику на підсунутій контекстом письма принадній спокусі. Чого тільки варте слово ніч, часом недоречно, а часом супутно виділене окремим поняттям. Читаючи рядки вступних пояснень Біблії: «І був вечір, і був ранок...» маємо класичний зразок біблейської недоречності. Так, в однозначному визначенні доби, не вказана ніч. А ніч, як говориться проміж українців, своє право має. Увага! Ми читаємо анонімний авторський твір від мудреців семітської групи народів. В цій книзі висловлена думка за їх традицією. Знай і ти, що нею заведено відлік доби розпочинати від моменту заходу Сонця за горизонт, включаючи сутінки вечора, ніч, світанок ранку, та сонячний день вщент до заходу Сонця за горизонт. За текстом, слово ніч перебуває в недоречності, тобто, не є згаданим в рядку речення, проте сама собою ніч не є виключенням з сенсу частини доби приналежній біблейському поняттю — день один. Автори філологічного коментаря «Розвід» звертають увагу на допущене, хоча і недопустиме по відношенню до Святого Письма, пересмикування поняття «день один». Як би чого не сталося, події шести біблейських днів описані, як події, котрі відбулись. Читай пряму мову біблейських рядків «І був вечір, і був ранок...день, такий, день сякий, день пятий, день другий...» Шість разів читача переконливо інформують, що день таки був. Навіть про те, що події сьомого біблейського дня завершились працьовито, чинно, творчо, благословенно і свято є чітке повідомлення. А ось за те, що сьомий день відбувся, тобто стався у всій повноті традиційного поняття - Біблія ні гу-гу. Завдяки черговій недоречності, ми опанували сенсом пророчих слів відкритих нам 2-м соборним посланням св. апостола Петра 3:8: «Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день немов тисяча років, а тисяча років немов один день!» Філігранна точність пророцтва є вивірена тисячоліттями. Без сумніву. Залишились лише риторичні запитання: «Хто, як не ти свідок тому, що змальований Біблією сьомий день тривав понад дві тисячі років? Хто, як не ти свідок тому, що Сонце сьомого дня біблейського оповідання закотилось? Хто, як не ти свідок тому, що наступний день твого власного життя розпочався?»

Шановний сучаснику, добрий день!

Квінтесенцією біблейського творіння є створіння на п'ятий Божий день людини. Ні, не помилка, на п'ятий день є створена людина за інформацією книги Генезис. Не гарячкуй! Краще навчись лічити дні за звичаєм представників семітської групи народів. Отже, створена на п'ятий день божого творіння людина — це колектив, а не особа. Людина, це пара, купа, чета, союз, спілка, подружжя різностатевих людських осіб здатних до генези.Древнім сонмом мудреців середземномор'я, на кшталт їхнього іміджу, а також узгоджуючись з їхнім уподобанням, є створена біблейська людина. За нашими спостереженнями, сподобились древні філософи назвати Святе Письмо словом божим, а оформлену письмом інформацію безгрішно назвати Богом. Якому простаку вистачить нахабства погодитись з ними? Та ніколи в світі! Недарма читачі й гадки не мають ні про Бога ні про Господа Бога. Коли вже, як говориться, про вовка помовка, то поглянемо на творчість іншого творця. Не дивно, що й він взявся творити людину. І створив. Людину. Виникло запитання: «Людину створив Господь Бог, чи яку іншу тварину?» Людину. Так якого ти біса дозволяєш собі думати що в Святому Письмі крутять словами, як циган Сонцем? Людина, це пара, купа, чета, союз, спілка, подружжя різностатевих людських осіб здатних до генези. Не більше, не менше, а ти читаєш далі про Адама, немов про мужика, мужлана, чолов'ягу, немов про людську особу чоловічої статі. Адам — людина в перекладі з ненашої мови, а людина, це читай вище...Приспав Господь Бог Адама, тобто людину (і тебе за компанію) і створив те, що створив. Тепер перелічи, що маєш в сумі. Маєш людину = М+Ж =(на івриті -Адам) та Єву. Людина має дружиною Єву. Що це? Роман? Групова пригода посеред раю? Порно? Відповідь одна: «Єва - не є баба!»

