Здавалося б, яка різниця – застосовувати
слово «строк» чи «термін»?! Для звичайної людини це одне і те саме. Але в
юридичній практиці, особливо в такій сфері як судочинство, має значення навіть
кома, не те що застосування 2 різних термінів для опису одного й того самого
поняття.
Особливо уважно цей текст потрібно
читати інвесторам, які вкладають кошти в будівництво квартири у
багатоповерхівці.
Між
теорією і практикою
Такі правові поняття як «строк» і
«термін» - обов’язковий атрибут будь-якого договору, чи це договір поручительства,
чи договір між інвестором та забудовником щодо інвестування коштів в будівництво
багатоповерхового будинку, чи будь-який інший вид договору.
Як це виглядає на практиці? Розглянемо декілька
особливостей застосування «часових» термінів.
На сьогоднішній день законодавець
вирізняє два терміни, що свідчать про тривалість діяння: «строк» та «термін».
Відповідно до статті 251 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України):
Строком є певний період у
часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана
дія чи подія, яка має юридичне значення.
Тобто, говорячи простою мовою, строк – це період,
після завершення якого процес
закінчився, а термін – це момент початку
якоїсь дії або події.
Здавалося б, що законодавець чітко
визначив значення термінів, а тому й при їх застосуванні не може виникнути
проблем.
Проте, аналізуючи норми Цивільного
кодексу України, можна дійти висновку, що юристу / інвестору / простому
громадянину при укладенні договору варто дуже уважно підійти до застосування
термінів.
Так, наприклад, на поручительство,
оформлене відповідним договором розповсюджується дія норм Глави 52 ЦК України,
зокрема, й статті 631 ЦК України.
У зазначеній статті законодавець не
розрізняє термінологію щодо строку дії договору: відсутнє застосування термінів
«строк» та «термін», а вказується лише узагальнений «строк договору» – це час,
протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки
відповідно до договору.
Аналогічні приписи зазначені у Главі 48
ЦК України, зокрема у статті 530.
1. Якщо у зобов'язанні встановлений строк
(термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк
(термін) виконання якого визначене вказівкою на подію, яка неминуче має
настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
2. Якщо строк (термін)
виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом
пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який
час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня
пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору
або актів цивільного законодавства.
Строк чи термін на мільйон гривень
Тобто, хоча законодавець у статті 252 ЦК України й чітко
визначив зміст термінів «строк» та «термін», у статтях 530 та 631 ЦК України не
поділяє зазначену термінологію за своїм змістом та здійснює узагальнення щодо
дії зобов’язання (договору) у просторі і часі: по днях, місяцях тощо чи
вказівкою на подію.
Натомість, коли законодавець вбачав за
необхідне розділити застосування та правові наслідки щодо дії договору у часі,
то використовував терміни «строк» та «термін»: ст. 677, 883-884, 1110 ЦК
України.
Враховуючи вищевикладене, можна дійти
висновку, що неправильне застосування термінології може під час судового
розгляду «допомогти» одній зі сторін унеможливити виконання договірних відносин
у повному обсязі.
Насправді, такі ситуації, коли
відмінність між «терміном» та «строком» може виявитися вирішальною, набагато
ближче до Вас, ніж Ви думаєте. Хочете приклад з практики?
Ви вирішили інвестувати кошти в
будівництво багатоквартирного будинку. Укладаєте інвестиційний договір із
забудовником, сплачуєте кількасот тисяч гривень і… чекаєте, коли зможете
вселитися в свою нову квартиру. Наприклад, згідно договору, забудовник повинен
здати будинок до 1 січня 2016 року. Але ось на дворі вже березень місяць, а Ви
бачите, що до завершення будівництва ще, дай Боже, місяців 6-7.
Деякі
Інвестори, які втомились чекати введення в експлуатацію нерухомого майна чи
навіть його добудови, звертаються з позовом до суду щодо порушення строків
виконання зобов’язань за договором з боку Забудовника. У позові вони просять
розірвати договір, повернути 100% проавансовані кошти та сплатити неустойку за невиконання Забудовником своїх зобов’язань. При цьому, обмануті інвестори-позивачі використовують
посилання на частину першу статті 251 ЦК України (та надають відповідний графік
інвестування, черги будівництва тощо).
А далі виявляється, що інвестиційний
договір об’єкта нерухомості у розділі щодо терміну дії договору передбачає: «…Договір діє до моменту виконання Сторонами
всіх зобов'язань, які встановлені Договором або з нього випливають, у повному
обсязі».
Але,
укладаючи договір, Інвестори не взяли до уваги, що за
змістом мова йде не про «строк», а про «термін» дії договору.
Тому Забудовник, який заздалегідь
підстрахувався, з посиланням на трактування норм частини 2 статей 251 та 252, а
також статті 631 ЦК України з легкістю доводить в суді безпідставність позовних
вимог. І, відповідно, граючись, виграє
такі справи.
Отже, приходимо до висновку: хочете захистити свої інтереси – уважно обирайте
терміни під час укладення договорів. Здавалося б, дрібниця – «термін» або
«строк» - а вартість такої «дрібниці»
може коштувати Вам сотень тисяч гривень і років витраченого часу.