Питання крові – це головне питання історії людства. Нагромаджуючи протягом життя матеріальні блага, кожна звичайна людина завжди намагається передати їх у спадок найближчій по крові людині: батько і матір сину, або дочці, брату, або сестрі тощо. Люди часто готові віддати  життя за своїх кревних родичів, за свій народ. Тисячі років історії людства тривали династичні війни. В певній мірі, навіть найкривавіша війна всіх часів і народів – Друга світова також мала чітко окреслену расову складову. Люди, що ведуть осмислений, а не рослинний, спосіб життя завжди прагнуть дослідити свій родовід на сотні років вглиб віків. Міфі про братерську кров часто є засадничими у формуванні імперської ідеології – Російська імперія і міф про триєдність російського народу: великороси, малороси, білоруси.

            Що відрізняє міф від наукової теорії? Відсутність наукової аргументації у першому випадку і наявність її у другому. Ми вже писали у попередній статті про те, що формула крові народу, тобто набір частот, з якими зустрічаються серед нього різні групи крові, може слугувати тим маркером, за яким можна дослідити його спорідненість з іншими народами світу [1, 2]. Ми ще раз повертаємось до цього питання, використовуючи на цей раз статистичні данні, що охоплюють практично всі країни світу, і беручі до уваги резус-фактор крові [3].

            Сотні років між українськими і московитськими націоналістами триває суперечка про те, чи московити і українці один народ, чи різні. Точка зору московитських націоналістів, що збігається з офіційною точкою зору їх держави, – українці і московити один народ, притому слов’янський. Слов’янськість розуміється у цій суперечці, як кровна спорідненість з іншими народами Європи, що розмовляють слов’янськими мовами, а не лише спорідненість мовна. Точка зору українських націоналістів - слов’янами за мовою і по крові є лише українці, а московити - народ угро-фіно-тюркського походження, що нині розмовляє слов’янською мовою, штучно створеною на основі церковно-слов’янської мови.

При цьому у українських націоналістів ніколи не виникало питання, а чи можливо, що українці і поляки один народ, на відміну від українців і московитів? Не виникало з однієї простої причини. Століттями українська творча інтелігенція, так само як і весь український народ, виховувалась у антипольському дусі. Геніальний письменник світового рівня українець Микола Гоголь, якого ми за жодних обставин не повинні віддати московитам, присвятив свій найвизначніший твір: «Тарас Бульба» оспівуванню війни українського козацтва з Річчю Посполитою (Загальна Справа), забуваючи, що елітарна частина цього козацтва – реєстрове козацтво утримувалась державним коштом, мала своїм обов’язком захищати південно-східні терени Речі Посполитої від набігів кочовиків і служити у польському війську під час війни. Козацтво під приводом його реєстрової частини з цим завданням блискуче справлялось. Проте зброя в руках і вільні степи довкола час від часу провокували його на виступи проти тої держави, що забезпечувала йому засоби для існування і яку воно мало б самовіддано захищати.

Першим, на кого спрямувалась несамовита лють хмельниччини, був український магнат Ярема Вишневецький - людина королівських кровей, людина, яка і формально і фактично могла б за певних обставин очолити незалежну українську державу. Його долю спіткала і більшість іншої родовитої української шляхти. Через хмельниччину Україна втратила власну шляхту, родовід якої тягнувся з часів Русі, і перетворилась у руїну (офіційна назва тої епохи в історіографії України). Козацтво зуміло зруйнувати всі існуючі державні інститути тої доби в Україні, але не зуміло створити їм ефективної заміни. Його рівень в принципі не відповідав рівню, необхідного для творення нової держави. Руйнувати – не будувати. Це буде ще не раз в історії України. Піти під іншого господаря і перекласти всі проблеми урядування на нього, реалізувати свою найзаповітнішу мрію про збільшення реєстру і офіційне затвердження своїх шляхетських прав, на які за умови Речі Посполитої у них не було жодних реальних підстав. В оплату зради України і Речі Посполитої на певний час у рази був збільшений козацький реєстр і багато козаків були зараховані до шляхти. Тут ще й зловісна роль православної церкви, яка в особах своїх вищих ієрархів спала й бачила свою єдність з церквою московитів. Остання в умовах московської деспотії східного типу користувалась безпрецедентними монопольними правами і пільгами. Не забуваймо, що перше звернення до Московського царя про прийняття України під високу монаршу руку було саме від православної церкви України.

Але ж проти Речі Посполитої козаки не одноразово повставали, а проти Московії після Полтавської битви жодного разу – скаже обізнаний читач. У відповідь скажу, що поки селянство було вільним, воно разом з козаками повставало проти Речі Посполитої безліч разів. Після його закріпачення Московією не було жодного такого постання. Моя думка  така: постання постає не тоді, коли гніт сильний, а коли центральна влада слабка і дає повстанню шанс на успіх. Річь Посполита була унікальною за рівнем свободи в умовах середньовічної Європи державою на чолі з королем, що обирався сеймом. Це унікальне свободолюбство властиве і полякам, і українцям – гляньте хоча б на сучасну Україну, а підґрунтям цього факту є кревна спорідненість двох народів, як ми це побачимо нижче. 