 

Хто з нас не марить раєм? Мабуть рідкісні диваки спроможні відмовитись від райського життя. Більшості персонажам, начуваним про рай, хочеться потрапити до чудернацького саду. То пусте, що мешканцям саду заборонено дещо. Проте в іншому, окрім заборони, немає обмежень. Живи - не тужи, без грошей, зате при харчах хороших. Рай зробився еталоном комфортного стану землян. З легкої руки укладачів біблейського віщання садисти (мешканці райського саду), тобто єдині із відомих персон чотирирічного (з нього витікають чотири ріки) саду стали прикладом для наслідування. Більшість бажає райського життя, навіть не задумуючись над тим основним фізичним (плотським) станом, в якому можливе перебування в саду Едем. Пригадуй, сучаснику, які якості треба мати, аби бути придатним для оброблення едемського саду? Добре, не напружуйся, зараз перелічимо основні якості, а може й вади претендентів на райське життя. Гадаємо, що ти згоден з тим, що в раю мешкали голі, сліпі проте безсоромні особи. Коли так, тоді повний вперед! З тебе досить самого малого — позбутись одягу, зору, сорому. Позбувся? Коли да, тоді все, ти вже в раю! Коли не згоден, вибач, твоє місце там, де ти є зараз. До Єви ти ще не готовий потрапити. Так, тобі не почулося, Єва дійсно до цієї пори обробляє сад Едем. Єва обробляє сад Едем засоромлено, зрячо, приховано. Не віриш!..Читай Біблію уважно. Прочитав? Будеш сперечатись? Коли ні, тобі і без раю рай! Вітаю.

