Тополь
- 10.08.09, 10:01
- Астрологія
Тополь
(4 февраля - 8 февраля; 5 августа - 13 августа)
Декоративность, стройность и красота от ранней молодости. С годами, однако,
сам создает себе проблемы. Очень чувствителен к течению времени, слишком рано
начинает бояться старости, от этого страха еще больше стареет. Только хорошее
влияние окружающих может оказать помощь, поэтому необходимо внимательно
выбирать людей, с которыми приходится общаться.
Необходимо проявлять осторожность при перемене места пребывания: не всякая
среда благоприятствует развитию Тополя. Он чувствует потребность в товарищах,
но мучается от окружения, не выбранного им самим. Очень чувствителен к
ущемлению свободы и легко впадает в пессимизм.
Его любовь чувствительна к малейшим неприятностям и даже мелочи могут вывести
его из равновесия. Временами умиляется сам собой, но чаще удается ему это
скрыть, и в этом умалчивании находит своеобразное удовольствие.
Отвага и гордость помогают ему одолеть самые сложные задачи, и на его лице
редко можно заметить беспокойство. Те, кто знает его мало, принимают часто за
личность веселую и спокойную.
Он не является материалистом, имеет склонность к альтруизму. При этом
великолепно организован и не забывает о будущем. В супружестве - трудное
счастье, слишком бывает чувствителен и излишне независим. Его оружием в
супружеских стычках является безразличие, дополненное улыбкой и шуткой. Если не
может поступить иначе, имеет склонность держаться по отношению к партнеру
неприязненно.
Имеет тонкий врожденный ум, который совершенно не стареет. Его проницательность
и критический склад ума могут даже иногда оказывать влияние на его амбицию.
Много Тополей встречается среди медиков и знаменитостей – Менделеев, Жюль Верн, Хичкок и Сальвадор Дали.
Черты рожденных под знаком Тополя: потребность в независимости, склонность к
неврастении, мечтательности и синтезу, интуиции и фантазии, окрыленный ум.
Латинское
название тополя – Populus, это род растений семейства ивовых.
Наиболее
распространенные породы – это белый тополь (серебристый), черный тополь
(осокорь) и осина. Деревья распространены преимущественно в Северном
полушарии. Несмотря на то, что мы привыкли к тополю в городе, он –
лесообразующая порода. Срок жизни некоторых видов – до 1000 лет.
Энергетика дерева. Тополь - совершенно безразличное к человеку дерево. Его
особенность состоит в том, что он, как губка, впитывает все отрицательное из
окружающей среды. Поэтому в городах тополь играет роль санитара,
улучшает экологию.
В народной медицине тополь находит достойное
применение.
Настойки и мази из его почек обладают
противовоспалительным, обезболивающим действием, жаропонижающим и
успокаивающим свойствами. В косметической медицине они используются как
средство, усиливающее рост волос.
Тополь не поражает наше
воображение какими-то рекордами. Он, как и люди, рожденные под его
знаком, такой, какой есть. Ни под кого не приспосабливается, дает
окружающим то, что может и ничего не требует взамен.
Культ дерева і лісу яскраво відбивався у підготовці до Зелених свят. У Зелені свята в деяких місцевостях України були звичаї, пов’язані зі священними деревами. Наприклад, на Лівобережжі був обряд водити тополю. Дівчата вибирали поміж себе дівчину на тополю, прикрашали її намистом, стрічками та квітами, обличчя зав’язували хусткою, руки прив’язували до палиці і так водили по селу з гучними піснями. Кожний господар радо зустрічав процесію і, приймаючи від неї добрі побажання (головним чином, приплоду худобі і гарного врожаю), щедро обдаровував учасників
обряду.
(4 февраля - 8 февраля; 5 августа - 13 августа)
Декоративность, стройность и красота от ранней молодости. С годами, однако,
сам создает себе проблемы. Очень чувствителен к течению времени, слишком рано
начинает бояться старости, от этого страха еще больше стареет. Только хорошее
влияние окружающих может оказать помощь, поэтому необходимо внимательно
выбирать людей, с которыми приходится общаться.