Микола Гоголь подарував людству картину України, як земного раю: «Вечори на хуторі близь Диканьки», «Вій». Тут він український патріот і геній одночасно. Він створив непривабливу картину реального життя в Московії: «Мертві душі», «Ревізор», «Петербурзькі оповідання». Тут він провидець і геній одночасно. Але він навмисно хибно сформулював українську національну ідею: «Тарас Бульба». Тут він геній і свідомий зрадник одночасно. Він проміняв стратегічні інтереси України на життя на італійському узбережжі Середземного моря за рахунок царя Московії. Він заплатив за цю зраду своїм коротким життям, творчою кризою, і смертю на чужині. Більшість мешканців колишнього Радянського Союзу дивиться на Україну очима Гоголя. Але для нейтралізації гоголівського негативного впливу на ідейні засади українського націоналізму, попри також і колосальний позитив його творчості в цілому, потрібні не емоції, а наукова аргументація.

Не залишився осторонь від українсько-польських стосунків і наш геніальний поет-пророк Тарас Григорович Шевченко. Одна з його перших і знаменитих поем, що зробила йому ім’я в літературному світі: «Гайдамаки» мала цілком антипольську спрямованість. Тільки це і забезпечило її успішно проходження царської цензури. До речі, ми завжди маємо пам’ятати, що весь багатий спадок української літератури дев’ятнадцятого сторіччя – це все те, що пройшло царську цензуру. Інакше в Російській імперії воно не було б надрукованим. Хочеш краплину корисного сказати про Україну – вилий відро бруду на поляків, або на інших ворогів імперії. Такими були реалії творчого життя в Московії.

Отже, звернемось до фактів. Частоти груп крові народу можна розглядати як Декартові координати точки у просторі відповідної розмірності. Будемо виходити з найпоширенішої в медицині практики, чотирьох груп крові: 1 (О), 2 (А), 3 (В), 4 (АВ), що в комбінації з двома значеннями резус-фактора утворюють вісім таких координат. Таким чином, кожному народу відповідає точка у восьмивимірному просторі. Рівень спорідненості різних народів визначається відстанню між такими точками. Детальніше про алгоритм обчислення ми розповідали в наших попередніх статтях [1, 2]. Зазначимо, що на відміну від них, нами використані лише дані, що стосуються населення країн, але не окремих народів, що там мешкають. Всього розрахунки виконані для 105 країн світу, але ми тут наведемо лише початкову частину загальної таблиці, де країни розташовані у порядку зменшення спорідненості (збільшення відстані).  У таблиці 1 всі відстані взяті щодо населення України. Ми запропонували таку класифікацію спорідненості: 0 – 5 – близькі родичі, 5 – 7.5 – не дуже далекі родичі, 7.5 – 10 – далекі родичі, >10 – дуже дуже далекі родичі, або не родичі взагалі. Орієнтиром у такій класифікації може служити хоча б відстань за формулою крові між населенням Південної і Північної Кореї. Ця відстань становить 4.347. При цьому ні у кого не виникає сумнівів, що це один народ.

            Звертає на себе увагу, що з десяти найбільш споріднених з населенням України народів, шість є слов’янськими за мовою. Це маленький двомільйонний народ Північної Македонії, це значно більший за чисельністю народ Сербії, це найбільший після українців за чисельністю слов’янський народ – поляки, а також хорвати, населення Боснії і Герцеговини, далі населення неслов’янських Ізраїлю і Латвії, слов’янської Словенії, неслов’янських Фінляндії і Австрії. Не дуже далекими родичами є турки, румуни, молдовани, слов’янські народи: словаки, болгари, чехи, неслов’янські народи: шведи, угорці, литовці, населення Ліхтенштейну, греки, естонці, німці, люксембуржці. Далі йдуть вже дуже далекі родичі московити і населення Південної Африки тощо. Тому на питання: «Чи є українці слов’янами не лише за мовою, але і по крові?» слід відповісти ствердно, оскільки більшість їх найближчих родичів є саме слов’янами за мовою і близькими кревними родичами.. Особливо приємно, що найбільший після українців слов’янський народ поляки є нашим найближчим родичем. Якщо ж українців і поляків порівнювати з північними і південними корейцями, то підстав вважати їх одним народом значно більше, ніж це є стосовно корейців.            

Таблиця 1

В Таблиці 2 відстані наведені щодо поляків. Тут вже населення України займає третю позицію рейтингу. А передує їй та сама Північна Македонія, що і у Таблиці 1, практично з тим самим рівнем спорідненості. Взагалі, і для українців, і для поляків багато близьких родичів живе саме на Балканах. Можливо цей факт пояснюється тим, що Трипільська землеробська культура прийшла в степи України у шостому тисячолітті до нової ери саме з Балкан? І відтоді обмін населенням між цими регіонами Європи тривав тисячоліттями. Але як символічно, що маленький слов’янський балканський народ македонці є надзвичайно і однаково близьким і для поляків, і для українців. Весь список близьких і не дуже далеких родичів поляків і українців доволі схожий. Тут вже коментар зайвий.

Таблиця 2

            У Таблиці 3 відстані наведені вже відносно московитів. У московитів практично немає близьких родичів, якщо не рахувати три маленькі республіки колишнього Радянського Союзу: Естонію, Молдову і Латвію, які активно і результативно асимілювались у часи існування тої держави. Звертаю увагу, що жодного слов’янського народу немає серед близьких родичів. Навряд такий народ можна вважати слов’янським по крові. А якщо і слов’янським, то лише за мовою. Не дуже далекі родичі московитів – це угорці, фіни, казахи. Згадаємо тезу про угро-фіно-тюркське походження московитів. Правда серед не дуже далеких родичів зустрічаються і три слов’янські народи: поляки, македонці і словаки. Як кажуть, не без того.

Таблиця 3