Біблію
краще один раз почути, аніж сто разів
побачити. Читач має бути першим слухачем
Біблії. Тільки тоді, коли читач слухає
Біблію, вона відкриває йому сенс своїх
віщань. Таке величне диво неможливе без
участі читача. Як тільки читач дочитає
текст до найбільш вживаних слів Біблії:
«сказав», або «говорив», він має
перетворитися в уважного слухача, адже
Святе Письмо на те і є особливим,
складним, нетривіальним. Поміж слів
виділених фонетичними прикметами, або
фонетичними приписами: «сказав», або
«говорив» знаходиться сенсаційа
інформація Біблії. Древні упорядники
писань, а це древні філософи семітської
групи народів, древні мудреці
середземномор'я, древні психологи
Західної Азії, добре розуміли, що читачі
легковажні. Древні упорядники писань
вклали сенс віщань виключно в вухо
слухача, хоча текст віщань піднесли під
пильне око читача. Ось чому, по суті
волаючу благим матом збірку книг,
тисячоліттями вважають німою. Коли б
не так, інформація Біблії була би з
принциповою відповідністю сприйнята
перекладачами, читачами, а тим паче
слухачами ще в печерах Кумрану. Дзузки!
Ні тисячоліттями раніше, ні до недавнього
часу, читачі не слухали Біблію. Вражаюча
точність розрахунку древніх упорядників
Біблії спрацювала!
Читачі лише дивились на розписані
сувої, вертіли в руках, як могли берегли,
старанно переписували, розповсюджували
для годиться. Проте ніколи не слухали.
Як наслідок, читачі ніколи не розуміли
сенсу Біблії. Навіть професійні,
зарозумілі, зневажливі тлумачі, ніби
перепрошуючи, белькочуть про
трансцедентність інформації, витікаючої
із джерела світоглядної теорії. Були
до певного часу глухими всі, хто набрався
зухвалості розібратись, що по чім в
біблейських оповіданнях. Невже щось
змінилось, перепитаємо з оглядом на
репліку про минулу глухоту? Так,
змінилось. До певного часу аматори-дослідники
Біблії з міста Дніпро, точно так, як і
ти, шановний сучаснику, були занурені
з головою в затяжний вир дивовижного
твору. Нам позакладало вуха від простого
читання твору древніх філософів від
семітської групи народів. Добрі десятки
років промайнули напередодні порозуміння
з Біблією. Зате нині ми доповідаємо
громаді, що почули голос Біблії.
Аматори-дослідники Біблії з міста Дніпро
визнали біблейську мову, онімілу від
ілюзорного мислення читача. Ми зрозуміли
біблейську мову, принадну для замісу в
кавардак власних думок. Ми зрозуміли
біблейську мову, закодовану десятиною
однозначних слів. Слухай Біблію, читач.
Вона цього благає від довавілонських
часів. Біблія звертається до своїх
приятелів біблейською мовою. Інша
справа, що приятелі не мають вуха.
Людство навіть не здогадується, що
Біблія голосить до нього. Людство глухе
до Біблії. Людство не чує її голосу
навіть попри те, що Біблія відкритим
текстом вимагає слухати її. Людство, а
ти не є виключенням з нього, не спромоглось
досягти діалогу. Максимум досягнень —
зібрання слухачів у синагогах, церквах,
мечетях, холах, аудиторіях, лекторіях.
Там знахабнілі проповідники їздять по
вухах довірливих громадян збоченими
уявленнями про суть віщань Біблії.
Людство користується безкорисними
перекладами Біблії на сотні мов і тисячі
мовностей. Ми заявляємо - не там сенс
віщань Біблії. Нами, аматорами-дослідниками
Біблії з міста Дніпро, розпочато роботу
по перекладу Біблії на її власну мову,
а це є один, єдиний, вірний сенсаційний
переклад. Біблію треба слухати. Негайно
пригадай перші рядки першого розділу
першої книги першого Заповіту Біблії.
Ти чуєш? І сказав Бог: «Нехай буде світло.
Тоді з'явилося
світло». Цією фразою оформлено і оголошено
фундаментальний принцип умови утримання
сенсації Біблії. Задумувався ти коли
небудь над питанням: «До кого промовляє
Бог?» До пітьми над безоднею, чи до тебе,
читачу? Відповідаємо, Бог промовляє до
тебе, до читача! Таким манером древні
мудреці середземномор'я зумовили подачу
інформації Біблії. Біблію треба слухати.
Вона демонструє сенсаційний принцип
випередження. Сказане слово має пріоритет
над очевидним явищем. Інформація
неймовірна має пріоритет над видимою.
Психіка має пріоритет над плоттю. Нижче
наведений висновок, зроблений дніпровськими
аматорами-дослідниками, базується на
властивості родової традиції древніх
упорядників Біблії користуватись, а
відтак і запроваджувати інформаційну
перевагу слів проголошених над писаними.
Древні філософи середземномор'я залишили
сучасникам підказку. Підказка спрацьовує
тоді, коли фабулою Біблії подаються
слова з приписом «сказав», або
«говорив»…,тобто, слова виділені
фонетичним приписом. Виділені в такий
спосіб слова мають інформаційний
пріоритет над іншими графічними словами.

Вторять висновку виразні, красномовні
і авторитетні рядки доброї вістки від
Луки (Лк.8:18): «18.
Тож звертайте увагу на те, як ви слухаєте,
бо тому, хто має, буде дано ще більше, а
в того, хто не має, заберуть, навіть те,
що, як йому здається, він має».

На додаток, існує нагадування, перш за
все, слухачу, будь він щасливий тим, що
читає вголос. Славнозвісне «Об'явлення
святого Івана Богослова»
(1:3) речить: «Щасливий
той, хто читає вголос, і ті, хто чує слова
цього пророцтва та виконує написане в
ньому, бо визначений час уже близько.».

Мусимо слухати, щоб сприйняати сенс
Біблії. Не варто блудити лабіринтами
власних фантазій.

Дорогі друзі, в цьому відео я ділюсь з вами своїм досвідом читання Біблії. Якщо додивитесь це відео до кінця то дізнаєтесь три факти користі читання біблії: для позитивного мислення, для духовного розвитку та саморозвитку для пізнання Бога. Якщо вам подобається те, що ми робимо - Підписуйтесь на НАШ КАНАЛ! та поширюйте відео серед друзів.