Необходимо проявлять осторожность при перемене места пребывания: не всякая
среда благоприятствует развитию Тополя. Он чувствует потребность в товарищах,
но мучается от окружения, не выбранного им самим. Очень чувствителен к
ущемлению свободы и легко впадает в пессимизм.
Его любовь чувствительна к малейшим неприятностям и даже мелочи могут вывести
его из равновесия. Временами умиляется сам собой, но чаще удается ему это
скрыть, и в этом умалчивании находит своеобразное удовольствие.
Отвага и гордость помогают ему одолеть самые сложные задачи, и на его лице
редко можно заметить беспокойство. Те, кто знает его мало, принимают часто за
личность веселую и спокойную.
Он не является материалистом, имеет склонность к альтруизму. При этом
великолепно организован и не забывает о будущем. В супружестве - трудное
счастье, слишком бывает чувствителен и излишне независим. Его оружием в
супружеских стычках является безразличие, дополненное улыбкой и шуткой. Если не
может поступить иначе, имеет склонность держаться по отношению к партнеру
неприязненно.
Имеет тонкий врожденный ум, который совершенно не стареет. Его проницательность
и критический склад ума могут даже иногда оказывать влияние на его амбицию.
Много Тополей встречается среди медиков и знаменитостей – Менделеев, Жюль Верн, Хичкок и Сальвадор Дали.
Черты рожденных под знаком Тополя: потребность в независимости, склонность к
неврастении, мечтательности и синтезу, интуиции и фантазии, окрыленный ум.
Латинскоеназвание тополя – Populus, это род растений семейства ивовых.
Наиболее
распространенные породы – это белый тополь (серебристый), черный тополь
(осокорь) и осина. Деревья распространены преимущественно в Северном
полушарии. Несмотря на то, что мы привыкли к тополю в городе, он –
лесообразующая порода. Срок жизни некоторых видов – до 1000 лет.
Энергетика дерева. Тополь - совершенно безразличное к человеку дерево. Его
особенность состоит в том, что он, как губка, впитывает все отрицательное из
окружающей среды. Поэтому в городах тополь играет роль санитара,
улучшает экологию.
В народной медицине тополь находит достойное
применение.
Настойки и мази из его почек обладают
противовоспалительным, обезболивающим действием, жаропонижающим и
успокаивающим свойствами. В косметической медицине они используются как
средство, усиливающее рост волос.
Тополь не поражает наше
воображение какими-то рекордами. Он, как и люди, рожденные под его
знаком, такой, какой есть. Ни под кого не приспосабливается, дает
окружающим то, что может и ничего не требует взамен.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
В українсьому фолклорі після Верби й Калини найбільш опоетизовані Тополя і Дуб.
Юнок, дівчат, жинок порівнюють з Тополею - *Струнка, як тополя*.
Тополя - символ дівочої краси,
вроди, стрункого стану.
Також і символ жіночої долі, вдови : *Ой,одна я, одна, як тополя у полі*.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Тополя
(Тарас Шевченко)
По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Стан високий, лист широкий —
Нащо зеленіє?
Кругом поле, як те море
Широке, синіє.
Чумак іде, подивиться
Та й голову схилить;
Чабан вранці з сопілкою
Сяде на могилі,
Подивиться — серце ниє:
Кругом ні билини!
Одна, одна, як сирота
На чужині, гине!
Хто ж викохав тонку, гнучку
В степу погибати?
Постривайте, все розкажу,
Слухайте ж, дівчата.
Полюбила чорнобрива
Козака дівчина.
Полюбила — не спинила,
Пішов та й загинув...
Якби знала, що покине,—
Була б не любила;
Якби знала, що загине,—
Була б не пустила;
Якби знала, не ходила б
Пізно за водою,
Не стояла б до півночі
З милим під вербою;
Якби знала!..
І то лихо —
Попереду знати,
Що нам в світі зустрінеться.
Не знайте, дівчата!
Не питайте свою долю...
Само серце знає,
Кого любить... Нехай в'яне,
Поки закопають!
Бо не довго, чорнобриві,
Карі оченята;
Біле личко червоніє
Не довго, дівчата!
До полудня, та й зав'яне,
Брови полиняють...
Кохайтеся ж, любітеся,
Як серденько знає.
Защебече соловейко
В лузі на калині, —
Заспіває козаченько,
Ходя по долині.