Жив собі в одному лісі маленький їжачок. Його гостренький носик із цікавістю витягувався з-під твердих і колючих голочок, маленькі лапки швидко дріботіли листяним килимом, що вкривав лісові долівки. Звичайний маленький їжачок. Але було в ньому щось незвичне, щось таке, що вирізняло його з-поміж усіх лісових мешканців: їжачок завжди був на самоті. Інколи здавалося, що він із сумом тихо зітхає, проте ніхто не наважувався завести з ним розмову, бо варто було будь-кому наблизитися до їжачка, як пухнасте тільце ховалося за страшним панциром із гострих і колючих голок.Ніхто вже й не пам'ятав, як їжачок опинився в цьому лісі. Також ніхто не міг згадати, якою була їжачкова усмішка. Зате всі добре бачили його колючки. Тож усі звірята в лісі обминали цього похмурого сусіду. Так би все це тривало хтозна-скільки, якби не одна подія...

Якось у гості до своєї бабусі завітала із сусіднього лісу маленька Білочка. Вона йшла лісом і раділа. Раділа з того, що на небі сяє сонечко. Тішилася тим, що Господь подарував їй цей день і гостину в бабусі. Маленька Білочка співала із пташками, гойдалася на гіллі разом із вітром і уявляла себе маленьким ангелом, що, розправивши крила, літає над землею та допомагає всім, хто потребує підтримки... Відштовхнувшись від гілки старої дички та замруживши від задоволення очі, Білочка стрибнула на галявинку й занурилася у м'яку, шовковисту траву.І не встигла вона розплющити оченята, як відчула гострий біль, що пронизав її носика. Перед нею сидів невдоволений їжачок: - Ти чого тут розстрибалася? Іди геть! Це моя трава і моя дичка.Їжачок чекав, що Білочка почне сперечатися, і в передчутті сварки ще більше насупився. Як же він здивувався, коли руденька промовила: - А хочеш, я тобі щось подарую? Їжачок аж оторопів з несподіванки: досі йому ніхто, ніколи й нічого в житті не дарував! Принаймні так він думав. - Не треба мені ніяких подарунків! - отямившись, промовив їжак. Іди собі геть! Бавилася досі поміж гілками го й далі бався. Нічого до мене чіплятися! Та Білочка, здається, не чула його слів. Вона хитрувато всміхнулась і мовила: - А я можу подарувати тобі те, чого ні в кого більше немає! Хоч як намагався їжачок вдати, що йому байдуже, - навіть відвернутися хотів, але цікавість усе ж таки перемогла. Він аж висунув свого гостренького носика, щоб якось наблизитися до Білочки, та спробував розгледіти, що в неї там у лапках. Але вони були порожні... Ніякого подарунка! Порожні лапки! Розчаровано зітхнувши, він уже збирався піти собі геть. Та Білочка зупинила його: - Я подарую тобі сонячного зайчика. - Сонячного зайчика? - з подивом перепитав їжачок. -Навіщо він мені? - Невже ти не хочеш отримати поцілунок від самого Бога? - По-ці-лу-нок від Бо-га? - здивовано протягнув їжачок. -Це як? Білочка піднесла свої маленькі лапки до сонячного промінчика, котрий пробився до них через невеличку дірочку в листочку дички. І їжачок побачив, як долоньки руденької наповнилися ніжним жовтуватим світлом. Вона пригорнула їх до свого серця - і тут трапилося щось неймовірне: Білочка сама ніби наповнилася цим світлом! Білочка ніжно всміхнулась і промовила: - А тепер спробуй ти! Їжачок на мить завмер вагаючись. А потім несміло простягнув свої лапки до сонячного промінчика - і раптом побачив, як на них замешкав сонячний зайчик. Тож Бог справді поцілував його долоньки! Ця думка трохи налякала його. Але бажання відчути ніжний теплий дотик ще раз було сильніше за страх. Він знову простягнув лапки й, увібравши ніжність сонячного зайчика, притулив їх до грудей. Їжачок раптом відчув, як маленьке сонячне зайченятко радісно застрибало у нього всередині, в самому серці, та своїм поцілунком розтопило застарілу кригу. Вперше за багато місяців йому захотілося радісно заспівати! А ще - з кимось поділитися своїм сонячним зайчиком, дарунком від Бога. Божим Поцілунком. Людмила Гридковець

Більше оповідань - у православній читанці "Весняна книжка"

---

Православний молодіжний веб-портал www.hram.lviv.ua