Виспівує, поки вийде
Чорнобрива з хати;
А він її запитає:
«Чи не била мати?»
Стануть собі, обіймуться, —
Співа соловейко;
Послухають, розійдуться,—
Обоє раденькі.
Ніхто того не побачить,
Ніхто не спитає:
«Де ти була, що робила?»
Сама собі знає.
Любилася, кохалася,
А серденько мліло:
Воно чуло недоленьку,
А сказать не вміло.
Не сказало — осталася,
День і ніч воркує,
Як голубка без голуба,
А ніхто не чує.
Не щебече соловейко
В лузі над водою,
Не співає чорнобрива,
Стоя під вербою;
Не співає,— як сирота,
Білим світом нудить.
Без милого батько, мати —
Як чужії люде.
Без милого сонце світить —
Як ворог сміється;
Без милого скрізь могила...
А серденько б'ється!
Минув і рік, минув другий
Козака немає;
Сохне вона, як квіточка, —
Ніхто не питає.
«Чого в'янеш, моя доню?» —
Мати не спитала,
За старого, багатого
Нищечком єднала.
«Іди, доню,— каже мати,—
Не вік дівовати.
Він багатий, одинокий —
Будеш пановати».
«Не хочу я пановати,
Не піду я, мамо!
Рушниками, що придбала,
Спусти мене в яму.
Нехай попи заспівають,
А дружки поплачуть:
Легше мені в труні лежать,
Ніж його побачить».
Не слухала стара мати,
Робила, що знала;
Все бачила чорнобрива,
Сохла і мовчала.
Пішла вночі до ворожки,
Щоб поворожити:
Чи довго їй на сім світі
Без милого жити?
«Бабусенько, голубонько,
Серце моє, ненько!
Скажи мені щиру правду,
Де милий-серденько?
Чи жив, здоров, чи він любить,
Чи забув-покинув?
Скажи ж мені, де мій милий?
Край світа полину!
Бабусенько, голубонько,
Скажи, коли знаєш!
Бо видає мене мати
За старого заміж.
Любить його, моя сиза,
Серце не навчити.
Пішла б же я утопилась —
Жаль душу згубити.
Коли нежив чорнобривий,
Зроби, моя пташко,
Щоб додому не вернулась...
Тяжко мені, тяжко!
Там старий жде з старостами...
Скажи ж мою долю».
«Добре, доню; спочинь трошки..
Чини ж мою волю.
Сама колись дівовала,
Теє лихо знаю;
Минулося — навчилася,
Людям помагаю.
Твою долю, моя доню,
Позаторік знала,
Позаторік і зіллячка
Для того придбала».
Пішла стара, мов каламар
Достала з полиці.
«Ось на тобі сего дива!
Піди до криниці;
Поки півні не співали,
Умийся водою,
Випий трошки сего зілля —
Все лихо загоїть.
Вип'єш — біжи якомога;
Що б там ні кричало,
Не оглянься, поки станеш
Аж там, де прощалась.
Одпочинеш; а як стане
Місяць серед неба,
Випий ще раз; не приїде —
Втретє випить треба.
За перший раз, як за той рік,
Будеш ти такою;
А за другий — серед степу
Тупне кінь ногою.
Коли живий козаченько,
То зараз прибуде.
А за третій... моя доню,
Не питай, що буде.
Та ще, чуєш, не хрестися,
Бо все піде в воду.
Тепер же йди, подивися
На торішню вроду».
Взяла зілля, поклонилась:
«Спасибі, бабусю!»
Вийшла з хати: «Чи йти, чи ні?
Ні, вже не вернуся!»
Пішла, вмилась, напилася,
Мов не своя стала,
Вдруге, втретє, та, мов сонна,
В степу заспівала:
«Плавай, плавай, лебедонько,
По синьому морю,
Рости, рости, тополенько,
Все вгору та вгору!
Рости тонка та висока
До самої хмари,
Спитай бога, чи діжду я,
Чи не діжду пари?
Рости, рости, подивися
За синєє море:
По тім боці — моя доля,
По сім боці — горе.
Там десь милий чорнобривий
По полю гуляє,
А я плачу, літа трачу,
Його виглядаю.
Скажи йому, моє серце,
Що сміються люде;
Скажи йому, що загину,
Коли не прибуде.
Сама хоче мене мати
В землю заховати...
А хто ж її головоньку
Буде доглядати?
Хто догляне, розпитає,
На старість поможе?
Мамо моя, доле моя!
Боже милий, боже!
Подивися, тополенько,
Як нема — заплачеш
До схід сонця ранісінько,
Щоб ніхто не бачив.
Рости ж, серце-тополенько,
Все вгору та вгору;
Плавай, плавай, лебедонько,
По синьому морю!»
Таку пісню чорнобрива
В степу заспівала.
Зілля дива наробило —
Тополею стала.
Не вернулася додому,
Не діждала пари;
Тонка-тонка та висока —
До самої хмари.
По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
[1839, С.-Петербург]
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
До останнього століття в Україні окремі дерева вирізнялись від інших особливою шаною до них. Це дуб, ясень, явір, тополя, береза, липа. В українсьому фолклорі після Верби й Калини найбільш опоетизовані Тополя і Дуб.
Юнок, дівчат, жинок порівнюють з Тополею - *Струнка, як тополя*.
Тополя - символ дівочої краси,
вроди, стрункого стану.
Також і символ жіночої долі, вдови : *Ой,одна я, одна, як тополя у полі*.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Тополя
(Тарас Шевченко)
По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Стан високий, лист широкий —
Нащо зеленіє?
Кругом поле, як те море
Широке, синіє.
Чумак іде, подивиться
Та й голову схилить;
Чабан вранці з сопілкою
Сяде на могилі,
Подивиться — серце ниє:
Кругом ні билини!
Одна, одна, як сирота
На чужині, гине!
Хто ж викохав тонку, гнучку
В степу погибати?
Постривайте, все розкажу,
Слухайте ж, дівчата.
Полюбила чорнобрива
Козака дівчина.
Полюбила — не спинила,
Пішов та й загинув...
Якби знала, що покине,—
Була б не любила;
Якби знала, що загине,—
Була б не пустила;
Якби знала, не ходила б
Пізно за водою,
Не стояла б до півночі
З милим під вербою;
Якби знала!..
І то лихо —
Попереду знати,
Що нам в світі зустрінеться.
Не знайте, дівчата!
Не питайте свою долю...
Само серце знає,
Кого любить... Нехай в'яне,
Поки закопають!
Бо не довго, чорнобриві,
Карі оченята;
Біле личко червоніє
Не довго, дівчата!
До полудня, та й зав'яне,
Брови полиняють...
Кохайтеся ж, любітеся,
Як серденько знає.
Защебече соловейко
В лузі на калині, —
Заспіває козаченько,
Ходя по долині.
Виспівує, поки вийде
Чорнобрива з хати;
А він її запитає:
«Чи не била мати?»
Стануть собі, обіймуться, —
Співа соловейко;
Послухають, розійдуться,—
Обоє раденькі.
Ніхто того не побачить,
Ніхто не спитає:
«Де ти була, що робила?»
Сама собі знає.
Любилася, кохалася,
А серденько мліло:
Воно чуло недоленьку,
А сказать не вміло.
Не сказало — осталася,
День і ніч воркує,
Як голубка без голуба,
А ніхто не чує.
Не щебече соловейко
В лузі над водою,
Не співає чорнобрива,
Стоя під вербою;
Не співає,— як сирота,
Білим світом нудить.
Без милого батько, мати —
Як чужії люде.
Без милого сонце світить —
Як ворог сміється;
Без милого скрізь могила...
А серденько б'ється!
Минув і рік, минув другий
Козака немає;
Сохне вона, як квіточка, —
Ніхто не питає.
«Чого в'янеш, моя доню?» —
Мати не спитала,
За старого, багатого
Нищечком єднала.
«Іди, доню,— каже мати,—
Не вік дівовати.
Він багатий, одинокий —
Будеш пановати».
«Не хочу я пановати,
Не піду я, мамо!
Рушниками, що придбала,
Спусти мене в яму.
Нехай попи заспівають,
А дружки поплачуть:
Легше мені в труні лежать,
Ніж його побачить».
Не слухала стара мати,
Робила, що знала;
Все бачила чорнобрива,
Сохла і мовчала.
Пішла вночі до ворожки,
Щоб поворожити:
Чи довго їй на сім світі
Без милого жити?
«Бабусенько, голубонько,
Серце моє, ненько!
Скажи мені щиру правду,
Де милий-серденько?
Чи жив, здоров, чи він любить,
Чи забув-покинув?
Скажи ж мені, де мій милий?
Край світа полину!
Бабусенько, голубонько,
Скажи, коли знаєш!
Бо видає мене мати
За старого заміж.
Любить його, моя сиза,
Серце не навчити.
Пішла б же я утопилась —
Жаль душу згубити.
Коли нежив чорнобривий,
Зроби, моя пташко,
Щоб додому не вернулась...
Тяжко мені, тяжко!
Там старий жде з старостами...
Скажи ж мою долю».
«Добре, доню; спочинь трошки..
Чини ж мою волю.
Сама колись дівовала,
Теє лихо знаю;
Минулося — навчилася,
Людям помагаю.
Твою долю, моя доню,
Позаторік знала,
Позаторік і зіллячка
Для того придбала».
Пішла стара, мов каламар
Достала з полиці.
«Ось на тобі сего дива!
Піди до криниці;
Поки півні не співали,
Умийся водою,
Випий трошки сего зілля —
Все лихо загоїть.
Вип'єш — біжи якомога;
Що б там ні кричало,
Не оглянься, поки станеш
Аж там, де прощалась.
Одпочинеш; а як стане
Місяць серед неба,
Випий ще раз; не приїде —
Втретє випить треба.
За перший раз, як за той рік,
Будеш ти такою;
А за другий — серед степу
Тупне кінь ногою.
Коли живий козаченько,
То зараз прибуде.
А за третій... моя доню,
Не питай, що буде.
Та ще, чуєш, не хрестися,
Бо все піде в воду.
Тепер же йди, подивися
На торішню вроду».
Взяла зілля, поклонилась:
«Спасибі, бабусю!»
Вийшла з хати: «Чи йти, чи ні?
Ні, вже не вернуся!»
Пішла, вмилась, напилася,
Мов не своя стала,
Вдруге, втретє, та, мов сонна,
В степу заспівала:
«Плавай, плавай, лебедонько,
По синьому морю,
Рости, рости, тополенько,
Все вгору та вгору!
Рости тонка та висока
До самої хмари,
Спитай бога, чи діжду я,
Чи не діжду пари?
Рости, рости, подивися
За синєє море:
По тім боці — моя доля,
По сім боці — горе.
Там десь милий чорнобривий
По полю гуляє,
А я плачу, літа трачу,
Його виглядаю.
Скажи йому, моє серце,
Що сміються люде;
Скажи йому, що загину,
Коли не прибуде.
Сама хоче мене мати
В землю заховати...
А хто ж її головоньку
Буде доглядати?
Хто догляне, розпитає,
На старість поможе?
Мамо моя, доле моя!
Боже милий, боже!
Подивися, тополенько,
Як нема — заплачеш
До схід сонця ранісінько,
Щоб ніхто не бачив.
Рости ж, серце-тополенько,
Все вгору та вгору;
Плавай, плавай, лебедонько,
По синьому морю!»
Таку пісню чорнобрива
В степу заспівала.
Зілля дива наробило —
Тополею стала.
Не вернулася додому,
Не діждала пари;
Тонка-тонка та висока —
До самої хмари.
По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
[1839, С.-Петербург]
Культ дерева і лісу яскраво відбивався у підготовці до Зелених свят. У Зелені свята в деяких місцевостях України були звичаї, пов’язані зі священними деревами. Наприклад, на Лівобережжі був обряд водити тополю. Дівчата вибирали поміж себе дівчину на тополю, прикрашали її намистом, стрічками та квітами, обличчя зав’язували хусткою, руки прив’язували до палиці і так водили по селу з гучними піснями. Кожний господар радо зустрічав процесію і, приймаючи від неї добрі побажання (головним чином, приплоду худобі і гарного врожаю), щедро обдаровував учасників
обряду.
5
(автор - Елена Брежицкая - 
(Зачарованный лес. Г.М.Риэм)
